фінчер кубриком

За своє життя я так і не знайшла відповіді, навіщо воно нам дається. Я далека від чистого гедонізму, хоча це і є моєю мрією. Мені завжди потрібен сенс кожної дії, якась вища мета — і кожного разу про це шкодую. Я — Ницо Потворно і його пост про джинсову куртку, що висить на пустому стільці. Тому зараз моя ціль — просто зупинитися. Дивитися, як швидко рухаються хмари, змінюючись із купчастих у перисті (вибачте, але сьогоднішню погоду не я замовила); як градієнт неба перетікає в сутінки; як розбивається вода об каміння і як відчувається мох під долонею. Спостерігати за людьми: як вони сміються, як тепло ставляться до інших і як щиро дивуються простим речам. Словом, «шо сказать, якщо воно канєшно».Що є найбанальнішим, за що можна зачепитися в цьому пошуку? Звісно, це їжа:Що дає садівництво? Ну, воно дає їжу. Воно дає спільноту. Їжа, як я чув, нам потрібна обов'язково. Я чесно думаю, що для людей і для світу загалом єдине можливе майбутнє — аграрне, — Зак Галіфіанакіс у «Це шоу про садівництво».Його «експерти» у цьому серіалі — не менші диваки. Здається, вони просто беруть від життя те, що хочуть, не особливо знаючись на справі. Ніхто й не обіцяв, що «Це шоу про садівництво» буде просвітницьким — це мила, тупувата розвага. Проєкт міг бути звичайним блогом на YouTube, але Галіфіанакісу треба комерціалізуватися. І я не проти, бо його щирість справді заземлює — він шокований від того, як садять помідори та моркву, захоплюється відповідями дітей та тим, як живуть інші.Проте, якщо про «Секрети від шефа» чи «Вуличну їжу» ви точно знаєте, я дуже раджу «Інгредієнти для нашого життя» від Рене Редзепі. Він не просто розповідає про їжу, а вчить розуміти інгредієнти, досліджує їхню етнографію та значення для народів. І ще співтворцем проєкту є Кері Фукунаґа — це вже знак якості.Мій список найкращих серіалів 2026 року:➖ «Сусіди»➖ «ВДС Сент-Луїс»➖ «Диво-людина»➖ «Історія кохання»➖ «Лицар Сімох Королівств»#житомирськийкінофестиваль

Я переконана атеїстка, і на це вплинули раціоналізм, науковий поступ та розумні думки філософів. Аби не вдаватися у довгі пояснення та не перетнути межу почуттів віруючих, просто додам, що боюся релігії і того, як люди можуть з цього зробити культ, де не лишається нічого морального. На Netflix є мінісеріал «Неортодоксальна» Анни Вінгер та Алекси Каролінські, який для мене є одним із найкращих проєктів на цю тему. Епоха Нового часу, що прийшла на зміну пізньому середньовіччю, принесла нам гуманізм. І мені дивно, що через п'ять століть ми все ще здатні нівелювати людину та її свободу як найвищу цінність.Новий серіал «Необрані» міг би стати поруч у цій драматичній ніші, але реалізація не виправдала очікувань. За сюжетом, «після зустрічі з таємничим незнайомцем молода мати із закритої секти вплутується в ризикований роман, який пробуджує бажання й похмурі секрети». Потенційно глибока зав'язка на ділі перетворилася на набір сучасних кліше. Мене вже давно не злить несправедливість на екрані — тим паче, якщо я можу її вимкнути. «Необрані» лише повторюють затерті істини: общини тримаються на страху, а їхні лідери грішать саме тим, від чого фанатично застерігають інших.Тому ось кілька випадкових рекомендацій на тему релігії, яким краще приділити свій час:— мінісеріал «Будьте чемні: Моліться і коріться» про злочини Воррена Джеффса, колишнього лідера Фундаменталістської Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів.— фільм «Обряд» Мікаеля Гофстрема, сюжет якого я геть не пам'ятаю, але як можна відмовитися від перегляду будь-чого з Ентоні Хопкінсом?— повний метр Джоела Еджертона «Зниклий хлопчик» про сина баптистського пастора з маленького американського містечка, батьки якого відправляють в табір конверсійної терапії.— «The Sunset Limited» Томмі Лі Джонса за сценарієм Кормака Маккарті, де переплітається тема життя і смерті, релігії та зневіри.— «Посигналь в ім’я Ісуса. Урятуй свою душу» — недооцінена псевдодокументальна комедія Адамми Ебо з Реджиною Голл і Стерлінгом К. Брауном про пастора із дружиною, які намагаються відновити свою громаду після великого скандалу.Мій список найкращих серіалів 2026 року:➖ «Сусіди»➖ «ВДС Сент-Луїс»➖ «Диво-людина»➖ «Історія кохання»➖ «Лицар Сімох Королівств»#житомирськийкінофестиваль

