Є нормальні дівчата, які зустрічаються буквально з наркоманами, які й близько їх не гідні, але нормальних хлопців, які візьмуть собі в пару наркоманку - немає. Чому так? Кожен мабуть знає історію, коли цілком адекватна дівчина зустрічається зі звичайним покидьком. Це може бути чувак з залежностями, відсторонений, позичає гроші, пропадає тощо. Дівчина продовжує наче його рятувати й "працювати" над стосунками, розраховуючи, що все налагодиться. Фрейд колись писав, що ми закохуємось в батьків протилежної статі. Хлопчики в маму, дівчатка в тата. В залежності від взаємин з ними (та між ними) – формується уявлення про «нормальність». Коли батьки розлучаються, то діти практично завжди залишаються з мамою, а тато йде. Виходить, що дівчатка зіштовхуються з проблемою, яка хлопчикам невідома – відсутність родителя протилежної статі. «Нормальність» у їхній свідомості викарбовується постійними розлуками, очікуванням, відчуттям непотрібності, покинутості. В дорослому віці ми схильні відтворювати ситуації для проживання знайомих (з дитинства) емоцій. От і виходить, що там де від хлопця треба тікати – відчувається щось неприємне, але таке знайоме.Вихід полягає в роботі над самоцінністю для прийняття аксіоми: «Я варта тільки найкращого».
Майже не зустрічав людей, які стабільно тренуються, або постійно медитують, загартовуються, займаються йогою тощо. Тобто, людей, котрі практикують щось з переліченого доволі багато, але щоб прям стабільно – ні. Здебільшого, усе впирається в: «Ну я от медитую, останнім часом підзакинув, але скоро повернусь». Періодами – так, є такі, знаю. На постійній основі – одиниці.Але на скільки ж ці одиниці знаходяться на іншому рівні. Це люди, які керують власними імпульсами, беруть життя під контроль, структурують хаос, а головне – роблять це стабільно. Щодня крок вперед. Зрозуміло, що холодний душ, до прикладу, сам по собі не зробить щасливим та успішним. Проте, будь-яка дискомфортна, й водночас корисна практика на постійній основі дає фундамент, якір, на який завжди можна обпертись. Буквальне усвідомлення, що «Я беру гору над внутрішньою мавпою».Без цього стати жертвою самообману дуже легко. Тому пропустивши – слід повертатися. А краще не пропускати, бо як казав Степан Радченко: «Зрадити раз – зрадити назавжди».
Найлегше керувати людиною, коли вона на емоціях. Власне, саме визначення маніпуляцій говорить про те, що це метод психологічного впливу, з метою зміни емоційного стану обʼєкту, аби ним легше було керувати.Наша емоційність зростає в багатьох випадках: недосип, голод, можливість втрати, поведінка соціальної групи, виснаженість, перенасиченість інформацією тощо. Звідси легко пояснити, до прикладу, чому існують знижки й чому вони обмежені у часі.Чим більше емоцій, тим менше когніцій. Найлегшим інструментом протидії маніпуляціям є пауза. Вона допомагає знизити емоційність і увімкнути мозок. Вас про щось просять і ви відчуваєте тиск? Беріть паузу: «Мені треба подумати». Закортіло на всю котлету в мемкоїн? Беріть паузу. Хочеться накинутися на партнера з претензіями? Обовʼязкова пауза – оцініть свій стан, виспіться, поїжте.Неймовірна знижка, яку просто тупо втрачати? Пауза дозволить подумати, чи потрібен був вам цей товар перед тим, як побачили на нього знижку.Якщо бажання, чи нова ідея не здатні прожити бодай одну ніч, то яка їм ціна?
Не можу ділитися усіма прийомами словесного впливу, бо цей канал в тому числі читають мої клієнти і магія може розвіятись, але дещо поступово розповідатиму. Переконати в суперечці неможливо. Навіть, якщо ви спокійно висловлюєте протилежну позицію, то такі слова перед початком її озвучення, як «проте», «але», «навпаки» – наче скасовують, знецінюють сказане співрозмовником, налаштовуючи його проти вас. Коли хочете когось переконати, або щось підсвітити, старайтесь не перечити, а грати в одній команді. Погоджуйтесь з тією частиною тези, з якою можна погодитись, а далі додавайте: але «і», «разом з тим», «важливо також відмітити». Таким чином ви перетворюєте потенційну суперечку в дискусію і маєте усі шанси дійти згоди в потрібному питанні.– щастя залежить суто від обставин, коли все ок – радіємо, як ні – страждаємо. – так, обставини справді відіграють важливу роль і разом з тим треба памʼятати, що наше сприйняття також має значення. Одна й та сама обставина, як-то політ на літаку, викликає у людей дуже різні емоції.
