Estadísticas de telegram channel - @ombr72

«Зварюю броню, годую землю»: історія бійця на псевдо «Сандаль».«Сандаль» — старший майстер ремонтно-відновлювального батальйону 72-ї ОМБр ім. Чорних Запорожців — зварювальник, фермер та батько чотирьох дітей.«Мій батько був зварювальником, і я пішов тим самим шляхом. Займаюсь цим вже 16 років. На будь-якій техніці і їздив, і ремонтував — немає для мене різниці, яка машина». У батальйоні він не лише зварює — перебирає мотори БМП, танкові двигуни, лагодить ходову. І регулярно виїжджає ремонтувати техніку на передовій.«Найчастіше до лінії зіткнення — кілометрів десять-п'ятнадцять. Але бувало працювали і за 500, і за 200 метрів від неї.Виїжджаємо на цивільних машинах, заздалегідь перевіряємо маршрути. Намагаємось працювати вночі або в погану погоду — туман, дощ, сніг. На місці дивимось, чи може машина рухатись сама. Якщо ні — евакуюємо. Якщо можна, то ремонтуємо одразу там.У 2020-му підписав контракт добровільно — і одразу в 72-гу. Пройшов підготовку в Десні, а через два тижні вже був під Авдіївкою». Поза армією Сергій — фермер.«Починав просто — скуповував у селі покинуті хати за копійки. Прибирав, розчищав, зносив і засівав. Хата за хатою. Потім почав купувати паї. Помаленьку, помаленьку — і набралося десь 60 гектарів. Соя, пшениця». Господарством керує дистанційно — по відеозв'язку.«Є кум, якого списали після поранення в 2016-му. Він займається і своєю землею, і моєю. Сам на фронті, а земля росте». Боєць заздалегідь купив будинки для кожної дитини. Поки діти ще школярі, там живуть переселенці з Луганщини та Курахового. «Сандаль» сам допомагав їм виїхати звідти.«Мрію швидше повернутись додому, до сім'ї, і щоб ця війна вже скінчилась». #ІсторіїВільнихЛюдей #12ак #СилиОборониУкраїни🤝 Підтримати бригаду на платформі «Підписка на військо»🤝 Підтримати бригаду разовим донатом💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

«У машині тиша — усі слухають небо. А коли виїжджаємо в безпечну зону, хлопці починають потроху говорити, жартувати. Значить, я все зробив правильно. Вивіз». «Степанич» — старший технік роти БпАК 3-го механізованого батальйону 72-ї ОМБр ім. Чорних Запорожців — у війську вже понад сім років. Удень він працює з документацією, а вночі сідає за кермо.«Я в бригаді давно. Був на Світлодарській дузі, в Попасній, в Авдіївці, у Вугледарі в мінометній батареї, а зараз — ​​щоночі їжджу на позиції. Я постійно на першій лінії. Моє завдання — забезпечити підрозділ усім необхідним. Постійно нові маршрути вивчаю. Роздивляюся, як безпечніше об'їхати. Треба ж не тільки за себе думати, а й за хлопців.Іноді хлопці не запам’ятовують дорогу. Одного разу мене попросили: "Степанич, треба хлопців відвести на позицію. Відведете?". Ну, заїхали ми, я двох бійців взяв і пішов пішки через весь ліс — завів на позицію.Ти за кожного хлопчика переживаєш. Вони в кожному виїзді надіються, що вивезеш ти обдумав, як їх вивезти.Нещодавно забирали поранених, бо дрон атакував пікап. Усіх тоді витягли. Хлопці вже як три місяці на лікуванні. Зараз дзвоню їм в госпіталь і запитую, як вони. Це дуже важливо.Якось мій товариш сказав: "Степанич, давай, коли все закінчиться, об’їздимо всіх наших хлопців". А я геть не проти. Усе життя далі доведеться їздити, бо друзів дуже багато. Ще на початку повномасштабної війни в полон потрапив розрахунок мінометної батареї в повному складі, п'ять чоловік. І пам’ятаю дзвінок уночі: "Привіт, Степанич. Це Василь". Він за обміном повернувся з полону, а мій номер напам’ять знав. І одразу набрав, скинув точку. Я сів і поїхав до нього. От що називається побратими.Якщо ми не будемо воювати, то будуть наші діти. Ми ж старші, більш досвідчені. Тут кожен розуміє, навіщо прийшов і що від нього залежить чиєсь життя. Бо якщо хтось один не відпрацював, то загинуть або будуть поранені піхотинці…». #ІсторіїВільнихЛюдей #12ак #СилиОборониУкраїни🤝 Підтримати Чорних Запорожців💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

