А знаєте хто остання гостя на Шляху Самурая?Стартаперка, менторка для тих хто шукає кращих можливостей в ІТ та психологиня для тих, хто готовий валити нахрін з цього ІТ бо "нема сечі терпіти ці пекельні борошна", але "їсти хочеться завжди" тому "шукає разом з вами оптимальні рішення" через роботу із самоцінністю, самооцінкою, самопрезентацію, синдромом самозванця, перфекціонізм і профілактику вигорання.Феміністка, борчиня за справедливість та рівність для вчорашніх студентів та досвідчених світчерів, без ейджизму, сексизму, мізогінії та дискримінації за будь-якими ознаками, прихильниця інклюзійності та емпатичного менеджменту. Її важко найняти і ще важче звільнити. Гризе горлянки за справедливість і адвокатує справжні цінності. Любить своїх і поважає адекватних опонентів, а неадекватних періодично шле нах.. у мережі. Вона знає як стати помітною і як публічний бренд може допомогти або нашкодити в побудові кар'єри.Це Сусанна Салата!А ще Сусанну можна любити або ні, але читати її на Лі точно варто, бо завтра вам може знадобитись ІТ-психолог і ви вже знатимете до кого звертатись по рятівну консультацію.Нагадую, щоШлях Самурая №12 - "Темна сторона роботи в ІТ"28.04.26, 18:00 за Київським часомОнлайн, запис буде, але після початку івенту докупити місце чи купити запис буде НЕ МОЖНА 😉Місця придбати можна тут: https://asta.academy/intensive
Ну що, скажу вам загадку про наступного гостя нового Шляху Самурая про те, про що відкрито не говорять 😉 Підказки1) Ця людина є батєю Аджайлу, трансформації і управління команд в Україні2) Він - один з 4 гостьових лекторів на другому рівні нашого буткемпу3) До нього не можна відноситися нейтрально, ви або його обожнюєте, або не дуже (більшість обожнюють, я теж)…. Так, це Артем Биковець!Читати його канал можна тут @agile_bykovets_smpl, купа цікавого, тому рекомендуюАле я особисто Артема люблю за те що у нього просто дофігіща історій і досвіду - і все це на базі особистого досвіду. Ми традиційно збираємо тільки практиків, і він точно практик в якого є багато чого навчитися. А його почуття гумору, мммм 😉 Якщо не знаєте - приходьте на івент _________Шлях Самурая №12 - "Темна сторона роботи в ІТ"28.04.26, 18:00 за Київським часомОнлайн, запис буде, але після початку івенту докупити місце чи купити запис буде НЕ МОЖНА 😉Місця придбати можна тут: https://asta.academy/intensiveНе провтикайте, це буде дуже цікаво 😉
А у вас бувало що на ваших дзвінках людина плаче? Чи прям видно що готова послати вас нах*й?Чи навпаки, готова танкувати за вас, з піною у роті відстоючи вашу позицію(навіть не свою). Чи бувало у вас що вам люди розказують що вони відчувають себе у золотій клітці, бо гроші великі, роботи небагато - але відчуття що вони деградують і вигоряють одночасно?Чи люди кажуть "Я буду йти, бо шеф мудак/мені обіцяли і не зробили/шеф сексист/людей тримають за лояльність а не перформанс"?Чи бувало у вас що є відчуття що ви вперлись у стіну, і про вас ніхто не знає? Чи навпаки, що ви достатньо відомі, але ваш бренд створює навколо вас неадекватні очікування чи ваша публічність взагалі вам шкодить?Чи...чи...чи...Бляха як багато таких чи, і як багато тем про які більшість не готова говорити...У мене інколи питають про те, звідки я беру теми для дописів? Та просто з досвіду. З тогоЩо чую. Що бачу. Що сам переживаю. Що розказують Алюмні буткемпу (які зараз працюють здається в кожній продуктовій компанії України)Ця сторінка це часто історія про чесну рефлексію на те що відбувається навколо, і як назло тут майже ніколи не буває контент плану, але є щирі думки, багато мʼяса і трохи матуХодіть на Шляхи СамураяЗаписуйтеся і закінчуйте БуткемпиАле найголовніше - просто читайте. Рефлексуйте. Пересилайте друзям. І робіть з вашими інсайтами хоч щось!Дякую що читаєте!