Люди хворіють на популярні хвороби і лікуються «синіми пігулками». Як вам таке? Точніше, «спеціалісти» ставлять діагнози, які в тренді і виписують популярні ліки. До прикладу, зараз модно мати «РДУГ» та депресію. Лікарі також люди, які піддаються когнітивним викривленням, як-то евристика доступності. Згадайте також найменш обдарованих одногрупників, які закінчили вуз. Серед лікарів такі теж є. Як на мене, то дивно приймати ліки, не змінюючи стилю життя, щоб усунути причину недугу. Є різні випадки, звісно ж, але якщо ми говоримо про сферу ментальну то, як приклад, прийом антидепресантів без зміни стилю життя – це щось дуже на синьопігулковому.Спершу дослідження, які проводять заангажовані фармкомпанії кажуть про ефективність, сиплять термінами про зворотнє захоплення серотоніну та відсутність ломки. Далі, коли реальність кричить про зворотнє, роблять нові дослідження і о диво: ефект антидепресантів від сили у 15% випадків (в основному при глибокій депресії), ломка є і ще й яка.Пригадую ще писав, як у США в 1964му році головний лікар опублікував звіт про шкоду куріння і до 2010 року кількість курців знизилась з 42% до 19%. Тобто, 23% людей змогли усвідомити шкоду куріння лише тоді, коли їм це пояснили. До того, тютюнові виробники лобіювали свої дослідження, де заперечувалась залежність та занижувалась шкідливість.Думати своєю головою, аналізувати, не заперечувати реальність, не йти за натовпом, не шукати синіх пігулок.
Любов і страх не знайти щось краще – не одне й те ж. Здебільшого, саме через страх люди обирають залишатися у нещасливих стосунках. Зверніть увагу на слово «обирають». Легше сказати, що їх хтось змушує, або щось стороннє (війна?) на це впливає. Та гірка правда у тому, що поки є вибір – людина несе відповідальність за своє життя.Якщо людина вірить, що нікого кращого не знайде, то так воно і є. Пошуку не буде зовсім, або ж спроби виявляться спеціально надто кволими і перші ж невдачі підтвердять предмет віри. Більше того, людина, яка у власній голові будує запасний аеродром «Якщо не велика любов, то аби не наркоман», ніколи велику любов не зустріне, а якщо й зустріне, то впритул не побачить. Ми зустрічаємо собі подібних, а отже великою любовʼю у наведеному прикладі виявиться той, хто теж розглядає про всяк випадок варіант «Аби хоч усі зуби на місці були й не сильно пиляла». Саме звідси горезвісний вислів: «Погоджуючись на менше – отримуєте менше».Вихід полягає у прийнятті варіанту: «Або велика любов, або самотність». З прийняттям приходить спокій, який дозволяє зустріти таку ж сміливу людину, яка не розмінюється на менше.
Чи живемо ми у матриці? Ну звісно ж живемо, при цьому - кожен у своїй. Заходите в коментарі куди завгодно і спостерігаєте, як одну й ту ж саму інформацію люди сприймають дуже по-різному. Так відбувається не тільки й не стільки через різний рівень знань, головною причиною є картина світу, у якій живе людина. Програмний код, у вигляді уявлень про світ, настільки потужний, що де б не опинилась людина, вона відтворює усе той же життєвий сценарій. Декорації різні, а наповнення одне й те ж. Звідси і фраза - від себе не втечеш. Матриця завжди з тобою. Хто вважає світ несправедливим, жорстоким місцем, а людей підступними - спеціально, проте несвідомо, поводитиме себе таким чином, щоб опинитися біля розбитого корита і вигукнути: "Я ж казав!". Сюди ж приклад про бідного, який виграє лотерею, але залишаючись в програмному коді бідності, спускає усе під нуль. Фільм "Матриця" гарно демонструє той феномен, що червона пігулка, окрім свободи, завдає величезну кількість болю, адже вона руйнує звичайні уявлення про світ. Вибір червоної пігулки являється актом волі, у якому людина приймає свідоме рішення діяти інакше, йти у невідоме, змінювати і змінюватись. Шлях змін завжди починається з дискомфорту, страху, болю. Цього не уникнути, а будь-яка спроба оминути неприємне - потуги програмного коду підштовхнути до знайомої пігулки синього кольору. Слід пам'ятати: "Спершу буде дуже погано, а далі дуже добре".
