«Вічне сяйво чистого розуму» Мішеля Гондрі та Чарлі Кауфмана й досі входить до списку 250 кращих фільмів за версією IMDb. Історія кохання, яка за майже дві години перетворюється з нещасливої на щиру та безумовну, насправді не така проста, як може здатися на перший погляд. Це один із тих проєктів, емоції та деталі якого розкриваються з кожним новим переглядом. І навіть коли здається, що весь спектр переживань вже зрозумілий, травматичний досвід головних героїв набуває інших відтінків.До речі, переглянувши «Вічне сяйво» не раз і не двічі, стало цікаво, як би фільм сприймався: а) з лінійною оповіддю; б) з використанням видалених сцен. Простий наратив втрачає свою гостроту, але героїня Наомі у виконанні Еллен Помпео робить Джоела… людиною? Перед нами — Клементина та Джоел: хаотична, різнокольорова вона і мрійливий меланхолік він. Вони шалено закохані й попри все тримаються одне за одного, ховають спогади в найглибших закутках свідомості, де й самі вже ледве можуть їх знайти. Суть була в простому — у прийнятті. Та Наомі стерли дарма: її присутність робила Джоела складнішим — місцями негативним, двозначним, зламаним, але щиро відданим Клементині.Зробіть свої висновки, тут знайдете видалені сцени.
Мільйонні перегляди анонсів у ютюбі і нульові реакції, відсутність реклами і незрозуміла стратегія. Це про SweetTV, маркетингову логіку яких я ніяк не можу розгадати. Але якщо «Життя на трьох» — це те, що навіть у безкоштовному доступі дивитися неможливо, з чимось вони таки заморочились.Подивилася два епізоди «Зрадників». Олексій Гнатковський — людина, яка неймовірно пасує такому шоу. Він грає, приваблює, виважений, з поставленим голосом та українською мовою, хитро посміхається і дивиться пильно у очі — словом робить з реаліті проєкт, у який хочеться зануритись. Здається, я закохалась. Але він — не головна особа «Зрадників», а лише провідник. Ті, на кого покладається суть проєкту — медійні люди — це суцільна дика крінжа. Саме медійні, а не просто бізнесмен чи бізнесвумен, психолог чи барбер. Дар'я Трегубова не може знайти собі місце під сонцем і намагається стати обличчям серіалу, ось тільки вона нікому не цікава. Артур Логай, можливо, когось і переконує як актор, але назвіть мені телевізійний проєкт, у якому його ще не було. Володимир Ращук має відповідати за квоту військового, бо інакше це не назвеш. Можете закидати мене тапками, але мені складно дивитися на кожен проєкт, у якому вже будь-яким чином тягнеться тема війни не щиро і за контекстом, а як індульгенція для виробника продукту. Тому я і не дивуюся новинам про те, що держава укладає договори на виробництво патріотичних фільмів на понад 170 млн грн, адже для цього створюють штучний попит. Ну і Єлєна Мандзюк, тут без коментарів.Дія проєкту відбувається у легендарному палаці Шенборнів у Закарпатській області. Думала, що Гнатковському бракуватиме пафосу і пишноти Алана Каммінга, але вийшло навпаки. Ось тільки 20 учасників - це проста гопота на спортікє: «Я ахуєла», «Я проста ганю», «Я абісрався». Тут нема шарму навіть «Форту Байяру»: незамислуваті конкурси, з роботи художника-постановника — кілька простих костюмів зрадників, генератор диму і ші-шні портрети. Але чи дуже українська адаптація відрізняється від оригінального продукту і чи виділяється неякісно у франшизі? Ні, можливо, у чомусь це навіть зроблено краще.Взагалі я не дивлюсь реаліті, але раджу вам звернути увагу на українських «Зрадників». Зробіть свої висновки, дайте поштовх стримінгу. А я почекаю ще на «Ховаючи колишню», хоча надії нема.