«Якщо буду повертатися, то тільки в 72-гу, до своїх». Каже «Шейх» — 23-річний піхотинець 72-ї ОМБр імені Чорних Запорожців. Пів року він тримав позиції. Його рік за контрактом «18–24» вже закінчився. «Було таке, що повз проходило четверо на іншу позицію. Я голоси почув, але подумав, що здалося. Потім дивлюся — а вони “в лєсєнку“ йдуть і між собою сперечаються. Пацанам сказав — і ми відкрили вогонь». Заходити на позиції і виходити з них ставало дедалі складніше. Під час одного заходу їхню групу виявили й почали накривати 120-м мінометом. А навесні «Шейх» дістав ворожий скид — кілька уламків зайшли трохи вище ноги. Через щільний контроль російських дронів евакуація затягнулася на чотири дні. «Я потихеньку просувався від позиції до позиції. Командування спостерігало за нами по дронах і підказувало, коли краще йти, а коли пересидіти. Зрештою вийти допоміг побратим на псевдо “Хомка” з іншої роти». З позиції боєць вивіз Анфісу — кішку, яку попередня бригада залишила їм ще кошеням. Вона жила з Чорними Запорожцями в бліндажах весь час. Найближчий час у Шейха після звільнення розписаний для своїх: «Через тиждень усі хлопці зберуться в мене вдома, теж звільнені після контракту “18–24”». #контракт1824 #12ак #СилиОборониУкраїни🤝 Підтримати Чорних Запорожців💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

🏆 Команда 72-ї ОМБр посіла друге місце на відкритому чемпіонаті 2 корпусу НГУ «Хартія» з воєнізованого кросу. 4 кілометри в повній амуніції: біг, смуга перешкод, вогневий рубіж лежачи, метання гранати, стрільба стоячи.Одинадцять команд. П'ятеро наших військовослужбовців — майор Юрій Галка, майор Віктор Баранов, лейтенант Данііл Мошківський, молодший лейтенант Єгор Медвідь та старший солдат Максим Полубояринов.Лідер нашої команди Юрій Галка відбирав людей за одним критерієм: «Стріляють наші військовослужбовці всі більше-менш добре. Головне — щоб добігли, бо штраф за учасника, який не фінішував, — плюс двадцять хвилин». Тактику обговорили до старту: бігти рівно, ніде не форсувати, на смузі — підтримувати одне одного. У бігу команда Чорних Запорожців показала найкращий результат серед усіх учасників. Стартували четвертими та фінішували першими на дистанції.Перше місце загалом зайшло до господарів змагань. Друге — наше.Начальник служби фізичної підготовки штабу корпусу «Хартія» капітан Ігор Ліщинський відзначив окремо: «Команда 72-ї бригади виглядала на змаганнях дуже впевнено». Восени «Хартія» вдруге проведе чемпіонат з прикладної стрільби. Юрій Галка вже готовий тренувати тих, хто захоче долучитися.Фото надані учасниками чемпіонату.#12ак #СилиОборониУкраїни💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

