Estadísticas de telegram channel - @movnyydoshch

👨‍🦳«Шух. Історія легенди», Дарія Денис (Коровицька) та Володимир Кузнєцов (сценарій), Таня Примич (малюнок)🔗Сторінка виданняАнотація від видавця:Презентуємо історію життя Романа Шухевича у мальописі! Легендарний командир УПА, який став символом боротьби за Україну. Але водночас був амбітним спортсменом, музикантом, креативним підприємцем і невловимим конспіратором.Після смерті Шухевичу не пощастило двічі: одні перетворили його на нацистського колаборанта, інші — на бронзового ідола. Але яким він був насправді? Спробували показати це у мальописі «Шух. Історія легенди».Мальопис буде в нагоді не лише шанувальникам славетного командира, а й стане захопливим знайомством із видатною постаттю нашої історії для усіх українців. Історична достовірність, динамічний сюжет та майстерний малюнок витворюють захопливу оповідь про головні події з життя Романа Шухевича.Цей проєкт став результатом ініціативи й фінансування культового ресторану «Криївка» у партнерстві з редакціями «Локальна історія» та UA Comix. У випадку «Шух» мені дійсно цікаво було б послухати про розподіл ролей між Кузнєцовим та Денис у написанні сценарію. Наразі я можу тільки припустити, що редакторка «Локальної історії» по факту відповідала за добір окремих епізодів із величезного масиву біографічних даних про Шухевича, тоді як пан Володимир вже займався обрамленням історичного фактажу у художню форму в межах до того розподіленої по розділах інформації. Суб’єктивно у моїй уяві саме така послідовність у створенні сценарної структури мальопису пояснює і стрибки між епізодами у хронології, і деяку емоційну відстороненість, продиктовану стислістю викладення, притаманною біографічним творам, що прагнуть впихнути до малого обсягу якомога більшу кількість граней живої особистості. Чи є це справедливим — судити не можу, а проте, можу відзначити те, наскільки є ефективним кінцевий результат.У візуально досконалій в стилізації та своїх переходах між сценами завдяки використанню кольорів роботі, що мальопису забезпечує малюнок Примич (лише за нього вже варто звернути увагу на видання), ми маємо досить рване й лозунгове подання фактів у плакатних біографічних репліках, що водночас вписані до досить особистісних для постаті Шухевича сценах із деяким побоюванням аж надто глибоко зануритись у ту саму особистість. В розрізі цього саме сценарний компонент бентежить найбільше, бо ж за трохи більшої художності мальопис працював би значно краще. Наразі ж «Шух» можна оцінити навіть не як ввідний путівник біографією Тура, а як акцентний супровід, що може надати відтінків у прочитанні біографії тим, хто з нею вже у загальних рисах знайомий. Добір епізодів дійсно дає змогу певною мірою оцінити багатогранність постані Чупринки, утім, особистості за цим не відчувається.Прискіпливість до історичного фактажу за оголошеної мети все ще можна б було підняти у експресії завдяки відданню більшої наративної волі візуальній складовій замість тексту, а проте, з об’єктивних причин зрозуміло обмежений обсяг сторінок, на жаль, аж ніяк не дав би цього зробити#мальописроку2025 🐈‍⬛ всі дописи