Вчора згадала, як Артемій Єгоров виклав пост про те, що війну треба закінчувати, бо «він втомився». Ніби й нічого страшного, але зраду розвів. В Україні нема культури довготривалого осуду чи прецедентів кенселінгу, до того ж у коментарях тоді йому виписали багато підтримки, адже всі виснажені і мають його зрозуміти. Звісно, «шалена меншість» намагалася поставити Артемія на місце, через що він закрив акаунт в інстаграмі, але зараз продовжує вести сторінку, ніби нічого і не було, фанати щасливі і чекають на вихід нових проєктів з ним.Той пост було опубліковано під саму прем'єру «Троє» Івана Кравчишина на Миколайчуку - проблемного фільму, який лише цього місяця вийде у прокат після 7 років перебування у вакуумі. Повторюсь - прецедентів перекроювання стрічки у нас теж нема, Єгоров зіграв там головну роль, тому активний глядач взяв на олівчик, що актор - відбитий дурачок, та й по всьому. А що мало б бути з «Малевичем» Дарії Онищенко? Це теж вимучений проєкт, який мав би з'явитися на екранах набагато раніше, і основна увага там прикута до Віталія Ажнова. Проте так чи інакше там є і Костянтин Темляк. Як-то кажуть, «закопать його чи викинуть»?Це вже не написання посту про втому, а факт насилля та педофілії. Ще й нагадаю, що не там давно у нас був кейс із Білоусом. Мені шкода, що Театр на Подолі сьогодні є безпринципним збіговиськом, що є ряд блогерів та людей в кіноіндустрії, які все зводять до «сама винна», «секстингу з неповнолітніми», «він же військовий». Я вже кілька днів констатую той факт, що в Україні не працює словосполучення «репутаційні ризики» і у нас нема медійних людей, що можуть стати голосом та підтримкою жертв. Ми ще дуже незрілі, нам хочеться бути «пропрацьованими», гратися у однозначних ситуаціях у те, що «світ не чорний і білий, а сірий», використовувати підміну понять новими термінами, суть яких незрозуміла. Темляка можна публічно засудити, звільнити, вирізати з майбутніх проєктів, у яких він відзнявся. Але ж всі хочуть бути хорошими і вийти у виграшній ситуації.
Днями на The New York Times вийшла стаття «Why Women Are Weary of the Emotional Labor of ‘Mankeeping’» про те, що гетеросексуальні чоловіки усе частіше зменшують своє коло спілкування, а тому «їхні партнерки стверджують, що їм доводиться задовольняти більше соціальних та емоційних потреб». «Mankeeping» тепер є навіть окремим терміном, який сформувала Анжеліка Пуціо Феррара, докторка Стенфордського університету. Хоч це, звісно, не те, що присутнє у всіх парах і залишається у межах тенденції, але ряд опитаних людей у стосунках стверджують, що така поведінка зруйнувала їхні взаємини.Докторка доходить висновку, що mankeeping - це не просто про емоційну близькість, а соціальна ізоляція чоловіків є великою проблемою:В опитуванні 2021 року 15% чоловіків сказали, що не мають близьких друзів, порівняно з 3% у 1990-му. У 1990 році майже половина молодих чоловіків заявили, що звертаються до друзів, коли зіштовхуються з особистими проблемами; три десятиліття потому трохи більше 20% сказали те ж.
Згадала кілька помітних тайтлів на цю тему, бо кіно про стосунки і дисфункційні сім'ї є моїм guilty pleasure.➖ «Ти мене ображаєш»/You Hurt My Feelings, реж. Ніколь Холофсенер (2023) - чоловік втрачає інтерес до роботи і має кризу середнього віку, але попри люблячий та успішний шлюб, жінка також хоче урізноманітнити життя. Історія про здоровий keeping обох сторін. Схоже працює «Поки ми молоді» Ноа Баумбаха.➖ «Травень, грудень»/May December, реж. Тодд Хейнс (2023) - 36-річна жінка зваблює підлітка, а після звинувачень та ув'язнення народжує спільну дитину. Попри всі події, пізніше вони одружуються. Фільм про те, як травмований хлопець не зміг знайти в собі сили йти далі, а тому потрапив у владу аб'юзерки, що обмежила його коло спілкування виключно сім'єю.➖ «Великий сплеск»/A Bigger Splash, реж. Лука Гуаданьїно (2015) - зворотній бік mankeeping, коли жінка стає абсолютним центром уваги чоловіків.➖ «Бруталіст»/The Brutalist, реж. Бреді Корбет (2024) - хоча особисте у цьому сюжеті є другорядною історією, образ Ержебет Тот є тим, коли жінка жертвує своїм життям заради будь-яких потреб чоловіка.➖ «Теорія всього»/The Theory of Everything, реж. Джеймс Марш (2014) - де був би Стівен Хокінг, якби не його перша дружина. Історія про кохання та складні випробовування, страшну депресію і трансформацію взаємин.➖ «Гарний хлопчик»/Beautiful Boy, реж. Фелікс Ван Грунінген (2018) - про відданість та безмежну підтримку, коли для одного з партнерів це є єдиним шансом не пуститися берега.➖ «Час жити»/We Live in Time, реж. Джон Кроулі (2024) - знову зворотній бік mankeeping про безумовне кохання, у якому людина не втрачає себе.➖ «Маестро»/Maestro, реж. Бредлі Купер (2023) - хоча Леонард Бернстайн завжди користувався шаленою популярністю у культурній нью-йоркській спільноті, саме Фелісія Монтеалегре була тією однією-єдиною підтримкою та любов'ю.➖ «Це - ми»/This is Us, шоуранер Ден Фоґельман (2016–2022) - про те, як кожен конфлікт у здорових стосунках є не протиставленням сторін, а протиставленням пари до проблеми. Також раджу «Коханців» Сари Трім і Хагая Леві.Звісно, не забуваємо про легкі та комедійні «Солодкий листопад», «Збірку промінців надії», «Кохання, що збиває з ніг» тощо.
