Перехресні стежки

📚✍️ Харківський студент Юрій Шевельов спостерігав за показовим процесом СВУ.Схоже, він хотів відзначити стійкість Старицької-Черняхівської, але використав для цього сумнозвісну метафору Івана Франка щодо Лесі Українки: ...одна важлива подія припала на мої студентські роки: процес СВУ в Харківському театрі опери, або, як вона тоді офіційно називалася, — Столичної опери. Діялося це на третьому році мого студенства, в березні-квітні 1930 року. Квитків на цю трагічну виставу не продавали, а розподіляли через профспілки робітникам і службовцям. Присилали трохи квитків і на студентів. ...Так я потрапив на допит Дурдуківського, розгубленого, непевного, і Людмили Старицької-Черняхівської, яка показалася найбільшим чоловіком серед підсудних чоловіків і не давалася на провокації. Пам'ятаю ще дуже активного обвинувача Панаса Любченка з його рудим волоссям і бородою, що особливо в'їдався в допитуваннях. Пам'ятаю загальний вигляд лави підсудних і постаті НКВДистів за нею і побіч неї. Процесом я тоді був здивований і спантеличений. Я міг собі уявити, що підсудні справді утворили підпільну організацію. Це навіть викликало в мене невиразне відчуття гордости — значит, не все українське на Україні радянське і комуністичне...

Кав'ярень на кожному кроці заводити не треба.Досить буде, коли ми на кожній вулиці збудуємо по літбудинку ім. В. Блакитного, з бібліотеками хорошими, з концертними залями і з волейболом.Да... З біліярдом обов'язково, а то що тобі Миша Биковець і Володя Сосюра робитимуть?— Як з буфетом?— Обов'язково!✍️📚 Остап Вишня «Як із Харкова зробити Берлін», 1930Допис на підтримку Харкова, де сьогодні знову русня поцілила у житловий будинок. Сподіаюся, харків’ян це розважить. Я міг би зробити цілу серію таких дописів про Харків з цитатами з Остапа Вишні, якби кому було цікаво. Цю книжку Вишня написав після подорожі до Німеччини, як вказівку, що ніякого Берліна нам не треба, а треба будувати свій український Харків. Літбудинок ім. Блакитного — Республіканський Будинок літератури ім. Василя Блакитного, що у 1927-1931 роках функціонував як клуб письменників у Харкові за адресою вул. Мистецтв 4 (тоді вулиця називалася Червонопрапорною). Тепер у будинку міститься Радіоастрономічний інститут НАН України.👩‍🎨🎨 Олександр Довгаль «Палац праці», 1936Довгаль — класний графік з Дебальцевого, навчався у Харківському художньому інституті у Івана Падалки, а це огого! У 30-х створив цілу серію графічний робіт «Соціалістичний Харків».

🎄⭐ Моя настільна збірка. Читаю з будь-якого місця і насолоджуюсь. Там є і новела «Сойчине крило», яка починається 31 грудня: Ха, ха, ха! Празнично! Що таке празничне стрічання Нового року? Шумне товариство, молоді жіночі голоси, мов срібні дзвоники. Старші панове гудуть, мов дуби в теплому вітрі. Світло салону. Звуки фортеп’яна. Хор, пісні, сола... Декламація, брава, оплески. Жарти. «Кришталева чаша, срібная криш...» Наближається північ. Починає бити дванадцята. Всі підносять чарки, вихиляють душком, а батько родини кидає свою додолу. Нехай так пропадає всяка турбота! Бреннь! І раптом гаснуть світла. Всі запирають у собі дух. Бам... бам... бам... Числять до дванадцяти. Най жиє Новий рік! Най сяє нове щастя! Світла! Музика. Пісні. Нові чарки, нові тости. Поцілуї. Радість і стиски рук... Діти, діти! 🎄 Всім нам бажаю продовжити підтримувати армію до самої перемоги, а тоді вже — світла, музики, пісень і поцілуїв на повну. Нехай збудеться!🎶 А ось «Кришталева чаша, срібная криш...», слова Юрія Федьковича.

«Правильні речі ходять разом із прикрістю, годі рюмсати!» Павло Дерев’янко «Тенета війни», 2020Мій відгук, словами Софії Яблонської: брак мені нових прикметників, щоб виразити моє захоплення. Шедевр. 🏏 Перфектність задуму, ювелірне виконання, справжність створеного світу. Розведені лінії головних героїв, які поступово чіпляються одна за одну і в результаті сходяться — ідеально. Інтрига особистих стосунків і політики — не відірватись. ❤️‍🩹 Це взірець пригодницької літератури, але також — це надзвичайно важлива книга про військових, які повертаються з війни. Персонажі живі й дуже різні, тому і війна у кожного всередині своя. Ця лінія — видатне досягнення автора. 📚 Обов’язково #раджу_почитати всім. Можливо, це і є найкраща книга мого року. Павле, дякую! Це така сила! 💪P. S. Слухав у Абук. Але це більше, ніж слухання і читання. Я жив у цій книзі завдяки Абук і Денисові Денисенку. Тепер щоразу, дивлячись новини з переговорів у Америці, я чую в голові Польовика, голосом Дениса: Бодай тобі прутень всох і в сраку встромився! Дякую! 🫶