🧚‍♀️«Курінь спеціального призначення», Юліта Ран (сценарій), Марія Кришталь (малюнок)🔗Сторінка виданняАнотація від видавця:Українці мужньо захищають рідну землю від загарбника. На полі бою воїни ЗСУ творять справжні дива, але водночас нашу землю боронить ще одна армія — Армія Потойбіччя (АП). Щоб протистояти загарбникам, конотопська відьма, козак-характерник, мавка, русалка, щезник та інші об'єдналися в Курінь Спеціального Призначення — один із найпотужніших підрозділів АП. І коли рашистський спецагент Хрусь отримує завдання заручитися підтримкою богині темряви і смерті Мари, Курінь змикає свої лави і стає у стрій. Адже той, хто виграє цю битву, переможе й у війні! На 48 сторінок мальопису ми маємо до біса персонажів, довгу сцену прямолінійної експозиції й фактично жодного розкриття і тих само персонажів, і мітології світу, в якому вони перебувають. Одягнута у сідабівський шкірзам українська нечисть різноманітна має обличчя (по штуці на особину) й, звісно, стає до боротьби із нечистю ворожою — безликою й узагальнено-злою. Штамповано-сепергеройські (з уяви авдиторії, далекої від супергероїки) спецефекти, дії й образи тільки більше насичують десь так само штамповані сценарні рішення усередненого мальопису про повномасштабку.В малюнку Марії Кришталь у випадку «КСП» не можна відзначити нічого цікавого. Часом зображені на попередніх панелях деталі забуваються й зникають на наступних, фігури персонажів постійно не дотримуються планової перспективи й міняють розміри відносно одне одної, не кажучи про містичне нехтування анатомією. Мальопис, утім, має декілька цікавих спроб побавитись із композицією сторінки: розгорти, накладні й вставні панелі, некласичну динамічну сітку тощо Кришталь використовує сміливо й майже завжди вдало. Однією ж із основних композиційних проблем тут типово залишається розташування й оформлення баблів, що часом конфліктує із напрямком подій на сторінці, ба частіше — на розгорті.Чи чекають на нас ще мальописи про Армію Потойбіччя? Чи будуть вони спонсоровані й надалі Українським інститутом книги? Чи з демонології слов’ян у лави ворогів доєднається щось не кабінетне? Будем бачити.#мальописроку2025 🐈‍⬛ всі дописи

📛«Rip - Спочивай з миром», Ripushko🔗Сторінка видання (наклад закінчився)Анотація від видавця:Зустрічайте нове, кольорове видання!До віддаленого села приїжджає загадковий священник. Його завдання – відспівати молоду пані, котра була жорстоко вбита нещодавно.Але сама пані не планує відходити, поки її вбивця не буде покараний!"Спочивай з миром" – новий погляд на знайому історію! В цьому мальописі вас зустрінуть оригінальні персонажі, таємничий сюжет, та незабутній візуальний стиль! «Rip — Спочивай з миром» — це дуже яскрава і цікава у своїй візуальній динаміці робота. Контрасні кольори й експресивні ракурси, міміка й пози персонажів, вдала гра із розташуванням панелей та кольором (особливо відзначу вдале відчуття світла із файними контрастами холоду до тепла від перелесника), стилізацією героїв і ефектами руху. Екшону у мальописі не сильно багато, та ж де він є, виконано це на висоті, із вигадливим розкадром та виділенням перших планів на противагу до упихання тла у силуети.Попри заяву авторів та видавця, від Гоголівської повісті тут лише натхнення зачину, тоді як історія намагається витворити свій осібний магічний світ із чарами демонів-покровителів та фамільярами. Сам детективний сюжет є відносно передбачуваним, що, утім, все одно читається бадьоро в межах обсягу в менш як сто сторінок, та й персонажі однаково відчуваються напрочуд колоритними, хай за атмосферою й ближчими до інтерпретацій історичної України з умовної «Мавки» від «Animagrad», аніж до заявлених дійсно історичних референсів. Основою для мальопису, так чи інак, є динаміка між дяком та перелесником-ґендерфлюідом, що, звісно ж, виливається у романс. З урахуванням цього фоновий сюжет-зав’язка цілком слугує своїй функції.Проблема ж мальопису полягає у текстовому складнику. Навіть із дуже вміло скрафтченою композицією панелей, невичитані й часто невдало зверстані репліки сильно впадають в око, а зроблена з використанням текстових ефектів замість накреслення під окремі панелі ономатопея тим паче лягає поверх файного у своєму контурі й кольорі малюнку як непришита. А проте, абсолютно критичною я б цю проблему не назвав, бо переваги, усе ж, вагоміші, й стежити за творчістю Ripushko далі однозначно треба.#мальописроку2025 🐈‍⬛ всі дописи