В елітному заміському клубі двоє молодих співробітників записують тривожну сварку між шефом і його дружиною, що розпалює шантажну війну, у якій не буде переможців. «Нуль драми, бо нуль глибини», — каже героїня Кері Малліган своїй новій подрузі, описуючи чужі стосунки у другому сезоні «Сварки». Я ж скажу це про сам серіал.У 2023-му мені було складно підібрати слова для дебютного проєкту Лі Сон Джіна на Netflix. Попри скромний сценарний досвід автора («Дейв», «Кремнієва долина», «У Філадельфії завжди сонячно»), серіал миттєво став хітом. Тоді історія зосередилася на жінці та чоловіку, американцях корейського походження, які використали конфлікт як легальну причину проявити свою агресивну поведінку. Їхня одержимість одне одним запускала ланцюг нескінченних подій, за якими було напрочуд цікаво спостерігати.Оскільки «Сварка» — це антологія, я чекала на ту ж динаміку. Натомість спочатку здавалося, що це буде «Містер і місіс Сміт» Франчески Слоун і Дональда Гловера, потім — «Білий лотос», але у результаті взагалі складно знайти логіку історії. Тепер перед нами — три пари, любовний трикутник і «сітуейшеншіпи», тема міграції, зради, детектив і лірика. Словом, змішалися коні й люди.Всі три шлюби, що постають на екрані, зображають одну і ту ж ідею виснаження: Ешлі та Остін — молоді кар’єристи, які намагаються утвердитися; Ліндсі й Джош — подружжя міленіалів, що прагне втримати від остаточного краху те, що вже збудували; Пак і Кім — старша пара, скована контрактом. Кожен персонаж б’ється над питанням: чи варто боротися за ці стосунки? А головне — хто я сам по собі? Що я робитиму з отриманою свободою і що доведеться віддати натомість? Ліндсі присвятила себе спільному бізнесу, тому звинувачує чоловіка у тому, що той «занапастив її молодість». Вона фліртує з іншими, зокрема з колишнім, але не перетинає межу онлайну. В одному з епізодів звучить думка, що люди настільки бояться самотності, що готові роками чекати на зміни ззовні. Неминуче ми щоразу повертаємося до паралелі життя Ліндсі, що боїться старіння, та пані Пак, що живе у прийнятті своєї влади. Поки для молодих героїв зміни ще можливі, історія підкреслює, що певні вибори вже остаточно зацементували їхню долю. Зрештою, фінал сезону говорить про сумне: люди часто не роблять правильних висновків навіть після найважчих уроків. Та й чи знає хтось, як робити їх «правильно»?З зображенням Остіна та Ешлі шоуранер насміхається над сучасною «екологічністю» у стосунках, непрофесійністю та навіть штучним інтелектом. Саме на них і тримається гумор, хоча питань до пари чимало. Ешлі прописана надто гіпертрофовано — вона істерична, меркантильна, а її тривожна прив’язаність ніби існує у вакуумі. Мені видалося дивним пов’язувати цей факт із пошуком ідентичності Остіна. До чого тут тема батьківства, на якій вони так обсесивно зациклені? А ідея віддзеркалення, реалізована занадто прямолінійно? Можете почитати статтю про непоганий символізм, який краще розкривається у тексті, аніж у серіалі. Над костюмами, до речі, працювала американка українського походження Ольга Мілл — ось теж лінк.Складається враження, що я подивилася не частину антології, а абсолютно новий серіал. Він не вибивається із загальних телевізійних сучасних тенденцій, розповідає про одні й ті ж паралелі з нашого життя, задається питанням, як нам бути, з ким і навіщо. Сумніваюсь, що другий сезон повторить успіх першого за цифрами, але я й не до кінця розумію, навіщо він був нам потрібен взагалі.Мій список найкращих серіалів 2026 року:➖ «Сусіди»➖ «ВДС Сент-Луїс»➖ «Диво-людина»➖ «Історія кохання»➖ «Лицар Сімох Королівств»#житомирськийкінофестиваль

