«Усе стихло. Після крайного прильоту минуло вже хвилин п’ятнадцять.[…] Птахи розкричалися так голосно, що різало слух. Хто взагалі називає цей крик співом? Здуріти можна. Вони ж репетують, як навіжені». Віктор Янкевич «Я не забуду», 2025Книжка про побут артилеристів на Запорізькому напрямку. Побут дуже дружньої команди. І це роман, який дуже легко читається, бо написав його жанровик Віктор Янкевич. Плюс шикарне видання від Маґури з ілюстраціями Dante. 🫣 Вже геть не тримається купи оце «книжка про важливе» але вибачте, це саме така книжка. Коли головний герой Тимофійович їде у відпустку і вони з побратимами відвідують публічні місця, у нас з вами є можливість поглянути на себе очима захисників — людей, завдяки яким ми живі. Автор дуже добре це зробив — всередині Тимофійовича йде окрема битва за своє ставлення до тилу. ☝️ Коли я пишу, що це читається легко — повірте мені. Тут є лінійна історія і це такий драйв, який затягує, як ото «Служниця». Ви ще не читали про війну у такому стилі! Основна тема — втрата побратима, заперечення, прийняття і пошук шляху як це відпустити, займає останню третину книги, не відпускає ні на секунду.👀 Єдине, що мені не сподобалось — часом трапляється опис мікродій, буквально: «Тимофійович розвернувся і вийшов з хати. Підійшов до автомобіля, відчинив двері. Коли сів за кермо, запустив двигун. Виїхав з двору і рушив дорогою». Такі моменти я б переписав, але враховуймо, що це роман, що писався у окопах і бліндажах. 🤌🫶 Я отримав задоволення і користь цінного погляду від цього простого і змістовного тексту. #раджу_почитати якщо для вас цікавлять почуття і думки найважливіших людей цієї країни. Як написати це без пафосу, я не знаю, але це правда.