Микола Макаренко

Чим більше емоцій, тим менше когніцій. В конфлікті люди не знаходять спільну мову якраз через зростання емоційної напруги. Багато емоцій = мало раціонального. Ось два простих прийоми, які допоможуть керувати емоційним фоном напруженої розмови: 1. Завжди давайте зворотній звʼязок, навіть на неприємні випади (особливо на них), що ви чуєте і розумієте співрозмовника. Ви самі могли помітити, на скільки приємно, коли нас не просто слухають, а справді чують. Допоможуть фрази: «Так, розумію тебе, є така точка зору», «Знаєш, справді, схоже ти маєш на увазі, що…», «Поправ мене, якщо невірно тебе зрозумів, ти хочеш, щоб…». 2. Ставте відкриті запитання (це ті, на які не відповісти одним словом). Запитання змушують людину вмикатись і думати, а ми памʼятаємо, що більше когніцій > менше емоцій. Вони амортизують натиск опонента, а нам дають змогу зібратись. Ось декілька дієвих запитань: «Що саме ти маєш на увазі?», «Дозволь уточнити, що ти розумієш під «..»..», «З якою метою цікавишся?» тощо.Приклад:Х: «Чому це у вас такі ціни високі, три шкури з людей здерти зібрались?!»Ви: «Так, розумію вас, ціни справді можуть здаватись високими і разом з тим зазначу, що ми надаємо послуги найвищої якості. Дозвольте уточнити, наскільки важливими для вас є вчасність та якість виконання робіт?»

Гадаю, значна частина наших роздумів просто трапляється з нами. Їх можна порівняти зі сновидіннями — ми їх не обираємо. Продовжуючи лінію цього порівняння, можна сказати, що все ж у наших силах впливати на те, що нам сниться (в цьому дописі не буде Кастанеди!).Ні для кого не секрет, якими будуть сни, якщо цілий день дивитися якийсь жестяк, або ж якщо наїстися прямо перед сном солоної, жирної їжі, щоб шлунок продовжував працювати всю ніч.Виходить, значний контроль над сновидіннями у нас є — ми можемо грати превентивно, створювати сприятливі чи несприятливі умови. Те саме з думками.Працюючи над проєктом, ви могли помічати, що ідеї стосовно нього продовжують приходити навіть тоді, коли займаєтеся справами, які жодного стосунку до проєкту не мають. Ейнштейн колись казав, що найвизначніші ідеї приходять до нього, коли він миється під душем.Так працює мозок в автономному режимі. Він, наче собака, вгризається в ту інформацію, яку йому підкидуємо, і шукає порівняння: намагається вплести її в павутину наших знань, знайти їй місце, осмислити, освоїти. Коли він знаходить щось гідне уваги свідомої частини — нашої «оперативки», яка дуже обмежена, — підкидає їй рішення.Звідси одна з причин, чому нам так не хочеться братися за якусь складну задачу: мозок лінивий, він хоче накопичувати та зберігати енергію, а не витрачати її на роботу внутрішнього бібліотекаря-науковця. Та зараз не про це.Як і зі снами, ми можемо обирати свої думки превентивно. Ми ладні свідомо, раціонально обирати предмет зацікавлення і копати в його сторону. Це вимагає початкових зусиль, але так влаштований світ — жертвуєш малим зараз, щоб отримати більше потім.Вкотре повторю: вся, абсолютно ВСЯ інформація, яку ми споживаємо, впливає на наше життя. Вона є ґрунтом, у якому зростатимуть думки, що є паливом для наших дій чи бездіяльності.

Почуттю провини і тривозі властиво давати команди. Виходите з підʼїзду, а тривога вам: «Повернись, перевір, чи закрив двері😉». Відмовили комусь у проханні, а почуття провини таке: «Ну от і що ти за людина? Перепроси і допоможи, навіть, якщо тобі не зручно!». Повертаєтесь перевірити двері, смикаєте за ручку і тривога спадає, але у той же час ви робите позитивне підкріплення такої поведінки: «Перевірити = отримати полегшення», через що мозок починає шукати нові загрози, які слід перевірити, щоб отримати тимчасову розрядку. З провиною те саме.Виконування подібних команд звільнює від липких відчуттів тут і зараз, але на довгій дистанції є прямою причиною їх активного виникнення знову і знову. Людина, яка намагається перестрахуватись і бути хорошою, потрапляє в замкнутий цикл. Розірвати це порочне коло можна лише одним шляхом: толерувати дані відчуття. Дозвольте їм бути, зʼїжте їх великою ложкою, постраждайте тут і зараз, але так ви навчите свій мозок, що земля з-під ніг не йде, двері усе ще закриті, а ніхто особливо й не ображається (і не думає про вас!).Уникання емоційного болю призводить до його активного виникання. Зустріч з ним – дає звільнення.