«Зараз краще почуваюсь. Не просто якийсь пацан 19-річний — а вже щось зробив у житті». «Малий» — 19-річний піхотинець 72-ї ОМБр імені Чорних Запорожців. Навесні 2025-го підписав контракт «18–24». Каже, не міг просто сидіти вдома після того, як на фронті загинув двоюрідний брат. Взяв трьох бійців армії рф у полон. Це сталося під час штурму. «Був наказ зайти в бліндаж. Він мав бути порожнім. Підходжу ближче, бачу, поруч з бліндажем висить чийсь автомат, бронік валяється. Залетів усередину, росіяни забилися в дальній кімнаті. Мої відкотилися, я залишився сам. На адреналіні. Кричу пацанам по рації: “Принесіть іще гранат!"До мене підбіг один боєць, ми вирішили натиснути на них психологічно. Кажемо: “Жити хочете? У вас сім'ї, діти. Виходьте, бо зараз закинемо термобар!" Тоді термобара я навіть у руках не тримав. І вони вийшли — здалися. Ми їх оглянули, перевірили, почали передавати, щоб їх забрали.Тут підлетів російський мавік і скинув на мене якийсь великий боєприпас. Я встиг відстрибнути вбік, але вибухом все одно зачепило. Підвівся — вже вся штанина в крові. Злякався, що перебило артерію, але, слава богу, цього не сталося. Ногу порвало, але змогли її затампонувати. Після того прийшли наші хлопці з розвідки забирати полонених, і мене забрали.Після контракту планую поїхати додому та одружитися з коханою. У військо потім усе одно повернусь, тільки не піхотинцем». #контракт1824 #72ОМБр #СилиОборониУкраїни🤝 Підтримати Чорних Запорожців💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

Наприкінці лютого 2022-го екіпаж Миколи Костенка одним із перших зустрічав російські колони під Києвом та стримував штурми елітної бригади рф під Мощуном. Що залишили по собі росіяни під Києвом — читайте у прямій мові бійця.«Я танкіст. У 2014–2015 роках воював у 72-й ОМБр у танковому батальйоні. Повернувся сюди й після повномасштабного вторгнення. 25 лютого прибув до Білої Церкви як резервіст, а вже 26-го з хлопцями вирушив у сторону Броварів. Десь 26–27 лютого ми перейшли річку Ірпінь по понтону і зайшли в місто. Танки були заряджені повністю. Коли заходили в Ірпінь, біля парку вступили в бій і знищили три машини: російський танк і дві БМП. Танк виїжджав просто між одноповерхових будинків — там ми їх і спалили. В Ірпені дистанція контакту була метрів 150. За цей бій екіпаж отримав нагороду "За мужність".Згодом нас перекинули на Мощун, бо найбільші бої точилися саме там. Армія рф рвалася через село, щоб зайти в Київ. Російські гелікоптери та літаки рівняли Мощун із землею, скидали ФАБи. Нашим танком підбили ще три машини противника: дві згоріли повністю, а одну наші хлопці забрали. Билися ми зі 155-ю бригадою морської піхоти рф. Там дистанція бою скоротилася до 70 метрів — це був прямий контакт і прямі постріли.Сили нашої бригади тоді розтягнулися на дуже велику відстань уздовж річки — від Ірпеня і до Мощуна. Разом із нами билися Нацгвардія, 80-та ДШБ, ГУР та дуже багато бійців ТрО. Людей вистачало. Щодня виїжджали на бойові завдання: якщо не чергували, то вели бій.Через підірвані дамби росіянам було важко перекидати техніку. А коли вони почали тікати під натиском наших хлопців, понтон уже був розбитий. Вони топили у річці свої бронежилети, каски та автомати і перепливали, щоб врятуватися.Десь 19–20 березня ми готувалися до ранкового штурму Ірпеня. На світанку заходили в окуповану частину міста разом із піхотою 80-ї бригади. Але штурму не вийшло — вночі росіяни просто почали тікати звідти швидкими темпами, забирали цивільні автомобілі і виходили як могли. У звільненому місті бачили наслідки окупації: як із хат виносили вбитих літніх людей зі зв'язаними руками — росіяни розстрілювали всіх. У Микуличах місцеві розповідали, як окупанти застрелили чоловіка на кріслі колісному, бо побачили телефон на його колінах. Бабусю 75-ти років розстріляли просто через зачинену хвіртку. Також вони шукали по хатах ветеранів АТО…Російська армія — це гопота. Їй треба давати по зубах». #ОборонаКиєва #12ак #СилиОборониУкраїни🤝 Підтримати Чорних Запорожців💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

