Перехресні стежки

📖☕️ Несподівано, під чайок прочиталося 150 сторінок «Темного спадку» (з 400). Книжка читається дуже легко, якщо зацікавить сюжет, то взагалі супер. Думаю, що у авторки є неабиякий хист до захопливих історій, у неї дуже драйвове письмо. Міркування мої такі: 👣 це легке читання про підлітків у вигаданій школі, і це чудово. 👣 я майже не читаю фентезі і тому мені все ок, але для фанатів жанру, можливо, тут вигадки малувато. Все, що було фантастичного наразі — це напівпорожній Інтерсіті і вивих ноги, який сприймається, як «нічого страшного». 👣 діалоги. Не те щоб прям погані, але я люблю більш живе спілкування замість старанних мовних конструкцій. Може так треба для жанру, ну я просто їх читаю і все, емоцій не викликають. 👣 герої це просто функції, вони як фішечки рухаються полями у грі. Хтось (я) назве це браком психологізму, але з іншого боку, це робить книжку легкою і розважальною. 👣 постійні натяки на те, що скоро у всіх тут буде секс мене ще не задовбали, але вже близько. Але для когось це плюс, тож недоліком не вважаю. 🤌 Загалом, це читається на мінімумі концентрації, дія відбувається лінійно, є інтрига, і з такою базою, на решту, в принципі, пофіг.

«Я й кажу: життя то є дорогоцінний скарб, а ми його касієри, — і горе тому, хто не знається на кредитах і дебетах, а ще більше горе тому, хто гульвіса й розтратник». Юрій Смолич «По той бік серця», 1929Одночасно київський і харківський міський роман в унікальній авторській оптиці. 📖 Трохи авангардистський, трохи абсурдистський, але дуже стильний, фантазія автора нестримна. Діалоги — діамант, взірець, насолода. — Так, значить, вона князівна? Як звуть її? — Я не знаю. — Як зустрілися ви? — Я побачив її…— Одну хвилинку. Вона — українка? Я щось не пригадую, щоб були українські князівни.— Ми говорили з нею по-руському, але…— Фі, Кліме! Ти ганьбиш нашу рідну справу! Як не соромно тобі? Ти — український емігрант, борець за визволення України — злигався з кацапською князівною, з нашим національним ворогом! 1929 рік!! Як вам таке? 🔥🥳 Дуже смішний, ядуче саркастичний текст, який висміює, знається, все на світі, але так тонко, що часом здається, що прославляє (я перебільшив для красного слівця, але ви зрозуміли). 💪 Це офігенно, я дуже #раджу_почитати любителям химерної прози, незвичайних сюжетів, стильних текстів і наших 20-х.Ах, як це образливо сидіти на маленькій станції, коли повз тебе промчить зухвало кур'єрський поїзд, — темпераментний і життєрадісний, як молодий пес!

🏆🎬 Світовий бестселер, який підкорив серця критиків та голлівудських режисерів! 8 номінацій на Оскар, Тріумф на BAFTA та «Золотому глобусі» — усе це про екранізацію історичного роману «Гамнет», який ми зможемо побачити в кіно вже 5 березня 🔥 Цей роман Меґґі О’Фаррелл перевернув уявлення про те, як можна писати про геніїв та змусив кінорежисерів змагатись за право екранізувати книжку. Чому «Гамнет» став феноменом?🔹 Шекспір без імені. У книжці ви не знайдете імені великого драматурга. Він тут — лише чоловік, батько та син. У центрі сюжету — його дружина Агнес, загадкова цілителька, яка бачить те, що приховано від інших.🔹 Від трагедії до шедевра. Це неймовірно красива та болюча історія про те, як смерть 11-річного сина Гамнета стала поштовхом до створення найвідомішої п’єси в історії людства.🔹 Атмосфера, що оживає. Ви буквально відчуєте аромат сушених трав, прохолоду старих стін у Стратфорді та тривожний подих чуми, що насувається на Англію.🌟 Екранізація з Полом Мескалем та Джессі Баклі вже на підході, але ми ж знаємо головне правило: книжка завжди дає глибше занурення. Прочитати її зараз — це як отримати VIP-квиток за лаштунки великої історії.Книжка В НАЯВНОСТІ у видавництві Vivat! Купуйте та порівнюйте з фільмом за посиланням.

