Щось захотілося трішки написати про новий сезон «Еммі», давно тут такого не було. У мене знову збігається реакція зі Скорсезе, бо, думаю, він тут теж крінжує, а не радіє номінації на старості років.Чомусь я не звертала увагу на те, що серіали у такій же глибокій кризі, як кіно. Можливо, через те, що вони гучніші, тому завжди легше знайти щось гідне, а можливо через те, що намагаюсь дивитись «тихі» проєкти. Коли я відмічаю собі серіали по #житомирськийкінофестиваль, то навмисно не включаю туди продовження чи антології. Для цього має бути окрема об'єднана категорія і логічніше було б мати «Драматичний серіал/Мінісеріал», «Антологія/Продовження». Якщо ми заберемо багатосезонний проєкт, що залишиться у головній номінації? Спойлер: два серіали - «Рай» і «Пітт». З комедійною категорією, власне, ситуація та ж. По-перше, це одразу виділяє гучнішого лідера, до якого прив'язуються з роками, по-друге, це показує погану роботу медіа, критиків та академіків, які не шукають нові проєкти, а лише штампують те, що рознесла реклама.Популярність серіалу «Початкова школа „Ебботт“» значно менша за «Покерфейс», але других не номінували. Є ніякий другий сезон «Дипломатки» і зарозумний «Рай» (так, він багато кому сподобався), але нема «Дисклеймера» чи «Презумпції невинуватості». І так всюди. Ніхто не дивився «Matlock» з Кеті Бейтс, але акторку номінують - не без того, що вона повідомляла про закінчення кар'єри, тому це гарний фінал. Ставити у цю ж категорію Беллу Рамзі, аби потім написати про те, що номіновано першу небінарну особу - це дещо. Як би я не любила «Розрив», але забити всіх з цього проєкту і «Білого лотоса» у «За найкращу чоловічу роль другого плану в драматичному серіалі» виглядає щонайменше дивно. Браян Тайрі Генрі виринув випадково з «Наркозлодіями» у номінації «За найкращу чоловічу роль у мінісеріалі або серіалі-антології, або телефільмі», як це було у нього 2022 року з «Мостом», тобто щось таки академіки дивляться.Багато чого очевидно було номіновано для статей зі словами «Це вперше». Ніяких телевідкриттів глядач собі не знайде. Але чи звертає хтось увагу на ці премії? Я вже навіть «Оскар» не додивлююсь. Краще подивіться мій старий випуск про фільмографію Мартіна Скорсезе, дід заслужив.
«Ейфорія», «Сварка», «Ідол», «Прокляття», «Симпатик» та багато інших відомих телепроєктів - це те, де А24 виступали співпродюсерами. 2025 року з ними вийшли два документальні історичні та кримінальні серіали, які ніхто ніде не бачив, «Such Brave Girls» у BBC Three придбали Hulu (скоро вийде другий сезон), а Amazon Prime повернули віру у сучасну комедію «Гіперкомпенсацією» від Беніто Скіннера та «Найщасливішою родиною США», над якою працювали Рамі Юссеф і Пем Бреді. Бреді раніше була сценаристкою «Рода-каскадера» Аківи Шаффера та анімації «Кракен-дівча на ім'я Рубі» Кірка де Мікко - обидва проєкти мають невеликі перегляди, абсолютно невідбитий бюджет і поганий гумор. Тому «Найщасливіша родина США» є радше серіалом Юссефа, адже він, як і головний герой Румі, народився в США у сім'ї єгиптян, а його юність припала на 2000-ні. І, звісно, ви можете знати актора та сценариста за «Рамі», що теж є певною автобіографією, за яку він отримав «Золотого глобуса».Але Юссеф попереджає: «Не використовуйте цей мультсеріал для репрезентації будь-якої з наведених спільнот - мусульманів, арабів, мешканців Нью-Джерсі. Харам: Аллаху, благаю, пробач, якщо якось схибили».