У мене було вкрай мало зборів. Зокрема через те, що довіряю лише тим, кого знаю особисто. Сьогодні саме цей варіант. Моєму однокласнику, Сергію Савенку, терміново потрібне авто для виконання бойових завдань на Покровському напрямку.Хто такий Сєня і чому йому варто закинути 200 гривень?➖ Це людина, яка свого часу вперше показала мені відеогру «Sonic the Hedgehog». Але я тоді якраз закінчила «Donald Duck: Goin' Quackers», а на моєму першому нормальному комп’ютері вже з’явилися «Need for Speed: Underground 2» та «Most Wanted». Тому самі розумієте — кого він там намагався повчити...➖ Він завжди був дуже вихованою дитиною. Настільки, що коли учні могли принести у школу презервативи, Сєня приніс медичну рукавичку. Ну, щоб перевірити, чи натягнеться вона на голову. Науковий підхід і ніякої вульгарності.➖ З ним і Вовкою (ще одним однокласником, теж військовим) за шкільний період я з'їла всі види сухариків та мівіни.➖ А коли подорослішали, то могли рандомно перестрітися на вулиці й проговорити годину — з ним завжди знаходилася тема. Люблю його шо капєц.Давайте скинемося Сергію та побратимам на виконання завдань.Посилання на банку | Номер картки: 4874100024177118
Події розгортаються у спокійному містечку, де кожен щось недоговорює. Молодий юрист Адам приїжджає на відпочинок, але після трагедії, що стається з його нареченою, опиняється в центрі розслідування, яке ніхто не поспішає вести. Поліція мовчить, свідки уникають правди, а новий злочин лише загострює напругу. Адам вирішує сам пройти шлях, який система намагається приховати.
Коли у прокат виходить українське кіно, глядача не попереджають про різкі та гучні звуки. Тому попереджу про «Тиху Наву» і раджу врахувати той факт, що серіал містить численні реалістичні сцени зґвалтування, що можуть призвести до (ре)травматизації.2025 року вийшов перший оригінальний серіал від Київстар ТБ — «Вітя», а тепер ви можете переглянути «Тиху Наву». Поки ще з потенційно цікавих анонсів лише драмеді «Повернення» на ICTV про хлопця, який після поранення на війні повертається до цивільного життя, тому принагідно раджу «Ховаючи колишню» (відгук на другу частину | Q&A з Сергієм Кулибишевим) і «Обмежено придатних». Режисером «Тихої Нави» виступив Дмитро Андріянов, але ця інформація навряд чи вам допоможе, якщо ви не дивитесь лінійне телебачення. Серед сценаристів — Артем Кобзан, Євгенія Савиченко, Марк Лимаренко. Ситуація аналогічна: проєкт стає видимим лише через позначку «originals» та ім’я Олександра Рудинського. Зрештою, команда цього і не приховувала, але у промо вони заклали і сенси, реалізувавши соціальну кампанію з ГО «Ла Страда-Україна»: «Ця історія про відповідальність. Про момент, коли мовчання стає співучастю. І про те, як не потрапити в цю пастку». Поруч з цим тут звучить «16 років — вік згоди», медичних та незаконних абортів, вибору жінки «продавати тіло» заради посади, нерухомості чи пошуку жорсткого сексу в місті, повному справжніх злочинів. Я поки не знаю, як скласти це все разом.«Тиха Нава» стала чудовим прикладом того, як нове телебачення формується механізмами старого. Це проявляється у звукорежисурі (базові переходи, музика ніби зі стоків) та здешевленому візуальному стилі. Коли я готувала відео про братів Дафферів, то переслухала безліч їхніх інтерв'ю: у кожному вони наголошували, що прагнули створювати саме кіно, а телеформат був лише способом швидше просунути проєкт. Можливо, ви звикли до «Дивних див» як до суміші візуальних ефектів, але згадайте перший сезон зі стриманою та холодною картинкою. Той же «Справжній детектив» став культовим не через сумного Макконагі, не через містичність, якої й без того було багато раніше — після 1990-тих, коли треба було вчитися експериментувати зі складними сюжетами на кілька сезонів, телебачення вкладалося у якісний візуал. Молюсь на той момент, коли це все проаналізують наші кінематографісти, бо без чужого досвіду ми, схоже, не виростемо.