Мовний дощ📓🌧 | ️«Валізи / Suitcases», Володимир Казаневський🔗Сторінка виданняАнотація...

🅰️«Валізи / Suitcases», Володимир Казаневський🔗Сторінка виданняАнотація від видавця:Це роман без слів про біженців.Чи можна передати словами змішані почуття, тугу, біль, невимовний смуток, крики душі, волаючу несправедливість світу?Бути вимушеним біженцем зі своєї країни це гірка доля. Можна вирішити залишитися на чужині та намагатися виживати. Можна робити все можливе, щоб повернутися. Можна спробувати побудувати нове життя, можна виживати серед собі подібних. Але в будь-якому разі біженець у глибині душі постійно почувається пасажиром, який притулився у кутку на незнайомому галасливому вокзалі. Поруч із ним валіза, в якій зібрані найдорожчі та необхідні для душі речі, нагадування про минуле життя. І ніби чекаєш на поїзд. Але зовсім не знаєш, коли він прийде, це від тебе не залежить. Не знаєш, в який бік вирушить цей міфічний поїзд, і чи поїде. Втім, ні. Ти можеш пришвидшити прибуття твого поїзда. Ти можеш щодня робити все можливе і навіть неможливе, щоб твій поїзд обов'язково привіз тебе до рідного дому. Туди, де на тебе чекають рідні люди. Казаневський — знаний графік-карикатурист, й по факту «Валізи» є серією все тих же карикатур: сюрреалістичних, містких за змістом, але й через свою школу досить прямолінійних. А утім, із образністю «Suitcases», все ж справляється радше добре: хай перебільшені у своїй основі, вони апелюють здебільшого до читоглядачів серед все тих же українців закордоном, й із кожним наступним витком стають дедалі надривно накрученішими. Кольори й штрихування мальопису теж є досить витримано традиційними для карикатур, а фони ніколи не страждають від надмірної в шкоду основним об’єктам панелі деталізацією.А ось вже із роботою без тексту пан Володимир місцями порається дещо гірше, що відчутно у досить малій кількості викидання «проміжних» кадрів у поділ між панелями в окремих (не всіх) сценах. Тобто, деінде ритмічна композиція оповіді добре стрибає у таймингу подій сцени із гарним викиданням зайвого на поталу уяві глядача в поділ, деінде робить окремий рівень у сітці сторінки для акценту на статичних елементах із попередніх панелей чи розмаїтті персонажів, але ж місцями також перетворюється на «мультик», бо водночас хоче й розтягнути обсяг сцени у кількості панелей, і зберегти динаміку руху героїв.Чи могло б це бути умовним «Прибуттям» Шона Тана з української перспективи? Можливо, за вмістом, але навряд за формою, бо емоційні важелі впливу, на які покладається Казаневський, є надто прямолінійними у своїй метафоричності (як абсурдно це не звучить), тоді як дуже часто належну емоцію у наявних в мальописі сценах значно якісніше викликав би ланцюжок образів-асоціацій. Що цікаво, таких ланцюжків у «Suitcases» теж вдосталь, але школа бере своє.#мальописроку2025 🐈‍⬛ всі дописи