Довженко-Центр рекламує фільм В'ячеслава Криштофовича «Приятель небіжчика», який є у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно. Це стрічка про Київ 90-тих, про те, як хлопець ніяк не може вписатися в епоху «дикого капіталізму», а тому звертається до найманого вбивці, якому замовляє самого себе. «Приятель небіжчика» є копродукцією України та Франції і це була перша заявка нашої країни на «Оскар». Але я ніяк не можу скласти думки щодо популяризації цього фільму сьогодні.По-перше, Довженко-Центр я не засуджую, адже вони лише роблять свою роботу з популяризації українського кіно, а В'ячеслав Криштофович є українським режисером. Те, що «Приятель небіжчика» - це така собі екранізація однойменної повісті Андрія Куркова, а письменник давно представляв себе українофобом, досі виступає проти кенселінгу російської мови в українській культурі і багато всього суміжного, навряд чи повинне мати вплив на фільм. Що є більш актуальним, як на мене, та навіть гострим, так це те, що головну роль у «Приятелі небіжчика» виконує Алєксандр Лазарєв - порушник українського державного кордону, який знаходиться у «Миротворці»; головний режисер Центрального академічного театру Російської армії Міністерства оборони Росії; той, хто підтримав повномасштабне вторгнення росії в Україну і ставить п'єси за логікою «колиски трьох братських народів» та про сво.Нагадаю, що це не радянський фільм - наприклад, стиснувши зуби, я б, можливо, пропустила Ірину Купченко в «Самотня жінка бажає познайомитися», але «Приятель небіжчика» 1997 року. Якщо ви склали якусь думку щодо таких ситуацій в індустрії, яких у нас, на жаль, безліч, поділіться коментарем. Я дивлюсь багато українського кіношлаку і того, що є недооціненим, але не зможу з будь-якої цікавості півтори години дивитися на обличчя, що навіть не вдає з себе хорошого росіянина. І сумніваюсь, що такий перегляд буде правильним під час війни.