Ми можемо довго сперечатися щодо того, чи вміють у нас працювати зі сценаріями. Але кілька людей не здатні змінити індустрію, а актори не можуть витягнути на собі всі недоліки проєкту. До речі, щодо акторства: вперше я була у захваті від Анастасії Пустовіт, але прикро, що роль її героїні настільки знівелювали. Олександра Рудинського тут не так багато, як очікувалося. Михайло Жонін — знову «просте бидло» у поліцейському відділку, Роман Ясіновський — знову хитрий зрадник, Олександр Яцентюк — знову загадковий, усамітнений, «правильний» чоловік. Вочевидь, особливої гри режисер не вимагав, тому те, що ми бачимо на екрані — це базові навички, присипані пафосом і драмою. Єдині актори серіалу, які хоч на долю виглядають природними у своїй грі — Андрій Самінін та Вероніка Дюпіна.
Від виконавчих продюсерів серіалу «Кульгаві коні». Коли в будинку в британському передмісті стається загадковий вибух, занепокоєна сусідка разом з приватним детективом намагаються дізнатися правду й опиняються в центрі моторошної урядової змови.
Поки нас не закидали горою нових серіалів, намагаюся наздогнати минулорічні проєкти. Почала «Все її вина»: перша ж сцена є суцільним кліше, а у сльози Сари Снук я ніяк не можу повірити — її нинішня героїня здається занадто пласкою та істеричною (хоча я колись і зроблю окремий випуск про лінію Шив і Тома у «Спадкоємцях»).Зараз я на стадії безумовної закоханості у «Пацієнтів», всі три сезони були моєю відрадою. На жаль, нічого схожого шоуранери більше не вигадали, а Хагая Леві я вже передивилась. Тому перейшла до «Дороги на кладовище» — з Рут Вілсон я колись «познайомилася» через «Коханців» і «Темні матерії». Для цієї акторки у новому серіалі не пропонують незвичного амплуа, але Емма Томпсон уособлює відчужену, холодну, дику, грубу детективку. Не те щоб це було новаторством, чи ми не бачили кардинально різних головних персонажів, яким доводиться працювати разом, але тут хоча б нарешті постаралися з образністю.До того ж, основна сюжетна лінія залишає безліч питань: ввечері місто сколихнув вибух, загинуло кілька людей, дитину викрадають — все виявляється частиною таємної операції Міністерства оборони. Але про що ця історія? Це конспірологія? Політична драма? Іронія? До чого веде цей дивний сюжет? Така непередбачуваність і бажання стежити за фільмографією Apple TV+ змусили на трішки затриматися з «Дорогою на кладовище».Проєкт здався мені занадто закрученим. Драматичної лінії тут немає — серіал чітко зосередився на детективі та кримінальному трилері. Мені довго було нудно і цей човен розгойдав лише шостий епізод, та й він відчувався як повний метр. «Дорога на кладовище» топчеться на місці, не даючи динаміки. Початковий «конфлікт» втрачає сенс вже наприкінці першої серії, тому вклад персонажки Вілсон сумнівний. Між головними героїнями, Зої і Сарою, нема спільних точок і хімії, тому до них не хочеться прив'язуватися, хоча Томпсон і доволі харизматична. Незрозуміло, яка кінцева точка цієї історії, адже ми не досліджуємо основних дійових осіб, не ставимо питань політичній системі тощо. Просто є проблема, ми ніби її зрозуміли, пістолети-загроза-вбивства — розійшлись.