135 років тому, на Івано-Франківщині, в містечку Косів у багатодітній родині потомственного гончаря Йосипа Совіздранюка народилася майбутня майстриня кераміки Павлина Цвілик. Сім’я жила бідно, не було ні землі, ні худоби. Кожен мав тільки невтомні, трудові руки, на які була єдина надія в житті. Семеро дітей з ранку до пізньої ночі носили глину й воду, допомагаючи батькам. А в неділю разом з ними складали на візок готові вироби й везли на ярмарок. Пізнавати таємниці гончарного мистецтва Павлина почала в майстерні свого діда Михайла Волощука, який побачив захоплення онуки гончарною справою. Все частіше дівчинка ставала за гончарний круг – щораз кращі виходили з-під її рук горнятка, мисочки, вазочки. Павлина самотужки, без будь-якої освіти, пробивалася до знань, у напружених пошуках оволодівала гончарним ремеслом і розписом. Павлині було лише дев’ятнадцять, коли вона стала відомою на весь край майстринею. У 1910 р. кілька її керамічних робіт експонувалися на виставці у Відні й були високо оцінені.
Вагітна Матір Божа, Madonna del parto або Madonna in cinta - відносно рідкісний сюжет, який присутній у різних гілках християнського живопису минулого тисячоліття в тій чи іншій формі. Цікавими, але непроговореними залишаються й українські варіанти такого зображення. Найважливішим для нас безумовно є "Велика Панагія", що волею історії більше відома як "Ярославська Оранта". Панагія - ікона велетенського розміру (193 на 120 сантиметрів), найімовірніше написана в майстерні Печерського монастиря, яку очолював найдавніший український маляр, ім'я якого нам відоме - Аліпій. Зображення Богородиці, яка молиться з піднятими руками, вперше зафіксували в римських катакомбах. Як відомо Оранта є основним зображенням київського Софійського собору. У ХІІ столітті таке зображення з’явилося й у Новгороді. Ще в ХІ столітті Ярослав Мудрий заснував там свій двір, так зване Ярославове дворище. Окрім того, Ярослав (при хрещенні - Юрій-Георгій) заклав кілька монастирів, куди згодом постійно передавалися ікони київських майстрів, зокрема найвідоміші - "Велика панагія" і, так зване "Устюзьке благовіщення", котре скоріше за все прикрашало Золотоворітську надбрамну церкву, а згодом було подароване Свято-Юріївському монастирю Новгорода. У XVI столітті війська Івана IV Грозного спалили та вирізали Новгород, після чого Новгородська вічева республіка назавжди припинила своє існування. Але перед знищенням опричники об'їхали новгородські храми й монастирі та відібрали найцінніше майно. Тоді вивезли й "Ярославську Оранту".Ця ікона вражає не лише розмірами, а й особливим зображенням лику. Богородиця має асиметричні очі, тому видається, що вона пильно стежить за споглядальником. Подібний ефект створює і погляд мозаїчної Оранти в Софійському соборі Києва. Нині Ярославська Оранта також є власністю Третьяковської галереї, яка на сьогодні, як влучно зазначив Антін Проненко, є найціліснішим музеєм українського мистецтва.