Батько веде дошку лідерства в сім'ї, мати колекціонує чашки з принцесою Діаною, бо хоче розгадати таємницю її загибелі, сестра знущається з брата, а дідусь вчить, що дружити з йорданцями не варто, адже вони погані союзники через слабку армію, тому треба обирати лівійців, які за нього помруть. Сім'я живе у надмірній економії в Америці після подій 11 вересня 2001 року - дата обрана невипадково, бо довкола цього багато іронії всередині общини та американського життя. «Найщасливіша родина США» говорить про те, з якими складнощами асиміляції доводиться зіштовхнутися мігрантам та народженим в цій країні, але й про те, наскільки суспільство до абсурду радикалізоване (що, схоже, є основною формою розкриття теми у кінематографі останніх років). Головний герой є тим, хто прагне уникнути конфліктних ситуацій, в ньому багато сорому і трішки закоханості, тому тут є місце драмі, зрозумілої всім.Складно сказати, чи у «Найщасливішої родини США» є потенціал стати дійсно помітним продуктом, адже його не рекламували студії і це по-своєму авторське дітище, ви тут не надірвете живота від сміху, але деякі моменти дуже влучні. Якщо у вас є вільний вечір, ви з легкістю переглянете весь сезон (кожен епізод йде до 30 хвилин). З анімаційних оригінальних серіалів цього року, які не є аніме і не стосуються супергероїки, виділяються лише «Найщасливіша родина США» і «Звичайні Побічні Ефекти», тож чим не причина звернути увагу.Мій список найкращих серіалів 2025 року:➖ «Юнацтво»➖ «Друзі та сусіди»➖ «Тисяча ударів»➖ «Кіностудія»➖ «Етернавт»#житомирськийкінофестиваль
Серіал «Етернавт» від Netflix має першоджерело - аргентинський графічний роман Гектора Германа Естерхельда і Франсіско Солано Лопеса про те, як таємничий снігопад вбиває мільйони людей за один день, що стає першою частиною набагато небезпечнішої ситуації. Комікс швидко став одним із найпопулярніших у країні та Латинській Америці загалом. Якщо коротко пояснити логіку сюжету, то це історія про виживання, боротьбу, єдність, страх, вторгнення інопланетян та героїв, які повинні знайти спосіб залишитися в живих. Екранізувати комікс хотіли з 1968 року, проте жоден проєкт не вдавався - ні з американським продакшеном, ні з внутрішнім виробником, ні мінісеріал, ні анімація. Навіть серіал, який ми отримали зараз, почав розроблятися 2018-го.Для першої асоціації, з чим би порівняти його, знайшлись «Імла» та «Снігобур». І «Етернавт» якісний у своєму темпоритмі без просідань чи надмірної гостроти у екшені. До війни я б, можливо, сказала, що дії героїв нелогічні та занадто хаотичні, але думаю, що у реальності ми б вчинили так само, якби вижили - звісно, треба відкрити вікно, аби дізнатися, що коїться на вулиці, знайти своїх, боротися за провіант тощо. Переконана, ви знаєте людей, що у 2022 році свідомо видивлялися російських солдатів або танки і могли наражати себе на небезпеку. Через це у «Етернавті» я нікого не засуджувала, бо це нормально втекти з пакетом на голові, аби сніг не дістався шкіри, знаєш, що швидко задихнешся, але не будеш вбитий; нормально, що дитина раптово заплаче у відповідальний момент; нормально, що хтось романтизовано віддає своє життя для великої мети. Можливо, хотілося хіба більшої різноплановості у реакції на такий собі апокаліпсис у вигляді панічних атак, нескінченних сліз, відкритої агресії чи апатії, але те, що люди знаходять у собі сили на компроміс і йдуть далі, теж змусило мене прикипіти до екрану без телефону.Я не дивилася нічого у шоуранера «Етернавта» Бруно Стагнаро і відмітки на IMDb вказують на те, що мій випадок не виняток. Окремо хочеться відмітити операторську роботу Гастона Жирода, його загальні плани і ненудне розташування суб'єктів у середніх. Зрештою, у зимовому сетингу знімати саме задоволення і простіше, але команда дійсно постаралася. Виробництво всіх 6 епізодів вартувало $15 млн. (і принесло аргентинській економіці понад $34 млн.), тому порівняно з «Мікі 17» і його бюджетом у $150 млн., спецефекти та кольори теж виглядають дуже пристойно.Мій список найкращих серіалів 2025 року:➖ «Юнацтво»➖ «Тисяча ударів»🔺 «Етернавт»🔻 «Мисливець за головами»🔻 «Чотири пори року» #житомирськийкінофестиваль