Складно і, мабуть, неможливо повторити успіх та вплив на телебачення проєктів Вінса Ґілліґана. Навіть він сам з новим серіалом «Pluribus» для Apple TV+ відчуває шалений тиск. Але ж інколи хочеться подивитися щось подібне і «Король гольфу» є ніби грою в «зіпсований телефон», де цей проєкт є останнім у черзі, коли перший - це «Краще подзвоніть Солу». Головний герой Прайс Кехілл такий же відмінний продавець ідей, у нього «талант щоразу ганьбитися по-новому», він може будь-кого заговорити, їздить на поламаній жовтій автівці, шукає способів повернутися у «велику гру». У першому епізоді навіть є схожа сцена з фінальної серії першого сезону «Marco», де Джиммі вдавався з другом до вигадливих хитрощів. Та й 1995 Spartan Motors Motorhome - це ще один 1986 Fleetwood Bounder. Звісно, це абсолютно різні проєкти за всіма параметрами, але цікаво було відстежити точки перетину.У сценарії «Короля гольфу» принципова різниця з тим же «Неприборканим» - обидва проєкти мають наскрізну сюжетну лінію (виграти турніри і розплутати детективну справу відповідно), але будь-які відхилення від неї сприймаються по-різному. Тут це не непотрібне доповнення, бо суть не у генії гольфу Санті, а у втрачених можливостях головного героя, не у батьку хлопця, що пішов з сім'ї, а у темі батьківства Прайса та його зруйнованого шлюбу. Всі сюжетні ниточки ведуть до центрального персонажа «Короля гольфу», хоча ми й без проблем складаємо характеристику Елени чи Міттса. Я не проти порівняння цього серіалу з «Тедом Лассо», але «токсична позитивність», про яку часто говорять, зараз дуже доречна. На жаль, він може залишитися таким же недооціненим, як і чудові «Таємниці пустелі» на тому ж Apple TV+, але мені дуже хочеться бачити приємних персонажів, без агресії, щирих та відданих своїй ідеї й близьким людям.Проєкт створив Джейсон Келлер, що раніше працював над «Аутсайдерами» Джеймса Менголда, а допомагали йому Крістофер Мойніган («Віце-президент»), Білл Каллаган («Клініка»), Кейт Фодор («Дивовижна місис Мейзел») та ще кілька сценаристів-дебютантів. У «Королі гольфу» дуже комфортний каст і мені сподобалась перша притомна поява Пітера Дагера, який може бути ще одним Джейкобом Елорді за правильного менеджерування. Що я відчула у цьому проєкті найсильніше - як же добре, що після всіх жахливих депресивних епізодів Оуен Вілсон старіє з нами. До того ж, сьомий епізод з ностальгією його героя продемонстрував, що батьківські історії йому пасують. Серіал продовжили на другий сезон: «З моменту свого дебюту 4 червня, "Король гольфу" регулярно очолює щоденний рейтинг 10 найкращих серіалів на Apple TV+».Мій список найкращих серіалів 2025 року:➖ «Юнацтво»➖ «Друзі та сусіди»➖ «Дастер»➖ «Тисяча ударів»➖ «Гіперкомпенсація»#житомирськийкінофестиваль
Смерть жінки заманює федерального агента в нескінченні ліси Національного парку Йосеміті, де законам немає місця, а природа підкоряється лише власним правилам.
Педро Паскаля стало настільки багато, що його тепер бачать і в Еріку Бана в новому серіалі «Неприборканий» (він і дійсно дуже схожий на Джоела в екранізації TLOU). За сюжетом спецагенту Служби національних парків США надсилають у допомогу молоду колегу, яка не має відповідного досвіду - усталене кліше, яке тут дуже добре працює, додаючи легкості. У чому страждає проєкт, так це у звичному для Netflix драматичному стилі та надмірному психологізмі. Зрештою, це було і у їхньому цьогорічному «Відділі нерозкритих справ», але переживання головного героя «Неприборканого», Кайла Тернера, демонструються більш живими.Шоуранерами виступили Елль Сміт і Марк Л. Сміт. Найяскравішою сторінкою у фільмографії другого безсумнівно є «Легенда Г’ю Гласса», але цього року на Netflix він випустив і «Первісну Америку». Тому стримінг лише від одного автора отримав два (нео)вестерна. Сміти (це батько та донька) разом працювали й над «Дочкою болотного короля» - доволі недооціненого трилера з Дейзі Рідлі та Беном Мендельсоном.У «Неприборканому» вони продовжили пригодницький детектив, але особисті драми, як на мене, тут були зайвими. Загибель сина головного героя ніяк не допомагає йому ні емпатувати смерті жертви, ні посилити свої детективні навички, намагаючись покінчити із серійними вбивствами у місті. Так і з персонажкою Наї Васкес - невідомо для чого нам тема її материнства та проблеми з батьком дитини, чи з колишньою дружиною Тернера, що досі насправді кохає чоловіка і переживає складність у проживанні горя. Цей детектив дуже банальний, розтягнений і завжди відхиляється від основної ідеї, яку можна розповісти одним епізодом. Жанр точно не у занепаді, тому мене дивує популярність «Неприборканого».Мій список найкращих серіалів 2025 року:➖ «Юнацтво»➖ «Друзі та сусіди»➖ «Дастер»➖ «Тисяча ударів»➖ «Гіперкомпенсація»#житомирськийкінофестиваль
