Охорона здоров'я військових: чому пріоритетний напрям у Міноборони – під ризиком зупинки?Громадські організації, які представляють військовослужбовців, ветеранів, звільнених з полону, членів їхніх родин, вкрай занепокоєні непрозорістю процесів та рішень навколо Департаменту охорони здоровʼя Міністерства оборони. Що відбувається? Публікуємо повну версію звернення представників громадянського суспільства до міністра оборони Рустема Умєрова, а ось ключове: 1. Лише завдяки консолідації зусиль громадянського суспільства та медійному розголосу проблематика військової медицини стала актуальною на найвищому рівні. Одним із результатів стало створення у кінці 2023 року Департаменту охорони здоров’я Міністерства оборони України. 2. ДОЗ МОУ розпочав впровадження важливих ініціатив та реформ, зокрема: затверджено нові стандарти підготовки з домедичної допомоги, визначено обсяги допомоги на догоспітальному етапі, удосконалено маршрути евакуації. Крім того, у військових шпиталях впроваджено електронну медичну інформаційну систему, а також розпочато впровадження реформи військово-лікарської експертизи.3. Вперше за історію військової медицини укладено договори з НСЗУ – це дозволило залучити додаткові кошти для військових шпиталів. Крім цього, у роботі ДОЗ МОУ перебувають важливі ініціативи у сферах медичної реабілітації, психічного здоровʼя, допомоги звільненим з полону тощо. 4. Разом з тим, упродовж жовтня 2024 – січня 2025 ми із занепокоєнням спостерігаємо систематичне перешкоджання роботі Департаменту, зокрема: непогодження або сповільнення погодження на основі формальних приводів нормативних актів, ініційованих ДОЗ МОУ; систематичний тиск на працівників ДОЗ МОУ; спроби переведення провідних фахівців у військові підрозділи; ініціативи щодо реорганізації ДОЗ МОУ.5. Підрозділ швидко втрачає свою спроможність. Наслідком цього стане припинення або щонайменше зупинка на 4-6 місяців важливих процесів та ініціатив, які стосуються тих, чиї інтереси ми захищаємо. А найбільший ризик – це безповоротна втрата спроможності ДОЗ МОУ як однієї з небагатьох працюючих інституцій у військово-медичній сфері. 6. Звертаємося до вас, пане Міністре оборони, із наполегливим закликом відмінити директиву про реорганізацію, повернути можливість Департаменту охорони здоров’я Міністерства оборони України виконувати свої обовʼязки та забезпечити прозору комунікацію щодо подальшої роботи цього підрозділу.
Що нам розповів міністр закордонних справ Андрій Сибіга? Це перше велике інтерв’ю міністра Сибіги на цій посаді, у якому він розповідає про очікування України від адміністрації Трампа, газову кризу у Придністров’ї, загострення відносин зі Словаччиною, про ЄС та розвиток подій у Грузії. Якщо коротко:Про очікування від адміністрації Трампа: Ми сприймаємо зміну влади у США як нові додаткові можливості та додатковий шанс. Мені здається, що від США можна буде очікувати більшої рішучості. У нас вже відбулися перші контакти з новою адміністрацією. Керівник ОП Андрій Єрмак має прямі контакти з майбутньою адміністрацією Трампа. А після 20 січня ми дуже сподіваємося на початок активної фази наших формальних відносин. Для нас важливо, щоб у США було усвідомлення, що безпека України – це невід'ємний елемент трансатлантичної безпеки. Про переговори за участю росіян: Станом на зараз такої модальності не розглядалося. Давайте дочекаємося офіційних контактів зі США, де ми обговоримо подальші кроки. Станом на сьогодні є чинна заборона на переговори з Путіним, запроваджена рішенням РНБО.