72 ОМБр ім. Чорних Запорожців

«Мій позивний — "Лозя", мені 18 років. Тільки-но закінчив училище, здобув освіту, одразу ж пішов до війська. У п’ятницю був випуск, а в суботу я вже у своєму РТЦК подавав заявку. Зараз я розвідник у 72-й бригаді». Новобранець на позивний «Лозя» за програмою «Контракт 18–24» відверто розповідає про свій вибір піти всупереч проханням рідних, важливість фізичного гарту та довіру до побратимів на фронті.«Я ще навчався у дев'ятому класі, коли почалося повномасштабне вторгнення. Я вже тоді думав підписати контракт щойно виповниться 18. Працював, заробляв гроші, допомагав батькам. Вони просили: "Довчися, а далі будеш думати". Я довчився і зробив по-своєму.Батьки казали: "Куди ти лізеш? Ти не розумієш, що робиш!" Брат, коли приїхав у відпустку, теж казав: "Ти дурник". Кожен так реагує, я розумію, але це було моє бажання, і ніхто б мене не переконав. Зараз у нас справжня військова династія: один брат в "Азові", інший — теж зі мною у 72-й. Навіть молодший, якому нещодавно виповнилося 16, каже, що підросте і піде до мене.На БЗВП мені подобалося. Пацанам було важко, але я скажу так: хто хоче йти у військо — підтягуйте "фізо". Без "фізо" тут ніяк. У мене є побратим "Мирон". Мені треба бути з ним як з рідним братом, щоб я довіряв йому на всі сто, а він — мені. Ми разом живемо і разом заходимо на позиції, разом виходимо і прикриваємо один одного. Якщо ти не знаєш людину, ти хвилюєшся за своє життя, бо не знаєш, чому він вчився і чи надасть він тобі допомогу раптом що. Військовий повинен вміти все, без медицини ти довго тут не протягнеш, яке б поранення не було.Що мені подобається у війську? Та все. Ходиш, стріляєш, працюєш під вибухами — я до цього вже звик. Чи шкодую я? Та ні. Це була моя мрія — бути військовим.Ще мрію, коли закінчиться війна, відкрити свій бізнес. Я за фахом слюсар-механік, тож хочу власне СТО, працювати далі з машинами. Але це потім. А зараз — бути штурмовиком, робити свою роботу і триматися своїх». #контракт1824 #РазомДоПеремоги #ТвояУчастьВажлива💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

Позивний «Кіпіш», головний сержант 1-го самохідного артилерійського дивізіону 2-ї батареї 72-ї ОМБр ім. Чорних Запорожців.«До армії я доєднався у квітні 2019 року за контрактом, бо вважав захист родини та країни своїм обов’язком. Обрав 72-гу й весь цей час служу в одній і тій же батареї. Мій перший бойовий вихід був ще у 2019-му в "Золотому-5". Згодом став командиром гармати і всю війну виїжджав з хлопцями на чергування. Зараз вже більше керую вогнем та займаюся особовим складом, але за прямою бойовою роботою на позиціях сумую. Нещодавно ще виїжджав на Покровському напрямку, але наш екіпаж потрапив під обстріл «ПТУРом» — хлопці були поранені, але вже відновилися і працюють далі.Сам родом із Ворзеля. Під час повномасштабного вторгнення батьки були в окупації на Київщині, а ми тоді стояли на захисті столиці. Потім були Бахмут, Вугледар, Херсон, Покровськ і тепер — Харківщина. Найважче було на Херсонському напрямку: там відкриті поля, немає де сховатися, лише ріденька акація. Машину замаскувати майже неможливо.Зараз я головний сержант. Мій обов’язок полягає в тому, щоб кожен знав свою справу і повернувся живим. Пам’ятаю, як нас вчили у 2019-му. Ми сиділи в бліндажах під свічками чи ліхтариками і вчили бойовий статут. Поки не здаси обов’язки чи ТТХ зброї — командир не відпустить відпочивати. Тоді ми на це сердилися, але зараз розумію: знання статуту, своїх прав та обов’язків, — твій захист. Я пишаюся своїми хлопцями. Вони відважні, мають неймовірну силу духу. Попри втому і страх, продовжують бити ворога. У нашому підрозділі дуже дружня атмосфера. Навіть є традиція: коли екіпаж повертається з виїзду (а ми буваємо на позиціях і по 5, і по 11 діб без заміни), ті, хто залишався, готують великий стіл і зустрічають побратимів.Найбільше мрію про закінчення війни, просто хочу бути вдома з дітьми. У мене їх двоє: старшому 12 років, а молодшому скоро буде 5. Виходить, що молодший син росте весь той час, поки я на службі. Думками постійно з ними — це найбільший сум на війні». #ІсторіїВільнихЛюдей #РазомДоПеремоги #ТвояУчастьВажлива💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