Поки виходив «Ти», доти існувала ностальгічна прив'язаність до серіалів до 2015 року. Цей проєкт є симбіозом легкості наративу, простоти у мотивації та психології героїв, трішки романтики і комедії, активного осінту та детективу з трилером. Тут нема претензійності чи глибоких сенсів, тому якщо просто хочеться розважитися - це саме те.Що ж до п'ятого фінального сезону, то мені його складно оцінювати. Він дотримується тієї ж стилістики, зйомки, кліфхенгерів, тому є передбачуваним і без проблем задовольняє очікування глядачів. Через це не хочеться вмикати раціональне - тоді починає відволікати і псувати враження використання анаморфних лінз Todd-AO, з якими раніше працювали краще; стає неприємною хаотичність зрад головного героя від сезону до сезону, який газлайтить дружину і лише повторює «Я думав, вона побачила мене і моє нутро»; тема батьківства натягнута; дії Кейт Локвуд необгрунтовані та фактично її лінія зайва; другорядні персонажі карикатурні та вчиняють лише безглуздо, через що легко стають жертвами.Проблема і у тому, що ці думки все одно наздоганяють. Грег Берланті та Сера Гембле не згустили фарби у трилері, а розтягнули сімейну драму у стосунках сестер та чоловік-дружина, намагаючись у другій частині загравати зі стокгольмським синдромом і подвійним кетфішингом.Але: фінальний сезон був рівним і підсумував усе, що коїлось на екрані до цього. Гіпертрофований комплекс рятівника став на місце. Пенн Беджлі хотів зробити з Джо Голдберга сексуального хижака у виключно негативному образі, деконструювати його романтичну форму, і це теж вдалося. П'ятий сезон - хороше рівне закінчення. «Ти» - один з небагатьох проєктів, на яких трималась фінансова стабільність Netflix, тому цікаво, що дасть стримінг далі і чим закриє нішу.#житомирськийкінофестиваль
Ешлі Волтерс, Ерін Догерті та Стів Грем цього року з'явились разом не лише у «Юнацтві», а й у «Тисячі ударів», у якому точно відчувається стиль шоуранера Стівена Найта від кольорокорекції до зображення простих робітників-містян [до слова, Волтерс тепер і зняв три епізоди]. Легкими комедійними елементами проєкт нагадав мені і «Шерлока Холмса» Гая Річі з «Куртизанками» Мойри Буффіні та Елісон Ньюман - асоціації не підвели, бо до «Тисяч ударів» долучились Кокі Ґедройц та Нік Мерфі, що також знімав «Останнє королівство».Історія дуже проста, як і герої, що «жили та бились в лондонському Іст-Енді». Сценарій розкриває романтичну лінію, драму через расизм і фемінізм, історію через реальні нелегальні бої, асиміляцію, колоніалізм та банду «40 слонів». Тут нема хаотичних сексуальних сцен, бо кожна симпатія людей є чимось суто платонічно-трагічним та другорядним, тому «Тисяча ударів» розповідає більше про падіння та формування лідерів у політиці, у економіці міста, у репутації общини. Це також історія про дружбу, сім'ю та відданість, яка поступово завойовує нашу увагу, а не кидає у вир подій, намагаючись вразити.Окремо варто відмітити ритм та збитий сценарій, який навіть коли хоче розповісти щось глибше у лініях героїв, все одно залишається цілісним. Саме так Hulu новими серіалами і вибивається у лідери. Другий сезон вже готовий і обіцяє бути, можливо, навіть кращим. Послухайте інтро «Тисячі ударів» від Федеріко Джусіда - не можу не порівнювати з «Discombobulate» Ганса Циммера, хоч воно і простіше.Мій список найкращих серіалів 2025 року:➖ «Юнацтво»🔺 «Тисяча ударів»🔻 «Зразкова американська сім’я»🔻 «Токсичне місто»🔻 «Звичайні Побічні Ефекти»#житомирськийкінофестиваль
