Є нормальні дівчата, які зустрічаються буквально з наркоманами, які й близько їх не гідні, але нормальних хлопців, які візьмуть собі в пару наркоманку - немає. Чому так? Кожен мабуть знає історію, коли цілком адекватна дівчина зустрічається зі звичайним покидьком. Це може бути чувак з залежностями, відсторонений, позичає гроші, пропадає тощо. Дівчина продовжує наче його рятувати й "працювати" над стосунками, розраховуючи, що все налагодиться. Фрейд колись писав, що ми закохуємось в батьків протилежної статі. Хлопчики в маму, дівчатка в тата. В залежності від взаємин з ними (та між ними) – формується уявлення про «нормальність». Коли батьки розлучаються, то діти практично завжди залишаються з мамою, а тато йде. Виходить, що дівчатка зіштовхуються з проблемою, яка хлопчикам невідома – відсутність родителя протилежної статі. «Нормальність» у їхній свідомості викарбовується постійними розлуками, очікуванням, відчуттям непотрібності, покинутості. В дорослому віці ми схильні відтворювати ситуації для проживання знайомих (з дитинства) емоцій. От і виходить, що там де від хлопця треба тікати – відчувається щось неприємне, але таке знайоме.Вихід полягає в роботі над самоцінністю для прийняття аксіоми: «Я варта тільки найкращого».