Андрій Семʼянків неймовірної глибини і ерудиції людина!Сьогоднішня презентація потрапляє в скарбничку найкращих подій«Танці з кістками» стала однією з улюблених в минулому році і я мріла мати підпис автора! Весь період виходу «Танців» і їхнього становлення як популярної книги припав на час, коли автор був у війську, але він прочитав всі відгуки на неї Пан Андрій почав презентацію словами:— Я до сих пір не вважаю себе письменником І нагадав нам про це разів 5, а ми йому далі не віримо 😆Знаєте оце відчуття, коли ти слухаєш і все тобі відгукується. Все має сенс. Оце воно: — Я лікар. І все життя я буду все оцінювати з точки зору біології Я теж так роблю 🤌Про книгу, яка дійсно стала популярною:— У нас в житті, коли щось хороше відбувається, так і хочеться сказати собі, що ти такий молодець. А коли трапляється погане, то хочеться сказати, що негідники всі навколо — і так далі. А так бути не може. Працює або одна модель, або інша. Як на мене, якщо думати, що ти відповідаєш за все у своєму житті, то легше повіситися. Ми не можемо керувати багатьма процесами і тим паче — іншими людьми. Тому мені просто пощастило І ще трошки цікавого👇🏼— Тур це робота чи кайф? — Задоволення, бо у мене не було змоги презентувати книжки і бачитися з людьми віч на віч. Коли ти читаєш в інтернеті відгуки, то ніби читаєш не про себе. Але я до всього ставлюся як до роботи. — Чи є відчуття що «Медицина доказова і не дуже» щось змінила? — В той час мені здавалося, що можна якоюсь книжкою щось змінити. Але я виріс. В житті окремих людей - так. А глобально - ні. Про фінал «Танців з кістками»:— Книга це букви на папері. Якщо ви її перегорнете, сенс звідти не випаде. Сенс вкладає читач.Улюблена цитата Олексія:— Я проти натхнення. Я б очолив рух проти натхнення. На мою думку, натхнення — суперпереоцінена штука в творчості.А від одного коментаря з залу… серце стислося так сильно, що дихати стало важко 💔Андрій Семʼянків — неймовірного масштабу людина, яка врятувала сотні людей і ще для багатьох — стала надійною опорою! Безмежно щаслива, що мала можливість бути присутньою на цій зустрічі!

«Усе стихло. Після крайного прильоту минуло вже хвилин п’ятнадцять.[…] Птахи розкричалися так голосно, що різало слух. Хто взагалі називає цей крик співом? Здуріти можна. Вони ж репетують, як навіжені». Віктор Янкевич «Я не забуду», 2025Книжка про побут артилеристів на Запорізькому напрямку. Побут дуже дружньої команди. І це роман, який дуже легко читається, бо написав його жанровик Віктор Янкевич. Плюс шикарне видання від Маґури з ілюстраціями Dante. 🫣 Вже геть не тримається купи оце «книжка про важливе» але вибачте, це саме така книжка. Коли головний герой Тимофійович їде у відпустку і вони з побратимами відвідують публічні місця, у нас з вами є можливість поглянути на себе очима захисників — людей, завдяки яким ми живі. Автор дуже добре це зробив — всередині Тимофійовича йде окрема битва за своє ставлення до тилу. ☝️ Коли я пишу, що це читається легко — повірте мені. Тут є лінійна історія і це такий драйв, який затягує, як ото «Служниця». Ви ще не читали про війну у такому стилі! Основна тема — втрата побратима, заперечення, прийняття і пошук шляху як це відпустити, займає останню третину книги, не відпускає ні на секунду.👀 Єдине, що мені не сподобалось — часом трапляється опис мікродій, буквально: «Тимофійович розвернувся і вийшов з хати. Підійшов до автомобіля, відчинив двері. Коли сів за кермо, запустив двигун. Виїхав з двору і рушив дорогою». Такі моменти я б переписав, але враховуймо, що це роман, що писався у окопах і бліндажах. 🤌🫶 Я отримав задоволення і користь цінного погляду від цього простого і змістовного тексту. #раджу_почитати якщо для вас цікавлять почуття і думки найважливіших людей цієї країни. Як написати це без пафосу, я не знаю, але це правда.

