72 ОМБр ім. Чорних Запорожців

Позивний «Вікторін», бойова медикиня 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців.«Я з Білої Церкви, закінчила Київський медичний коледж, потім увесь час працювала в медицині. В армії — з 2020 року, була ще в ООС. Розпочинала працювати з артилерії, згодом перейшла в медичну роту бригади. Війна почалася і що ти? Куди ти дінешся? Нікуди… Спочатку було дуже важко усвідомлювати втрати і те, що людини може не стати. Після початку повномасштабної хотіла всіх врятувати… Багато виїздила туди, куди не можна було, куди не треба було. Дуже люблю Донецьку область, до початку війни постійно туди приїжджала. Я так обожнювала Курахове, мені так подобалося Селидове, у Бахмуті була ще тоді, коли працював завод шампанських вин, і в Авдіївці… Коли ми це почали втрачати, то мій морально-психологічний дух похитнувся. Ціную, коли тихо, бо пам’ятаю тяжкі моменти під Вугледаром, де села Водяне, Катеринівка, Єлизаветівка. Тоді був січень і багато втрат. У мене 3900 фотографій на телефоні, з них 3000 — це поранені та вбиті. Себе вже й не уявляю без війни.Я постійно навантажую себе роботою: учора ще була на чергуванні, бо так само виїжджаю на позиції до хлопців, а сьогодні — санітарний інструктор. Навчаю медицині так, щоб бійці змогли зробити все, на що здатні». #ІсторіїВільнихЛюдей #РазомДоПеремоги #ТвояУчастьВажлива #БезТебеНеЗакінчиться💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

Чорні Запорожці тримають оборону на найгарячіших ділянках фронту і потребують евакуаційних автомобілів. Логістика — це артерії війни: поранені чекають евакуації, зброя — боєприпасів, бійці — провізії, позиції — ротації, і все це везуть автомобілі. Логістика означає виживання. 💙💛 $100,000 = 10 автомобілів, які врятують життя 🔥 Кожна пожертва ПОДВОЮЄТЬСЯ до $40,000Кожна пожертва на терміновий збір коштів забезпечує автомобілі, які підтримують життя і боєздатність військовослужбовців. 🫙Посилання на банку💳Номер картки банки:4874 1000 2784 3351🔗 PayPal______Warriors of the 72nd Separate Mechanized Brigade are holding the line in some of the toughest areas of the front and urgently need evacuation vehicles.Logistics are the lifelines of war: the wounded wait for evacuation, soldiers need supplies, positions need rotation—and vehicles carry it all. Logistics mean survival.💙💛 $100,000 = 10 vehicles that save lives🔥 Every donation is MATCHED up to $40,000Every contribution to this urgent fundraiser provides vehicles that keep Ukrainian soldiers alive and combat-ready. Donate today:🫙 link to Monobank jar💳Donation card number:4874 1000 2784 3351🔗 PayPalLiberty Ukraine Foundation is a registered nonprofit. Donations are tax deductible under IRS Code 501(c)(3).#StandWithUkraine #SupportUkraine #ArmUkraineNow #LibertyUkraine #UkrainianArmy #72OMBR #BlackZaporozhians #DefendersOfUkraine💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