Про альтернативи НАТО: Єдиною дієвою гарантією для України є членство в НАТО. Понад те, членство України є гарантією безпеки самого НАТО. Ми вже проходили "альтернативні варіанти". Ми бачили, як провалився Будапештський меморандум. Створення будь-яких "сірих зон" призводить лише до подальших загострень. Тому членство України в НАТО – це непохитний пріоритет і єдина дієва гарантія безпеки для нашої держави. Про Словаччину і російський газ: Залежність від Росії у газовому питанні не завершується нічим добрим – ми це проходили і знаємо, що рахунок, який потім виставляє Росія, в рази вищий. Не можна робити український рух до ЄС залежним від якихось непорозумінь, і ми будемо дуже жорстко реагувати, якщо таке буде. Це неприпустимо. І не тільки з боку Словаччини. Не можна зловживати своїм статусом члена ЄС і НАТО і узалежнювати такі рішення від поточних непорозумінь, які ми рано чи пізно подолаємо.Про "рік України" в ЄС: Ми вважаємо, що в Європейському Союзі 2025 рік буде "роком України". Маємо одне за одним головування друзів України – Польщі та Данії. Потрібно скористатися цим шансом.Про (не)можливість транзиту російського газу до Придністровʼя: Це треба вивчати, але я вважаю, що транзит російського газу взагалі неприпустимий. Та наразі ми говоримо про можливість допомоги придністровському регіону спільними діями України та ЄС. Давайте зосередимося на тому, що ми можемо зробити без російського газу.Про сумнівні вибори в Грузії: Україна визнає держави (а не лідерів. – ЄП). Ми підтримуємо грузинський народ. Утвердження демократичних цінностей, захист прав людини, дотримання стандартів – це для нас, як для держави, що пройшла свої майдани, – не порожні слова. Тому я не вірю в будь-які успішні уряди та не вірю у моделі влади, які побудовані всупереч волі народу. І ми також переконані, що вибір грузинського народу – це євроатлантичне прагнення Грузії.
Сектор без газу. Для чого Путін влаштував енергокризу в Придністров’ї? Москва розігрує дуже небезпечну карту в так званому Придністров’ї. Зупинка Кремлем поставок газу з 1 січня вже призвела до обмежень газопостачання, води та тепла, віялових відключень електрики та повної зупинки промисловості в регіоні. Які шляхи розв’язання кризи та якою в цьому може бути роль України? Пояснюємо в тексті, а ось дуже коротко: 1. Не готовими до спровокованої Кремлем енергокризи виявилися і Кишинів, і сепаратисти з Тирасполя. Щоправда, в останніх ситуація набагато складніша. Після зупинки поставок російського газу потоки електроенергії з Молдовської ДРЕС на правий берег були зупинені, а станція тимчасово почала працювати на антрацитовому вугіллі, яке туди завезли з Донбасу ще до його окупації Росією. 2. За оптимістичними оцінками, запасів антрацитного вугілля у Придністровʼї вистачить до кінця січня. Така ж ситуація з газом. Якщо Молдова вже давно переорієнтувалася на його постачання з ЄС, то Придністров’я цього робити не хоче і сподівається на росіян. Запасів газу, як запевняють представники влади невизнаної республіки, залишилося приблизно на 20 днів.3. Попри складну ситуацію влада Молдови змогла уникнути відключень. Утім, з погіршенням погоди цілком імовірний сценарій з відключеннями населення, про що влада вже попередила населення. У Придністров’ї ж ситуація набагато складніша. З 1 січня там відключили газ у котельнях, приватному секторі та багатоквартирних будинках з автономним опаленням. Також мешканці регіону залишилися без централізованого опалення і гарячої води. Згодом у регіоні почалися відключення електроенергії. 4. Криза в Придністров’ї створена Росією штучно. У 2025 році в Молдові будуть парламентські вибори, і це – унікальний шанс повернути до влади проросійські сили. Зараз по всіх російських каналах, які ще дивиться значна частина населення Молдови та всі в Придністров’ї, активно розкручується тема, що це саме уряд Санду та Київ стали причиною енергокризи. Кремль очікує, що це дозволить йому повернути до влади в Кишиневі своїх прибічників.5. За словами співрозмовників ЕП, найбільш імовірним наразі є сценарій, за якого Росія відновлює постачання газу Придністров’ю через "Турецький потік", але "домовиться" про це хтось з проросійських політиків. Паралельно в енергетичній кризі звинувачуватимуть Санду та її уряд.