Єдине, що мені дійсно сподобалося — образ персонажа Адама Годлі, але його вистачило лише на зав'язку. Додатково у серіалі, звісно, прописали ряд актуальних для Великої Британії тем: невдоволення шотландців монархічною системою, коректність висловлювань у сучасному суспільстві, фемінізм, мізогінію тощо.Можливо, якщо ви безумовні фанати Міка Херрона (а «Дорога на кладовище» на це і покладається), то вам проєкт сподобається. Шоуранеркою виступила Морвенна Бенкс і ряд сценаристів, чия фільмографія навряд чи комусь відома, бо це реаліті та комедія на другорядному британському телебаченні. На кого варто звернути увагу, так це на Роуз Хейні — подивіться науково-фантастичну комедію «Авеню 5» чи сімейну драму Мартіна Фрімена «Розплідники».Серіал продовжили на 2 сезон.Мій список найкращих серіалів 2025 року:➖ «Юнацтво»🔺 «Єдина»➖ «Убитий блискавкою»🔻 «Друзі та сусіди»🔻 «Король гольфу»#житомирськийкінофестиваль
Досі одружені детектив і журналістка, які давно не спілкувалися, прагнуть розкрити вбивство, у скоєнні якого підозрюють одне одного.
Netflix вже давно знає, що не завжди треба вкладати бюджети у промо своїх проєктів — часто глядач сам зробить цю справу. «Його і її» активно поширюють у соцмережах, хоча поки точно не зрозуміло, на який успіх може розраховувати серіал. Тесса Томпсон і Джон Бернтал не є тими акторами, що «продають» проєкт (як і авторка екранізованого роману Еліс Фіні), але whodunnit-детективи завжди у топі стримінгу (згадайте «Відділ нерозкритих справ», «Резиденцію» тощо).Жанр тут працює просто: вже у першому епізоді нам закидають гачок — хто міг скоїти злочин? За цими ж персонажами ми й стежимо: «Кожна історія має щонайменше дві сторони. Твою та мою. Нашу та їхню. Його та її. А це означає, що завжди хтось бреше». Деякі детективні проєкти останніх років подобаються мені зовсім не через детективну складову: у «Дастера» — шалений плейлист, «Друзі та сусіди» здалися легкими та розважальними, «Тисяча ударів» має вдалий ритм, а «Леді в озері» — дуже харизматична. У свою чергу, «Його і її» справляє враження бульварної літератури, яка просто орієнтується на масову аудиторію, робить сюжетні повороти, які легко передбачити, тут багато зайвої романтики і драми.Незрозуміло, у чому мала б бути гострота проєкту. Те, що це насправді не «hard-boiled detective» і «suspense mystery», як зазначають в анонсах, розвінчується одразу: головний герой не може знайти свою ж дружину, всі всіх знають, але не можуть скласти дані докупи, ніякої напруги не створюють у жодному епізоді. Ніхто не опитує у відділку рідних та близьких жертви, ніхто не займається перевіркою доказів — все «висить» у повітрі і ми маємо лише дочекатися останньої серії, аби видихнути і нарешті увімкнути щось вартісне. Фінал — приклад «deus ex machina», що вкотре підкреслює вторинність проєкту.Для мене ж найбільша проблема в іншому: з-поміж усіх тем і злочинів, основним питанням залишається одне — чому жінка, нехай навіть після травматичного досвіду, вирішує втекти кудись на рік, але коли повертається, всі сприймають це так, ніби вона і не зникала?Тому те, що у тредсі намагаються рознести цей серіал через дубляж російською, є не найбільшою його проблемою. Щодо «Утікай» скажу те ж — «Без грошей» Деніела Броклгерста є винятковою історією автора, а детективи у нього дуже посередні.