Наповнена чорним гумором історія про трьох людей середнього віку, які потрапили в любовний трикутник, що призвело до передчасної смерті одного з них. Обережно, можливі спойлери.«ВДС Сент-Луїс» з'явився тихо, але тримав свою аудиторію до останнього епізоду. Нарізка загадкових подій, криза сексуального життя дорослих чоловіків, і у висновку нас чекає розслідування вбивства? Невже це щось нове? Сюжет про зраду, вплетений у детектив, ми вже бачили — «Любов і смерть» Девіда Келлі є одним з найкращих серіалів останніх років для мене. Над «ВДС Сент-Луїс» працював Стів Конрад, «ТОВ "Вічна благодать"» і «Таємне життя Волтера Мітті» якого теж є поєднанням жанрів.Мене дивує, наскільки часто зраду романтизують у кіно. На початку глядачу розповідають, що Кларк Форрест (Джейсон Бейтман) — відомий журналіст та ведучий новин про погоду, який займається спортом та стежить за собою, у той час як Флойд Смернітч (Девід Гарбор) — чоловік, чий атлетичний прес та модельне минуле залишилися в далеких спогадах. Попри комедійні елементи, які хочуть прив'язати до героя Гарбора (наприклад, через хворобу Пейроні), історія наповнена різноманітними кризами: фінансовими проблемами, прихованими образами, ревнощами, страхом самотності, спробами повернути відчуття значущості та пристрасті.Я ніяк не могла сприймати серіал як зазначену абсурдну, сатиричну трагікомедію. За зовнішнім гумором ховаються доволі серйозні роздуми про чоловічу дружбу у будь-якому значенні, у якому ви можете це сприймати. Це найбільш «екологічний» проєкт, який говорить про сексуальність: пошуки себе тут подані природно, без зайвих акцентів. Чоловік хоче, аби жінка домінувала в ліжку? Без питань. Чоловік відчуває інтерес до іншого чоловіка? Чому б ні?— Коли я був малим, уявляв себе чоловіком, то не уявляв себе чоловіком, що просить у іншого чоловіка гроші. Я уявляв себе чоловіком, який вистрибує з літака з кулеметом під час війни, а поряд пролітають бойові товариші і кажуть: «Ти хороший лідер, брате!».— Знаєш, яким я себе уявляв чоловіком? Який має хорошого друга, котрий допомагає у скруті, і він допомагає мені, коли у скруті я. І я був щасливий. Але це сюжет не лише про чоловіків. Тут нема «дурних» жінок. Детективка впевнено розкручує складний вузол подій, а Керол Лав-Смерніч намагаються подати як відповідальну дружину та мати (хоча сином з межовим розладом особистості опікується переважно вітчим). Насправді Керол — хитра маніпуляторка: вона переписує своє минуле, видає інтимні секрети чоловіка коханцю і банально використовує останнього заради грошей. Питання лише одне: де весь цей час була дружина Кларка Форреста і чому їй не дали власної сюжетної лінії?Єдиний мінус для мене — скупа кольорокорекція, незрозуміле віньєтування та неаргументований нелінійний монтаж у перших епізодах, де хронологічні лінії стрибають не лише між минулим та теперішнім, а і у самому минулому.Це була б чудова платонічна чоловіча історія, де обоє катаються Америкою, п'ють вино, сміються, тренуються і займаються улюбленою роботою. Але, навмисно ігноруючи лінію зради, щоб не впадати в негатив, зафіксую: жінка все псує. Це факт.І так, будьте готові — ви трішки надивитеся на піструни.Мій список найкращих серіалів 2026 року:➖ «Сусіди»🔺 «ВДС Сент-Луїс»🔻 «Диво-людина»🔻 «Історія кохання»🔻 «Лицар Сімох Королівств»#житомирськийкінофестиваль

