📚🎤 Я був щойно на презентації двох книжок Віктора Янкевича у франківському Сенсі. Це було прекрасно! Автор підкорив безпосередністю і відкритістю. Чудові видання у Маґури. «Народжена перемагати» — підліткова історія про довгий та тернистий шлях до мрії, яка мотивує щоразу підніматися після падінь. «Я не забуду» — складається з купи історій побратимів Віктора по артилерійського дивізіону, але це художній роман. Книга про те, як герой відпустив загибель побратима, виплакався і працює далі на перемогу. З книгою Вікторові допомагав побратим Кіт Характерник, а потім вже читав видану книжку. Він згаданий і у самому романі. Я, звісно, купив і читатиму.👌Я запитав, чи повернеться Віктор у жанрову прозу: Я більше не писатиму воєнних книжок, далі буде жорстокий трилер, навіть два. А ще, ми вийшли сьогодні на франківське озеро і я подумав: яка класна локація для трилера! Ми колись знімемо тут квартиру на пару місяців і я напишу трилер про вбивства на цьому озері.
🙏 Чекаємо! Дякуємо Вікторові за творчість і за чин!
🎸📚 Гнат Хоткевич — людина багатьох талантів. 🛠 По-перше, він був освіченим інженером — 1900 року закінчив технічний факультет Харківського технологічного інституту. 🛤 1898 року отримав посвідку помічника машиніста Єкатерининської залізниці на право керування паротягом (її рік тому хтось купив на Violity за 6000 грн, покажу у коментарі👇).🚂 1901 року розробив власний проєкт дизельного поїзда, на 30 років раніше від американського аналога.💪 1905 року вів політичну опозиційну діяльність, за що був переслідуваний. ✍️ З 1906 року феноменально швидко опанував гуцульський діалект, створив гуцульський театр і писав літературні твори. 🪕 А ще, він був геніальним бандуристом. Не тільки написав близько 600 музичних творів, а і створив свою так звану Харківську школу гри на бандурі, видав перший підручник гри на бандурі і сконструював власну дворучну бандуру, яку ви і бачите на фото. Її довго виробляла фабрика «Трембіта» за його ж кресленнями, не знаю, як зараз. 🎞 У фільмі «Назар Стодоля» 1936 року, Хоткевич знявся у епізодичній ролі сліпого кобзаря, і тепер ми можемо побачити його гру і спів, зацініть 👉 https://www.youtube.com/watch?v=5XUxOeo25qg
«Йтиметься про природу та про втечу, — казав він, спинаючись на стілець». Анка Вознюк «Шмуль і Марта», 2025Анка Вознюк поклала мене на лопатки, я у захваті! Цей роман грів мені серце, а потім розбив його. Все влаштовує. 😎 «Добре бути диваками», пише авторка у післямові, хоча її герої навряд би погодились. Шмуль і Марта — ніби нащадки героїв Домонтовича і Підмогильного, я люблю таких людей і тим паче, персонажів. Взагалі, люди мені уявляються такими, як у цих романах — притрушеними, ексцентричними, невпевненими. І тим цікавими, живими.🤓 Шмуль — один з найсильніших героїв, яких я бачив у сучукрліт. Хто любить аналіз арок персонажів — спробуйте: можливо, це найкраща арка року. За ці 218 сторінок Шмуль пройшов 4 етапи самосвідомості, це зроблено класно. ✍️ Анка прекрасна стилістка і вправна оповідачка — сюжет рухається ніби сам собою: діалогами, фоновими сценами, думками, іронією та самоіронією, без жодних штучних зусиль з боку авторки. Можливо, використання слова «зворохоблений» кожні 70 сторінок — це трохи занадто, але мило. 🤭👨👨👦 Ключовими є теми складних стосунків з батьками і, як результат, зі світом і з людьми. Тут є дуже тонка психологія інтимності стосунків неідеальних героїв (і мова не тільки про Шмуля і Марту, про це можна довго говорити, але краще почитайте). А відсилки — просто мед: дуже багато на українську літературу, але не лише. Наприклад: «Що з вами? — запитала мене. Очі як тарелі. — Що з вами? — таке налякане, достоту як Шапочка, моя Шапочка. Ні, не хотів би я, аби вона читала записки, і не варт її так називати. 🎉 Блискучий дебют, всім дуже-дуже #раджу_почитати. І як вона зробила цей фінал, філігранно! А хто не буде впевнений в кінці — зазирніть на першу сторінку, там є підказочка. Браво! 👏Найулюбленіша моя цитата — у коментарі. 👇
Чорногора, Чорногора! Ось вона, Чорногора!.. Ось вона, се таємне джерело всіх рік, і потоків, і всіх народних казок, страшних переказів, легенд і ідеалів. Ось гніздо дощів, хранилище снігу, віковічне притулисько всіх озимнених і занадто гарячих! От де всі оті «Нечисті місця», «Прокляті озера», «Чортівські доли», «Дідчі верхи», всі зарослі непроходимим жерепом страшні полонини, зі схованками для ведмедів, вовків, диких кабанів і опришків! І віковічні дебрі непробитні, повні страхів непотривоженого притулку темних сил; і урвище скал з витоптаними могутньою ногою, вигризеними зубом слідами боротьби кентаврів; і вічний сніг, і виття звіра уночі, і буря, і далекий вистріл, що несеться потім з незрозумілою бистротою, б’ється об усі груди, об усі верхи, і скелі, і щити лісів.✍️📚 Гнат Хоткевич «Камінна душа», 1911 Я продовжую читати, з «Камінної душі» я міг би робити такі дописи чи не з кожної сторінки. А у цьому описі не просто споглядання, а знову ж таки страх і благоговіння, цей абзац — цілий етногорор, прочитайте. 👩🎨🎨 Роман Сельський «Чорногора», 1972А сьогодні ще, тим паче, день пам’яті мого улюбленого художника. Тож, все вчасно. І вид Чорногори у Сельського теж загрозливий, на контрасті з яскравою природою на першому плані. Файно!