Ми йшли крізь Львів. Довкола подихаврік дев'яносто перший. Ми собоютунелі рили в просторі. Рукавторкався рукава. Над головоюскульптури грудня пружили зади.Повз нас тягли в під'їзди вбогу хвоюІ черги пріли. Кнайпи ж без водиі кави охолоджувались. Кінаамерику крутили, і тудиглядацтво поринало, і колінашкребло затерпло, й подумки у кадрсебе вставляло, і якогось хрінав повітрі тверднув дим ядучий «ватр»і глухо гупав у кінотеатр.✍️📚 Віктор Неборак, 1990-тіЗдається, кращого вірша для останнього недільного вечора року, що подихає, не знайти. Насолоджуйтесь. 😎👩‍🎨🎨 Юрій Химич «Засніжений Львів», 1998Про Химича казали, що він працював «чим попало» і «на будь-чому» (багато його робіт виконано на зворотному боці креслень або на найдешевшому папері) — малював він гуашшю, а не фарбою чи маслом, але робив це віртуозно. Аскетична техніка в руках Химича стала також довговічною. Парадоксально, але з часом стан його гуашей, у порівнянні з роботами багатьох художників, які працювали фарбою на дорожчому папері, виявився значно кращим.

📘🙏 Ілларіон Павлюк сьогодні розібрав 5 сотень людей у Франківську на молекули і зібрав назад. Для мене це був вечір сили людського духу і справжнього мистецтва. Глибина розуміння Ілларіоном того, що він робить і навіщо, вражає. У вересні 20 року було створено файл «9 дверей». Це була дитяча книга про буквальний металевий ключ, що відкриває двері. Ігри з часом були придумані до того, як вийшом фільм «Тенет». Потім проміжна назва була «Новий, Прадавній, Найновіший путівник Дев’ятьма Світами». А потім почалася війна. У перші місяці я не міг писати. Згодом, довелося все переосмислити, переписати всі діалоги. Еміль став дуже непростим хлопчиком, і тоді це стала «Книга Еміля». 🎤про зло і «Пітьму» Для мене в творчості важливо діставати на поверхню невизнане зло, те, яке ніколи не буде в кайданках, яке завжди в тіні. Звір в пітьмі це реальний персонаж, трохи змінений. Його мама і тато — абсолютно реальні персонажі. Жінка, яка грубо повідомляє Емілю про смерть брата — реальний персонаж з мого життя, так я дізнався про смерть старшого брата. 🎤 про «Книгу Еміля» Книжка написана у співавторстві з моєю підсвідомістю. Я не знаю, що означають деякі коридори. Деякі речі я розгадував по мірі написання.Ця історія — про дітей, яким не пізно обрати шлях бути хорошими. Для цього вони не потребують нічого, окрім любові. 🎤 про ножиці і долю (я до цього місця ще не дочитав) Я не вірю в долю. Я створив ножиці, які перерізають нитку долі, тим самим демонструючи, що долі не існує. Це написано для того, щоб люди не вірили у долю, а вірили у вибір. 🎤про дітей і любов: Ніколи не чув від мами «Я тебе люблю». Вона мене дуже любила, але ніколи не казала про це. Батько приходив щовечора і казав «чого я тебе так сильно люблю?». Батько врятував для мене відчуття бажаності в цьому світі.В нашому житті занадто часто бракує слів любові. Маму Еміля було змалювати найскладніше, але зрештою це мій найулюбленіший персонаж, якого я зміг зрозуміти протягом цієї вандрівки. 📖 Коротше, це було незрівнянно. Пішов читати.P. S. До речі, «вандрівка» — це просто діалектизм, що означає «мандрівка», без підтекстів.

На Різдво в Україні діються речіпотаємні й вічні. Скажімо, місяцьвиявляється зайвим, тому Святвечірпереходить не в ніч, над якою висятьхерувими сонні, а в ніч — як море,по якій навряд чи спроможні тріїмандрівні царі, подолавши гори,своєчасно встигнути до Марії.Це, однак, не значить, що все даремно,всі прогнози, прикмети цілком опуклі.Попри те, що зимно і те, що темно,неминучим є чудо, скажімо, в Дуклі,чи де-небудь. Це, як і з'ява комети,як сама зоря, що провадила, паслапастушків, ягнят, як і всі предмети, —все збувається: Йосиф, яскиня, ясла,коляда збувається, сіно, свічка.А проте — лишень у вертепній скрині,до якої доступ і вхід крізь вічка,бо насправді нема яскині, нинія, здається, готовий прийти з дарами,хоч діряво в кишенях, а в небі сіро.Тут мене ловили вітрини, брами.Треба їхати. Може, сконає Ірод.✍️📚 Юрій Андрухович, 1990-ті Раптом що, то «яскиня» — то печера. Все не даремно, чудо неминуче! Раптом ви не розпізнали відсилку до головного різдвяного поета зі згадки про Дуклю — то це тут. А я вам пізніше ще покажу один рідкісний різдвяний вірш Антонича. 👩‍🎨🎨 Олександр Аксінін «Різдво», 1983Аксінін вічно прекрасний і похмурий, але Різдво, здається, навіть у нього світле. Або, підсвічене. Всім смачної куті! 🫶