«Я — "Моднік", бо навчався у Львівському фаховому коледжі індустрії моди (КНУТД). Хотів стати військовослужбовцем ще тоді, у 2022-му, але батьки були проти. Пів року тому підписав контракт із 72-ою, мамі про рішення повідомив уже на БЗВП. Зараз я — гранатометник». Від індустрії моди до бойових позицій — новобранець за «Контрактом 18–24» на позивний «Моднік» відверто розповідає про свій перший бойовий вихід, порятунок побратима, а також про те, як підтримка командирів, мрії та солодке допомагають долати труднощі на передовій.«Мій перший бойовий вихід був на Дніпропетровщині, тривав 42 дні на передніх позиціях. Усіх виводили, а мене ніяк не вдавалося. І дрони, і міномети файно цілили, і все дуже швидко змінювалося. Ці дні були найгіршими: тоді я і молився, і плакав. Ще якось у хлопців на сусідній позиції сіла "радєйка", я прибіг до них і налагодив зв’язок, а коли вже рухався назад, на свою позицію, ворог відкрив вогонь. Ми почали відстрілюватися з бліндажа, навіть відбилися, але побратима поранило. Пробували його тягнути, а він 120 кілограмів важить, — здоровий капець! Змогли лише 100 метрів протягнути, бо почав знову міномет "сипати". Чотири рази пробували його дістати. По нам постійно "лупили" снарядами, але ми того хлопця витягнули врешті-решт. Є відчуття, що маємо хорошу підготовку. Та й постійно слухаю тих, у кого більше бойового досвіду, переймаю його. Часто просимо командира чогось такого файного, смачного передати. На солодке тягне капець: я ті снікерси і баунті їв би пачками! Чесно кажучи, я б іще раз підписав контракт. Думаю в майбутньому стати офіцером. Нещодавно мене навіть нагородили бригадною медаллю. Неочікувано було, але дуже приємно.Мрію купити "мерса" старого. Зараз не хочу купувати, бо лише буде стояти і гнити, але мені ця машина капець як подобається! Як закінчиться рік "Контракту 18–24", буду на ній кататися». #контракт1824 #РазомДоПеремоги #ТвояУчастьВажлива #БезТебеНеЗакінчиться💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

Сьогодні ми згадуємо Народного Героя України, старшого лейтенанта Леоніда Дергача, командира 9 роти 72-ї ОМБр імені Чорних Запорожців, відомого за позивним «Академік».Леонід Дергач добровільно воював на найвіддаленіших та найнебезпечніших позиціях фронту від січня 2015 року. Брав участь у боях у районі Волновахи, Горлівки, Мар’їнки, Авдіївки, Білої Кам’янки, Новоласпи Донецької області. Завдяки продуманій обороні та несподіваним для ворога операціям, завдавав значних втрат противнику, зберігаючи життя своїх побратимів. «Академік» загинув від чисельних осколкових поранень внаслідок артилерійського обстрілу 1 лютого 2017 року під час найсильніших боїв за позицію «Орел».«Коли хтось дізнавався, що Льоня кандидат наук, усі запитували, чому він пішов до армії. Але він спокійно відповідав: "Тут від мене буде більше користі, ніж там". І він дійсно виявився на своєму місці і показував хороші результати», — говорив про Леоніда його побратим.Академік казав: «Я захищаю українські права, а не право українця. Нам потрібно захистити справжню свободу і незалежність України». Достойний офіцер, талановитий науковець і викладач, який любив Батьківщину, і доводив це вчинками. Його приклад — це глибоке державницьке мислення, мужність і самопожертва, які й сьогодні надихають нас стояти за Україну.Вічна слава Чорному Запорожцю — старшому лейтенанту Леоніду Дергачу.#ПолегліГерої💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