Ці "яйця Воскресіння" датуються 9-12 століттями і, ймовірно, потрапили до Швеції з Києва.Вони зроблені з обпаленої глини і розписані жовтим орнаментом, що нагадує листя, яке сплітається по глазурованій поверхні. Всередині яйце порожнє, з місцем для невеликого предмета, який брязкає при струшуванні.Київ у 11 столітті приймав дивовижну кількість людей, пов'язаних з Англією: після завоювання Києва Канутом у 1016 році він став притулком для двох синів покійного суперника Канута, Едмунда Айронсайда; один з них, Едвард Вигнанець (помер у 1057 році), можливо, одружився з донькою Ярослава, київського правителя. Інша дочка Ярослава, Еллісеф, вийшла заміж за ще одного вигнанця - Гаральда Сігурдссона, пізніше відомого як Хардрада (Суворий правитель, король Норвегії), який загинув під час вторгнення в Англію в 1066 році. А після Гастінгса дочка Гарольда Годвінесона, Гіта, також знайшла притулок у Києві, де стала дружиною Володимира II. Її син Мстислав Великий був останнім правителем об'єднаної Русі; у скандинавських сагах він відомий як Гаральд на честь свого англійського діда. Самі яйця були відкопані в Сігтуні у Швеції в 1927 році (Олег Марголін)
Ярема Вишневецький, воєвода Руський. Шляхтич з Лубнів, роду Вишневецьких, герба Корибут. Виховувався у православній родині і хоч згодом прийняв католіцизм - підтримував розвиток системи православних монастирів на Лівобережжі, якими опікувалася його матір. Талановитий підприємець, державник та військовик. "Під впливом політичних уявлень ХІХ–ХХ ст. у художній літературі та кіно було створено заполітизований, карикатурний та відверто демонізований митцями образ Яреми. Але не слід забувати, що князь по суті був людиною свого часу, і жорстокості щодо ворога в нього було не більше, ніж у будь-якого іншого тогочасного князя, гетьмана чи козацького полководця. Під час повстання Богдана Хмельницького князь Ярема Вишневецький залишився вірним присязі вітчизні – Речі Посполитій та королю, так само як і більшість із тих, хто служив у його війську. Вони бачили своє майбутнє та майбутнє тогочасних українських земель у складі Речі Посполитої." Хто хоче дізнатися трошки більше - неймовірно цікава стаття відомого реконструктора Сергія Шаменкова про склад особистого війська князя. І, забігаючи наперед - так, більшість надвірного війська були місцевими шляхтичами та козаками, включаючи достославних "польських" гусарів. "Сам Вишневецький у своєму заповіті детально перерахував склад трьох гусарських хоругв, дві з яких він називав «українськими слугами», а третю – «волинськими слугами»" https://striy.org.ua/index.php/striy/article/view/Striy07%282025%29-HC5-Yarema/HC5-Yarema
Дмитро́ Никано́рович Фалькі́вський (справжнє прізвище Левчук; 3 листопада 1898, село Великі Лепеси (зараз у міській смузі міста Кобриня, Берестейщина) — 16 грудня 1934, Київ) — український поет, прозаїк, перекладач, сценарист представник розстріляного відродження. У юності працівник каральних органів СРСР. Жертва сталінського терору.Ну, що ж! Здоров єси, мій день похмурий,Повитий буйним клекотом гудка...Нехай на сонних стінах чорних мурівЧеркне тобі привіт чиясь рука,—А я мовчу, бо знаю, що у містоПлетешся ти не в зоряних вінках.Не з радістю весни, а з жовклим листом,Прибитим першим инеєм вночі,І гониш в далечінь прозоро-чистуОтари хмар і журавлів стрункі ключі.І разом з ними б'єш на сполох в полі...Ах, стань-же, серце... стань і не кричи,Бо— чуєш?—наче цуценята голі,Вітри скавчать і виють в даленіНад жовклим трупом мертвої тополі:Це осінь виряджа на прощу сірі дні.Як саваном укривши павутинням...І б'ється й дзвонить тоскно по вікніОсіння пісня сонячним промінням.Збірка поезії "Обрії" 1927р.----------------------------------Одшуміло літо... Одспівало жито.Тільки вітер креше іскри по стерніІ, як тінь докори, наступа копитомСухоребра осінь на поля сумні.Там, де грали роси у вишневих ранках,Не сміються дзвінко ніжні васильки.Не шелеснуть листям над самотнім ганкомВ тишині вечірній ясени стрункі...Не озветься поле у задумі сонній...У задумі сонній синьоока даль.І прядеться тихо в мене під віконнямБіле павутиння й золота печаль...А з печаллю разом і думки про осінь...(Це-ж із нею роки так підручки йдуть!)Розгублю в дорозі дні золотокосі,Як розгубить вітер листя у саду.І прийду розбитий... І прийду порожній.А куди—не знаю... Чи-ж не все одно?Мрійником родився, здохну подорожнім,Як приблудна сука під чужим вікном.І не вийде батько... І не стане мати,Руки заломивши в ревному плачі.—Тільки пес голодний, тільки пес кудлатийЛапами облапить труп мій уночі.І, задравши морду на янтарні зорі,Проскавчить голодним і сумним виттям,Скаржучись, оближе губи мої хворі,І до вітру сходить на моє шмаття...Ах, ця осінь, о-сінь... Ця проклята осінь!..Білим павутинням заплітає дні...А пожовкле листя мчить кудись у просїньі безсило пада на стежки сумні...Ах, ця осінь, о-сінь! Це завжди із неюСмуток допрядає кужелясту тінь...А у серці сохнуть снігові лілеї.Молоді лілеї молодих хотінь.Все таке байдуже... Чи тому, що хворий?Чи тому, що роки в золотім огні?І на буйні очі вже лягла покораДнів моїх роздертих, розіп'ятих днів...Ах, ця осінь, о-сінь у задумі сонній...У задумі сонній синьоока даль...І прядеться тихо в мене під віконнямБіле павутиння й золота печаль...