Дорогі Чорні Запорожці, побратими й посестри.Служити з вами — честь і відповідальність. Ви продовжуєте славетний бойовий шлях 72-ї бригади і з честю носите ім’я Чорних Запорожців. Сила бригади у людях, які підставляють плече, довіряють одне одному життя і виконують найважчу роботу на фронті. Велика гордість бути командиром таких бійців — історію Чорних Запорожців сьогодні пишете ви.Цей рік став для нас роком докорінних змін. Ми змінювали тактику, переосмислювали логістику, опановували технології і водночас тримали удар. Ці зміни були складними, але необхідними — і саме вони дозволяють нам вистояти. Динаміка війни не дає права на зупинку, і ми змінюємося разом із нею. Ми пам’ятаємо побратимів і посестер, яких втратили. Їхні імена і вчинки зобов’язують нас бути чесними в службі — найкраща шана для них це не слова, а продовження справи.У новому році бажаю вам здоров’я, витримки й чистого неба. Бережіть себе і побратимів, тримаймось купи.З повагою — командир 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців, підполковник Роман Рейтор.💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

Позивний «Чуб», командир взводу технічного забезпечення 72 ОМБр імені Чорних Запорожців«У цивільному житті я займався різним: будівельними й садовими роботами, опаленням, фарбуванням, збирав меблі... Технічної чи електронної освіти не маю, усьому вчився сам.До 72-ї бригади потрапив через військкомат на початку повномасштабної війни. Пішов сам. Ще у 2015 році належав до оперативного резерву першої черги, але тоді дістатися до своєї частини не вийшло — так і опинився тут. Спочатку служив у реактивному дивізіоні, працювали з "Градами". Згодом дивізіон розформували, а мене перевели до новоствореної роти ударних безпілотних комплексів. Я пройшов навчання на FPV, отримав сертифікат, але мене завжди більше цікавило "залізо": як воно працює і що робити, коли не працює. Молодші хлопці вправніше літають — це їхня робота, а моя — зробити так, щоб дрон полетів і виконав завдання.Я починав як зброяр — споряджав вибухівку на коптери, а коли підрозділ розрісся, очолив технічне забезпечення. Зараз майже кожен дрон, який потрапляє в батальйон, проходить через нашу майстерню. Лише зрідка техніка працює ідеально "з коробки". Ми їх перепрошиваємо, налаштовуємо під наші частоти, іноді модифікуємо. Тільки після цього "пташка" їде на позицію. Роботи багато, я вже й забув, що таке вихідні.Пілотування — це постійна практика. Малими дронами керувати складніше, але саме вони дають базову моторику. Можна тренуватися навіть у кімнаті. А вже потім, з відточеними рухами, переходити на більші коптери. І, звісно, симулятори. Це база.Раніше я часто їздив на бойові виїзди, ремонтував техніку прямо на позиціях. Бувало, з двох-трьох розбитих коптерів збирав один, і ми ним одразу ж працювали. Зараз у нас є майстерня, є команда. Іноді бачу тямущого хлопця в навчальному центрі й забираю до себе. Армія змінилася з часів моєї строкової служби: прийшли молоді розумні командири, і військо вийшло на якісно новий рівень. В колективі ми намагаємось підтримувати одне одного, бо робимо спільну справу.Про майбутнє не загадую. Мрію, щоб закінчилась війна. А далі — як буде. Кажуть, дрони будуть актуальні й у мирний час, але, можливо, після перемоги я на них і дивитися не схочу. Побачимо. Головне — перемога». #ІсторіїВільнихЛюдей #РазомДоПеремоги #ТвояУчастьВажлива💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