«Свобода й спокій — це найбільші людські цінності. Не треба зазіхати на жодну з них, бо й друга тоді не значитиме нічого». Богдан Коломійчук «Експрес до Ґаліції», 2020 1906 рік, світ у комфорті й на порозі катастрофи. Імперії агонізують, всюди агенти, всюди москалі, підкупи, зради й секретні історії про державних мужів. Нічого не нагадує? 🚂 Богдан Коломійчук пропонує не просто ретродетектив, а роман-подорож за маршрутом Венеція-Баден-Берн-Страсбур-Лемберг. Чого тільки не станеться тут дорогою — вбивства, викрадення, інтриги, інтимні зустрічі та смачні сніданки з к'янті. Я взагалі люблю залізничні історії, а тут все обставено з особливим шиком. 🔫 Почнеться все з загадкового рукопису у Венеції, а далі з’явиться наш улюблений комісар Адам Вістович і його знову затягне у вир подій, цього разу все валитиметься з рук, він зовсім не буде хазяїном становища, як раніше, але в результаті, буквально побачить розгадку у очах куртизанки, а також стане свідком історичних подій, тоді як ворогуючі розвідки світу разом намагатимуться розвалити болотну імперію. Мрія, нє? 📚 Я отримав задоволення і все, чого чекав — прекрасний авторський стиль, атмосфера, динамічний сюжет і елеґантний ендшпіль. #раджу_почитати всім прихильникам не лише ретродетективів, а і просто хорошої прози про той наївний час, який так схожий на наш.
«Не нада мірять вічність карманною рулєткою». Михайло Бриних «Шахмати для дибілів», 2008 (видання 2025)Ця книжка лоскотала мої звивини, але при цьому мені було дуже легко і весело. Бо форма подачі — самоіронічна київська говірка, а наповнення — ого-го.📖 Всередині два твори: титульний роман виховання, де охоронець супермаркету готує мальчіка Мішу до шахової битви зі злом (адже шахмати — діявольська ігра). Повість «Хрустальна свиноферма» — це «трілєр» про пригоди того самого мальчика Міши на шаховому турнірі і проіскі соплівих конкурентів. ☝️Вам не підійде ця книжка, якщо ви не допускаєте відступів від чистої мови, вона написана авторським мовним конструктом — і хоч це ні в які ворота не лізе, мені дуже сподобалось. ✍️ Обидва твори мають свою окрему структуру і основний сюжет, але найприкольніше тут — це безкінечні світоглядні міркування Доктора Падлюччо, типу: Так світ влаштований: кажда незграбна емоційка потребує граційного вираження, потому шо в протівному случаї, када цей нєрвний всплєск облачаєцця у недорікувату форму натуральної істєріки, з неї хохотатимуть пігмеї та євнухи, і вони будуть при цьому праві. 🤌 Комунікаційники, користуйтесь, цінна порада! ♟ Якщо вас зацікавило все сказане, хочеться чогось оригінального, глибокого і легкого, я вам #раджу_почитати цю книжку. Я кайфував.
«Слова допомогли людям підкорити світ, але водночас заклали стіни непорозуміння між вами…» Павло Дерев’янко «Пісня дібров», 2022 (видання 2025)Ну, Дерев’янко! Хороша книжка. Але особисто для мене — не те щоб обов’язкова. І завелика. Моєю улюбленою частиною трилогії залишилися «Тенета війни». 🗣 У «Пісні дібров» Павло дає голос майже кожному персонажу, це трохи перетворюється на шоу «Говорить Гетьманат», деяких ораторів часом не спинити. Тут навіть камінь довго розповідає свою історію. Історій багато для любителів у них зануритись (це не я), і це впливає на брак драйву. 💫 Ця частина дає читачам те, відсутністю чого я так насолоджувався у минулих — повноцінне епічне фентезі, розлога архітектура світу цього й потойбічного, відповіді на запитання про те, що з ким сталося раніше і після, пафосні промови і фантастичні сцени, відповідні жанру, та навіть різноманітний секс. 💪 Дуже достойне завершення, найяскравіше враження для мене — розкриття Катрі, як героїні. Були й деякі зайві, або не цікаві мені герої. Пригод у цьому світі мені особисто достатньо, хоча, я читатиму будь-що, що напише Павло, і #раджу_почитати любителям жанру.