Унікальні артефакти в контексті прийдешнього Великодня 🥚Крашанка, мальованка, дряпанка, крапанка, писанка — усі ці слова є синонімом до слова “великоднє яйце”.Символізм яйця надзвичайно старий і присутній у багатьох культурах — це життя, відродження і надія.В колекції Львівського історичного Музею зберігаються незвичайні артефакти — глиняні поливані яйця. Ці писанки були знайдені на розкопках у с. Зеленче Тернопільської обл., с. Крилос Івано-Франківської обл. та с. Підгірці Львівської обл. Загальна кількість налічує 5 од.зб. і датуються вони 11-12ст.Зазвичай ці знахідки виготовляли з високоякісної глини та вкривали різнокольоровою поливою, що надавала їм характерного блиску й декоративного вигляду. Керамічні писанки мають форму невеликого яйця заввишки 4,0–4,7 см та діаметром 2,0–2,5 см. Їхня нижня частина злегка сплющена й має невеликий отвір, усередині якого міститься глиняна кулька, що створює характерний звук при калатанні.Таємниця цих знахідок залишається нерозгаданою: археологи припускають, що в них вкладали сакральний зміст, хоча не виключають і побутову роль — роль іграшки.Ці артефакти нагадують, як давно з'явилися великодні символи, що супроводжують нас і сьогодні.(за Оксана Куценяк)
Ого, навіть ніколи не чув, до свого сорому! Григорій Гнатович Лапченко (1801, Валява, Київська губернія — 1876, СпБ) — художник, історичний живописець, портретист, академік Петербурзької академії мистецтв (1842). З 11-річного віку він навчався в Корсуні у художника-іконописця Степана Превлоцького, а потім в Білій Церкві у Якова Нікітіна. Талант живописця був помічений графом Воронцовим, і завдяки його клопотанням в 1822—1829 роках Лапченко навчався в Петербурзькій Академії мистецтв. У 1825 р. за малюнки з натури відзначений срібною медаллю II ступеня. У 1829 р. представив Раді Академії випускну роботу «Киянин, що несе Претичу вість про печенігів» (втрачена як і більшість робіт майстра). Дана робота була нагороджена Великою золотою медаллю, наданою Товариством заохочення мистецтв. Був одружений з відомою італійською натурницею Вітторією Кальдоні. Через ряд життєвих обставин його художня спадщина значною мірою втрачена. Знов таки питання, чи випадково? І чи не зберігається десь у підвалах академії. Бо не дуже канонічний для расєйського пантеону художник - малорос, з покріпачених козаків, вільнодумний, сміливий, гострий на язик і вчинки. Дуже цікава історія для дослідження.
Сарматський надгробок із драконовим знаменом, знайдений у Честері, Англія. Музей Гросвенор.Вважається, що цей надгробок присвячений сармату — представнику кочового народу з території, яка нині є південною Україною. Після поразки від Марка Аврелія у 175 році н. е. сарматів змусили надсилати своїх воїнів для служби в легіонах.Кіннотник зображений у броні та в характерному конічному шоломі. Втрачена частина каменю, ймовірно, показувала, що вершник тримає драконовий штандарт, яким сарматська кіннота була добре відома і якого боялися. Він складався з бронзової драконячої голови з широкою пащею та іклами, закріпленої на верхівці довгого древка. Задня частина голови була відкрита, і до неї кріпилася довга трубчаста смуга яскравої тканини.Коли вершник мчав у бій на повній швидкості, вітер вривався в пащу дракона, наповнював тканинний хвіст і створював моторошний пронизливий звук.Цей камінь є частиною великої колекції, знайденої в північній стіні міста наприкінці XIX століття. Колекція яскраво показує дивовижне різноманіття римської армії, до якої набирали солдатів з усього Римського світу; вони змішувалися між собою й опинялися далеко від рідних місць. Це надзвичайно важливі свідчення, що допомагають відтворити життя в римській фортеці Дева.
