Синя 💊: - зняти фінансові блоки, вивідати секрет успіху, вкластись у супер тємку й зловити багато іксів. Шукати заняття, яке як тільки його побачиш, захопить так, що буде нуль сумнівів і мотивація потужним струменем фонтануватиме через вуха, ніс, рот і ще декілька місць! Підібрати бади, замікродозитись, пити відрами каву для продуктивності. Перш ніж починати діяти, вивчити усю можливу на світі інформацію, аби уникнути будь-яких помилок. Ну і бажано знайти гуру, який розкаже, покаже й навчить багато заробляти. Червона 💊:- обрати те, що до вподоби і починати діяти, паралельно навчаючись. Здобувати практичний та теоретичний досвід, робити помилки й вчитися на них. Думати власною головою й працювати на перспективу – не разовий великий дохід, а планомірне масштабування через набуття унікальних навиків. Налагодити нормальне харчування, сон, заняття спортом й відмовитись від шкідливих звичок, щоб привести мозок у стан максимальної ясності. Щодня робити кроки у напрямку цілі, толерувати стрес і працювати з дискомфортом. Не чекати віри, а діями, долаючи сумніви, переконуватись. Не шукати мотивацію – створювати її першими досягненнями. Брати й робити.
Перший допис 2025-го буде присвячений поясненню терміна «внутрішній конфлікт» на простих прикладах. Людина хоче стати багатою і жити в достатку, але батьки запрограмували її на думки про те, що багаті люди – хабарники, злодії, тирани тощо. Виходить, що людина хоче стати багатою поганою. Конфлікт бажань та цінностей.Цей конфлікт можна розвʼязати залишаючись бідним, або знявши обмежуюче переконання щодо успішних людей.Ще приклад. Євген довгий час бавиться наркотиками, через що рівень його життя опустився дуже низько. Євген вважає себе розумнішим від усіх, але обʼєктивна реальність говорить про зворотнє. Євген – найрозумніший невдаха. Конфлікт уявлень та дійсності. Розвʼязати його можна визнавши проблеми і, докладаючи зусиль, підійнятись соціальною драбиною. Інший, менш дієвий, але простіший спосіб – знецінювати всіх довкола, щоб на їхньому, уявно заниженому фоні, почуватись трохи краще.Картина світу стає повнішою та приносить більше радості, коли ми розвʼязуємо внутрішні конфлікти дієвими способами, адже тоді наші уявлення про себе та світ приходять у стан гармонії.
Мало хто знає, але “Місто” Валерʼяна Підмогильного - це ще й про дисципліну! Якщо без жартів, то минулого року я надихався, перечитуючи розклад Степана Радченка, зацініть:“О 7:00 похід на річку…Вранці скупавшись, з десятої до третьої — читати; потім до п’ятої всякий дріб’язок — лекції в установах, міняти в бібліотеці книжки, обідати, лежати; тоді дві години — мова, англійська й французька через день, і до десятої — українська література; наприкінці погуляти десь на вулиці чи в садку, повечеряти і з одинадцятої спати до сьомої — такий був розпорядок, що він виконував, як зверхній закон, на небесних скрижалях писаний. Хвилинами, коли щось починало повставати в ньому проти такого клятого життя, він кричав на себе й лаявся останніми словами, добре знаючи, що зрадити раз є зрадити назавжди. Зате коли, погулявши ввечері й проробивши вправи за системою лікаря Анохіна, вкладався спати, почував надзвичайну стрункість своїх думок і ту довершену радість, що про неї вчив Епікур”. І ще: “Тепер уже не дозволяв собі їсти, коли схочеться і що схочеться. У визначені години мусив снідати, обідати, вечеряти, вживаючи їжі поживної, насамперед овочі й каші. Виходячи на вулицю, ретельно загортав шию в кашне, чого не робив і в морози. Дбайливо провітрював мешкання й зменшив порцію тютюну вдень, щоб увечері курити більше, не виходячи, проте, з тих меж, що за ними, на його думку, нікотин починає вже шкодити.”