📚✍️ Ще одна прекрасна новинка від колаби видавництв «Човен» та «Локальна історія» за підтримки книгарні Сенс. Відкрито передзамовлення на книгу « Чорна земля. Голокост як історія і застереження» — дослідження Тімоті Снайдера, яке пропонує новий погляд на великий злочин ХХ століття й водночас розкриває ризики, з якими ми стикаємося в ХХІ столітті.На основі нових джерел зі Східної Європи і забутих свідчень вцілілих, «Чорна земля» визначає Голокост як подію, яка є нам ближчою і зрозумілішою, ніж здається на перший погляд, — і від того ще страшнішою. Голокост постав в уяві Гітлера як стратегія відновлення балансу на планеті та отримання необхідних німцям ресурсів через ліквідацію євреїв. Такий сценарій можна було реалізувати лише у випадку повного знищення Німеччиною інших держав. Тому мета Гітлера полягала у веденні колоніальної війни в самій Європі. У зонах бездержавності майже всі євреї загинули. Переосмислюючи уроки Голокосту, Тімоті Снайдер підсумовує: ми не зрозуміли сучасність і поставили під загрозу майбутнє. На початку нового століття доводиться оглядатися на початок минулого: боротьба за ресурси, продовольча криза супроводжуються ідеологічними викликами світового порядку. Тож Голокост — це не лише історія, а й застереження.
Передзамовлення тут👉 https://publishing.localhistory.org.ua/product/chorna-zemlya-golokost-yak-istoriya-i-zasterezhennya/
У маленькій затишній кімнаті світло і тепло. Заботяща, клопітлива рука господинина скрізь порозкидала м'які килимки, подушечки, вишивані скатертинки, мережані серветочки. Якось ніяково сказати тут різке слово, та й не вийде воно: голосний звук потоне в безлічі пухнастих прикрас, поділиться на тисячі перехресних хвиль, що без сліду поглинуть одна одну.✍️📚 Сергій Пилипенко «Чув’яки», 1920-тіПилипенко жив у кв. 20 будинку «Слово» і був одним з основних опонентів Хвильового у літературній дискусії 1920-х років. Вчора я показував оголошення ВАПЛІТЕ, одним з умов якого було зречення від будь-якого знайомства з Плугом, то Пилипенка туди не взяли б — він був засновником і головою спілки селянських письменників «Плуг» і навіть мав нікнейм «Плугатар». Сосюра ж згадував, що його всі дуже любили, любовно називали «папаша» і «безсоромно зловживали його добротою, спустошуючи його портсигар». 👩🎨🎨 Роман Турин «Батьки», 1936Ім’я Турина не дуже-то відоме, між тим, він був не лише прекрасним художником, а також і режисером документального кіно, першим українським фотографом у Галичині, який опанував техніку рекламного фотомонтажу та фотоколажу у 1930-х роках. Крім того, саме Роман Турин, приїхавши 1930 року на курорт у Криницю, випадково познайомився з малярем-самоуком Никифором Дровняком, був вражений і відкрив його для світу. 1932 року Турин привіз дві сотні робіт Никифора до Франції і експонував у паризькій галереї Leon Marseіlle. Культурна дипломатія! У 1939 році влаштував виставку Никифора у Львові. Пам’ятник Никифору у Львові є, а от Романові Турину — здається, ні.
Довкола широкого накритого стола сиділо товариство людей, молодих, веселих, голосних, повбираних: три мужчини а дві женщини. Видно, вже було по вечері, бо стіл був заставлений тільки різного роду винами, лікерами та купами закусок — усякого солодкого печива. Товариство й не займається вже «горловою справою», — бесіди, жарти, дотепи, тости та пісні пересипаються одні з другими, чередуються та мішаються чимраз живіше, оскільки вино чимраз сильніше починає грати та палати в молодих головах.✍️📚 Іван Франко «На вершку», 1880Поки всім трохи тяжко й сумно, давайте хоч за веселою компанією з творів мистецтва підглянемо. Тим паче, так чітко співпало. Нехай нас це розважить! 👩🎨🎨 Одо Добровольський «В кафе», 1908Яскравий художник, Оттон Добровольський, народився у Чернівцях, вчився у Кракові й Парижі, жив у Львові й Києві, малював багато пейзажів, яскравих портретів і сцен з міського життя. У нього ще є класна картина з двома скелетами у костюмах, які п’ють пиво в барі — колись підберу і під неї цитату.
TGLIST.COM.UA