👨‍🦳«Благими намірами. Глава 1. Бібліотека, Глава 2. Залишки», Катерина «Токкамак» Сухецька🔗Сторінка першого випуску / англійською🔗Сторінка другого випуску / англійськоюАнотація видавця до «Глави 1»:Прагнення кращого життя для всіх зрештою призвело країни-суперниці до ядерної війни, що майже закінчилася падінням цивілізації. Але світ встояв. Пошрамований, він поволі відновлюється, уникнувши остаточного занепаду. Але серед вцілілих знову знайшлися ті, хто «знає, як краще». Спокутники, строкатий та хаотичний культ, звинувачують у людському падінні неприборкану жагу до знань. Континентальна гвардія, що мусила б захищати крихкі людські держави-поліси, з останніх сил намагається втримати хиткий баланс. Незнайомці з далеких земель блукають поселеннями, видивляючись і винюхуючи щось відоме лише їм.А серед того звичайна (або не дуже) дівчина поволі прокладає свій шлях – складний та небезпечний. Їй багато що відомо, і багато чого ще доведеться пізнати. Ті ж, кого доля розставила на її шляху, мають свої історії – такі, що коріння відходять як у минуле, так і в майбутнє. І з їхніх доль поволі складається одна велика картина… Утім, серед усіх знань та істин, постає одна: який саме шлях складається благими намірами. Анотація видавця до «Глави 2»:Навіть на руїнах понівеченої цивілізації ті, хто залишились, знають – старий світ не зник. Він лише спить, надійно укритий цими руїнами. Та чим може обернутися відчайдушне прагнення повернути принаймні якусь його частину? Нав’язливою ідеєю, що затьмарює мозок або ж метою, що розвіє туман сумнівів та вагань. Незначні дрібниці щоденного побуту, закинутий мотлох, довга вервичка спогадів – наразі єдиний зв’язок із життям, яке кожен в цьому світі волів би повернути.А що як насправді всі спроби деконструювання минулого, що витікає, наче пісок крізь пальці, виявляться пошуком місця, куди ти завжди можеш повернутися? Місця, яке ти можеш вважати домом, де на тебе чекають. Як читач, що стежив за «For their own good» паралельно виходу у форматі вебкоміксу, я тішусь, що історія нарешті знайшла фізичне втілення українською. У Токкамак дуже виразний стиль із влучною роботою з цифровим кольором та переходами між площинами, що навіть за досить великої деталізації панелей дає мальопису триматись купи. Композиційно «Благими намірами» дотримується традиційної прямокутної сітки із подекуди влучними вставками «накладних» чи «вставних» панелей задля акцентів на окремих предметах, що відразу є й допоміжним у перенесенні твору з екрану на папір.Разом із колірними рішеннями це виглядає достатньо динамічно навіть попри звичний для мережевих творів відносно повільний темп розгортання сюжету. Не унікальне, а все ж влучне використання холоднішої палітри для епізодів-флешбеків теж відчувається у мальописі дуже влучним. Шрифтове рішення ж в українському перекладі виглядає доцільним, але не завжди гармонійно поєднується із прямокутними баблами. До купи відзначу й достатню для об’єднання дописів про два випуски у один огляд «рівність» у якості виконання, що стосується як візуалу, так і сценарного компонента.Разом з тим, за два випуски читоглядачі встигнуть достатньо близько познайомитись і з головною героїнею, і зі світом занепалої цивілізації, успадковані технологічні артефакти якої проглядаються поміж руїн старих будівель. Залишається тільки й сподіватись на стабільний темп виходу наступних синглів, бо ж дуже хочеться побачити продовження серії далі вже викладеного у мережі, а друкованому виданню ще ой як є що надолужувати.#мальописроку2025 🐈‍⬛ всі дописи