Мультики, казки, батьківське виховання кажуть нам бути хорошими. «Бути хорошим» стає стовпом самоідентичності і це цілком нормально, добре навіть. Ніхто не хоче буде поганим. Проблеми починаються в дорослому житті, через спрощене розуміння «хорошості». Слухати батьків, не красти, не влаштовувати істерик, допомагати ближньому – до восьми років цього достатньо. Проте, якщо під час підліткового бунту людина не вибудовує хоча б мінімально своє уявлення про добро та зло – на рівні психіки вона залишається дитиною (невротиком – скажуть психологи). Звідси велика необхідність у книгах для славних хлопців та хороших дівчаток, які в дорослому віці продовжують допомагати ближньому в неробочий час, не перечити партнеру, слухатися маму при життєвих виборах, відчуваючи злість з купою провини. Звісно ж, ця модель для дорослого не працює і людина повсякчас розчаровується: «Щось не так! Прогинання під інших та слухняність не роблять мене щасливим!». Чим швидше приходить це усвідомлення, тим швидше починається дорога до себе. Розуміння себе, тобто своїх відчуттів, бажань, емоцій – дозволяє будувати власну етику, розмежовувати, що є добрим, а що поганим. Проведена внутрішня робота руйнує непрацюючі переконання, дає багато життєвої енергії й дозволяє отримувати бажане.Чим далі йду, тим більше розумію, що слід зробити відео, або ж написати детальну статтю про власну етику людини.

Для людини, в якої є лише молоток, увесь світ виглядає цвяхом. Підтверджувальне упередження змушує робити з кола квадрат, коли про «коло» нам мало, або й зовсім нічого не відомо. В цьому є велика небезпека: зробити висновок, що усе стало зрозумілим. Найбільш успішні люди, яких поталанило зустріти у житті, усі як один(а) – постійно навчаються. Не зважаючи на достаток та визнану експертність у якійсь сфері, вони вивчають інші: програмування, мови, мистецтво, фізику, культуру тощо. З обізнаними людьми цікаво спілкуватися, бо вони буквально живуть цікаве життя. Цікаве не тільки в тому сенсі, що можуть собі багато дозволити, а цікаве, бо розширене коло знань дозволяє повніше сприймати світ, бачити у ньому велику кількість повʼязаних речей, неописаних законів, вловлювати тонші вібрації. Очевидний приклад, це фільм, який сьогодні сприймається по-іншому, ніж 5 років тому. У фільмі усе так само, без змін, але зміни відбулись в глядачеві, тому сприйняття розширилось, деталізувалось.Життя можна (і слід) робити цікавішим. Всім добра👋

Маленькі міста.У великих містах навіть жителі одного поверху не завжди привітні між собою, а у маленькому місті я кажу ДОБРИЙ ДЕНЬ усім сусідам і половині міста (бабцям треба казати Слава Ісусу Христу, але це не принципово).У жителів маленьких міст набагато більше друзів, чим у жителів великих міст, але не так багато, як думають жителі великих міст, приїхавши в маленьке місто і спостерігаючи, як ти з усіма вітаєшся.Ти завжди з гордістю справжньої інтеліґенції кажеш, що ти з міста, а не з села.Ти можеш легко купити наркотики не боячись, що тебе кидануть, бо ними торгує твій колишній однокласник.Якщо ти поїхав на навчання більш ніж на 100км від маленького міста, то ти вважаєшся мудрим.У маленькому місті ти не витрачаєш багато грошей, бо нема де (ну хіба надто часто звертатимешся до колишнього однокласника).Жителі маленьких міст сексуальні.У великому місті ти береш на роботу незнайому людину на свій страх і ризик, не зрозуміло кого. А в маленькому місті ти береш на роботу жителя, який має незаплямовану репутацію, яку легко перевірити через знайомих.У маленькому місті немає роботи.У маленькому місті багато природи, яка знаходиться дуже близенько і тому похід на шашлик біля річки займає 15хв. Дехто живе біля річки, тому добираються за 5хв (3хв якшо йти городом).Житель маленького міста завжди з повагою ставиться до більших міст, а їдучи в столицю відчуває майже релігійне хвилювання й відповідальність показати себе з кращої сторони, щоб не попрати честь свого міста. Додому везе київський торт - не інакше.Дівчата у маленьких містах завжди смачно готують, бо традиції Пасхи і Різдва провокують у маленьких містах неабияку потребу приготувати енну кількість страв. Тому дівчата з маленьких міст завжди завидні дружини.Жителі маленьких міст не мають алергії, астми, непереносимості лактози. По суті, в їхніх жилах тече молоко місцевих корів. Я б навіть сказав, що у них лактозна недоносимість, яку треба постійно поповнювати.У маленьких містах немає депресії. Там є довжелезні грядки з картоплею, заняття якими позбавляє будь-яких ментальних недугів.Людей, які ходять в брендовому одязі в маленькому місті називають так: "Подивись, шо воно з себе строїть".Маленькі міста чудові.Жителі маленьких міст прекрасні.