«Шквал» — це спеціалізована рота 72-ї бригади, у якій служать люди, що пройшли складні життєві шляхи. Незважаючи на минуле, вони обрали боротьбу за майбутнє України. Їхні історії — не лише про службу, а й про переосмислення, надію та прагнення до нового, кращого життя. Своїми думками про війну, мрії та цінності діляться бійці «Шквалу»: «Святой», «Пожарнік» і «Джекі».Мій позивний — «Святой». Мені 36 років. У 17 років почав красти. У 18 років потрапив до в’язниці. Вирішив піти на війну, бо на вулиці життя не змінюється, а тут, думаю, в мене все вийде. Дуже шкодую, що провів стільки часу за ґратами.Зараз я — солдат-куламетник. Мені це до душі. І ставлення у бригаді мені подобається: ніде немає нижчих чи вищих, тут усе нормально. У бойовій бригаді одне одного цінують, поважають. Після війни думаю служити і служити. Хоч я й просидів у тюрмі, але певний час я все ж працював на свободі. Знаю, наприклад, що дрони — це моє. Умію ними керувати, вмію їх робити, нормально в цьому тямлю. Може, згодом цим і займусь.Хочу додому приходити, обіймати кохану, зустрічатися з дочкою. Мрію, щоб війна закінчилася і нарешті все було добре. Мій позивний — «Пожарнік». Мені 24 роки. Навчався в Черкаському інституті пожежної безпеки, маю звання лейтенанта служби цивільної безпеки. Так вийшло, що потрапив до в'язниці. Зараз я — стрілець.Долучився до 72-ї бригади, бо відгуки були хороші. До того ж, я раніше був курсантом і розумію, що до чого: підйоми, розпорядок дня... Навчання мені дуже подобається: щодня багато займаємося аж до вечора і якщо ти щось не розумієш, то можеш інструктора 10–15 разів перепитати, і він тобі все одно пояснить, як треба правильно робити. Після війни думаю створити свою сім'ю... Бо ж 24 роки, хочеться вже щось побудувати. Мрію колись із родиною поїхати на море в Одесу та Бердянськ. Мій позивний — «Джекі», той, що Чан. Мені 30 років. Наприкінці 2014-го пішов на строкову службу. З 2015-го по 2024-й прослужив у Нацгвардії, закінчив Київський інститут Національної гвардії України за спеціальністю Державна безпека. Коли почалася війна, поїхав до Києва й долучився до тероборони. Три місяці ще повоював на Сумщині, брав участь у бойових діях. Потім потрапив до в’язниці, а там — вирішив, що хочу повернутися до лав ЗСУ.Після служби планую залишатись військовослужбовцем. У мене молода дружина, сину вже 5 років. Кохана, до речі, при надії, — скоро буде поповнення. Мрію, щоб швидше закінчилася війна і наші хлопці не гинули. #РазомДоПеремоги #ТвояУчастьВажлива #БезТебеНеЗакінчиться💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

Сьогодні, 14 вересня, День танкових військ. Свято тих, хто мужньо стоїть на захисті нашої землі, хто невтомно нищить ворога. Командир танка 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців на позивний «Свирид» розповідає, як став частиною сталевого серця армії.«Перший танк, на якому я працював, — трофейний: 72-га бригада забрала його з поля бою. Ніколи не уявляв себе танкістом — до моменту, поки не приїхав головний сержант і не запитав: «Хто хоче бути танкістом?» Я просто зрозумів, що можу танком більше шкоди ворогу завдати. Саме це мене змотивувало. Я довгий час не був у війську — звільнився у 2015-му. Вранці 24-го лютого 22-го року дружина ходила якась не така, а потім сказала: «Усе одно дізнаєшся — війна почалася…» ЇЇ слова я сприйняв як звичайна нормальна людина. Вирішив, що мені треба бути там, на фронті. Чекав, коли зателефонують із частини. Чекав на дзвінок півтора дні. Не дочекався. Почав шукати, куди треба їхати. Зібрав якісь речі військові, які мав, і 26-го лютого доєднався до полку на Хмельниччині. Був на посаді командира відділення радіаційного, хімічного, біологічного захисту, а потім — на посаді головного сержанта цього взводу. А коли прийшов наказ до піхоти відправляти людей, подав до списків себе. Тоді не розумів, навіщо я в армії. А коли потрапив у 72-гу бригаду, — відчув, що до перемоги я щось-таки докладаю. Здобував фах навідника, а коли вивчився, то потрапив до екіпажу. Працювали ми в Новопавлівці із закритих позицій. Потім сказали, що треба їхати вже на командира вчитися. Відівчився — ось знову приїхав. Чи жалкував я про те, що став танкістом? Ніколи. Ніколи такого не було. Я вважаю так: якщо ти не будеш тут — вони будуть у тебе вдома. Я не хочу, щоб це сталося, щоб дитину мою змушували російську мову вчити… Це правильно — бути тут». Історія «Свирида» — це історія багатьох наших танкістів. Вони не мріяли про танки з дитинства, але обрали цей шлях, щоб нищити ворога ще ефективніше. У День танкових військ Чорні Запорожці дякують усім екіпажам, які тримають наші рубежі й роблять усе, щоб наші домівки лишалися недосяжними для загарбників.#ІсторіїВільнихЛюдей #РазомДоПеремоги #ТвояУчастьВажлива #БезТебеНеЗакінчиться💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