Люстрація закінчилась: що вона дала, чи спрацювала і як жити без неї?У це непросто повірити, але з моменту прийняття закону про люстрацію минуло вже 10 років – від 16 жовтня 2024 року дія закону закінчилась. Новий 2025-ий рік колишні фігуранти люстраційного реєстру зустріли без будь-яких обмежень, і тепер вони знову можуть спокійно претендувати на вищі державні посади. Тож що нам дала люстрація? Розповідаємо:1. За посадами під люстрацію потрапляло не більше як 5 тисяч людей на всю країну – тобто йшлося виключно про ключові фігури. І щоб потрапити під люстрацію, така особа повинна була займати люстраційну посаду не менше ніж один рік. 2. Реально до люстраційного реєстру за 10 років дії закону було внесено 1084 особи. Ще кілька тисяч людей самі звільнилися з держслужби, не чекаючи люстрації. В сумі це орієнтовно ті самі 5000 осіб. Але водночас за рішеннями судів 478 осіб домоглися, щоб дані про них виключили з реєстру. Майже 50% від офіційно люстрованих добилися скасування цього статусу.3. Уже в січні 2015-го 47 "регіоналів" оскаржили люстрацію в Конституційному суді, який оголосив її розгляд невідкладним. Однак суспільний запит в Україні був настільки однозначним і готовність захищати люстрацію, зокрема шляхом акцій протесту під КСУ, була така непохитна, що за 10 років дії закону судді так і не ризикнули його скасувати.4. Єдині, хто системно, хоч і не масово, ігнорували люстраційні вимоги, виявились президенти України. Петро Порошенко з перших же місяців вибив собі право скасовувати люстрацію для силовиків і військових, а його наступник Володимир Зеленський не раз призначав на посади людей, які підпадали під люстрацію. Починаючи з керівника ОП Андрія Богдана, і закінчуючи керівником податкової Олексієм Любченком.5. Закон про люстрацію втратив силу в 2024 році, відпрацювавши відведені йому 10 років. Тепер же, коли ексчиновники часів Януковича можуть знову спокійно влаштовуватись на державні посади, в суспільстві виникає певна фрустрація: мовляв, 10 років минуло, а ніхто не покараний, закон свою роботу не зробив. Але покарання ніколи і не було метою закону про люстрацію. 6. Його ціль була – відсторонити від ухвалення державних рішень прислужників режиму, коли чекати судових рішень по індивідуальних справах щодо них не було можливим. З цього погляду закон свою задачу з очищення виконав. А от держава, яка мусила за ці 10 років створити новий суд і нові, чесні, справедливі державні інституції, свою частину роботи не виконала взагалі.
Перезавантаження Канади: чи не призведе відставка Трюдо до послаблення підтримки України?Джастін Трюдо, який дев'ять років очолював уряд Канади, офіційно заявив про свою відставку з посади лідера Ліберальної партії. І одночасно – про готовність піти з посади прем’єра, щойно партія обере собі нового лідера. Тепер у Канаді мають пройти дострокові вибори, які, найімовірніше, повернуть до влади консерваторів. Та чи не призведе нинішня політична криза до послаблення підтримки України? Коротко пояснюємо:1. Формально лідером партії може стати будь-яка особа, незалежно від депутатського мандата, але для цього їй все одно доведеться пройти внутрішні перегони. Проте з огляду на обмежений час, низькі рейтинги лібералів і подальші національні вибори, де ліберали майже напевно програють консерваторам, найімовірнішим сценарієм є обрання лідерасеред найбільш відданих партії осіб. 2. Усі кандидати від лібералів публічно висловлювалися на підтримку України. Ми також маємо суттєву підтримку в усіх партіях, а тим більше – в Консервативній, яка неодноразово критикувала занадто обережну та вичікувальну політику Трюдо. 3. Втім, проблема полягає в часі таких змін. З 1 січня Канада перебрала головування у G7. Минулого року "сімка" сформувала рамку і ухвалила компенсаційний механізм передачі України $50 млрд за рахунок заморожених російських активів у вигляді кредиту, який ми зможемо не повертати, якщо не отримаємо компенсації від РФ. 4. Ми вже отримали перші транші, й Україна розраховує, що вся сума надійде впродовж 2025 року. Однак залишається відкритим питання, чи надаватимуть кошти в наступні роки, зважаючи на зміни урядів у США та деяких країнах ЄС, які забезпечували по $20 млрд, а решту $10 млрд разом покривали Канада, Велика Британія та Японія.5. Наразі немає ризиків, що це питання не буде вирішене в принципі, однак вибори, а далі – потреба для нового уряду займатися першочерговими питаннями, зокрема митним конфліктом із США, зосередять увагу Канади на внутрішніх питаннях як мінімум до літа. І якщо Трамп реалізує свої погрози щодо Канади, це здатне надовго відвернути увагу нового уряду від України. Навіть цілком дружнього до Києва уряду.