Продукти, які не мають душі, але мають логікуОсь вам ще одне фото з Японії, і тут у мене був прям фонтан інсайтів(бляха, дивно прозвучало)Перед вами класичний приклад продукту, який, з моєї точки зору, має логіку - але не має душі.Ну саме подумайте - коли дивишся на це через раціо, то виглядає прям логічно. Воду економимо, руки помиємо, всі задоволені, планета врятована.Але коли ви задасте собі питання “Чи я би це поставив вдома” то відповідь у більшості буде “та ніколи”, і ось чому…1) Мити руки над унітазом - це інтимно-дискомфортний процес. Це змішування контекстів: чисте (миття рук) і брудне (змив) знаходяться занадто близько. Та і раком стояти над унітазом поки миєш руки теж не дуже хочеться2) Це рішення тупо дивне. Виробник ніби каже: «Дивись, я дбаю про екологію і твій рахунок за воду!». Це дуже благородно. Але насправді він просто зекономив на зайвому метрі труби і нормальній раковині, щоб не змішувати два абсолютно різні процеси, хоч і проходять вони поруч3) Ваш мозок вам каже одночасно “О як цікаво” і “Це бляха що”. Виглядає рішення як класичне “Я почініл” (хто не знає - загугліть(саме загугліть), відкрийте картинки, and enjoy). Виходить що усе це рішення це антипод всього «дизайнерського» і «людяного». Це продукт, який не хоче, щоб ти його любив. Він просто хоче, щоб ти ним користався.І ось тут ми підходимо до головного болю багатьох сучасних продуктів.Ми часто створюємо рішення, які ідеально сходяться в Excel-таблицях і на наших дашбордах, але абсолютно не враховують людську природу. Можна придумати геніальну схему економії ресурсів, але якщо при цьому користувач почувається ніяково - все, ви вже програли як творці.Щас буде глибока думка, приготуйтеся!Отже, цей кран над бачком - це тупо символ технократичного цинізму. 👉 Він працює? Так. 👉 Чи виконує він KPI? На 100%. 👉 Але він ігнорує найважливіше - User Feelings (і тут увага, не User Experience, а саме feelings)І найгірше, в продуктах зараз це стається на кожному кроці:📍Коли ми змушуємо юзера проходити 10 кіл пекла реєстрації, бо «нам потрібні дані для маркетингу» чи щоб його “раціо” в мозку тупо здалося. 📍Коли ховаємо кнопку «відмінити підписку» у підвал термзів 12-м шрифтом, бо «нам треба утримувати Retention».📍Коли замість того, щоб найняти нормальну підтримку, ставимо тупого чат-бота, який просто «економить воду», але змушує людину почуватися покинутою і фрустрованою.Це все - продукти(чи рішення) без душі. Вони раціональні, економні та біса ефективні. Але вони нагадують цей унітаз: ти ним користуєшся, бо немає вибору, але після цього хочеться піти й помити руки… десь у нормальному місці.Мораль проста: ефективність без емпатії буде працювати…well, неефективно! Бо наприклад це рішення ідеально закриває метрики (економія води, zero waste), але повністю провалює User Experience. Це класична пастка раціонального дизайну: ми настільки захоплюємося вирішенням проблеми, що забуваємо про контекст, у якому людина буде цим користуватися.Коли ви наступний раз будете тюнити фаннел або спрощувати інтерфейс - згадайте цю фотку, і задайте собі лише одне запитання… Чи не змушуєте ви свого користувача стояти в незручній позі над вашим продуктом лише тому, що вам так було зручніше це реалізовувати?