Позивний «Ураган», офіцер відділення цивільно-військового співробітництва 72 ОМБр ім. Чорних ЗапорожцівУ 16 років я вступив до Національної академії сухопутних військ і дотепер —військовослужбовець. Найсильніші люди в державі стають на захист Батьківщини добровільно — завжди хотів бути серед них.Після закінчення академії одразу став командиром взводу, який прийняв, і в ООС виконував бойові завдання на Горлівському напрямку, де й зустрів 24 лютого. Тоді було видно, що російська армія не має того успіху, який вона хотіла б мати — це дуже мотивувало.Згодом тримав оборону на Світлодарській дузі. Це був дуже важкий напрямок, але прийшли люди, які знали чому вони тут. І були командири, які знали, для чого вони командують. У підсумку моя рота не допустила противника ні на метр. Завдання виконували 4 місяці. За цей час не було втрачено жодного спостережного поста, жодного метра території. Коли я був командиром взводу, — був тим самим солдатом з автоматом у руках, робив те саме, що кожен мій військовослужбовець, тільки в мене ще була «радєйка». Через неї я отримував задачі від командира роти та від командира батальйона, а ще міг викликати свою БМП-2, щоб машина поїхала і знищила ворога. Хороші командири знають всі ті відчуття піхотинця, того брудного чувака, який сидить у ямі, не миється по 5–6 днів, п'є воду і їсть галети. Найскладнішим для мене був Бахмут. Завдяки досвіду мозок знав уже, що таке війна, руки вміли стріляти. Встигни першим стрельнути, бо стрельнуть у тебе, — на цьому все трималося. Враження не передати словами. Це величезна доза адреналіну, яка просто з тебе вилітає. Після війни буду продовжувати військову службу, щоб ділитися бойовим досвідом. Армію потрібно змінювати для того, щоб вона гарантувала безпеку для своєї країни. Ні більше, ні менше. Жити хочеться вільно, незалежно. Знати всередині свого мозку, що таке війна, носити в собі цей досвід, але жити без неї. У 80 років хочу вдягати парадну форму, брати свою бабушку під руку, щоб саксофоніст грав, а я з нею танцював :) #ІсторіїВільнихЛюдей #РазомДоПеремоги #ТвояУчастьВажлива #БезТебеНеЗакінчиться💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

Сотник Армії Української Народної Республіки згадує, як зустрівся на початку Зимового походу з Петром Дяченком, командиром Чорних Запорожців, та його помічником Федором Божком. НА ПОЧАТКУ ЗИМОВОГО ПОХОДУСпогади Никифора Авраменка, сотника Армії УНР, учасника бою під КрутамиДяченко, в вікно пізнавши, хто прибув, в одній сорочці та червоних штанях вискочив надвір, хоть мороз держався міцний. Міцно стиснувшись, привітались ми після довгої розлуки. Дяченко тепер командує полком чорношличників. Полк цей бойовий. Знають його добре і червоні, і білі. Має свою батарею, багато кулеметів. Чорношличники мали на собі все чорне. Жупани, широкі штани, шлики. Носили на голові оселедці. До полону не здавались, бились одчайдушно. Мали свою славу безпощадних і непримиримих. Армія веде войну партизанську, іде широкою полосою верст на сто. Частина сходяться, розходяться, збираються в кулак, б’ють в якийсь осередок і розходяться. Командує армією генерал Омелянович-Павленко. Армія поділена на три групи: Запорозьку, Волинську і Київську. Українська армія б’ється. Там ті, з котрими пройшов бойовий шлях, кличуть до себе. Рік проживши в Каневі, переконався, що люди хотять своєї влади, коли тепер іде партизанська війна, значить, нарід на стороні своєї армії. Без піддержки населення ніяка партизанка не до помислення. Людність помагає всім. Платиться за все спиртом, цукром, сіллю. Цього на возах немалий запас. Одначе багато не бере нічого, ще дають і на дорогу.В бородатім помічникові Дяченка пізнав Божка, бувшого ад’ютанта оперативного відділу 2-ї Запорозької дивізії, а ще раніше — ротмістера Дагестанського полку Дикої дивізії, георгіївського кавалера. Він в Києві зірвав з Думи російський прапор, а повісив український. (За книгою мемуарів «Спомини запорожця» Никифора Авраменка)#СлідамиЧорнихЗапорожців💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