Ще у лютому на Netflix вийшов серіал «Як дістатися до раю з Белфасту». За сюжетом три давні подруги вирушають у шалену подорож, аби розкрити таємницю підозрілої смерті приятельки й зберегти власні секрети. Зав'язка на перший погляд здається дивною: Дара, Робін і Сірша вирушають на похорон знайомої ще шкільних часів. У перших епізодах часто згадують, що вони не спілкувалися понад 20 років, тож виникає логічне питання: чому зараз? Але головна напруга розкривається одразу — щось сталося між дівчатами у юності і цей секрет лякає їх досі. Думаю, у команді кожен відповідав за «свій» жанр: Ава Пікетт додала комедії, романтики та простоти, на яких раніше зосередилася у «Голоті», «Великій» і «Мисливицях»; Брона Таггарт (яка й живе у Белфасті) привнесла жорстку кримінальну складову у стилі «Блакитних вогнів» чи «Хоуп-Стріт»; а Тобіас Бір («Обдурена») додав атмосферних хорор-вкраплень, що робить картинку дещо моторошною.На відміну від багатьох сучасних проєктів, де персонажі — це лише функції, у «Як дістатися до раю з Белфасту» глядачу одразу пояснюють, ким є наші персонажі: Сірша — талановита сценаристка, що ось-ось одружиться, але не впевнена у своїх почуттях; Робін — втомлена шлюбом та материнством жінка, яка понад усе мріє бодай на трохи втекти від трьох синів та чоловіка, якого, здається, зовсім не знає; Дара — героїня, яка досі не змогла сепаруватися від матері та ховається в роботі від травм минулого.Так як шоураннеркою проєкту є ірландська сценаристка Ліза МакДжі («Біла королева», «Дівчата з Деррі»), політика Ірландії стає одним із головних підтекстів. Вона розкривається не через лозунги, а через влучні тези в діалогах. Особливо цікаво спостерігати за Сіршею, яка соромиться свого коріння з маленького містечка в Донеґолі. Згадка про «солідарність шести графств» — рух за об’єднання Ірландії та захист прав католиків — додає історії глибини, яку зрозуміє не кожен іноземець, але яка є надважливою для місцевих. Навіть ігнорування Сіршею номінації на премію BAFTA можна сприймати як тонкий жест невизнання британського культурного домінування. Не менш важливою є тема релігії. Коли Дара намагається сповідатися і звільнитися від провини, Робін іронічно називає це «нападом католицького сумління». Саме такі деталі роблять проєкт чимось більшим за детектив — це можливість краще зрозуміти життя та світогляд сучасних ірландців.Проте не обійшлося і без слабких місць. Темп оповіді видається нерівномірним: події то летять стрімголов, то занадто уповільнюються. Через це часом можна просто втратити нитку розслідування. Зрештою, я б охочіше подивилася серіал про щиру та складну дружбу цих трьох жінок, аніж детектив із настільки заплутаною динамікою.Мій список найкращих серіалів 2026 року:➖ «Сусіди»➖ «Диво-людина»➖ «Історія кохання»➖ «Лицар Сімох Королівств»➖ «Скоро трапиться щось страшне» #житомирськийкінофестиваль

«Раян Мерфі зіпсувався, несіть нового». Так я думала, чекаючи на «Історію кохання» від FX, коли отримала геть іншу стилістику. Як виявилося, Мерфі тепер активніше делегує свої франшизи, і в подібних проєктах його роль виконавчого продюсера є скоріше формальністю. В «Історії кохання» ви не знайдете гламуру, танців чи епатажу. Навпаки — це стриманий байопік про людей, які шукали себе, виснажливо працювали, намагалися виправдати чужі очікування та просто кохали.Шоураннером виступив Коннор Хайнс, що щиро дивує, адже раніше він працював лише над сценарієм «Космічних сил» від Netflix (абсурдистської комедії зі Стівом Кареллом). Решта команди також не мала досвіду в глибоких драмах: Джулі Вейнер пов'язана з сатиричною «Франшизою», Кім Роузенсток — з іронічним детективом «Вбивства в одній будівлі». І лише Д. В. ДеВінсентіс раніше працював із драматичним матеріалом: крім відомої «Американської історії злочинів», раджу переглянути його серіал «Пем і Томмі», де трагізм майстерно поєднали з сатирою.