FX випустили майже рік тому мінісеріал «Нічого не кажи» (Say Nothing), і так як це номінант «Еммі», у вас з'явилася ще одна причина переглянути проєкт. Основним же фактором для мене було відстежити те, як ірландці, що можуть бути сьогодні прикладом для українців, говорять про свою історію. «Нічого не говори» - це дуже антибританський серіал. Пам'ятаєте «Kneecap» Річема Пепп'ятта? Цей проєкт буде солодкою лірикою поруч з розповідями про ув'язнення на роки та втрату очей і кінцівок за рух свободи.Сюжет починається з того, що самотню мати десяти дітей викрадають зі свого дому в 1972 році і більше ніхто не бачив її живою. Але жінка була лише однією з багатьох інших, які стали відомі під загальною назвою «The Disappeared». Події відбуваються у тому ж Белфасті, у одному з найгірших районів, у розпал боротьби і ми відволікаємось на групу інших героїв. У той час як інші дівчатка слухали казки про фей та ельфів, батько головних героїнь розповідав про втечу з в'язниці і те, як робити вибухівку. Вони - таке собі «покоління припинення вогню», ще до того, як термін набув популярності у 1990-тих. Вони вірять у ненасильницькі методи, силу «соляного походу» Ганді та можливість навчання у виші Дубліна. По інший бік - історія поколінь, що не можуть не протистояти нав'язаним ідеям, бо «сила в крові».Вже з другого епізоду розвивається розповідь про те, як формувалась та жила ІРА, якими були люди у цих воєнізованих групах та якою була поведінка їхніх опонентів - британської армії. Тут я одразу згадала «Маленьку барабанщицю» Пак Чхан Ука, що навіює схожість у динаміці та наративах, хоч і розповідає про інший, вигаданий бік історії Великої Британії, а саме про роботу Моссаду. Пояснення початкових сцен починається лише у четвертому епізоді, тому вам захочеться почитати про це все, аби зрозуміти більше. Шоуранер Джошуа Зетумер («Робокоп», «День Патріота»), Джо Муртаг («Стійка броня») та інші сценаристи крізь призму особистісних історій говорять і на тему ольстерських лоялістів. «Нічого не кажи» не лише засуджує політику Великої Британії, а і вкотре підриває авторитет державних діячів, як-от Джеррі Адамса, що все життя намагається відкинути власне минуле в ІРА, проте факти працюють проти нього. Серіал дотримується всього, з чим починав, він точно вартий перегляду, проте ближче до середини майже нічого не залишає для глядача, що, можливо, не чекав на такий деталізований сюжет.«Нічого не кажи» є екранізацією роману Патріка Раддена Кіфа, що час від часу пише для The New Yorker про політику, часто у розслідувальному ключі. До 2021 року він досліджував Purdue Pharma, випустив кілька статей, а потім видав і книжку «Імперія болю: таємна історія династії Саклерів», яку Netflix екранізували, проте я раджу переглянути не «Таблетку від болю», а «Ломку».FX є мережею одних з найкращих телевізійних проєктів на сьогодні через поєднання доступності історій, балансування між авторським та масовим, оригінальність сюжетів. Раян Мерфі, щоправда, зараз краще працює для Netflix, мені також не сподобався цьогорічний молодіжний серіал «Adults», що поступається «Гіперкомпенсації», але стримінг у вересні ще випустить соціально-політичний американський «The Lowdown» - чекаю, бо це потенційний прихований скарб.#житомирськийкінофестиваль
Дочекалася таки повного виходу сезону «Вбивцебота» від Apple TV+, подивилась і хочеться його навіть порекомендувати. По-перше, варто зазначити, що серію науково-фантастичних романів Марти Веллс «Щоденники вбивцебота» можна прочитати українською, щоправда, лише 4/7 книжок. Цей всесвіт авторка стабільно доповнює, тому зрозуміло, чому студія зацікавилась екранізацією.Серіал створили брати Пол та Кріс Вайц («Американський пиріг», «Назад на землю», «Мій хлопчик») саме за першим романом «Всі системи: небезпека»:Світ майбутнього. Космічними подорожами та планетарними місіями керують бізнес-компанії. Командам дослідників надають у супровід вартових андроїдів заради безпеки. Але в суспільстві, де контракти укладають з тими, хто запропонує найнижчу ціну, не надто переймаються безпекою… На далекій планеті команда науковців веде дослідження під наглядом наділеного самосвідомістю вартмеха, що хакнув свій модуль контролю і називає себе (але не вголос) вбивцеботом. Він не прагне тісних стосунків з людьми і по-справжньому хоче тільки одного: аби його лишили самого на достатньо довгий час і він міг розібратися в собі. Та коли з іншою дослідницькою групою стається лихо, вчені та їхній вбивцебот мусять докопатися до правди, щоби вижити.