Що таке "шрінкфляція", і як розпізнати такі маніпуляції виробників?Уявіть: ви купуєте улюблену шоколадку, і раптом помічаєте, що розмір її став меншим, але коштує вона стільки ж. У новому відео-експлейнері розповідаємо, як виробники приховують зростання цін, і як не стати жертвою таких маніпуляцій. Нічого не обіцяємо, але після перегляду у вас може раптово покращитися зір та розвинутися навички детектива під час наступних візитів до найближчої крамниці. А якщо дуже коротко:1. Що таке шрінкфляція? "Шрінкфляція" – це зменшення виробником кількості, об'єму або ваги товару в упаковці при збереженні або незначному зниженні ціни. Термін походить від англійських слів "shrink" (зменшуватися) та "inflation" (інфляція). Виробники вдаються до цього, щоб не відлякувати покупців різким підвищенням цін. Вони розраховують на те, що споживач може не помітити змін, якщо не вивчатиме уважно інформацію на упаковці.2. Це тільки у нас? Ні. Майже кожен третій продукт у американських супермаркетах зазнав шрінкфляції у 2024 році. Категоріями, які підпали під шрінкфляцію найбільше, виявились паперові продукти – такі як туалетний папір та паперові рушники. Один з найабсурдніших прикладів цього явища трапився у Росії наприкінці 2018 року: через дефіцит курячих яєць на поличках супермаркетів там почали з’являтись упаковки яєць по 9 штук. Хоча ціна, звісно ж, становила як за десяток.3. Як борються зі шрінкфляцією у світі? В ЄС закон вимагає чітко зазначати вагу та обсяг продуктів, щоб споживач міг порівнювати. А в США Федеральна торгова комісія штрафує компанії за введення споживачів в оману. У Франції супермаркети Carrefour з 2023 року клеять стікери на товари, які зазнали шрінкфляції, тоді як у Великій Британії організація Which? проводить регулярні дослідження, викриваючи такі бренди. 4. А що з законодавством в Україні? В Україні поки немає ініціатив боротьби зі шрінкіляцією і вона вважається цілком легальною, допоки виробник надає правдиву інформацію на етикетці про реальну кількість та якість продукту. За словами нардепа Дмитра Гуріна, у Верховній Раді готують законопроєкт, який зобов'язуватиме торговельні мережі вказувати ціну товару за кілограм чи літр, якщо він продається в меншій упаковці. 5. Чому виробники вдаються до шрінкфляції? Ціни на сировину ростуть, виробники витрачають більше на енергію, доставку та зарплати. Вдаючись до шрінкфляції, виробники намагаються зберегти прибуток в умовах економічної нестабільності.