Зрештою, аби зменшити життєві страждання, потрібно прийняти той факт, що вони являються такою ж частиною життя, як усе інше. Без страждань ми б не знали, що таке насолода, без печалі не було б радості, а не знай ми, що таке темрява - звідки узагалі взялося б світло? Допоки прийматимуться приречені на невдачу спроби уникнути болю, допоки будуть намагання досягти постійного, перманентного стану щастя - доти страждання відчуватимуться особливо гостро. По суті, такі спроби приносять додаткові невдачі й, як наслідок, розчарування. Хто хоче вивчити іноземну мову, освоїти нову професію, опанувати специфічну навичку, не докладаючи зусиль - окрім неминучих зусиль, отримає ще й корито розбитих ілюзій. Прийняти біль - це сказати “Так” життю, у всій його повноті. Це зустрічати проблеми, як уроки, котрі надіслані для того, щоб ми чомусь навчилися. Це з радістю дякувати людям, стосунки з якими закінчилися, за неоціненний досвід. Це не вигадувати альтернативну реальність, радше навпаки - сприймати її об'єктивно, без власних маркувань, упереджень, фільтрів. Так чи інак, а дійсність не знає таких понять, як “добре”, чи “погано” - їх надають їй люди, в кожен окремий момент часу. Подивіться на життя у ретроспективі, згадайте ключові моменти, коли картину вашого уявлення про світ було розбито. Спершу це біль, а далі - мудрість, рух уперед. Хіба можемо ми чомусь навчитися, не зіштовхуючись з тим, що допікає, не дає спокою, свербить, коле, без кінця нагадує про себе? Крізь терни до зірок. Якщо зараз вам болить - запитайте у себе: “Для чого мені ця ситуація?”, подякуйте за урок і починайте зростати.
Оцей страх життя починається ще зі школи, коли тобі (собі?) розповідають, що далі складніше й сумуватимеш за безтурботністю. Ой, ну не знаю, друзі. Я в школі потів над навчанням, а після уроків намотував кілометри в басейні. Зараз пишу цей допис, доїдаючи галицький круасан (на майонезі) у львівських круасанах. Ще багато розповідей чув про те, що з віком зʼявиться живіт і боки, що нічого тут не вдієш. Востаннє таке затирав давній знайомий на пруті, тримаючи в руках пляшку пива. Живота немає. Для цього потрібна хоча б якась фізична активність та бодай мінімально-адекватне харчування (акуратно витираю серветкою майонез з пальців).Далі йдуть розповіді про роботу, яку не треба любити, а могти хоча б терпіти, ну і головний гість програми: «Діти це дуже складно». Виникає враження, що деякі люди не живуть, а повзуть під нескінченним колючим дротом, ніби далі ніякого світла в тунелі немає.– Чому, містере Андерсон, чому? В імʼя чого? Навіщо, навіщо встаєте? Продовжуєте боротьбу..? Гадаю, усі ці розповіді для того, аби ви здивувалися, яка людина молодець, що долає таку нелегку долю(!).Як-то кажуть, слухаємо інших, а висновки робимо самостійні☝️
Читаю статті про награбоване українськими посадовцями і диву даюсь – суцільний несмак. Оцей чувак з Хмельницького, Саня з пенсійного фонду, в якого на хаті знайшли 6 мільйонів доларів і який ще так кумедно, наче ламантин, лежав на ліжку перед купою кешу. Якийсь диван з позолотою, сумки Луї Віттон, а поруч трухани і шкарпетки сушаться. Згадайте Пшонку. Спеціально прогуглив фотки: яйця Фаберже, діаманти, золоті шкатулки, картина, де він зображений Цезарем, а поруч вже реальна фотка в погонах. Наче потрапляєш в якийсь химерний совковий музей і от-от має вийти тьотінька з бігудями для екскурсії. Яник теж відзначився золотом, туалетами, батоном і всяким таким. А ще ці страуси… хоча в страусах все ж щось є, визнаю. Решта, наче футболки Гордона – всі по 200€, а враження, наче мама визбирала на першу шкільну дискотеку.Нувориші – вчора ніхто, а сьогодні треба придумувати, куди вкладати бабки. Дивно, чому вони досі не їздять по Хмелю на ламборджині. Мабуть, їм відмовляються ставити на такі тачки газ, щоб було дешевше…
Стаєш старше і все чіткіше розумієш людей, які залишають усе й перебираються жити в Карпати. Хворі з тачками на прямотоках, гучні мотоцикли, тривожні наслідки косметичних операцій, неадекватні сусіди, персонажі, що лізуть без черги на Новій Пошті, просто п’яне бидло й нескінченна людська тупість. “Не можеш перемогти - очоль”. Єбав очолювати - їдь у Карпати.План Б, чорний хід, рятівний аеродром.Жити може й не на горі, але, як мінімум, на добротному пагорбі, щоб перед тим, як йти до вас у гості, людина двічі подумала, а перед тим, як виходити з магазину додому - ви тричі перечитували список покупок. Вузька стежка, стрімкий набір висоти, супровід калатаючих дзвіночків на шиях корів. Поставити старлінк, гарну сонячну батарею. Завести настільки злу собаку, щоб не було потреби у попереджувальній табличці на хвіртці. Уява ще малює декілька кіз, лінивого кота, десяток курей. На стінах висять сушені гриби, у погребі потіють закрутки. Лежиш в гамаку на фоні лісу, десь поруч дзюркотить струмочок. Сонячні промінчики відбиваються від логотипу епл на твоєму ноуті. Дихаєш свіжим повітрям, клацаєш у компуктері, заробляєш гроші на своєму двохгодинному робочому дні. Поруч проходить п’яний сусід, який усе ж живе на самій горі. Він гукає тобі “Добрий день” і вішає мішечок з бринзою на паркан, забираючи залишений тобою лоток яєць вже для нього. Карпатський олх. Злий пес дивиться на тебе, очікуючи команди гавкати на сусіда.Не треба, дорогенький, усе добре, це свої.