🎨🙏 Нехай сьогодні тут буде ця дивовижна ікона, мене вона трохи заспокоює. Це робота 1735 року з Наддніпрянщини, називається «Христос-Недремне око». ✍️ Олександра Шевлюга, завідувачка відділу стародавнього мистецтва NAMU, кандидатка мистецтвознавства (матеріал НХМУ): Зворушливий сюжет цієї ікони зображує спляче немовля Христа в оточенні атрибутів Його страстей. Дитя безтурботно спить, але символи його майбутніх страждань вказують на невідворотність шляху Спасителя. Ісус лежить не в ліжку, а на хресті, на якому він буде розп’ятий, огорнутий не ковдрою, а багряницею, біля його ніг терновий вінець. Тут можна побачити і спис, яким проколють груди розп’ятого Христа, і тростину із губкою, змоченою в оцет, і молоток, яким прибивали руки та ноги Ісуса, і драбину, з якої знімали Його тіло, і гаманець Юди зі срібляниками, є і півень, що нагадує про зречення Петра та інше… І водночас твір не акцентує трагічність подій, він просякнутий світлим настроєм Воскресіння та Спасіння, що торкається душі людини і надихає на роздуми.Ікона написана в добу бароко, яке характеризується не тільки складними богословськими концепціями, але і бурхливим переживанням ідеї Vanitas – марності земного життя та нагадуванням про торжество життя вічного, що наповнювало глибоким символізмом зображення. Українське суспільство не було осторонь європейської культури, а освіта в Києво-Могилянській академії сприяла розвитку богословських ідей та їх втіленню у мистецтво.

А от і брама Заборовського, до якої не водять туристів, третє століття замурована наглухо — з буйно-кучерявим бароковим фризом і колонадою, втопленою в мур… По той бік провулка онкологічна клініка, хворі мають із вікон добрий вид для роздумів про вічне: замурована брама, No Exit. Покиньте всяку надію.✍️📚 Оксана Забужко «Музей покинутих секретів», 2009 Безжальна метафора від Оксани Стефанівни. Вона має на увазі, що пам’ятка архітектури і один з найяскравіших взірців українського бароко 18 століття, опинилася на глухих задвірках серед міської забудови у 19 ст. Її було майже повністю розібрано у 1822—1823 рр, а збережену арку замуровано цеглою («No Exit»).Я сам ніколи не був біля цієї пам’ятки, але там ніби триває реставрація. Про Браму також писали вірші Микола Бажан і Микола Зеров. 👩‍🎨🎨 Борис Тулін «Київ. Брама Заборовського», 1987-1988Про Бориса Туліна ніби нічого особливого і не скажеш. Він ілюстрував книжки, календарі та іншу поліграфію, а також у нього чудова київська графіка. Ця робота — кольорова ліногравюра (вирізьблений на лінолеумі малюнок) з серії «Сни в місячну ніч».

Послухала розумних людей ✍️В Сенсі відбулася презентація «Культурної колонізації» Радомира МокрикаЯ намагалася занотувати найцікавіші тези, але це дуже важко, адже все сказане спікерами надзвичайно важливе й болючеТому 1% сказаного сьогодні: — Для мене історія шістедисятників більше ніж просто історія— Російська пропаганда і далі стоїть на тих стереотипних кліше, які вона пропагандувала з 19 століття, як мінімум — Усвідомлення себе як чогось окремого і самобутнього завжди було притаманне для України— Люди, які жорстко вступали в конфлікт у мовному питанні, вважаючи це найвиразнішою маніфестацією своєї ідентичності, потрапляли під тиск— Імперія і колоніальність як такі завжди засновувалися на тому, що вони «несли благо». І тоді, і зараз. Це добре видно в російській літературі. Так поступово в літературі сформувався вульгарний образ «хохла» — лінивого і тупого — Успішність українських революцій, на мою думку, заснована на етиці українських дисидентів— Для мене очевидна ліквідація маркерів імперії в назвах вулиць, памʼятників. Згадайте знамениту табличку на вʼїзді в Маріуполь, яку русня міняє через одну букву. Бо це маркування територій. Тому очевидно, що наш простір має заповнюватися чимось своїм питомим— Я б дуже хотів, щоб цю книгу читали російськомовні люди. Щоб вони розуміли звідки взялися всі проблеми, бо по факту це був акт насильства над їхніми бабами і дідамиДякую пану Радомиру за такий змістовний виступ, а Олексію за чудову модерацію!Пішла обдумувати почуте 💭