Netflix пішов ва-банк і зробив серіал у дусі своїх надзвичайно успішних проєктів, адже «Резиденція» є ніби поєднанням всесвіту «Бріджертонів» [по-перше, це продукт Shondaland, по-друге, візьміть звідси кітч, гіперболізацію і швидкий ритм] та «Ножів наголо» [харизматична фактурна детективка, багато персонажів і цікавий, можливо, очевидний злочин].Не тільки Наташу Ліонн я люблю з часів OITNB, а й Узо Адубу. Вона завжди максимально природна у своїй грі, в міру комічна і драматична. Що не можна сказати у «Резиденції» про інших акторів - всі буквально заповнюють простір, а, наприклад, Кену Маріно було б добре грати лише у окремих епізодах ситкомів через профдеформацію. Гумор дуже спрощений та застарілий, що прирівнюється злочину, бо Адуба здатна створити запам'ятовувану героїню. У результаті їй просто не дали простору, забиваючи годинні епізоди гучним джазом і активним монтажем. Попри те, що «Резиденція» може розважити глядача, мені цей проєкт відчувався задовгим і, мабуть, кращою формою для нього був би фільм, з яким також можна було пізніше розгорнути франшизу [Раян Джонсом все одно підписався на трилогію всесвіту «Зоряних воєн», а ніша жила б].Мій список найкращих серіалів 2025 року:➖ «Юнацтво»➖ «Токсичне місто»➖ «Первісна Америка»➖ «Поводься чемно»➖ «Резиденція»#житомирськийкінофестиваль
Я намагаюсь стримуватися, коли бачу, як черговий режисер, оператор, кліпмейкер [і далі по списку] з українським прапорцем в біо соцмереж робить крінжу. Ці люди вдало користуються тим, що ми втомились від негативу, тому переважна більшість українців махне рукою, скаже щось нецензурне і піде далі копати поховальну яму. Але тут дуже тонка межа з байдужістю, бо росіяни [і ті, які виїхали закордон теж] набагато активніші, ніж ми. На жаль, нам необхідно все моніторити. А ще дуже важливо засуджувати співпрацю з росіянами чи іноземними колегами, які мають плаваючу позицію. Без цього нікуди - або ми показуємо себе як сильну і самостійну культурну одиницю, або беремо книжку Петра Толочка і живемо у світі «колиски трьох братніх народів».У нас досі багато людей у кіноіндустрії, що стежать за росіянами - Сєрєбрєнніковим, Балаговим тощо. Навіть ті режисери, які ніби як максимально проукраїнські. Не тіште себе думкою, що це з дослідницькою метою, це проста байдужість і хвороба під назвою «культура поза політикою». І осуду цих людей ніколи не буде, бо глядач втомлюється все моніторити за себе та за медіа.Але я хочу, аби був цей осуд. Якщо хтось бере гроші у Роднянського, ні про які фінансування з України не може йтись; якщо хтось кричить «нє атмєняйтє пушкіна», його кіно за замовчуванням йде в бан; якщо хтось сидить закордоном, б'є себе у груди, що є свідомим громадянином, але взагалі не розуміє, чому українець хоче від нього/неї принциповості у виборі клієнта, то цю людину не треба брати в український продакшн.Приклад: днями стало відомо, що представнику Естонії на Євробаченні-2025 кліп знімали росіяни і українці. У 2015 році Томмі Кеш записав кліп з російським гуртом Little Big. У 2021 році артист відвідував окупований Крим, а у лютому 2025 року випустив трек з рядками: «Ми хочемо миру, вони хочуть війни» та «Я хочу долетіти до Києва та поїхати до Москви». Абсолютно кожен залучений до зйомки кліпу українець - безпринципна тварина. Оператор Дмитро Недря («Одного разу в Україні», «Я, „Побєда“ і Берлін») вирішив висловитись, що ви і бачите на скрінах.Дмитре, ми дуже цінуємо ваш кліпмейкерський цьогорічний вклад в українську культуру, а також вашу невпинну боротьбу з міфами російської пропаганди. Прийміть нашу вдячність і факт, що ви довбойоб.