Якщо подумати, то ми стільки всього вивчаємо впродовж життя: математика, історія, де ставити кому, коли одягати національне вбрання, правила дорожнього руху, основи правознавства тощо. Проте, серед усього цього добра немає вивчення себе. Країни роблять новонароджених людей громадянами. У школах немає місця вивченню себе на базовому рівні: емоції, мотиви поведінки, таланти, схильності, розʼяснення впливу виховання тощо. Це дуже дивно, хоча й так само логічно з точки зору держави.Те, що сьогодні є серйозний запит на самопізнання, бажання розібратись в будові внутрішнього світу, стати авторами – дуже позитивний поступ. Інформації вдосталь, людей, котрі пішли вперед і прикладом заохочують інших – також вистачає. Чим більше людей прокидається, тим пробудженішим є наше завтра. Вірю, що Леннон був правий у пісні «imagine», коли співав про світ, у якому немає за що вбивати і вмирати, ні пекла, ні раю, ні релігій, а спокійне життя у мирі.You may say I'm a dreamerBut I'm not the only oneI hope someday you'll join usAnd the world will be as one
Ще одна книга, черговий подкаст, необхідний курс – бажання вивчити абсолютно усе перед початком будь-якої справи, ідеально підготуватися.Навчання без дій – одна з форм прокрастинації. Страх починати маскується під здобування знань: "Я ж навчаюсь, а не байдики б'ю!". Нагадаю, що прокрастинація – це коли ви робите цілу купу справ, тільки не те, що справді потрібно зробити. Це ніщо інше, як одна з форм боротьби з тривогою та дискомфортом. Ілюзія контролю, приправлена магічним мисленням. Діти перестрибують стики плиток на тротуарі, аби у них все було добре, а дорослі прибирають в хаті, дивляться відоси, ходять в гості, щоб не здійснювати важливий дзвінок. Фактично, навіть хірурги переходять від книжок до жаб та пацюків, а про інші професії годі й говорити. З однієї сторони, вічний студент вберігає себе від невдачі, не беручись до діла, але з іншої – шлях до перемог також закритий. Нудна, сіра суперпозиція. Побути на початку дурнем – та ціна, яку ми платимо за старт у новій для нас сфері. Без зворотнього зв'язку від реальності, без помилок, ми ніколи не здобудемо необхідного досвіду, не розвинемо необхідних навиків.Готуватися і навчатися потрібно. Ще потрібніше починати, дозволяючи собі бути неідеальним.
Клієнтка каже, що їй по щасливому збігу обставин підвернувся вигідний проєкт: «Подруга була на заході, де шукали фотографа і вона дала організаторам мій контакт…». Хіба це випадковість? Чому мені не підвертаються проєкти по фотографії? Можливо тому, що я не маю камери? Не вмію фотографувати? Дуже мало знаю про роботу зі світлом та ще менше про кольорокорекцію при обробці? У мене немає друзів, які впевнені у моєму таланті фотографа і, зрештою, я не фотограф? Розумієте, аби «підвернулася випадкова удача» – до неї треба бути готовим. Інакше її не побачити, навіть дивлячись впритул.Я ж теж можу сказати, що людина записалась на консультацію, бо алгоритми випадково порекомендували їй моє відео. Але чи можна сказати, що освіту, роки практики, розробку сайту, вміння монтувати, знання ютубу, досвід комунікацій, поставлену вимову, написання сценарію, прочитані книжки, пройдені курси і т.д., було здобуто випадково?Посилання на випадковість та удачу – перший маркер синдрому самозванця. З цим треба боротись, детально розглядаючи усі свої навики та досвід, які допомогли щасливу випадковість впіймати за пʼяту.
TGLIST.COM.UA