Найбільша цінність каналу «фінчер кубриком» — люди. Мені хочеться дискусій про кіно та серіали, про виробництво українських проєктів, хочеться говорити про вас і ваші переживання від перегляду: що вам сподобалося, а що — ні. Я завжди боялася зробити з каналу щось зачинене за сімома замками, як це часто буває закордоном: зробив матеріал — змонтував — опублікував — забув і пішов далі. Я чекаю на ваші коментарі, особливо розгорнуті, коли ви ділитеся досвідом. І, власне, це і є самоціль «фінчер кубриком» — не просто перегляд кіно, а спільне переосмислення післясмаку.Як кожен глядач, так і моя спонсорська спільнота, є для мене надзвичайно цінними. Patreon, YouTube Sponsorship, BMAC — неважливо, звідки ви підписані, але знайте: окрім фінансової підтримки, ви даєте мені ще й моральну — 24/7, іноді навіть цього не усвідомлюючи. Я ніколи не думала, що навколо мене може об’єднатися стільки цікавих, унікальних, глибоких і, що не менш важливо, різних людей. Для мене це справді багато значить.У моїй логіці найкращим подарунком є книжка і так сталося, що моя бібліотека через вас останнім часом поповнилась і публіцистикою, і художньою літературою, і фотокнигами, і розкадровками з біографіями. На фото: я мала — як нагадування про потребу іноді давати волю дитячому; окуляри — як знак того, що тепер я бачу кіно по-новому; кілька книжок — аби ви могли обрати для себе щось цікаве про кіно.Цей рік був депресивним для мого каналу — це видно по випусках — бо він став найважчим у моєму житті особисто. Але, як то кажуть, «батя, я стараюсь». Далі — більше ❤️
Здається, справжній поворотний момент — коли колишня перестає асоціюватися у чоловіків зі страхом викриття різних фактів, і на перший план виходить провина. Танець і поховання Рижика в дев’ятому епізоді виглядають як сильний емоційний фінал, але історія продовжується. Це шанс закрити для кожного з них власну історію, чи, навпаки, новий виток роздумів про вибір, відповідальність, стосунки й те, що людина залишає після себе?Для мене танець — це кульмінація історії в усіх сенсах. Її емоційна й сенсова вершина. Але як автор я відчував, що ця історія потребує епілогу. З одного боку, жанр певної детективної історії вимагає відповідей. З іншого — для мене епілог був радше метафоричною крапкою у всіх запитаннях, які поставила смерть головної героїні. А я вважаю, що колишня — це і є головна героїня серіалу. Вона присутня всюди, ніби постійно змінюється. І, можливо, вона змінюється більше за всіх інших персонажів. Звісно, вона не змінюється буквально, адже загинула, але змінюється у сприйнятті глядача.Для мене цей фінал був необхідним і метафоричним з багатьох причин. Я відчуваю відповідальність як автор за те, що ми створюємо під час повномасштабної війни, коли навколо так багато речей, здатних відібрати надію. І для мене особисто важливо в час такої важкої війни цю надію давати. Фінал говорить про те, що якщо людина поклала своє життя, то зробила це не дарма, і після неї обов’язково залишиться щось важливе — інше життя. Життя продовжується не лише в тому сенсі, що ти живеш, поки тебе пам’ятають, а в якомусь сенсі — буквально. Саме тому там з’являється персонажка, яку звуть так само, як колишню.Варіантів фіналу цієї історії було багато — я працював над нею понад п’ять років. І за цей час я лише утвердився в думці, що фінал має бути саме таким.
Чим ви надихались, створюючи таку історію? Які серіали та фільми порекомендували б переглянути після «Ховаючи колишню»?Не було нічого конкретного, чим я надихався, окрім життя, яке бачу навколо. Подивіться «Ти — космос». Хоча, скоріш за все, якщо ви читаєте цей канал, ви про цей фільм уже знаєте і з імовірністю 99% його бачили. Подивіться «Мої думки тихі».Іноземні фільми й серіали я рекомендувати не буду — вони й так достатньо відомі. У них знайдуться й інші піарники. А я буду пропагувати українське.