Але повернемося до «Історії кохання». Все починається 1999 роком, коли Джон Ф. Кеннеді-молодший, його дружина Керолін і Лорен Бессетт сідають у літак. Цей політ мав завершитися на весіллі двоюрідної сестри, Рорі Кеннеді, але натомість обернувся кількома днями пошуків у водах Массачусетсу. Сім'я роками намагалася відмовити Джона від пілотування, але він таки отримав ліцензію 1998-го. Використовуючи цю трагедію як відправну точку, серіал розкриває дві паралельні теми: родина Кеннеді, здавалося, приречена на загибель (і ніби лише залишалося питання, коли це станеться) та складну динаміку стосунків пари.Серіал приділяє багато уваги постаті Жаклін Кеннеді та руйнівній силі публічності. Хоча її другий шлюб син згадує лише однією короткою фразою, глядачу не дають забути про першого чоловіка — президента Кеннеді. Нам нагадують, якою травмою стала його загибель, яким він був у шлюбі, та згадують відому епітафію, де Джекі порівняла часи його правління з Камелотом.Стосунки Джона-молодшого та Керолін були приречені через фундаментальні розбіжності: вона прагнула приватності та боялася близькості, він — шукав «ту саму», не бажаючи відмовлятися від уваги журналістів. Якщо ви дивилися «Корону», то знаєте, як складно живеться публічним особам під вічними спалахами від камер. Керолін Бессетт багато в чому нагадує принцесу Діану: обидві жінки уособлювали сучасні ліберальні цінності та моду, що йшли врозріз із законсервованим традиціоналізмом їхніх родин. Їм обом казали: «Ти знала, на що йшла», проте до такого обсягу пліток і спекуляцій неможливо підготуватися. Проєкт цілком міг би спричинити скандал через зображення реальних осіб. Наприклад, Деріл Ганна (колишня дівчина Джона) прокоментувала драматизм: «Справжня жива людина — це не сюжетний прийом. Масова культура тривалий час підносила одних жінок, змальовуючи інших як суперниць, перешкоди чи лиходійок. Хіба це не мізогінія як за підручником — принижувати одну жінку, щоб поставити вище іншу?».Однією з сильних сторін проєкту є кастинг. Сара Піджон дивовижно схожа на Керолін Бессетт, Пол Ентоні Келлі — на Джона Ф. Кеннеді-молодшого, навіть Грейс Гаммер дуже переконлива в образі Керолайн Кеннеді. Чого не скажеш про Наомі Воттс (у ролі Джекі), яка, здається, підписала довічний контракт на участь у всіх проєктах Мерфі. Як на мене, краще було б «зістарити» Джоді Бальфур або запросити Наталі Портман.Окремої уваги заслуговує музичне оформлення. У першому епізоді головний мотив повторюється мало не з десяток разів, що спершу дещо спантеличує. Проте згодом команда «реабілітується» і музику підбирають тематично, підкреслюючи емоційний стан героїв та зберігаючи автентичність епохи. Залишаю вам плейлист для настрою на вечір.Проєкт пройшов доволі тихо, як для свого масштабу, але FX заявили, що він став найпопулярнішим мінісеріалом платформи за всю історію. Другий сезон не підтверджують, але я чекатиму.Мій список найкращих серіалів 2026 року:➖ «Сусіди»➖ «Диво-людина»🔺 «Історія кохання»🔺 «Лицар Сімох Королівств»🔺 «Скоро трапиться щось страшне» #житомирськийкінофестиваль