Привіт народ! Я знаю що ви давно чекали новий інтенсив, і ми вирішили провести один, на дуже… делікатну тему.Є речі, про які на роботі не прийнято говорити вголос. Але всі знають. І всі мовчать.Що твій керівник - звичайний мудак, якому дали владу. Що обіцянка підвищення - це спосіб утримати тебе ще на квартал. Що новачок без твого досвіду отримав більше - просто тому що прийшов ззовні і не соромився просити. Що ти роками тримаєш на собі усі процеси, і через це навіть не знаєш як пояснити ринку хто ти такий. Що тобі відмовили не через скіли - через вік або тому, що ти жінка, просто в обличчя таке не кажуть.І блін, це не параноя. На жаль, це так влаштовано. І є конкретні причини чому це працює саме так. Про це я і вирішив поговорити - 28 квітня я розбираю це на інтенсиві "Шлях Самурая #12: Темна сторона роботи в ІТ і не тільки".Вас чекають три блокиБлок 1 - Середовище: мікроменеджмент, сексизм, кумівство, токсична культура. Блок 2 - Гроші: невиконані обіцянки, золоті кайданки, овертайм, штраф за лояльність. Блок 3 - Ринок: відсутність розвитку, ейджизм, невидимість, прокляття сильного бренду. На кожну тему конкретний підхід - діагностика, механіка як і чому працює, конкретна тактика «шо робить».Як завждиБез водиБез булщітуПо ціні «it would be stupid not to buy it».Тільки те, що реально працює і перевірялося на практиці📍28.04.26, 18:00 за Київським часом 👉 Онлайн (запис буде).🔗 https://asta.academy/intensive
І продовжуючи про Діскавері (вже не про Японію)Вчера зідзвонювався з одним з випускників попередніх когорт буткемпу. Я не часто це роблю, але коли мені пишуть - далі цитата:“Мені мій СЕО дав піздів, а потім похвалив за Діскавері яке ми зараз робимо” … то як тут бляха втриматися щоб не розпитати детальніше…Тож, зідзвонишись і зібравши усі плітки, доповідаю.СЕО дав пиздюлів, коли побачив ранні результати Діскавері, бо виявилося що ті речі які він бачив, але не казав команді (бо не любить мікроменеджити, і думав що самі дійдуть) - повилазили на фазі Діскавері. В продукті цих фіч ще немає, але коли СЕО почав рахувати потенційний імпакт того що вони не вирішують ті проблеми які вилізли - нарахував 4.4 мільйонів баксів недозаробленого прибутку за пару років. На емоціях пішов розвалювати команду на тему “Чому раніше ми цього не робили?” І насправді питання валідне - бо доступ до користувача був дуже простий, просто “руки ніколи не доходили”.Але є і хороші новини, бо похвалив же за те, що врешті взялися, що людина яка у мене вчилася трохи підкачал команду, і вони там це роблять в 8 рук зараз як авральну термінову задачу для того, щоб нарешті сформувати краще розуміння користувача, а не просто здогадки. Ну і на рівні процесів історію з “руки не доходять” теж пофіксили. Коротше простий інсайт - адекватне якісне розуміння користувача - і не через здогадки, а через дослідження - можуть вам допомогти не проєбати (ака недозаробити) купу грошей.
