Сотник Армії Української Народної Республіки згадує, як зустрівся на початку Зимового походу з Петром Дяченком, командиром Чорних Запорожців, та його помічником Федором Божком. НА ПОЧАТКУ ЗИМОВОГО ПОХОДУСпогади Никифора Авраменка, сотника Армії УНР, учасника бою під КрутамиДяченко, в вікно пізнавши, хто прибув, в одній сорочці та червоних штанях вискочив надвір, хоть мороз держався міцний. Міцно стиснувшись, привітались ми після довгої розлуки. Дяченко тепер командує полком чорношличників. Полк цей бойовий. Знають його добре і червоні, і білі. Має свою батарею, багато кулеметів. Чорношличники мали на собі все чорне. Жупани, широкі штани, шлики. Носили на голові оселедці. До полону не здавались, бились одчайдушно. Мали свою славу безпощадних і непримиримих. Армія веде войну партизанську, іде широкою полосою верст на сто. Частина сходяться, розходяться, збираються в кулак, б’ють в якийсь осередок і розходяться. Командує армією генерал Омелянович-Павленко. Армія поділена на три групи: Запорозьку, Волинську і Київську. Українська армія б’ється. Там ті, з котрими пройшов бойовий шлях, кличуть до себе. Рік проживши в Каневі, переконався, що люди хотять своєї влади, коли тепер іде партизанська війна, значить, нарід на стороні своєї армії. Без піддержки населення ніяка партизанка не до помислення. Людність помагає всім. Платиться за все спиртом, цукром, сіллю. Цього на возах немалий запас. Одначе багато не бере нічого, ще дають і на дорогу.В бородатім помічникові Дяченка пізнав Божка, бувшого ад’ютанта оперативного відділу 2-ї Запорозької дивізії, а ще раніше — ротмістера Дагестанського полку Дикої дивізії, георгіївського кавалера. Він в Києві зірвав з Думи російський прапор, а повісив український. (За книгою мемуарів «Спомини запорожця» Никифора Авраменка)#СлідамиЧорнихЗапорожців💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.