Довго відкладала перегляд «Лицаря Сімох Королівств» Айри Паркера, все шукала час і відповідний настрій, але підлість прийшла звідти, звідки не очікували — мені не було ні смішно, ні надто цікаво пройнятися цією історією. Безумовно, це технічно взірцевий приквел із вдалим кастингом. Незважаючи на мою нелюбов до середніх планів, візуальна мова серіалу чудова — відчувається робота Кахала Воттерса («Фундація») та Густава Даніельссона («Прекрасний новий світ», «Чорне дзеркало). Рівень кольорокорекції та вибір ракурсів також піднімають планку очікувань, але саме тут і криється пастка. Якщо «Дім Дракона» сприймається як «Корона» у фентезійному сетингу (масштабна, холодна історія про владу), то «Лицар Сімох Королівств» залишається простою, майже стерильною драмою.Тому принагідно нагадаю вам про відео на каналі, а також кілька постів про початок та кінець другого сезону «Дому Дракона».Мій список найкращих серіалів 2026 року:➖ «Сусіди»➖ «Диво-людина»➖ «Передмістя» ➖ «Одержимість професором В.»➖ «Скоро трапиться щось страшне» #житомирськийкінофестиваль

Днями я натрапила на пост — не знаю, чи це був шматок реального запису, чи з фільму, але він надихнув мене написати вступ до однієї зі сцен у моєму сценарії. Думаю: «Класно, мені подобається те, що я "бачу", але є відчуття, що "це ж було вже", це будь-хто легко знайде в іншому творі». І неважливо, чи ця сцена приїлася у моїй голові, чи вона і справді кліше — передусім спрацьовує установка, що треба робити щось унікальне, ніби існують слова, звороти і ситуації, які досі ніхто не використовував у текстах. Та коли я почала дивитись «Скоро трапиться щось страшне», мої роздуми одразу наклалися на перегляд з тим самим «це ж було вже». Якщо Фленеган підписав угоду з Amazon, то хіба Netflix може руками інших творців заповнювати нішу проєктами в його ж стилі? Якщо у них є кауфманівський переказ Єна Ріда, хіба вони можуть відтворювати ледь не ідентичні деталі у сценах? І таких «якщо» збирається дуже багато лише за перший епізод. Виходить, компіляція думок допустима навіть на найбільшій стримінговій платформі? Чому ж тоді автори мають боятися самоповторів, якщо індустрія зробила їх стандартом?Та переглядаючи «Скоро трапиться щось страшне», цікаво подумати, як саме працює містичний трилер: герой не може фізично відчути світ навколо себе, а ми — навіть подумки осягнути логіку подій. Все страшне є таким не через потенційну загрозу, а через свою незрозумілість. Коли героїня бачить дивного чоловіка у барі, вона одразу лякається, але щойно він озвучує думки, які нещодавно виникали в її голові, — вона сприймає це як знак. Побачити посеред глухомані взимку авто, де залишили немовля під гучну музику — це страшно, та щойно дівчина усвідомлює, що поруч нікого немає, вона знаходить сили діяти. Проте у цьому жанрі, як і у житті, не все осяжне і не зі всім можна розібратися. На прикладі Рейчел глядач отримує можливість подивитися на події зсередини: якщо часом стає дискомфортно наодинці з собою, а голову заполоняють сумніви — як взагалі сприймати сюрреалізм довкола? Якщо ми самі для себе — загадка, то весь світ навколо перетворюється на небезпечний лабіринт. Тоді і всі дивацтва на екрані можна сприймати за відображення внутрішньої розгубленості героїні.Шоуранерка Хейлі З. Бостон зазвичай була вправною в роботі з історіями і завжди розумілася на привабливій картинці. Її «Мисливці» стали хорошою чорною комедією про групу американців, що полюють на нацистів, а «Новий смак вишні» стильно розкрив тему Голлівуду та сексуальних домагань. Епізод «The Outside» в «Кабінеті курйозів Ґільєрмо дель Торо» я взагалі оцінила найвище, бо це щира історія про всіх жінок. У «Скоро трапиться щось страшне» спочатку хотілося вишукувати символізм, але його тут нема — лише набір моралізаторських схем. Жінка, що зрадила чоловіка, приречена на смерть (нехай і емоційну); ті, що планують розлучитися, стають ідеальним подружжям, створеним одне для одного; пара, чия історія побудована на брехні, не має майбутнього. Логлайн такий: «кохайте і будьте коханими, але обережно — можливо, ваш партнер не є вашою долею». Весь сезон я б вмістила у три епізоди і була б цілком задоволена, бо витратила три години замість восьми.