Де брати надію? І Ярослав ГрицакНапередодні нового року ми звернулися до лауреатів премії "УП.100" з проханням оцінити минулий рік, зафіксувати, де країна і суспільство перебувають у даний момент, і поділитися очікуваннями від 2025 року. Ярослав Грицак став першим, чиї роздуми ми публікуємо. Повну версію читайте тут, а ось – ключові тези: 1. Наш реальний сценарій перемоги: Україна стає частиною Заходу, й Захід розширює свої кордони на Схід. В якій конфігурації це станеться і за яких умов – неможливо передбачити і нема сенсу говорити. Ми живемо в часи непередбачуваності й хаосу. Тому чесна відповідь на питання, в якій конфігурації Україні вдасться вийти з війни: у якій вдасться. 2. Відповідно до цього ми маємо по-іншому будувати наші надії. Ми маємо обняти хаос і непередбачуваність – і стояти так довго, як треба. Вищі шанси на перемогу має той, хто приймає непередбачливість як вихідну умову і діє відповідно до обставин. Нашанадія полягає у крихкості, часто несподіваній, тираній.3. Тиранії – як динозаври: у них велике тіло, але малий мозок. Як показує недавній аналіз, поки Росія продає нафту, випускає танки і шукає запчастини по всьому світу, вона ризикує пропустити черговий технологічний стрибок – так само, як у часи пізнього СРСР радянська влада пропустили комп'ютерну революцію.4. Наша надія також у формуванні нових союзів, більш гнучких і рішучих, замість старих. Ідеальним варіантом було би, якби 2025 року вдалося вибудувати лінію "Вашингтон – Брюссель". Як буде за Трампа – боюся, що навіть сам Трамп не знає. Але тут можемо, по-перше, надіятися на невичерпне вміння росіян робити безглузді речі. По-друге, наша надія може полягати у тому, що в особі Трампа Путін нарешті знайшов гідного собі противника-соціопата, ще й до того ж більш непередбачуваного та безшабашного.5. А головна надія – у нас самих, у нашій впертості й нашому вмінні виживати. Історичні дослідження показують: чим частіше суспільство проходить через тяжкі випробовування, тим стійкішим воно стає. Наша надія залежить від того, як ми говоримо про цю війну між собою. Ми маємо відійти від героїчно-оптимістичних оповідей, що ми обов'язково і швидко переможемо. Але ми не маємо впасти у депресію – бо як впадемо, то вважаймо, що Путін уже виграв. Маємо вірити в добрий кінець так довго, як треба – навіть якщо нам не буде суджено його побачити. 6. Уявіть собі свій найбільший страх. Припускаю, що Ваш мозок малює Вам картинки неминучої поразки України і кінця світу. А тепер спробуйте вийти за межі цього образу як малореального і подумати, що може реально статися за годину, за день, тиждень, місяць, рік? Ви зможете прийти тоді до більш реалістичної картини – а тоді планувати, що можете зробити протягом кожного з відрізків цього часу, і які засоби Ви маєте у своєму розпорядженні, щоб жити і працювати далі. 7. У кожному разі, якщо ми живемо у часи невизначеності, не робімо ставки на визначені наперед сценарії. Радше навпаки: будуймо серед цього моря хаосу острівки певності, де ми можемо відчувати свій контроль над ситуацією – і пробувати ці острівки розширювати до розміру архіпелагів і континентів.
Чи готова Україна до виборів в інтернеті або поштою?Досі ніхто предметно не цікавився в українців, а чи готові вони визнати легітимність голосування на відстані і, якщо так, то хто має отримати таке право. УП звернулась по допомогу до соціологів і тепер може вперше презентувати результати опитування на цю тему. Отже: 1. Раніше проголосувати можна було тільки за місцем прописки. Але перед виборами 2019-го Рада запровадила досить простий механізм зміни адреси голосування. Тобто теоретично виборці всередині країни на перших повоєнних виборах мають механізм, як проголосувати за місцем фактичного перебування.2. Але як організувати голосування мільйонів українців за межами країни? Якщо припустити, що за межами України перебуває від 5 до 8 млн українців, і десь 60% із них старші 18 років, то це щонайменше 3–4 млн виборців. Тобто навіть якщо уявити, що виборці будуть рівномірно розподілені по всіх посольствах, то кожна дільниця муситиме пропустити через себе десятки тисяч людей за день. А це просто нереально.3. Тож є кілька загальноприйнятих шляхів, як вийти з цієї ситуації. Перший варіант – збільшити кількість дільниць для голосування паперовими бюлетенями. Це найпростіший варіант, бо для нього не треба вносити зміни в Конституцію чи закони. З іншого боку, для цього потрібна величезна кількість додаткових грошей, каналів логістики і навченого персоналу.4. Є інший поширений в світі варіант, який Україна може спробувати адаптувати – завчасне голосування поштою. Цей варіант набагато дешевший, але у нього є ціла низка недоліків і загроз. По-перше, 15 з 16 українців за кордоном не стоять на консульському обліку. Крім того, для цього потрібно вносити зміни в законодавство. Але найбільш вразливе місце у цій схемі – довіра до поштової служби. Найменші сумніви можуть делегітимізувати весь процес голосування. 