Танкіст Ярослав Зозуля 72-ї ОМБр пройшов шлях від навідника до командира роти і добре памʼятає оборону лівого берега Київщини. Про танкові бої впритул та добровольців 2022-го, які досі залишаються в строю, — читайте у розповіді бійця. «За два тижні до повномасштабного вторгнення нам скасували відпустки і в кожного біля ліжка стояв зібраний рюкзак із бронею. 24 лютого я прокинувся о п'ятій ранку від прильотів. Вже о 8 ранку колоною йшли на Київ. Думали, що росіяни вже зайшли до столиці, тож дуже поспішали.Ми розуміли, що найбільш організована бойова одиниця перед Києвом — це 72-га бригада. Усвідомлювали: стримати ворога — це наш обов'язок. Я не кажу про якийсь безмежний героїзм, маю на увазі відповідальність.Моя рота працювала на лівому березі. У перші дні танки виїжджали на пряме наведення і розбирали ворожі колони з кілометра. Ми заїжджали просто в посадку до нашої піхоти, ставили танк біля бліндажа і чергували. Тільки бачили рух — вистрибували і відпрацьовували.У 2022-му армія рф діяла хаотично. Знаю реальний випадок із Київщини, коли бурят на БМП навів автомат на місцевого, показуючи на каналізаційний люк зі словами: "Відкривай". Він реально думав, що то пускова шахта ракети НАТО. Зараз війна дуже змінилася. Якщо на початку ми могли з відстані у 2–3 кілометри просто працювати по ворогу, то зараз без РЕБу, маскування, "мангалів" і детального планування танк не проживе. Але незмінним залишається ядро бригади. Тоді, на другий день війни, наш батальйон збільшився в півтора раза за рахунок резервістів. Бувало, хлопець дзвонить до когось, хто служить у нашій бригаді, і запитує: "Куди мені їхати?". Йому відповідають: "У таке-то село". Усе. Прибуває і каже: "Я готовий. Дайте мені зброю". Приходили навіть із ножами та мисливськими рушницями. Більшість так і залишилась у бригаді — вони і є тими професіоналами, які досі тягнуть на собі фронт». #ОборонаКиєва #12ак #СилиОборониУкраїни🤝 Підтримати Чорних Запорожців💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

«Після контракту посаду змінив би точно. А от бригаду — ні. Мені за рік служби сподобалась 72-га. Командир роти — взагалі класний мужик». «Техас» з Одещини — стрілець-санітар 72-ї ОМБр імені Чорних Запорожців. Підписав «Контракт 18–24» невдовзі після того, як батько пішов служити першим.«На позиціях постійно танчики, Гради, КАБи, дрони, скиди. Це коли йдеш і здається, що чисто. І раптом над головою — висить. Без броніка і без каски, бо рюкзак вже натер до крові — забігаєш у перше укриття, лягаєш і слухаєш. Дрон повисів і полетів.Але буває інакше.Та ніч почалася зі звичайного — вийшов у туалет. Спочатку послухав небо: чи немає дронів, щоб не палити позицію. Почув вихід. Упав у траншею. Перший ліг за сто метрів. Зайшов у бліндаж, вимкнув генератор, затих. Почув другий — не влучив, ліг поруч.І тут — третій прямий.Зайшов у СПшку, зробив траншейку, все засипав. Світло згасло, пил піднявся. В темряві почав відкопувати бронік, одягати каску. Вийшов по рації, доповів командиру. Той відповів: "Плюс, плюс, будьте в укритті". Що ще скажеш.Після тієї ночі — снилися "виходи". Прокидався з тремтячими ногами. Стрьомно було дуже.Підходжу до новенького, кажу: "Ну що, тобі подобається на позиції?". Він каже: "Та да". Кажу: "Це ти ще гімна нормального не хавнув"». #контракт1824 #12ак #СилиОборониУкраїни🤝 Підтримати Чорних Запорожців💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