«Мені вистачило двох авіабомб на місто, щоб у голові щось заворушилось. Тоді різко переглянув свої погляди». Новобранець на позивний «Кальян» із Сумщини розповідає, як війна змусила різко подорослішати, чому довелося приховувати рішення від батьків та як інстурктори 72-ї ОМБр навчають дисципліни.«Рідні були впевнені, що після школи я піду вчитися. Я навіть вступав по-справжньому, складав іспити, та в останній момент забрав документи. Потім чекав удома кілька місяців, доки виповниться 18, щоб нарешті підписати контракт.Зараз я стрілець-снайпер, хоча посада для мене не головне — я в будь-якому випадку доєднався б до війська. На тренуваннях найбільше подобається з РПГ працювати: трасер красиво летить і вибухає.Атмосфера теж особлива. Якось у нас була ціла церемонія «поховання» банана. Хтось викинув шкурку не там де треба, тож інструктори змусили влаштувати церемонію з прощальним залпом. Змайстрували хрест, поставили на нього картинку, обклали могилку камінцями. Це було і смішно, і повчально — швидко доходить, що десять таких похоронів на день — це трохи забагато, тому дисципліна понад усе.Деякі мої друзі теж мобілізуються, хтось повертається з-за кордону. Є й ті, хто планує йти на небойові посади. Я завжди кажу чесно: тут об’єктивно не рай. Це війна, і люди мусять розуміти, куди вони йдуть.Та друзі мій вибір підтримали найбільше. Мені неважливо, чи правильне це рішення в очах інших, я просто вірю в нього. Що далі? Після контракту піду вчитися військовій справі професійно або залишусь воювати. Буде це піхота, дрони чи щось інше — час покаже». #контракт1824 #РазомДоПеремоги #ТвояУчастьВажлива💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

Позивний «Анубіс», молодший сержант, бойовий медик 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців.«Мій шлях почався ще з Майдану. Я тоді навчався в училищі на Рівненщині, та коли почалися події у столиці — поїхав туди. Там "скуштував" цього життя, і коли повернувся додому, зрозумів — усе вже не так. Мамі сказав, що їду у справах, а сам пішов до військкомату. Так потрапив у 130-й розвідбат.Спершу був снайпером. Працював зі старенькою "трьохлінійкою" 44-го року. Це важка робота, особливо морально. Прямий постріл, коли ти бачиш ціль вдалині — це одне. А коли бачиш обличчя ворога в оптику вперше… це тяжко, та згодом приходить усвідомлення: або я, або він. І довелося стріляти.Згодом вивчився на медика у 205-му центрі тактичної медицини. Пішов у медицину, бо бачив, як гинули хлопці просто через відсутність знань і нормального забезпечення. Ті старі джгути Есмарха, алюмінієві шини — це було жахливо. З 2019 по 2023 рік я служив у госпіталі. Але в тилу мені стало "тісно". Коли привозили поранених, я просто приймав їх, і відчував, що маю бути там, на передовій. Тому сам попросився перевестися. Хотів саме в бойову бригаду, так і опинився в 72-й. Тут, на щастя, забезпечення чудове.Зараз я бойовий медик, молодший сержант. Моє завдання — евакуація та навчання особового складу. Найважче — перевчати людей. Буває, приходять дорослі чоловіки, а турнікет в’язати не вміють, або ставляться до цього несерйозно. Один намотував його як бантик, довелося крикнути, щоб дійшло. Але люди змінюються моментально після першого обстрілу. Коли бачать "приходи", розуміють: якщо не думатимеш головою тут і зараз — за тебе ніхто не подумає.Евакуація — це завжди ризик. Бувало, чекали на вивезення пораненого майже три доби, бо техніка просто не могла дійти. Ми використовуємо все: квадроцикли, суміжний транспорт. Одного разу, витягуючи пораненого, я сам отримав травми, ноги роздуло, але повз, тягнув старлінк, щоб викликати допомогу. Забирати мене приїхала моя дружина.Ми познайомилися тут, на фронті. Вона теж медик, санітарний інструктор. Якось я приїхав на позицію, а вона мене змінювала. Так все і почалося. Розписалися в Межовій: за годину подали заяву, оплатили і стали сім'єю. Тепер, коли вона їде на виїзд, мене аж тіпає, переживаю за неї більше, ніж за себе.Для мене побратими — це сім'я. Якщо ставитися до них просто як до колег по роботі — діла не буде. Війна змінила мене. До армії я був "нехлюєм", а тут зрозумів ціну життя. Плани на майбутнє? Вижити і повернутися додому. Війна назавжди в голові, але треба жити далі». #ІсторіїВільнихЛюдей #РазомДоПеремоги #ТвояУчастьВажлива💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