🅰️«Валізи / Suitcases», Володимир Казаневський🔗Сторінка виданняАнотація від видавця:Це роман без слів про біженців.Чи можна передати словами змішані почуття, тугу, біль, невимовний смуток, крики душі, волаючу несправедливість світу?Бути вимушеним біженцем зі своєї країни це гірка доля. Можна вирішити залишитися на чужині та намагатися виживати. Можна робити все можливе, щоб повернутися. Можна спробувати побудувати нове життя, можна виживати серед собі подібних. Але в будь-якому разі біженець у глибині душі постійно почувається пасажиром, який притулився у кутку на незнайомому галасливому вокзалі. Поруч із ним валіза, в якій зібрані найдорожчі та необхідні для душі речі, нагадування про минуле життя. І ніби чекаєш на поїзд. Але зовсім не знаєш, коли він прийде, це від тебе не залежить. Не знаєш, в який бік вирушить цей міфічний поїзд, і чи поїде. Втім, ні. Ти можеш пришвидшити прибуття твого поїзда. Ти можеш щодня робити все можливе і навіть неможливе, щоб твій поїзд обов'язково привіз тебе до рідного дому. Туди, де на тебе чекають рідні люди. Казаневський — знаний графік-карикатурист, й по факту «Валізи» є серією все тих же карикатур: сюрреалістичних, містких за змістом, але й через свою школу досить прямолінійних. А утім, із образністю «Suitcases», все ж справляється радше добре: хай перебільшені у своїй основі, вони апелюють здебільшого до читоглядачів серед все тих же українців закордоном, й із кожним наступним витком стають дедалі надривно накрученішими. Кольори й штрихування мальопису теж є досить витримано традиційними для карикатур, а фони ніколи не страждають від надмірної в шкоду основним об’єктам панелі деталізацією.А ось вже із роботою без тексту пан Володимир місцями порається дещо гірше, що відчутно у досить малій кількості викидання «проміжних» кадрів у поділ між панелями в окремих (не всіх) сценах. Тобто, деінде ритмічна композиція оповіді добре стрибає у таймингу подій сцени із гарним викиданням зайвого на поталу уяві глядача в поділ, деінде робить окремий рівень у сітці сторінки для акценту на статичних елементах із попередніх панелей чи розмаїтті персонажів, але ж місцями також перетворюється на «мультик», бо водночас хоче й розтягнути обсяг сцени у кількості панелей, і зберегти динаміку руху героїв.Чи могло б це бути умовним «Прибуттям» Шона Тана з української перспективи? Можливо, за вмістом, але навряд за формою, бо емоційні важелі впливу, на які покладається Казаневський, є надто прямолінійними у своїй метафоричності (як абсурдно це не звучить), тоді як дуже часто належну емоцію у наявних в мальописі сценах значно якісніше викликав би ланцюжок образів-асоціацій. Що цікаво, таких ланцюжків у «Suitcases» теж вдосталь, але школа бере своє.#мальописроку2025 🐈‍⬛ всі дописи

👨‍🦳«Лис Микита. Пісні перша-друга», Люда Самусь (малюнок), Богдан Кордоба (авторі ідеї/сценарію)Сторінки:🔗Пісня перша🔗Пісня другаАнотація видавця до «Пісні першої»:Мабуть, немає жодної української дитини чи дорослого, хто б не знав Франкової казки про Лиса Микиту. Від першої появи 1890 року в дитячому журналі «Дзвінок» дотепер цей персонаж лишається чи не найвпізнаванішим звіром української літератури. Певною мірою його спіткала доля казки в її спрощеному розумінні – та варто лиш один раз ознайомитися з оригіналом, і міф про дитячу казку моментально розвіюється. Лиса ілюстрували багато визначних митців, і кожного разу він набував нової форми та нового значення. Зараз же настала черга постати йому у формі мальопису. З великим захватом і ще більшою відповідальністю