Hulu/FX вміють випускати короткі оригінальні історії і вони давно для мене займають лідерські позиції поруч з HBO. Їхня бібліотека асоціюється з біографіями, сімейними драмами та комедією, але не з тим, що нашарував «Рай» Дена Фогельмана [обожнюю його за «Це - ми»]. Починаю відчувати занепокоєння та стурбованість за американців, які тонуть у масі конспірологічних і політичних однотипних трилерів. Саме ці жанри для нових проєктів вириваються у топи.Я перенасичена темою проблеми виживання та якимись утопіями, а цей детективний трилер стає дуже віддаленим елементом на фоні інших, бо на перший план виходить незрозумілий повільний наратив без впливу на загальний сюжет. Це також приклад жахливої кольорокорекції, що зокрема відбивало бажання дивитись серіал. «Рай» клішований і патетичний, тому всі ці бункери, супервулкани та ядерна зброя проходять повз мене. Не розумію, звідки такий високий бал у серіалу.Мій список найкращих серіалів 2025 року:➖«Токсичне місто»➖«Первісна Америка»#житомирськийкінофестиваль
Ви часто можете помітити затемнені сцени з нетфліксівських документалок про серійного вбивцю чи у хорорах, де на автівку падає дощ, що змиває густу кров. Вже у першому епізоді «Токсичного міста» є така ж, але з машини стікає вода з червоним пилом, що теж вбиває жителів містечка [серіал розповідає про реальні події] - зруйнований сталеливарний завод залишив токсичні сліди, які відбились на здоров'ї живих людей та ще ненароджених, які пізніше з'являлись на світ з різними типами інвалідності.Тут чудово зроблено все - від форми реконструкції подій, коли не відчувається плин часу, до підбору музики. Звісно, драматургія інколи просідає, але добре, що історія не звертає увагу на щось другорядне. У «Токсичному місті» чітко вхопились за три сім'ї і ними ж закінчили. Це й проєкт про сильних жінок, поєднаний з суворою британською соціальною драмою - саме вони стали рушійною силою розвитку Справи щодо токсичних відходів Corby 2009 року.Повторюсь, що рік нас не дуже порадує новими серіалами, тому «Токсичне місто» може протриматись у моєму топі до кінця року. Добре, що Netflix продовжує тенденцію, тримаючи у оригінальних проєктах «своїх акторів» [ті ж Еймі Лу Вуд, Клаудія Джессі]. Взагалі «Токсичне місто» сприймається серіалом, який створювали по-хорошому по дружбі - режисерка Мінкі Спіро забрала Брендана Койла через «Абатство Даунтон», а сценарист Джек Торн - Джо Демпсі і Майкла Соку з мінісеріалів «Це Англія» [минулого року він випустив також важливий для Британії фільм «Джой: Диво життя»]. Чекаю на наступний мінісеріал Мінкі Спіро «All Her Fault» для Peacock про жінку, що їде забрати свого сина зі свята, але у тому місці хлопчика не знаходять.#житомирськийкінофестиваль
Нарешті можу щось сказати про «Жінки, що сяють».Я обожнюю Вагнера Моуру, навіть якщо його герой - це абсолютне копіювання Пола Айвері із «Зодіака» Девіда Фінчера [у одному з епізодів тут навіть той же офіс, але з зеленими лампами з «Сім»]. Водночас я складно сприймаю образи від Елізабет Мосс - вони часто лякливі, тихі, мовчазні. Мені ж ніколи не бракує слів, тому пройнятись травматичними історіями, де людина повністю закривається, можу далеко не завжди. «Жінки, що сяють» - це серіал, де елемент пам'яті грає важливішу роль, ніж весь детектив, а ще це один з небагатьох містичних проєктів Apple TV+ [мені досі шкода, як злили сюжет «Підкидька»].З одного боку, за кожним кроком у серіалі хочеться стежити, аби зрозуміти, що взагалі відбувається, та з іншого, сюжет ніби занадто розтягнений у часі. Ряд персонажів, як-от ті, що пов'язані з вбивцею [Лео], чоловік головної героїні [Маркус], похідні розповіді від журналіста [Ден] просто забивають хронометраж, коли можна було взяти приклад з BBC і вкластись у максимум 5 епізодів. Останні серії й відчуваються зробленими нашвидкоруч - наприклад, у 7-ій відсутні події, які впливають на сюжет, а фінальна 8-ма й геть філерна, створена у дусі Бо Одара та Фрізе.Тому крім того, що хімія між Моурою і Мосс дуже натягнута, до кінця залишається незрозумілою ідея проєкту. Якщо розглядати лише з позиції кримінального детективу, то питання до драматичної лінії та мотивації дій. Та й перестрибування між «героїнями» у Мосс не відбувається, бо вона акторка одного настрою і гіперкінезу.«Жінки, що сяють» - хороший серіал, але не той, який я б передивилась через якийсь час. І ще: лише мені здається, що Джеймі Белл - це Том Голланд для старшої аудиторії [принагідно нагадую подивитись «Всі ми незнайомці», якщо ви це досі не зробили]?