5. Цих логістичних нюансів можна було б уникнути, якби запровадити дистанційне голосування в інтернеті. Але ризики цього варіанту теж масштабні. Передусім – кіберзагрози. По-друге, вУкраїні відсутня правова базадля інтернет-голосування. І, зрештою, йдеться про можливі порушення анонімності та таємності при інтернет-голосуванні, адже воно відбувається в неконтрольованому середовищі, де виборців можуть змушуватимути голосувати за певних кандидатів. Ще одне відкрите питання – як досягти анонімності в інтернеті.6. Та чи готові українці голосувати дистанційно? За даними опитування центру "СОЦИС", 67% респондентів вважають, що українці, які виїхали за кордон, мають таке саме право визначати владу в Україні, як громадяни, які залишились у країні. І ще 28,2% переконані, що люди, які залишили країну, не мають права впливати на обрання влади в Україні.7. На запитання "Як ви ставитесь до ідеї дистанційного голосування через застосунок "Дія", поштою чи іншими способами?" відповіді розділились. Приблизно рівна частка підтримує ініціативу (44,2%) і виступає проти неї (48,6%). А це однозначно свідчить про потребу суспільної дискусії та додаткових обговорень.
Що нам розповів Тарас Чмут? Тарас Чмут, керівник фонду "Повернись живим", в деталях знає про серйозні проблеми на фронті. Дуже коротко викладаємо ключові тези нашої з ним розмови, а якщо вас цікавить повна версія – дивіться інтерв'ю у відеоформаті.Про те, чи рухаємося ми до закінчення війни у 2025-му: Так з року в рік відбувається – ми всі очікуємо, що наступного року якось стане краще. Якщо зводити все до конкретики, то треба дожити до весни з теплом, зі світлом і з фронтом, який не посипався.Про загрозу для Дніпропетровщини: До кордону області залишилося від сили два десятки кілометрів (інтерв'ю записане 19 грудня – УП). Про Херсонщину: Ми не говоримо про захоплення всього Херсона. А мова про те, що підготовка до можливого річкового десанту зараз і пів року назад має різний прояв, і зараз це більш імовірно – це з одного боку. Їхня задача – зробити мертве місто. От вони зараз це роблять. І, на жаль, втрата островів на Дніпрі, зсування лінії зіткнення ближче до правого берега призводить до того, що можна просто з островів пускати "Мавіки" і FPV у місто.Про Запоріжжя: Місто знаходиться під вогневим впливом, росіяни до нього пробують рухатися. Це не є головний напрямок, хоча декілька місяців назад там ми очікували великі наступальні дії, це не секрет – там пів армії було. І росіяни всюди говорять, що вони хотіли б до нього дійти. Але це не так просто, як здається, тому що відстані все ж таки не малі. Але так само, як і Херсон, під вогневим впливом вони роблять місто безлюдним.Про те, чи існує загроза захоплення одного з великих міст України: Сьогодні потенціалу захопити якесь із цих чотирьох міст (Херсона, Запоріжжя, Дніпра або Харкова – УП) отак з ходу – у росіян очевидно немає. Але хаос в управлінні військами призведе до того, що ми можемо посипатися на фронті таким чином, що це будуть не посадки і кілометри, а бригадні райони оборони, десятки кілометрів одномоментно.Про управлінський хаос: Хаос управління є наслідком рішень, які приймали в минулі роки. Відкладаючи у свій час закон про мобілізацію, відкладаючи адекватні кадрові призначення, підтримуючи амбіції окремих молодих офіцерів мати більші частини, ми породили хаос в управлінні військами. Ми закриваємо дірки на фронті приданими підрозділи, обнуляємо цих людей, за цей час десь знаходимо наступних, мобілізуємо, навчаємо, забираємо з тих, хто на відновленні, і закриваємо знову ці самі дірки.Про вступ до НАТО і гарантії безпеки: Я вважаю, що це паралельний трек. Якщо ми хочемо в НАТО, давайте йти туди. Але в базі ми маємо розуміти, що наша гарантія безпеки – це суспільство, економіка і Збройні сили.Про сценарій із заморожуванням війни: Це дуже поганий сценарій для нас. Росія нас на*бе. Як би нам важко не було, але треба дотискати. Тому що на другий день перемир'я ми почнемо сваритися: хто більше воював, хто більше возив і хто кому патріот, почнемо формувати політичні списки, рватися до влади. А Росія буде далі озброюватися. Пройде якийсь час, і вона знову нападе. І вона не повторить тих помилок, які були в 2022 році. Ми як країна маємо на наступний день після перемир'я почати готуватися до наступної війни.