Уявіть світ, в якому тупих людей б’ють. Не роблять зауважень, не складають протоколів про адміністративне правопорушення - зовсім ні. Старе добре насилля, груба фізична сила. При чому, цим займається окрема спеціальна служба, така ж офіційна, як поліція, СБУ, пожежники, ДСНС тощо. Людина кидає недопалок на асфальт, а наша служба вже тут, як тут. Недоумка зупиняють, вказують на скоєне і б’ють. Перегинати не потрібно, звісно ж, але й так, щоб биття не видалось прогулянкою вишневим садом. Скажімо, це мають бути бамбукові палиці - удари по спині та плечам. Можливо, декілька спрямовуючих копняків, міцним, професійним взуттям. Без перегину на місцях, та щоб урок гарно засвоївся й у винуватця відбулось внутрішнє переосмислення, як початок духовного зростання.Хтось ставить собі на автівку прямоток і гасає на драндулеті містом, порушуючи спокій громадян - наші вірні службовці наздоганяють поганця, притискають до узбіччя й змушують вийти з автівки. Жодних правових розгойдувань, показу документів, чи уточнення даних - безпосередній фізичний вплив.Знову ж таки, спершу служба коротко інформує громадянина про порушення, а далі в хід йдуть бамбукові палиці, затріщини по вухах і копняки. Машину фотографують, фіксують усі дані й дають дві доби на усунення гучності. Усі розуміють, що коли прямоток не приберуть, то ніяких штрафів не буде. Ні судів, ні оскаржень, жодних попереджень. Подвійна порція цілющого бамбука. Уявляю цю службу так: дебелі молодики у коричневих сорочках, коротка стрижка, міцне взуття. Кепки й отакі чорні полісменські окуляри, як в США. Планшети, відеофіксація - усе по-сучасному, на вищому рівні. Гарно відполіровані бамбукові тростини, як на фотографію. Користуються автівками, велосипедами, квадроциклами. Назву не придумав, але щось типу Пенітенціарна Служба з Питань Розвитку Адекватності України. ПСПРАУ.У них є чат-бот в телеграмі, куди можна фіксувати й надсилати порушення. Їм можна донатити, голосувати за методи фізичного впливу, розбирати суперечливі кейси. Усе прозоро, ефективно, чітко. Відбір проходять кращі з кращих. Перша у світі служба, якою пишаються всі українці, а іноземці під ручку й блокнотик переймають досвід.В Сінгапурі, до прикладу, існує побиття палицею, яке навіть назву має - канінг. Проте, для цього немає окремої служби, а в нас буде. Ще й яка. Ну хто не підтримає декілька живлячих затріщин бамбуком по спині за п’яні крики під вашим вікном після 23:00? Чи знайдеться достатньо гуманна людина, яка не погодиться з тим, щоб людям, які в громадських місцях дивляться гучно відоси без навушників - давали підзатильник? Щоб самокатерів, які втрьох на бідному "болті" несуться повним ходом тротуаром, зупиняли й виховували прямо на місці? Канінг по-українськи: стрімкий, ефективний, в міру жорстокий. Ще раз посмакуйте: на до блиску відполірованій бамбуковій тростині, грає сонячний промінь перед тим, як вона опускається на плечі людині, яка щойно закурила сигарету, йдучи центральною вулицею міста. Цій службі потрібен ще підрозділ, на кшталт Служби Безпеки, який буде застосовувати насилля проти перекупів та іншого зброду, але це вже зовсім інша історія. Я вже навіть назву для документального фільму про нашу інновацію придумав: "Канінг по-українськи - черевик правосуддя".