Люблю. Лелію. Обів'юїї — прозоро-мармурову,свою весну таку вировув жагучі вінця переллю —весну свою;і дзвінко з вінців будем питьотруту спрагло-пелюстками,і будем п'яні, а за митьвпадем осінніми листками —за мить — любить._________________________________В гудінні бжіл тремтіння сонцяі злото кучерів твоїх.Чого ж сумуєш край віконця?В гудінні бжіл тремтіння сонця,І спів, і сміх.Ми стиснем руки жартівливо.Хвилює соняшний розмай,а легіт шепче казку нивам.Ми стиснем руки жартівливо:не скаже гай.________________________________В ЗЕЛЕНУ СУБОТУ.Назриваю в гаю запашного зілля,запашного зілля, вибуялих трав;з ясеню та кленів нарубаю гілля;лепехи нарвати побіжу на став;клечанням обставлю, приберу кімнату.— Подивіться, мамо! — Хороше ж то як!Усміхнуться очі. По-між тим у хатувечір завітає — стомлений козак.Сядемо рядочком. Заведем розмову —тиху, сумовиту — і про все, про все,доки до віконця хусточку шовковуніченька-черничка з поля донесе…_________________________________Цілий день учорапроблукав у полі,з вітром навздогінкибігав навманя.Срібно і прозороВ злотному — тополі.Обрій — у хмаринках.Навколо — стерня,а в стерні — волошки,сині, синєзорі,і такі дрібненькі —слізки росяні.Назривав їх трошки.Це волошки? — Зорі!Ниточки тоненькі —мрії весняні:правда — любо жити?Дуже! Дуже! Дуже!Щастя — наче море,широко шляхи.О, блакитно-квіте!О, моє подружжя, —це душа говоритьсповнена снаги.Василь Чумак (1901-1919)
Як вам, друзі? І до чого тут Україна? Ці браслети були знайдені наприкінці XIX століття (близько 1891–1913 рр.) у некрополі давньогрецького міста Ольвія Понтійська (сучасне село Парутине Миколаївської області, Україна).Хоча музей зазначає походження як «ймовірне» (через брак офіційних археологічних протоколів), стилістика та матеріали повністю відповідають ювелірним виробам грецьких колоній Північного Причорномор'я елліністичного періоду.Хто і коли його продав?Шлях браслета до США - це класична історія антикварного ринку початку XX століття:Петро Маврогордато: Відомий колекціонер і торговець старовиною, який мешкав в Одесі. Він придбав ці знахідки (ймовірно, у місцевих «чорних археологів») і вивіз їх до Європи.Фрідріх Людвіг фон Ганс: Згодом браслет опинився в колекції цього німецького промисловця у Франкфурті.Галерея Бахштітц: У 1921 році прикраса виставлялася на продаж у цій відомій галереї в Гаазі (Нідерланди).Генрі Волтерс: Саме тут, у галереї Бахштітц, браслет купив американський залізничний магнат і меценат Генрі Волтерс у 1921 році.Музей: Після смерті Волтерса в 1931 році вся його колосальна колекція перейшла у власність міста Балтимор, що і стало основою сучасного Walters Art Museum.Характеристики виробуДата: Основа створена наприкінці II ст. до н. е., а сучасний вигляд (оправа каменів) отримала в I ст. до н. е.Матеріали: Золото, гранати, аметисти, смарагди (або хризопрази), перли та емаль.Стиль: Поєднання грецької техніки (філігрань, зернь) із «варварською» любов'ю до багатоколірності (поліхромії), що стало популярним після походів Олександра Македонського.В музеї зберігається пара таких браслетів (інвентарні номери 57.375 та 57.376). Вони вважаються одними з найкращих зразків античного ювелірного мистецтва, знайдених на території сучасної України.
TGLIST.COM.UA