Мені тепер здається, що японці перші зрозуміли користувачів, от серьйозно. Ну так, так, це точно не сто відсоткова правда - але чекайте, щас поясню. Є така штука як Ichiran - це локальна відома мережа рамен-ресторанів. Все зводиться до історії, що ти маєш мати приватність щоб бути один на один зі смаком твого рамену. Коротше, тебе садять в індивідуальну кабінку з бамбуковою шторкою перед тобою. Зліва стіна, справа стіна, попереду маленьке віконце звідки подають миску. Ніякого офіціанта, ніякого - що ви сьогодні хочете, чи це вже можна прибирати чи ні, і тп.Їжу замовляєш в автоматі на вході (і там завжди черги). Але якщо це все зʼїв, і хочеш ще - тоді замовляєш через папірець з галочками. Хочеш ще бульйону - є окремий рядок. Більше локшини - теж є. Ще мʼяса? Проше бардзо! Подзвонив в дзвоник. Поклав на стіл папірець з грошима. Відкрилася шторка. Рука забрала папірчик. Все. А ще на стіні висять чотири дерев'яні таблички. Я не зразу вдуплив що це, але коли розібрався - це викликало цікавій емоції (через свою профдеформацію). Кожна - це стан в якому може опинитися клієнт:"Тимчасово відійшов від столика." "Не розумію як замовити." "Потрібен дитячий посуд." "Заважає шум навколо." Береш потрібну, дзвониш в дзвінок, кладеш на стіл біля віконця. Тупо без жодних слів.Тобто хтось сів і подумав: в яких моментах нашому клієнту незручно? Не "що він замовляє" - а коли саме йому некомфортно, коли саме він терпить це, і чому? І під кожен такий момент цей хтось зробив інструмент. От бляха, мене тоді стрільнул,о що саме так має виглядати ваше діскавері. Не опитування з п'яти питань і не NPS в кінці. Не 10-хвилинні інтервʼю зі слабким скриптом. А спостереження за тим, що людина робить коли їй незручно - і усунення цієї незручності до того, як вона встигла її озвучити. Більшість продактів бачить поведінку і одразу думає про рішення. Японці спочатку довго дивляться на поведінку. Дуже довго. А потім роблять так, щоб рішення було непомітним, щоб воно було органічною частиною userflow. Знаєте як часто кажуть - найкращий сервіс - той якого не помічаєш??З продуктом все так само! Ваші фічі не мають волати конякою на ваших користувачів - вони мають органічно і безшовно вирішувати їх проблему. Все…І так, це триндець як складно. Але воно того точно варто!
Японія. Нотатки продакта. Part 1.Ну що ж, ми повернулися з відпустки, відвідав Японію. Цікавий досвід, цікаві відчуття, купа думок.Вирішив зробити вам набір дописів про свої спостереження, і про те що японці багато в чому геніальні у розумінні свого користувача.Приклад на відео.Заклад називається Kura Sushi. Фактично - конвеєрні суші і напої, приїздять до вас на постійно рухомій стрічці, замовляєте це прямо на планшеті. Заклад розрахований на те, щоб в ньому було мінімум персоналу (тобто там нема або майже нема офіціантів), і на те щоб одна компанія (місце чи стіл) не сиділа довше ніж годину-півтори.Тепер думаємо разом. Якщо суші робляться і приїздять самі, то найбільший шмат людськогої роботи в залі це… прибирання.Що придумали японці? Вони привозять тобі їжу на стандартизованих тарілках, які ти можеш закинути у спеціальний отвір прямо в столі. (1 відео)За кожні 5 тарілочок відбувається міні-анімація, яка дає тобі з якоюсь вірогідністю виграти маленький подаруночок-іграшку (2 відео).Тобто - японці так чітко зрозуміли свою бізнес-проблему і потреби, і так класно зрозуміли потребу користувачів - що обʼєднали це в одне рішення, яке не тільки гейміфікує процес прибирання (так, я сам в шоці з того як це звучить), але і має шанс зробити заклад віральним - бо це бляха дуже цікаво ;)Але це ще не все…Перед тим як ти починаєш замовляти, у тебе є вибір.Перший - стандартна гра - 5 тарілочок - шанс на приз.Другий - супер-гра - ті самі 5 тарілочок, але шанс на приз набагато вищий. При цьому кост кожної тарілочки з суші стає на 10 йен дорожче.