Що таке стратегія виснаження і чому великі країни програють затяжні війни?Як впливають на хід війни різнокольорові "лебеді" та "сірі носороги"? Чи виграють війни в обороні? Через що "великі" країни програють в "малих" війнах на виснаження? Чи справді з появою солдатів із Північної Кореї на Курщині ми увірвалися в Третю світову?Про це ми поговорили з Василем Павловим, воєнним істориком, головою Центру мілітарної історії:Про стратегію виснаження: Той, хто починає війну на виснаження, завжди вважає, що виснажить ворога, а сам залишиться при своїх козирях. Але такі випадки в історії війн є унікальними. В тій самій Другій світовій стратегія виснаження, яка була застосована до Німеччини, не менш сильно вдарила і по тих, хто її застосовував, за виключенням США, лише тому що вони знаходилися на іншому континенті. Стратегія виснаження майже завжди б'є по всіх.Про "класичні" принципи ведення війни: Сьогодні всі полюбляють цитувати "Мистецтво війни" Сунь-цзи, забуваючи, що цим принципам майже 3000 років. Не можна сказати, що принципи воєнного мистецтва є вічними чи незмінними, але вони є доволі-таки сталими. Те, що колись було передовим, стає класикою, але від цього не втрачає ні своїх якостей, ні свого функціоналу. Про глухий кут: У росіян не вистачає сил кардинально змінити хід подій. Так, вони сьогодні продавлюють масою. Це єдиний для них варіант – вони мусять постійно рухатися вперед, бо інакше не зможуть утримувати захоплену раніше територію. Але тільки-но вони зупиняються, Сили оборони України завдають контрудари і відкидають їх назад. Є така фраза: щоби залишатися на місці, потрібно дуже сильно бігти. Це та сама ситуація.Про те, чи можна виграти війну в обороні: Перемогти в обороні можна лише у випадку, якщо щось станеться в державі супротивника і вона припинить своє існування. Були війни, коли прилітали різнокольорові "лебеді" і ситуація докорінно змінювалася. Німеччина програла Першу світову війну, не втративши жодного сантиметра своєї території. Але непередбачувані "лебеді" – це не те, на що варто сподіватися і розраховувати. Про вплив "сірих носорогів": Це ті загрози, які існують. Про них всі знають, але не звертають увагу, тому що перебувають у полоні власних уявлень про супротивника. Ми знаємо кількість населення в Росії та її мобілізаційний потенціал, але довго вважали, що всі ці солдати погано підготовлені, а всі генерали – нездари, що насправді не так. Ми очікували, що російський ВПК зламається під санкціями, а він не зламався. Так, він виробляє значно менше, ніж міг, але виробляє. Про відсутність мотивації у затяжній війні: Мені дуже сподобалася заява одного з представників ТЦК, що для тих, хто вмотивований, є служба за контрактом, а для тих, хто не бажає служити, є мобілізація. І це абсолютно типова ситуація у війнах на виснаження. Як тільки починається довготривала війна, витягнути її виключно на добровольцях, на контрактниках неможливо.