презентуємо вам мальовану історію «Лис Микита. Пісня перша. Графічна адаптація за віршованою казкою Івана Франка». Анотація видавця до «Пісні другої»:«Гей хто в лїсї не буває, той не бачив, той не знає, як Микита Лис жиє», ― так починається Друга Пісня Франкової оповіді про невгамовного Лиса. А що ж ми про нього знаємо? Він хитрий, кмітливий і впертий. Він господар, сім’янин і кар’єрист. Вміє плести інтриги та викручуватися із небезпек. Не антагоніст і не протагоніст ― радше той, хто бере свою долю у власні руки. То яка натура Лиса? Дізнаємось із мальопису «Лис Микита. Пісня друга. Графічна адаптація за віршованою казкою Івана Франка». Об'єднати обидва цьогорічні випуски серії в один допис навряд буде великим читерством, бо вони є досить рівними у своїх перевагах та недоліках. Другий неможливий без першого, але вже динамічніший, бо не є зачином, й те природно, з рештою ж… так. Почну з переваги: малюнок Самусь дуже впізнаваний, яскравий, стильний, динамічний та вдалий за тоном для гумористичної казки Франка. Автором ідеї (тобто, ініціатором проєкту) тут є Богдан Кордоба, а проте, оскільки замість сценарію — оригінальний текст Франка, то й творче вираження у мальописі цілковито на Люді Самусь. Досить проста композиційна сітка, різкий графічний контур і фактура малюнку, контрастні кольори й стилізовані персонажі: все це є для авторки фірмовим, все це вироблялось роками й тепер дуже файно лягає у наратив Франка. Утім, на противагу до тої переваги є й дуже помітний мінус: замість сценарію — оригінальний текст Франка². У багатьох місцях мальопис є понад усяку міру ілюстративним і дублюючим до тексту, із якого за таким підходом «рядок = панель» слід було й геть викинути за адаптації у мальопис абсолютно усе, крім діалогів. Малюнок Самусь достатньо промовистий сам по собі, ба більше що не так часто авторка береться за адаптацію чи інтерпретацію, й береться зображати дослівно те, що описано в тексті, хай і з власним фльором. Такий підхід значно більше личить пікчербукові, аніж мальопису.З однієї сторони, ви можете читати ілюстрованого Самусь «Лиса Микиту» Івана Франка дітям. Ймовірно, таке багато кого на задовольнить, бо українізовані історії про Ренара наразі мали отримати ілюстрації нового покоління. З іншої ж — ви могли мати ще динамічніший і вигадливіший у поданні класичного тексту мальопис, що для когось теж може бути важливим.#мальописроку2025 🐈‍⬛ всі дописи

📛«Реальні авантюри нереальної Авентури. Том перший», Калюжа Глибока🔗Сторінка видання (наклад закінчився)Анотація від видавця:Зустрічайте нове, кольорове видання!Відчуйте магію оригінальної історії від української авторки, які захоплюють з перших сторінок!Перший том "Реальні авантюри нереальної Авентури" в КОЛЬОРІ та в твердій обкладинці.Наше перше сольне видання — це збірка подій, явищ та мемів які зображують події повномасштабного вторгнення країни агресора в Україну у 2022 році. Випуск — це вибух емоцій, яскравих вражень та незабутніх персонажів. Про перший том зібрання «Авентури» я можу сказати дві окремі речі, перша з яких стосується саме тих глав, що були випущені ще у 2024 в межах антології «НеКанону», а друга — стосовно нових глав, які обганяють за виходом навіть включене до «НеКанону» 2025.Перше: колір не всюди вдалий. Порівнюючи ч/б видання перших глав із покращеними і розфарбованими версіями з першого тому збірки можна відмітити до деякої міри згладження обрисів персонажів і дуже явно погіршені фони. Коли у чорно-білому варіанті тло дійсно може працювати у заповненні текстурою або й без жодного заповненняя, спроби заливки фонів у кольорі не суцільним тоном (а тут дуже багато цифрових розтягнутих градієнтів, іноді ще й із текстурами) часто-густо призводить до дроблення композиції панелей. Зважаючи на мінімалістичну деталізацію персонажів мальопису, такий підхід ще й зле впливає на виокреслення фігур. Основний урок: не завжди достатньо просто пофарбувати.