З 2014 року війна забрала життя понад 239 українських літераторів. Проєкт пам’яті «Недописані» збирає імена людей літератури, що загинули внаслідок російського вторгнення в Україну. Серед них — бійці 72-ї ОМБр.✍🏻 Владислав «Філософ» Бєлорус став до лав Чорних Запорожців ще в листопаді 2013-го. Збірка віршів «Душа перелита у слово» побачила світ вже після того, як «Філософ» загинув, рятуючи побратима, від прямого влучання в САУ у липні 2014-го.✍🏻 Віталій «Бен» Леськов у 16 років став добровольцем, у 18 — підписав контракт із ЗСУ. Брав участь в АТО та в боях за Київщину. Врятував 10 побратимів ціною власного життя, пішовши першим через заміноване поле. Його тексти увійшли до збірки «Герої серед нас».✍🏻 Юрій «Монах» Рибаков з початком повномасштабного вторгнення спершу записався в ТРО, згодом — долучився до 72-ї. Боєць писав байки, вірші та адаптовував казки на сучасний лад. Його творчість просякнута добром і гумором. Загинув у березні 2025-го на Донеччині.✍🏻 Роман «Поет» Яременко пройшов шлях від солдата до головного сержанта у лавах 72-ї ОМБр. Він писав вірші та готував до друку книгу. Унаслідок поранень загинув на Донеччині в 2022-му.Вічна пам'ять та честь Героям, чиї книги лишилися недописаними.❗️ Якщо ви знаєте про полеглих митців, які служили у лавах 72-ї ОМБр, — напишіть нам або зверніться до проєкту «Недописані».💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

«Хлопці, до вас там приїхали з Китаю інтерв'ю брати. Збираєтесь? Броня, каски, рюкзаки, вода і побігли!» Полігон — перше випробування для кожного, хто вирішив служити. Там народжуються історії й позивні. Про нульовий день підготовки, мотивацію та долучення до війська розповідає новобранець за «Контрактом 18–24» на позивний «Сладкий».«Китайськими журналістами виявились інструктори з РПК і гранатами. Нульовий день був найважчий. Потім — фахова підготовка. У моєму взводі під час навчання на снайперів було четверо дівчат, вони мені й дали позивний.Мені 19 років, сам із Житомирщини. Мамин брат теж у 19 років підписав контракт, двоюрідний дядько теж служить. Усі в родині — артилеристи, а я обрав шлях стрільця-снайпера.Думка про військо з'явилася з моменту повномасштабного вторгнення. Через місяць після того, як мені виповнилося 18 років, поїхав у військкомат, де мені сказали: "Ти ще малий, ми тебе не візьмемо, хіба відправимо на навчання до Львова". Потім, ближче до січня 2025-го знову пробував потрапити до війська, але невдало. Через місяць з’явилася програма "Контракт 18–24". Одразу почав збирати документи, пройшов ВЛК, звільнився з роботи. Після закінчення контракту планую продовжувати службу». #контракт1824 #РазомДоПеремоги #ТвояУчастьВажлива #БезТебеНеЗакінчиться💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