«Батьки були проти. Особливо мама — вона у мене забрала кросівки, щоб я не йшов, тому я поїхав підписувати контракт у спортивних штанах і туфлях». Коли мрія кличе, жодні перепони не зупинять. Саме так почалася історія 22-річного хлопця на позивний «Шейх». Він розповідає, як батьки сприйняли його вибір і ділиться досвідом здобуття військових навичок.«Давно вже хотів підписати контракт: спочатку думав на три роки, але батьки не дозволили, а потім з’явився контракт на рік і я пішов. Батько сказав: "Ну дивись, це твій вибір, рішення за тобою", — та й по всьому. Найбільше за час навчання запам’яталося, як на "бехах" їздили, як штурмували, як оборону та сектори вчилися тримати. Ми, хлопці, що підписали контракт, покладаємось одне на одного, між нами зараз повна довіра.Тепер от проходимо злагодження: встаємо зранку, збираємося, їдемо на полігон, стріляємо з різної зброї, — відпрацювали та й поїхали її чистити. Чищення зброї — спосіб її краще вивчити, це як звичка вже. Володію "Калашом", РПГ, "покемоном" і ще багато чим. Можу будь-яку зброю взяти і з неї почати стріляти. Навчився це робити ще десь на середині БЗВП. Мотивація у мене — захищати Україну, та й усе. Я в будь-якому випадку підписував би контракт». #контракт1824 #РазомДоПеремоги #ТвояУчастьВажлива #БезТебеНеЗакінчиться💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

Позивний «Крук», старший офіцер батареї артилерії 72 ОМБр ім. Чорних ЗапорожцівУ військо я пішов в 23 роки. Спершу служив за контрактом в артилерійській бригаді, але потім зрозумів, що маю натхнення бути офіцером і приносити більше користі. Вступив до Національної академії сухопутних військ у Львові, а після закінчення — доєднався до лав 72-ї бригади. Знав, що вона — одна з кращих бригад, яка воювала добре і ефективно.В артилеристів є традиції. Коли нова людина приходить у розрахунок, після першого пострілу їй розмазують сажу з гільзи по обличчю і б’ють гільзою по м’якому місцю. У мене таке було двічі. Коли йшов зі служби командир батареї, то пам’ятаю, що його били стільцем так само, по тому ж місцю. Думаю, і зі мною так буде, коли прийде час.Перший бойовий вихід відбувся на Київщині, після неї був Донбас, Бахмут. А далі був Вугледар, там було найважче після початку повномасштабної війни, як на мене. Бої були запеклі, бо противник давив чисельністю: скільки не знищували, він усе одно сунув і сунув. Працювали багато: випускали з однієї гармати по 120–130 снарядів на день впродовж місяця під час загострення. Коли піхота тяжко виходила з Вугледара, то ми постійно вели вогонь. Залишили позиції лише тоді, коли усі наші підрозділи вийшли. Ті 2 роки трималися на своєму внутрішньому стрижні, терпінні, навченості. Зараз я і вогневим ураженням противника займаюся, і керую розрахунком гармати. Як офіцер, ставлюся до всіх однаково. Переконався: коли до підлеглого ставишся як до звичайної людини, то ефективність роботи зростає. Люди відчувають, що ти для них друг, а не лише керівник. У мене був приклад такого людяного командира батареї, позивний «Стамбул», — і за часів його керівництва люди йшли за ним, і я теж. Дуже запам’яталася перша відпустка. Я тоді не казав мамі, що приїду. Прийшов до неї на роботу у формі, і вона спершу думала, що то зайшов якийсь покупець, а потім подивилася на мене і почала плакати. Плакала так сильно, що мені аж незручно було, що не попередив її про приїзд завчасно. Згадую про це і відчуваю, що вдома на мене чекають. #ІсторіїВільнихЛюдей #РазомДоПеремоги #ТвояУчастьВажлива #БезТебеНеЗакінчиться💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.