Друге ж радше позитивне, хай воно й мішається із недоліком розжовування українцям українських подій, присутнім у підґрунті самої «Авентури»: почав прокльовуватись якийсь наскрізний сюжет і внутрішня мітологія. Тобто, здебільшого це все ще «оповідки тижня» із посиланнями на мемні історії з часів повномасштабного вторгнення росіян, а утім, вже зі свіжих глав ці «історії тижня» починає пов’язувати вервиця (чи можна їх так назвати?) глобальних для персонажів подій. Направду, це саме той елемент, якого не вистачало першим главам для згладження концентрованої байрактарщини, за що Калюжі Глибокій* респект. Я не впевнений, куди може зайти цей твір за п'ять оголошених томів, а утім, відзначити покращення слід.*псевдо авторів беру із zenko, адже у самому виданні не бачу вказаного авторства твору, а не гарнітури, верстки тощо; шейм енд дізґрейс он видавець#мальописроку2025 🐈‍⬛ всі дописи

🥨«Іменем міста: мальопис», Костянтин Зоркін🔗Сторінка виданняАнотація від видавця:«Іменем міста» — проєкт Харківського літературного музею, що поєднує візуальне мистецтво, архітектуру, літературу, кіно та інше. Це видання — одна з його частин.У мальописі Костянтина Зоркіна прифронтове місто Харків стає кораблем, який застряг біля ворожих берегів. Його команда складається з персонажів-метафор, що уособлюють різні аспекти ідентичності міста. За кожним з них стоїть конкретна людина, митець або мисткиня, що брали участь у створенні проєкту. Всі вони діляться з героєм історії своєю суперсилою.Цей мальопис — досвід спільного проживання війни. Пізніше я ще повернусь до «як рідко ми зустрічаємо сюрреалістичні українські мальописи» із нотаткою про інший цьогорічний мальопис, але ж oh my.Мальопис у проєкті «Іменем міста» вийшов дуже стильним, експресивним та ритмічним. Це один з небагатьох випадків, коли мальописна поезія дійсно працює, бо текст тут лягає у темп читання ледь не у музичний спосіб, й аудіально доповнює візуальний наратив. Ба й тексту тут дуже мало, він наявний радше вкрапленнями, акцентами, а не наріжною віссю. Зокрема це є впливом дуже грамотної графічної композиції, в якій плин подій не завжди розкадровано поділом між панелями, а все одно відчувається динамічним, разом із чудовою пластикою малюнку воно працює на максимальний відгук читача.Вже тут ми маємо «ось такі емоції в нас викликає війна», але через метафоричне сюрне обрамлення наратив тут не є непозбувно нарочитим, як це здебільшого стається у подібних роботах, утім виразність малюнку навіть за відсутності міміки, фактичних контекстів реальності й реплік персонажів передає почуття дуже вдало. Найближче я б порівняв мальопис Зоркіна із «Прибуттям» Шона Тана, що стало ще більш фантасмагоричним. Вочевидь, не варто чекати від «Іменем міста» чіткої фабульності, але зі свою мистецьку функцію твір виконує перфектно.#мальописроку2025 🐈‍⬛ всі дописи

👨‍🦳«Колядник» (антологія)🔗Сторінка виданняАнотація від видавця:Хтось вже починає писати листи до Миколая, а ми жваво згадуємо коляди! В кожному регіоні України колядують по-різному, в кожній хаті є свої традиції, які передаються з покоління в покоління. Від Львова до Полтави ми зібрали різдвяні традиції UA Comix – і впорядкували їх у колядник в мальописах. Вісім художників, вісім колядок і дві дуже особливі історії про Різдво. Гайда колядувати! Я маю дві проблеми із цим виданням: 1) хай воно позиціюється видавцем як збірка мальописів, деяку частину творів «Колядника» я б зарахував до картунів, які частиною послідовного мистецтва не є (Поліщук, Солнцев, Кордоба, Зіронька);2) де це все ж можна натягнути на мальописний медіум, воно переважно використовує текст колядок як наріжну вісь, й створює суто підстрочні ілюстрації до кожного рядка.