In English:The Land Forces of Ukraine are improving the system that allows foreign volunteers to sign a contract and serve in the Armed Forces of Ukraine. The formats created in 2022 worked well during the toughest months of the defense, but the war has changed, and so have the needs of the front.The system is now being updated to use the experience and skills of foreign volunteers where they are needed most. Those who sign a contract with the AFU will have broader opportunities: they will be able to choose a brigade, a direction of service, and a deployment format that fits their training and experience. This means better integration, equal conditions with Ukrainian troops, and more efficient use of personnel.We value the contribution of foreign volunteers—their motivation, dedication, and willingness to fight for shared values. We will continue to ensure clear and transparent conditions of service for everyone who chooses to stand with Ukraine’s defenders.Українською:Сухопутні війська продовжують розвивати систему, за якою іноземні добровольці можуть офіційно підписати контракт і служити в Збройних Силах України. Формати, створені у 2022 році, добре спрацювали в найважчі місяці оборони, але війна змінилася, змінилися й потреби фронту.Тому зараз система залучення іноземних військових оновлюється. Головний принцип — використовувати досвід і навички добровольців там, де вони потрібні найбільше. Іноземці, які підписують контракт із ЗСУ, тепер матимуть ширші можливості: зможуть обирати бригаду, напрямок служби та формат застосування відповідно до свого досвіду й підготовки. Це забезпечує кращу інтеграцію, рівні умови з українськими військовими та ефективніше використання людського ресурсу.Ми цінуємо внесок іноземних добровольців — їхню мотивацію, відданість і готовність боротися разом із нами за спільні цінності. Ми й надалі забезпечуватимемо прозорі та зрозумілі умови служби для всіх, хто свідомо обирає стати поруч із українськими захисниками.Сухопутні війська | UA Land Forces💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

Позивний «Добрий», старший бойовий медик 2-ї мотопіхотної роти.«Я сам пішов, коли почалася повномасштабка. Спершу всюди казали, що людей вистачає. Потім біля дому прилетів "іскандер", і я вкорте пішов до військкомату. Через півтора тижня мені зателефонували, запросили служити бойовим медиком.Я фельдшер за освітою, маю 12 років стажу. Спершу працював у травматології, потім — у Центрі дитячої кардіології, а з 2016-го — у клініці "Добробут". За роботою сумую, хочеться не такої, як тут. Уже звикаєш до цієї війни, до смерті.Найважче було на Вугледарі, коли прилетіли дві ракети поспіль. Друга — буквально в трьох метрах від моєї кімнати. Пробило купол, у якому ми й були. Почалася пожежа, усі стали задихатися. Мене потім витягли. Але це навіть не друге народження, їх безліч на війні було. Як тільки заходив, то привалило землею. Я змучений заснув, поки мене відкопували. Було таке, що до поранених біжиш, воно стріляє, а ти не можеш зупинитися, бо як зупинишся, тебе вб’є. Як ми вийшли з Вугледара, не знаю. За нас, певно, хтось добре молився. Зараз займаюся здебільшого підготовкою бійців. Навчаю за алгоритмом MARCH, розігруємо з хлопцями сценки, як допомогти за будь-якого виду поранення. Увага зараз на турнікетах, над їхньою доцільністю, над конверсією. Кажу хлопцям: "Пробуйте, не треба боятися". У мене на Південнодонбаській шахті №1 випадок був, що в пораненого все по "марчу" знадобилося, окрім носової трубки. І ноги, і бандажі, і оклюзійна наліпка, усе... Боровся за його ногу, хоча випадок складний був. Хлопець вижив. Так, у нього погана нога, але вона є. Я відпускав кров, бо знав, що "евак" скоро буде, і міг собі дозволити послаблення турнікета. Слава Богу, що йому не відрізали стопу, а поборолися. Я завжди намагаюся робити все можливе, аби підтримувати життя бійців. Мрію, щоб усі повернулися додому, до своїх сімей, до своїх дітей. Щоб бачили, як вони ростуть, а не пропускали їхні перші слова, перші кроки». #ІсторіїВільнихЛюдей #РазомДоПеремоги #ТвояУчастьВажлива #БезТебеНеЗакінчиться💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.