Тобто, вони знайшли спосіб як фактично додатково монетизувати механіку яка просто оптимізовувала операційні витрати.Коротше висновок простий - у японців ніколи нічого не буває “просто так”, і їх принцип Genchi Genbutsu - “їдь і подивись на власні очі” - можливо це саме те, що так не вистачає стільком українським продуктовим компаніям.Далі буде…П.С. А тим часом триває набір на 18 когорту Product Manager Bootcamp. Старт через місяць - 12.05Місця вже поступово розпродаються, щоб не провтикати своє вам сюди: https://asta.academy/product-manager-bootcamp
Найскладніше формувати позиціювання в тому, як його блядь зібрати!І не розказуйте про десятки фреймворків - я їх знаю, даю, вчу і сам адаптую…Але найбільша магія це як 10 хвилин розмови упакувати в повідомлення на сайті та посадкових так, щоб воно чітко передавало суть того ким ми є і вело до продажів…Поясню чого це я…Ми у відпустці (в Японії, але про це окремо), стоїмо на пероні метро, чекаємо на потяг.До нас підходить літня пара, уточнюють англійською чи це потяг до Кіото, кажемо так. Малі наші починають говорити, 3 хвилини смол тока, розуміємо що американці, знаємо як звати і звідки конкретно вони з Орегону. Питають у нас з Ірою чим займаємося.Ми витрачаємо 5 хвилин описуючи хто ми, що робимо, що за продукт і для кого. Показую іконку в апсторі. Вони excitedly розпитують(але ті з вас хто знає американців розумієте що часто це нічого не значить) про те як наш фіт з Ірою до цього привів.Прощаємося на вокзалі Кіото. Розходимося хто куди.За декілька годин - продаж Eated. Карта американська. ГЕО Японія. Figures…І ти такий собі сидиш і думаєш - що ж бляха на вас спрацювало?І наздоганяє інша думка - VC індустрія будується навколо «Запітчіть нам за 3 хвилини», і я розумію їх - попит на бабки дикий, часу мало…Але можливо від інвестиції в крутий продукт вас відділяє просто розмова, в чиясь цікавенна історія і очі що горять коли її розказують… (всі співпадіння з Eated випадкові).Коротше отака ботва :)Відчуття піднесення і легкого відчуття що робиш щось не так…П.С. Перше що сказали ці пенсіонери як дізналися що ми з України було «Слава Україні». Другим було вибачення за Трампа.
А ви часто сподіваєтеся на вдачу?Знаю, знаю, дурнувате питання, але зараз поясню. От вирішили ви здати якийсь шмат роботи в дедлайн. В процесі розумієте що зроблено з гівна і палок, але має працювати. Це те що просив стейкхолдер - але не факт що воно буде працювати як треба. Але має…Що ви робите? Переробити/допиляти/прокомунікувати? Чи нехай пані Фортуна не підведе?Або наприклад вирішили ви просити підвищення. І є у вас колега, який має такий самий хороший перформанс як ви - і теж хоче підвищення, але воно тільки одне? От ви будете чекати поки «ну чекаємо що менеджер скаже» чи будете дожимати?Це дуже цікавий парадокс, як ви могли відповісти на ці запитання (та канєшна, буду дожимати, я ж нє лось) - і як зазвичай буває в житті…Дожимати це зусилля. Багато зусилля. На нього треба енергія.Дожати окри щоб всі погодилися? - зусилляПродавити складні переговори? - зусилляВідмовити стейкхолдера від складної фічі - і тут зусилля…Але коли немає ресурсу і енергії, то ми врубаємо пасивний режим і починаємо сподіватися на вдачу.Це працює як гарне виправлення - «не пощастило», але насправді найважливіше контрольне питання яке треба собі задати - це «Чи я зробив ВСЕ що міг щоб це вийшло?» і так чесно, без булщіту відповідати. Тож коли наступного разу будете думати «може прокатить» на роботі - то задайте собі це питання….……. Тут подумав ще, що бляха як би я хотів провести дослідження щоб визначити скільки людей які розраховували на вдачу її отримали(все склалося як хотіли) а скільки ні (і при цьому це їм нашкодило)……..Добре, піду помедитую щоб ви всі були везучі і багаті :)