Технічно це теж практично одне велике жанрове кліше: ми часто чуємо тяжке примарне дихання у коридорах від першої особи, бачимо запис з відеокасет, скрімери та відчуваємо часті баси. Все зняте в такій темряві, що дивитися варто лише вночі. Це саме те, що зараз називають «телевізійною картинкою». Це дивно, адже у «Оленяті» режисерка Вероніка Тофільська з оператором Кшиштофом Тройнаром створили дуже цікаву візуальну динаміку з яскравими кольорами.І два слова про акторський склад. Каміла Морроне (телевізійна Дуа Ліпа) стала для мене відкриттям — раджу переглянути фільм «Marmalade» 2024 року. Також я рада, що у Златко Бурича зараз зірковий час і він обирає дуже цікаві епізодичні ролі: у «Диво-людині» він грав режисера, який створив резиденцію для акторів, а тут — втілення провини.Мій список найкращих серіалів 2026 року:➖ «Сусіди»➖ «Диво-людина»➖ «Передмістя» 🔺 «Одержимість професором В.»🔺 «Скоро трапиться щось страшне» #житомирськийкінофестиваль

Мені завжди було шкода, що у нас ніхто не співпрацює з Peacock. Я слідкую за платформою з 2020 року, відколи вийшла екранізація «Прекрасного нового світу», і вони дійсно створюють хороші проєкти не за всі гроші світу. Проте якщо сьогодні з'являється серіал від Peacock, вам, найімовірніше, доведеться його піратити. І це дивно, адже цього року там очікується чимало цікавого, наприклад:➖«The Five-Star Weekend» з Дженніфер Гарнер, Хлоєю Севіньї та Тімоті Оліфантом — про фуд-блогерку, яка після трагічної смерті чоловіка збирає друзів у Нантакеті, щоб дослідити їхні взаємини та подолати особисті труднощі;➖«The Miniature Wife» з Елізабет Бенкс і Метью Макфейденом — про нові проблеми подружжя, коли зріст дружини раптово зменшується до 15 сантиметрів;➖слешер «Crystal Lake» за франшизою «П'ятниця, 13-те» від Бреда Кейна, який працював над «Воно: Ласкаво просимо до Деррі» та «Поліцією Токіо».Але якщо про «Поні» Сюзанни Фогель та Девіда Айзерсона говорити не дуже хочеться через надмірну кількість російського контексту, то на «Передмістя» Селести Х'югі точно варто звернути увагу. Як сценаристка вона вже випустила три чудові проєкти: «Меломанку», «Палм-Рояль» і «Мертвий для мене». Саме «Передмістя» є адаптацією однойменного фільму Джо Данте 1989 року. Знаючи, як Х'югі вміє витягувати на світло «скелетів у шафі» та іронізувати над ідеальним фасадом життя, цей вибір матеріалу виглядає максимально влучним. За сюжетом, «молода пара повертається до будинку дитинства чоловіка, де вони стикаються з погрозами від нових сусідів та розкривають темні таємниці свого району». Вийшов домашній, хороший комедійно-драматичний детектив, який на початку навіть трішки містичний. Це ніби суміш «Відчайдушних домогосподарок» та культових проєктів The CW, а Кеке Палмер чудово впоралась із головною роллю, привносячи дрібку хаосу, яка робить «Передмістя» живим.Все ж цей рік за жанром буде для мене комедійним, тому раджу ще один проєкт — «Сусіди» від А24, який ви можете легально переглянути на MEGOGO чи HBO. Цим документальним серіалом займалися Гаррісон Фішман і Ділан Редфорд. Обидва поки нічим не виділяються, але тут дуже відчутний вплив продюсерів Рональда Бронштейна і Джоша Сафді: ритмічний нагнітаючий монтаж, звуковий хаос, реалізм, а люди у кадрі — суцільні «соціальні катастрофи». Це один з найкумедніших попсових документальних серіалів, які я бачила, тому тепер пильно стежитиму за авторами. Сміх тут у тому, наскільки наша буденність абсурдна та неосяжна, а люди — глухі до компромісу. А ще здається, у цьому світі немає нічого, з чого посередній американець не зробив би контент, аби лише потрапити на телебачення. Моє діло маленьке — насолоджуватися цими дурниками (я справді давно так не сміялася і, чесно кажучи, сама тепер хочу таке зняти). Колись Джордж Бернард Шоу сказав фразу, яка дуже пасує «Сусідам»: «Свобода означає відповідальність. Ось чому більшість людей боїться її».Мій список найкращих серіалів 2026 року:🔺 «Сусіди»🔻 «Диво-людина»🔺 «Передмістя» 🔻 «Його і її»➖ «Одержимість професором В.»#житомирськийкінофестивальЗадонатьте на збір «Слідами ТИГРІВ»🤝