«Співати традиційну коляду — це прекрасно, але коли народжується щось абсолютно нове й продовжує жити далі, хай би що це не було, — ось де справжнє Різдво». Віктор Морозов «Значно більше ніж темрява», збірка «Суперсила Різдва», 2025Мені збірка дуже сподобалась. Вчора на обговоренні клубу Сенсу я спостеріг дивовижно різні думки про настрій та враження від неї. Потім довго думав і вирішив, що в цьому і цінність. 🎄 Я отримав від збірки багато радості й мені було дуже цікаво. Не вподобав я лиш два оповідання, це нормально. Решта, разом з передмовою Богдани Неборак, мені супер. Це читання створило мені різдвяний настрій з нуля, а то ж взагалі головне. ✨ Спостеріг ознаку, що «Суперсила Різдва» менше сподобалась людям з багатим духовно-культурним досвідом святкування Різдва у родинах. Ці читачі/читачки і самі мають що розказати, їм є з чим порівняти і які аргументи навести. Але збірка як раз про те, що у всіх по-різному. У мене багатого різдвяного досвіду немає, мені цікавий досвід інших, я його приймаю. І це для мене також радість. 🎄 Загалом, я думаю, що Різдво у кожного своє і стандарту тут бути не може, що стандарт святкування — це, як раз, ознака тоталітарного режиму. І цим різність думок мене зацікавила, цим і цінна збірка, на мою думку. #Раджу_почитати всім, хто відкритий до чужих досвідів святкування.

🖼😍 Це два з п'яти полотен Іванки Крип'якевич-Димид, які показували у галереї Iconart у Львові у 2014 році, фото Богдана Зятика. Оповідання Іванки мене вразило у збірці «Суперсила Різдва». У 2007 році Іванка розписувала каплицю Стрітення Українського католицького університету і вирішила намалювати там вугіллям українців-мучеників ХХ століття: Стуса, Світличного, Горську, Драй-Хмару, і так далі. Отець-духівник заборонив їй це робити, була пристрасна суперечка, розпис мисткиня припинила, звільнилася з роботи. Згодом, з цієї ідеї народилися 5 картин, 2 з яких на фото. Побачити їх прийшов отець Олександр Август Чумаков, який опікувався бездомними дітьми. Гонорово сказав авторці «Ну, ходи, мала, зараз я розкажу тобі, що ти намалювала». Пояснив, чому на полотнах авторка залишила на полотні вугілля, яким робила рисунок і роботи мають незавершений вигляд. Тому що таким є їхнє життя. Вони не змогли повністю розвинутися, їх вбили на злеті. Тому це є нон фініто, незавершене життя, як начебто незавершена твоя картина. ✍️ Це я вам лиш маленький шматочок розказав, оповідання «Подорожній до Різдвяної Зірки» таке, що я читав би і роман.P.S. Сам рисунок на стіні вугіллям в каплиці Стрітення УКУ покажу у коментарі 👇

✍️💔 Володимир Сосюра закохувався палко, але не те щоб дуже щасливо. На фото — Віра Каперівна Берзіна, перша дружина поета. Вони одружилися ще в університеті, це було дуже пристрастне кохання, судячи з присвячених Вірі поезій, зокрема й «Так ніхто не кохав». Віра була «політруком червоноармійського ескадрону», що б це не означало, і великою українофобкою. У Сосюри є коротенька поема «Робфаківка» (1923), яку він присвятив Вірі. Дуже круті вірші, зацініть: Моя душа,мов залита асфальтом земля,і кожне необережне слововгрузає в ній, як закаблуки моєї коханоїна розпеченім ґрунтіплощі Рози Люксембург...І її, таку наївну і тривожну,я оддаю тобі,бо:прийдуть тисячі таких же, як і я,і оддадуть тобі свої серця і душі,і ми їх запалимо,щобосвітить твої дороги,о жінко Революції!А ти крутиш із газети цигарку,і крізь розірвану юбку видно брудне коліно,а твої стоптані черевикинагадують одеський порт у 20-м році... ⚡️ Зрештою, попри двох спільних синів, подружжя розійшлося, саме через політичні погляди. Поет і це відобразив у віршах: «Ми з тобою зійшлися в маю, ще не знав я, що значить ідея. Ти й тоді Україну мою не любила, сміялася з неї».