9 лютого 1923 року у Лукʼянівській вʼязниці героїчною смертю загинуло 38 холодноярських козаків. Вони не бажали померти від розстрілу, від брудної руки чекіста… тому підняли свій меч боротьби востаннє, знаючи, що на них і так чекає смерть. Повстанці облили кипʼятком наглядача, відкрили інші камери та заволоділи зброєю. Заточився бій…«Як вони уявляли собі ту втечу - годі зрозуміти!.. 3-посеред міста, в білий день, вартова сотня казарми близько, чекісти, міліція... А от заризикували, - не мали, правда, що й тратити...Надійшло ще військо, оточують тюрпод, а вони з вікон - кладуть одного по одному... Стріляють рідко, щоб кожен набій надармо не пішов... Тамті по вікнах вогонь відкрили з рушниць і з кулемета... <…> Із чотири години «війна» серед Києва йшла…»Згодом набої закінчилися, козаки щоб не попадатися в руки чекістам постріляли самі себе:«Розцілувашись із тими, що залишалися, та між собою - станули посеред коридора парами, один проти одного. Похмурий проти Загороднього, біля них - два найстарші отамани Холодного Яру, за ними останні... Кожний держав однією рукою свою рушницю за спуск - другою - направляв сам дуло товаришевої рушниці собі в серце.- Ну - готово? - радів чогось Похмурий. - Увага! Живе Україна! Раз! Два! Три!Рівненька сальва і шістнадцять трупів впало на підлогу»Їх смерть - це приклад героїчного Чину.Це доказ, що гасло Воля України - або смерть не було для них порожніми словами, і вони справджували його ділами своїми до останнього подиху.#історія_ПВЗ