Окремо серед творів відзначу всі три роботи Примич: дуже впізнавані й у двох з трьох випадків виходять за межі базисного тексту колядки. Утім, навіть й ілюстративніша за своєю природою «Ой, сталася нині новина» все ж залишається динамічною й адаптує образи в міру можливостей без дотримання принципу «пише зоря — малюєм зорю».«Заграло море» Самусь тут також привабливе візуально, але на дещицю «поламане» композиційно, й допоміжні стрілочки, які мали б скерувати у послідовності прочитання панелей, тут либонь й навпаки плутають тільки більше. Проблема із «ілюстративністю» тут теж присутня.«Сіялка» Дяківа вдало бере в оформлення поділу й панелей стилізацію під листівки, цілком собі тримається як короткий стрип.«Бог ся рождає» Волянюк значно ілюстративніше за підходом, а все ж, досі файний стрип.У підсумку: тут файний візуал і чудова добірка художників, й воно цілком органічно б виглядало у форматі комплекту листівок, з чим виконувало б все ту само функцію «збірки різдвяних подарункових артів».#мальописроку2025 🐈‍⬛ всі дописи

🅱️«Коротка історія довгої війни», Маріам Найем (сценарій), Юлія Вус та Іван Кипібіда (малюнок)🔗Сторінка україномовного видання (англомовне спродано)Анотація від видавця:Перед вами — нагадування про те, що з історичної точки зору, війни ніколи не бувають простими історіями, але з особистої точки зору, це просте питання — житиму я чи ні? Історичний контекст російсько-української війни, від Середньовіччя до сучасної України підкреслює тривалу природу конфлікту, його політичне коріння та паралелі в часі.І звісно цей мальопис про наше життя зараз, бо за кожним конфліктом стоять реальні люди з реальними історіями, назавжди зміненими хаосом війни. Формула «Коротких історій» для Вус та Кипибіди вже випробувана неодноразово, але конкретно тут вони нарешті відриваються на повну із композицією панелей та стрибками у стилізації «наративної рамки» у сучасності й «наукпопового викладення» як основного змісту мальопису. Мінімалістичні «пантонові» кольори тут теж працюють саме так, як мали б, бо хай контур малюнку й так сильно стилізується під плакатну графіку, та ж звеличено-відсторонене відчуття із посиланням на той ретроплакат усе ж відчувається. Цікавим також є добір візуалу у поєднанні із нонфікшн-частиною, що є не тотально супровідно-ілюстративним, а саме що емоційно й образно забарвленим у контраст до узагальненого й інформаційного тексту Наєм, який і намагається бути стриманим.Мальопис явно не буде чимось новим для українського читача за вмістом: ми живемо в цьому, знайомі й із сучасними, й з історичними контекстами. Так само мало «КІДВ» може дати українському читацтву й з погляду на тон історії, бо ж протистояння ворогу тут не глорифікується, а потерпання від тривог і обстрілів подаються як жорстка буденність без надмірного щему, що притаманний якраз-таки творам про війну, що орієнтовані на внутрішнього читача.«Коротка історія довгої війни» — це концентрат контексту нашої війни й наших реалій із поданням не з перспективи «ось такі емоції це в нас викликає», а з погляду «що саме викликає в нас ці емоції». Тому й добре, що така робота вже отримала досить успішні перекладні видання: як нонфік «КІДВ» у міру стриманий, достатньо образно й структурно вивірений, динамічно і яскраво виконаний візуально, а все ж, орієнтований на читача зовнішнього.#мальописроку2025 🐈‍⬛ всі дописи