«Що мене врятувало від СЗЧ? Вийшов з позиції і вкусив снікерса. Подумав: “Та вроді нормальна служба”. До того на мені лиця не було». «Вушко» — піхотинець 72-ї ОМБр імені Чорних Запорожців. У 24 роки пройшов бої на Донеччині та Харківщині. У 2026-му він підписав другий контракт і планує стати головним сержантом.«На перший вихід ми нарили копанки, спали в них дня три. А потім нас закинули на позицію, де росіяни "розібрали" наш бліндаж. Зробили перший скид, за ним другий. Колоди розсунулися, і всередину залетіла "FPV-шка". Її камера дивилася прямо на мене. Я усміхнувся і подумав: "Ох, сука така. Ну що ти мені зробиш?". Як ударило — мене відкинуло до іншої стінки, пилюка стовпом. На дотик знайшов бронік, забрав автомат, і з хлопцями почав виходити.Ми йшли 700 метрів дві години. Скільки дронів злетілося — я стільки в житті не бачив. Хлопцям сказав: "Я біжу перший, ви за мною". Відбіг, сховався за бруствер — посадки немає, усе "лисе". Тоді росіяни зробили специфічні скиди — тротил і літрова пляшка кульок. Так один — "200", а я з побратимом — "300".Армія стала для мене роботою. На штурмі обстановка змінюється кожні три секунди: придумаєш три плани, а "вспливає" четвертий. Раніше я боявся помилитися, а зараз вчуся на своїх помилках. Хоча страх нікуди не зникає. За рік служби я сильно змінився. Командир каже: "Звикай, тобі людьми командувати". Зараз навчатимусь на головного сержанта.Тим, хто хоче підписати контракт, раджу бути морально підготовленим. Я качався і думав, що витягне "фізуха". Але потрібно бути готовим морально. Бігти доти, поки не скажуть "стоп". Людина думає, що все може, а коли стикається з реальним навантаженням — ламається. Спочатку треба від маминої "сісі" відстати, а потім думати про війну». #контракт1824 #12ак #УкраїнськеВійсько Укрінформ🤝 Підтримати Чорних Запорожців💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

«Коли в моє рідне село на Сумщині росіяни заїхали танками, розбили кілька хат артилерією, бачення світу різко звузилося до однієї мети — мій 15-річний син має бути в безпеці. Спрацював інстинкт: захистити свою дитину і свій дім будь-якими доступними способами. Я пішла до військкомату». Військовослужбовиця 72-ї ОМБр ім. Чорних Запорожців на позивний «Мавка» розповідає про свій шлях у війську. У цивільному житті вона була фотографкою та екоактивісткою, а від початку великої війни служить на найгарячіших напрямках фронту.«Мене довго відмовляли від армії, але рішення я не змінила. Поки не брали до війська, волонтерила в “Добробаті” — розбирала завали після окупантів у Тростянці й Охтирці. Згодом з військкомату зателефонували: “Як ви, не змінили рішення? Ні? Тоді завтра о 3-й ранку виїжджаємо”. Я зібралась і поїхала.Під час військової підготовки готувалася до найгіршого: вчилася копати окопи, гризти землю зубами і багато стріляла.Після розподілу потрапила до 72-ї бригади. Нас одразу відправили на Донеччину. Бралася за будь-яку роботу: налаштовувала зв'язок, сідала за кермо й вивозила хлопців із позицій, які знаходилися впритул до ворога. Спочатку командири ставилися з пересторогою, казали: “Іди отам оператором сиди, що тобі треба взагалі?”. Але я лізла всюди, просила навчити кожної деталі і доводила, що можу працювати нарівні з усіма.Немає значення, чоловік ти чи жінка. Знай свою справу і займайся нею. Ми всі в цьому механізмі, як у годинничку: кожен виконує свою роботу, і разом рухаємося до цілі — миру на нашій землі.Удома на мене чекає син. Заради нього я це все й зробила. Тоді, у 2022-му, мені здавалось: якщо вони підуть далі, то зайдуть в мій будинок. Це як пташка чи тваринка оберігає свою дитину. У неї просто є інстинкт захищати. Немає оцього “а що якщо”, їй треба захистити, і вона це відчуває.Жінка здатна як дати нове життя, так і зробити масштабні справи заради його захисту. 8 Березня наштовхує пригадати жінок, які пробивали свій шлях. Головне — щоб жінка відчувала цю силу постійно, а не тільки в конкретну дату». #ІсторіїВільнихЛюдей #12ак #УкраїнськеВійсько #ЗахищаємоСвоє🤝 Підтримати Чорних Запорожців💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.