Прочитати мій відгук на серіал «Ховаючи колишню» можна тут, а переглянути кілька епізодів у вільному доступі — за цим посиланням.#фінчеркубрикомQxA
З середини 2022 року мені цікаво, як відбувається виробництво кіно — від ідеї та написання сценарію до роботи з акторами, підбору об'єктивів та монтажу. Протягом всього активного життя каналу я робила «Підсумки року», аналізуючи, як жила індустрія. І цього року я хотіла їх пропустити. Причини різні — зокрема, мені нема що сказати. Я не знайшла «своє кіно»: інтелектуалізація, надмірність, невдале новаторство мене геть втомили. Я не хочу самостійно вишукувати ті заховані діаманти з сотнею переглядів, як і не намагаюся розуміти логіку життя безсенсових блокбастерів. Просто дайте мені хороше кіно, яке я можу легко знайти — більше мені нічого не треба.Прийшов грудень і я все ж знайшла «своє кіно» — Ноа Баумбах мене не підвів. Тепер і підсумки, можливо, випущу.Після «Джей Келлі» тепло на душі, як від «Ти — космос». Лише Баумбах міг випустити таке комфортне кіно у напружений і провальний (як для мене) рік. Це проста, у якомусь сенсі світла, але водночас складна історія, яка розкривається 35-міліметровою плівкою, м’якими кольорами та композиціями Ніколаса Брітелла.Ноа Баумбах знову створює власний хаос і сам його впорядковує: розмови, які починаються в одній точці й закінчуються наприкінці наступної сцени; розмови, де ніхто нікого не чує, і лише нашаровується переживання кожного окремо. Навколо нас так багато людей, і важливо у всьому цьому перш за все втримати себе. Сценарій тонко поєднує гумор із ліричною драмою — грубість не є рисою Баумбаха. І комфорт тут навіть візуальний: світлий простір, багато яскравих кольорів.Це історія любові, цінності пам’яті, батьківства, розставання, дружби та сумнівів у її справжності, пошуку себе у світі, кар’єрі й стосунках, втоми та виснаження, розпачу й сумнівів. Сюжет місцями просідає, але щоразу намагається повертатися до своєї ідеї. Нескінченна напруга й незліченна кількість людей на знімальному майданчику перебиваються камерною розмовою у ресторані, де герой втрачає роботу; приватною телефонною розмовою, де він благає дружину сказати, що його люблять. Серед вечірньої плутанини та занурення у власні думки знаходиться місце неочікуваному вибудовуванню меж і біганині за автівкою як останньому кроку, коли не хочеш відпускати людину.Ноа Баумбах завжди створював кіно із сенсами, ненав’язливістю та приємною картинкою. Він не повчає, але по-своєму змушує подивитися на своє життя — чи на чуже, — зупинитися, видихнути й повірити у щось добре. Він каже, що інколи бігти за чимось може принести і щастя, і розпач, але в будь-якому разі хтось або щось точно варте того, аби за цим гнатися. «Джей Келлі» — це прекрасна театральна постановка, яка стала повнометражним фільмом. Мені дуже подобається ця тенденція у сучасному кінематографі.Через те, що всі актори й акторки у фільмі дуже затишні, здається, що вони просто є «собою». Баумбах, до речі, ніби відчував, що має це проговорити:— Що ви скажете на те, що всі кажуть, ніби ви граєте себе?— Знаєш, як важко бути собою? Якось ризикни.
Думаю, для Клуні це взагалі дуже важливе кіно. Ще зарано підбивати підсумки кар’єри, але остання сцена, ретроспектива — це занадто щемко. І Клуні, і Сендлер гідні номінацій та статуеток, бо нам усім зараз страшенно бракує трішки добра, яке команда цієї стрічки дуже тендітно виплекала.І Ноа Баумбах мене ніби почув — з «ламанням четвертої стіни» (або я нарешті мислю так, як він, у якомусь сенсі).Можна ще раз? Хочу ще дубль.