В дитинстві не літо, в дитинстві – «літні канікули». Найкраща пора у житті. Укол щастя прямо в серце. Прокидаєшся з мільйоном ідей та невичерпною енергією реалізації. Тебе не хвилює результат – головне зайнятись цим захоплюючим процесом. Якось ми робили дельтаплан з тепличної плівки і гілок верби. Звісно ж, він не полетів, але прочитайте це ще раз: «Робити дельтаплан». Коли ви востаннє робили дельтаплан?! Йти на рибалку о 5 ранку, бо саме чомусь зранку клює риба. Йти 6 кілометрів до лісного потічка ловити раків. Кудись йти, аби тільки йти. Обовʼязково з компанією. Йдеш – і тебе аж трясе від фантазій про те, що на вас чекає. Жодних турбот, жодних тривог. Так добре, що буквально забуваєш пообідати. Ще раз – відсутність апетиту, через задоволеність життям. У лісі, чи на річці, бувало, від ранку засиджувались до години 17-18 і були голодні, але ну ще трошки половити раків, самі розумієте. Вдома у непогоду водиш пальчиком по газетному розкладу телепередач й акуратненько підкреслюєш мультики. Поки на одному каналі реклама – перемикаєшся швиденько на інший. В крайньому випадку – назавтра дивишся повтор! О, ця магічна пора абсолютного перебування в моменті. Жодна дитина не скаже вам, що загубила себе – це можуть тільки дорослі. Діти – творці, що без кінця перетворюють потенціал у результати, насолоджуючись процесом.

А взагалі, посмакуйте словосполученням "Я дозволяю собі". Буквально, промовте вголос і провідчувайте, як відкривається невловима легкість, ледь помітна, так ніби ви смикнули за плащ супермена. Дозвіл несе у собі перспективу, новизну, полегшення. Це щось глибинне, з дитинства, коли було можна, але частіше була заборона. Люди часто застрягають в заданих рамках, які самі обводять навколо себе крейдою на асфальті, залишаючись у їхніх межах, проте, в дорослому віці ми самі можемо собі дозволяти і це чудово. "Я дозволяю собі помилятися", "Я дозволяю собі робити неідеально", "Я дозволяю собі не подобатись усім підряд" - о, яка це насолода. Дозвіл знімає напругу, дає негативним емоціям бути і пливти далі, не ловить їх в тенета душі, залишаючи роками гнити всередині. "Я дозволяю тривожним думкам інколи приходити" - зменшує їхні відвідини десь втричі. "Я дозволяю собі не знати усього" - дає можливість діяти й отримувати велику кількість знань. Слова мають значення, Новий Заповіт взагалі починається рядками: "На початку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог". Подумайте про силу метафоричного змісту цього речення. Слова це магія. Спілкування це невпинне гіпнотизування одне одного, опис і програмування реальності. Я дозволяю цьому допису бути з ноткою дивакуватості. Дозволяйте собі, друзі, бо ви того варті.

А коли працював на судні інженером, то був такий прикол, що ти не можеш нічого не робити. Типу коли в тебе усі механізми працюють, запчастини на своїх місцях, документи заповнено – ти все одно маєш бути весь у справах.Сама ідея "створення вигляду бурної діяльності" – це настільки минуле століття, що стає аж недобре. Усі це знають, але неоголошене правило по інерції продовжує існувати – в робочий час ти як акула, що приречена перебувати в постійному русі.У нас найрозповсюдженішим заповненням робочого простору, коли справжня робота закінчувалась, було щось на кшталт проведення безглуздих аналізів мастила і палива, читання інструкцій, заповнення по другому колу якогось непотребу за компом і так далі. Ще пригадую були начальники, у яких сіпалося око, якщо раніше йдеш на перерву, чи пізніше повертаєшся з неї. Ти маєш відпрацьовувати свої гроші і головне тут, не щоб усе працювало, а щоб працював ти. Відчуття напруги в повітрі. У нас буквально такий термін був: "Придумувати собі роботу". Не маєш що робити? Пофарбуй насос.Короче нетфлікс підіймає зовсім не ті питання. Усі мають говорити якраз про оперування робочим часом, заільненим від роботи. Благо сьогодні є багато дистанційних робіт (хвала Короні!), де можна адекватно проводити робочий час, вільний від роботи. Особисто знаю людей, яким складно під час робочого дня піти в зал, чи типу того. Сидять за компом, оновлюють статус в різних прогах, імітуючи все ту ж зайнятість.Очевидно, я відносився завжди до інших. Зроблено роботу – можна і в зал, і на прогулянку, і в сауну. Ну добре, за сауну вже перегинаю, але ідею ви вловили. У працівника має бути розслаблене обличчя, рум'яні щічки, спокійне дихання, добрий апетит. Боріться за віддалену роботу, друзі, не пасуйте перед вимогами повертатися в офіс, воно того не варте, ментально я з вами, якшо шо👋