Коли професорку літератури охоплює одержимість привабливим новим колегою, її і без того складний шлюб і кар’єра занурюються в повний хаос. Серіал «Владімір» зі зрозумілих причин у нас переклали як «Одержимість професором В.». На щастя, з російського тут лише ім'я героя (яке скорочують як «Влад») та секундна згадка Набокова. Проєкт став поєднанням «Бріджертонів» і «Ти», тому вже з перших хвилин відчується, наскільки це нетфліксівський продукт. І скажу одразу — величезним плюсом серіалу є короткі епізоди, бо довго це дивитися неможливо. Джулія Мей Джонас написала роман та виступила шоуранеркою, але не допустила до сценарію майже нікого, крім Сьюзан Сун Хе Стентон, що працювала над «Спадкоємцями» і «Сучасним коханням». Що ж авторка фактично одноосібно хотіла нам розповісти?У головної героїні, М, сталась проблема — її чоловіка Джона, що працює викладачем в університеті, звинувачують у сексуальних взаєминах зі студентками. Зрештою, для неї це лише фоновий скандал, адже подружжя давно жило відкритим шлюбом і не звертали увагу на походження стосунків кожного. Та після цього певний неприємний осад залишився, саме тому вона піддається бажанню новому досвіду. Насправді її цікавить усе, що рухається, але молодий колега — найбільше. Еротичні фантазії з'являються від всього: крапнув напій йому на штани; у хлопця запітніла футболка; він закинув руки за шию (ну бо «так роблять всі чоловіки, як павичі, аби здаватися більшими і заволодіти жінкою»).Колись вона терпіла чоловіка, який їй не подобався і з яким було нудно, бо «у нього великий член»; вона переймається, що «не викличе спонтанну ерекцію» і «втратить здатність зачаровувати»; згадує свій «матковий оргазм» і повчає, що жінкам треба вміти обирати «правильні штани». Інші персонажі не відстають: її донька — лесбійка (чи то бісексуалка), партнерка якої хоче сім'ю та народити дитину, просто тікає і спить із випадковим хлопцем у потязі. Сам Владімір — одружений чоловік, який фліртує, здається, кожною жінкою на екрані. Їй-богу, нам треба культурна революція і навернення у пуританство.В одному з епізодів головна героїня каже: «Щоб перестати хотіти чоловіка сусідки — треба подружитися із сусідкою». Це випадкова генерація мудрості, де кожен персонаж існує на рівні тваринних інстинктів. У якийсь момент я прийняла те, що дивлюсь абсурдну порнографію, тому просто чекала, коли це скінчиться. Навіть сексуальні фантазії стали прозаїчними посеред сезону, а найбільш адекватним персонажем виявився якраз Джон. Він просто чекає на пенсію, спілкується з колегами, намагається писати, хоче розвивати шлюб і смиренно приймає звинувачення у порушенні професійної етики та зловживанні владою. Можливо, у цьому і є головна іронія проєкту: у серіалі, що так відчайдушно намагається бути «гарячим» і прогресивним, найцікавішим виявилося спостерігати за чоловіком, який просто хоче, щоб його залишили в спокої.Це мені, мабуть, за те, що я трішки випала з графіку переглядів серіалів. Сподіваюсь, тепер я подивлюсь щось краще за хаотичний набір еротичних проєкцій.Мій список найкращих серіалів 2026 року:➖ «Диво-людина»➖ «Його і її»➖ «Крадіжка»➖ «Одержимість професором В.»#житомирськийкінофестивальЗадонатьте на збір «Слідами ТИГРІВ»🤝