Apple TV+ не дає чітких цифр, але компанія та різні сайти, які формують рейтинги, стверджують, що «Вбивцебот» є одним з найпопулярніших серіалів стримінгу. У це складно повірити, адже попри рекламу, перегляди поступаються тим же «Друзям та сусідам». З іншого боку, ми не знаємо і скільки вартує епізод, аби зрозуміти наскільки легко/складно давалась розробка серіалу (деякі видання пишуть, що цифри могли сягати $10 млн. за серію - це підкреслює, що нарешті є стабільний стримінг, який готовий вкладатися у продукт, що необов'язково стане популярним). Apple TV+ дуже покладається на наукову фантастику, що виходить у них доволі вдалою, тому «Вбивцебот» нагадує «Привіт, майбутнє!» чи навіть «Таємницю бункера» з «Мандалорцем» за атмосферністю і «Космічний човен Калістер» за абсурдом. У Apple завжди хороші візуальні ефекти, образи, продакшн, у якому навіть попри простоту ніколи не виділяється грінскрін, та створення цікавих закритих всесвітів, частиною яких хочеться стати.Чи особливий космічний сюжет «Вбивцебота»? Ні, нас навіть не знайомлять з ним, крім жахливих створінь як частини небезпеки для команди. Тут намагаються невеличкими деталями розповісти про персонажів, але крім головного героя мало хто може зацікавити. Цей проєкт не орієнтується на те, аби опинитися у ваших топах - це радше версія відпочинку, бо здебільшого саме такою є функція серіалів. «У 356 серії "Місяця святилища" сюжет про нав-бота та капітана Хоссейна набирає обертів. Капець.. Мене це зачепило! Я дивлюся серіали не для того, щоб згадувати про те, що навколо мене! Я хочу відволіктися, коли навколо мене тотальна срака і стрес!» - розмірковує Вбивцебот, аналізуючи нещодавні події та свою улюблену мильну оперу, заради 19 сезону якої стер частину командної пам'яті. Складно сказати, що він у чомусь неправий: дії людей навколо нього нелогічні, вони набридливі, їхні емоції незрозумілі. Єдине, що Вбивцеботу треба - спокій та самостійність, тож якщо у вас теж є трішки схожої втоми, кількагодинний серіал здасться вдалим і легким. Просто від нього не треба нічого очікувати і однозначно варто дивитися «за раз». Схоже саме Apple TV+ стане головним стримінгом для комедії цього року.Мій список найкращих серіалів 2025 року:➖ «Юнацтво»➖ «Друзі та сусіди»➖ «Дастер»➖ «Тисяча ударів»🔺 «Гіперкомпенсація»#житомирськийкінофестиваль
Поки я готую нове відео про супергероїку, ось вам кілька коротких метрів, з яких починав Крістофер Нолан. Пам'ятаєте, до «Одіссеї» ходили чутки, що він хоче створити свій перший хорор? Так ось дебютною студентською роботою режисера був саме знятий на 8-мм кіноплівку фільм жахів «Tarantella» (1989) про страждання хлопця, якому сняться кошмари про павуків та демонів [можете побачити і молодого Нолана-актора].Короткий метр «Larceny» було представлено лише на студентському фестивалі у Кембриджі, UCL, 1996 року, де його назвали одним з найкращих. Але Крістофер Нолан сам продюсував цей проєкт, тому жорстко контролює права і ще тоді оголосив про заборону публікації (фільм є зокрема у архівах UCL). Того ж 1996-го режисер відзняв «Larry Mahoney», проте не наважився представити його комусь, крім друзів. Після відмови від фільму, квартиру Нолана пограбували і пізніше це стало ідеєю до повнометражного дебюту «Переслідування» - першої роботи автора з нелінійним сюжетом. 1997 року він також випустив сюрреалістичну містику «Doodlebug» з Джеремі Теобальдом про те, як «у своїй убогій квартирі чоловік намагається розчавити черевиком якусь комаху».Останнім на сьогодні коротким метром, над яким працював Крістофер Нолан, є 8-хвилинний документальний «Quay» про братів Квеїв, що працюють у ляльковій анімації.Випуск «Як знімає Крістофер Нолан» можете переглянути на каналі.