«Нічого не додає так сили людині, як розпач». Олесь Ульяненко «Сталінка», 1994Вразливим не читати. Користуючись метафорою з роману, я сказав би, що цей текст «мерзотний, як сміття пологових будинків». Я придумав, що саундтреком для роману є пісня Marilyn Manson «The Nobodies».🤯 Це геніально написаний бруд. Дно світу у виконанні наймайстернішого художника. Жодної романтизації — Ульяненко обурює, шокує і викликає відразу до героїв. Ще раз: це геніально і це безпросвітно брудно, подумайте тричі — тут є ВСЕ, про що ви не хотіли б читати ніколи. 🏠 Для жителів Голосіївського району тут буде багато знайомих локацій, прямо з назвами вулиць, від Козацької, Ломоносова та Васильківської аж до Чабанів. Власне «Сталінка» — це стара назва району Деміївка, вся дія відбувається тут. ✍️ В сенсі володіння унікальною мовою, Ульяненко — геній, але я б не сказав, що він вправно керує сюжетом твору, а може й не хоче. Я наведу декілька цитат, просто аби порадувати вас цими дієсловами та мовними конструкціями: Човпикання з кута в кут, мрія про п’ятнадцятихвилинну прогулянку. …поліття змінилося на лихоліття, — і вітер верещав; …квадратики будинків, де на дахах спить тихенька смерть, яку називають — ніч. …Лопата мав властивість хитромордити… …зараз йому видавалося, що може згадати, хто він, як його звати насправді, повернути час, власну пружину наджиґурити… …вишкребши бляшанку, начухравши оскіпків, наскубавши папороті, Лорд розпалив багаття… ...вітер бабляв благу одіж… …привороженим поглядом вшниплювався в низьку стелю… …настриливий голос невидимого чолов’яги пошкабарчав, покалякав і одв’язався… …осінь позапліснювала поверхню землі… …таргани у темряві лущали спинками… …згори рівно відхайдекували, ламали мерзлі кістки та туші м’ясники… …перехожі зігнутим бадилинням лінькувато снували під ударами вітру… …дражниво захотілося, замотлошило душу… 🫣 Словом, це страшне. Не читайте цю книгу, нікому не #раджу_почитати. Але такої неможливо гострої та виразної української мови я не бачив ні в кого. Колись продовжу знайомство з автором.

«У цій книзі вмістилися всі думки про те, що рухає людьми, які створюють кіно, чому вони настільки божевільні, що відкладають особисте життя й іноді особисті фінанси, аби доробити свій проєкт мрії». Юрій Самусенко «Як це дивитися: українське кіно незалежності», 2025Треба сказати, що я не кіноман і під кожен другий фільм засинаю вже до 20-ї хвилини. Менше з тим, я бачив 9 з 34 представлених фільмів і раптом виявилось, що я дуже навіть ЦА цієї книжки. 📖 Я прочитав її, як цільну розповідь про те, як впродовж 34 років жило і розквітало українське кіно — все завдяки тому, як Юрій вміє говорити про улюблене мистецтво. Я взагалі думаю, що це окремий жанр, який він віртуозно опанував — коли читати/слухати про конкретні фільми мені куди цікавіше, ніж дивитись їх. 🎥 Це не збірка рецензій або есеїв про кожен з фільмів, це спеціально написано так, аби показати прогрес і розвиток, рух індустрії: 34 роки Незалежності — 34 фільми. Не по роках, і це не збірка улюблених фільмів Юрія, але це ті, які дають найповніше уявлення про наше кіно. Юрій живе кіномистецтвом, він знає такі штуки — ви не уявляєте, і так про них розповідає! 🍿✍️ Провівши презентацію книжки, я побачив, що нове українське кіно цікавить людей куди більше, ніж нова українська література (так, це ревнощі🤷‍♂️). А коли це книжка про кіно — то взагалі, ідеально. Я думаю, що Юрію конче потрібно продовжувати писати і знаю, що він вже має нову ідею! #раджу_почитати, особливо якщо ви відчуваєте, що знаєте про українське кіно недостатньо.