Я прокидаюсь вранці і йду в туалет. Хочу помочитись, але щоб намацати член, доводиться його трохи пошукати. Розмір не головне. Поки мочусь, дивлюсь тіктоки з крутими тачками, кальянним репом і гучними мотоциклами. Частина мочі попадає на пальці, частина бризками відлітає від туалету мені на коліна. Мене це не хвилює. Мене взагалі мало що хвилює, окрім моєї крутості. Немитими руками розігріваю вчорашню піцу і дивлюся у вікно на проїжджу частину. Чєліки їдуть згідно правил, дають дорогу, не створюють аварійних ситуацій. Лохи, ні дати ні взяти. Це не круто. Збираюсь на роботу в свою гемблінг кантору. Вийшов з дому і згадав, що не почистив зуби. Яка різниця. Я сідаю у свою відтюнінговану тачку: прозорий люк, великий спойлер, уся пофарбована. Кайф. Заводжу мотор і чую звук, від якого по всьому району розлітаються голуби: «ВРУМ ВРУМ ТА ТА ТА ВРУМ ТА ТА ТА». Почуваюся суперкрутим, від чого дрібний ранковий інцидент з пошуком ще чогось більш дрібного в трусах майже забуто. Даю газку, перетинаю подвійну суцільну, мені сигналять. Лохи, сигнальте скільки завгодно, круті пацани не користуються поворотниками. Я крутий. Я той самий чувак з прямотоком на вашому районі і обісцяними колінами врум врум та та та врум та та врум.
Чоловіки 30+ діляться на тих, хто сумує за лінейджем і тих, хто за вовом. Відношусь до першої касти: лінейдж, л2, ліняга. Золоті часи 2008-го року, коли інтернету почало ледь-ледь вистачати швидкості, аби з Кореї могла прийти ця фантастична гра. Безповоротна залежність виникала з першими апами рівнів, першим лутом. Тобі випадає деревʼяний лук з шансом 1/3456 і доза дофаміну спалює всі шляхи відступу в звичайне життя без ігор. Показуєш своє везіння друзям, іншим гравцям. Тепер ти крутий. Це досягнення. Соціалізація та визнання. Далі шлях тільки один: цілодобова гра і нові звершення. Роутер, що пищить, часом мобільний інтернет, монітор у формі ящика, жовта клавіатура і згорблений, щасливий підліток. Лягати з думкою про гру, прокидатись з думкою про гру, снідаючи вже за пк. Це було справді незабутньо. Спілкування онлайн, нові знайомства, друзі. Найкраща соціальна мережа тих часів. Спільні вороги, очікування рейдбосів до 5 ранку, квести тривалістю в тижні, дракони, замки.Так би мовити, такого більше буде.
Друзі, з моменту останньої згадки свого патреону, там з'явилося багато чудових дописів! 1. Дота 2. Про безсонні ночі на вихідних, втечу від реальності, каву, енергетики, крики і веселощі. Вдалося передати емоції, тому отримав хороші відгуки. 2. Дуальність світу. Зима у Снятині. Холодне і гаряче, гірке та солодке, сонливе і бадьоре. У відкритому доступі.3. Хороші часи приходять постфактум. Похибка ретроспективи і цінність моменту зараз. Про соковитий зелений горошок.4. Отець Тарас. Благісний допис. У відкритому доступі. 5. XXL Шаурма. Без коментарів. 6. План Б. А що ви робитимете, раптом у вас нічого не вийде? Про план Б, який став настільки привабливим, що тепер це єдиний можливий план. 7. Декілька важливих спостережень. Поділився життєвими висновками, яких не знаходив у книжках: як робити вибір, як засвоювати інформацію, розширювати горизонти, дивуватись. Вже цілих 23 людини отримають мою книгу з автографом, завдяки підписці на патреон. Хоча, насправді, туди варто залітати з двох ніг і без усяких бонусних пропозицій. Там, як тут, тільки тексти більші і відвертіші.https://www.patreon.com/unrealboni
TGLIST.COM.UA