На каналі знайдете випуск про Ноа Баумбаха.
На Такфлікс вийшла добірка сучасної української анімації «Операція “Анімація”», яку вигадали, щоб разом на трохи вийти з реальності, зачинити за собою двері та анімуватися з ніг до голови. Це сім мультфільмів для дорослих, що створені після початку повномасштабного вторгнення. Більшість — у міжнародній копродукції чи за кордоном, а існування такої української анімації сьогодні — це доказ спроможності та унікальний жест творчого спротиву.У добірці ви знайдете:➖ фільм-претендент на цьогорічний «Оскар» «Я померла в Ірпені» Анастасії Фалілеєвої➖психоделічний «Київський торт» від майстра урбаністичного сюру Микити Лиськова➖«Сага про корову-русалку» – ісландська історія Сашка Даниленка➖антистрес-одіссея «Поза часом» Нати Метлух➖гротескний фільм жахів «Спукі лупс» Стаса Сантімова➖етюд-спостереження за життям з вікна поїзда Маргарити Вінклер та саморефлексія Ірини Литвинової «Життя десь поміж» про мистецтво в часи війни, яка отримала приз фестивалю LINOLEUM.З Днем Збройних сил України і Днем святого Миколая!З промокодом fincher25 ви отримаєте знижку 10% на перегляд «Операції “Анімація”». Промокод дійсний до кінця року.
Камера рухається, камера опускається, знімаючи зі спини. І довгий кадр на екрані. Заходиш звідси, потім ззаду, а потім вниз. Я досі так знімаю, у такому стилі, хоч і не завжди вдало,
— Мартін Скорсезе у новому біографічному серіалі Apple TV+ «Пан Скорсезе».Цим відео поділилась Франческа Скорсезе, аби вкотре нам показати, яким люблячим є її батько. Нещодавно був його день народження. На тендітній комунікації цих двох у соцмережах тримається моя психіка. Якщо ви коли-небудь говорили зі мною про Мартіна Скорсезе, то знаєте, що він — мій «улюблений дід». Ця любов не прийшла одразу: я не розумію, за що так цінують Тельму Шунмейкер, мені часто здаються порожніми сюжети його кіно. Але нескладно відстежити любов Марті до неореалізму та бажання залишити своє ім'я у підручниках з історії кінематографу.Документальний мінісеріал «Пан Скорсезе»не несе особливої художньої цінності, адже в рази кращі роботи ви знайдете у ютюбі від звичайних ентузіастів. Але у хронологічному порядку цікаво відстежити розвиток кар'єри режисера. Якщо ви не читали його біографію раніше, то тепер буде легше зрозуміти, чому Мартін Скорсезе знімав саме таке кіно і як на нього впливало середовище: «Мене вчили, що чоловік повинен був бути сильним, бути ватажком, бути готовим до насильства, тому мені довелось навернутися до релігії, з якою було дискомфортно з 1960-тих». Особливо мені припали до душі моменти, де цей чудовий чоловік із білосніжною посмішкою розповідав про темні сторони свого життя — про те, якими нещасливими були його шлюби, як він любив своїх дітей, але мусив багато працювати, як йому нічого не вдавалося й у справи втручалася цензура; як багато він вклав «себе» у «Скаженого бика»; і навіть про те, про що я ніколи не думала у контексті Скорсезе — що він не бачив сенсу жити й пускався берега через наркотики.На каналі ви знайдете випуск «Про що знімав Мартін Скорсезе».#житомирськийкінофестиваль
У робітничому передмісті Філадельфії агент ФБР очолює спецгрупу, щоб покласти край серії жорстоких пограбувань, організованих сім’янином, якого ніхто не підозрював.
Не знаю, що такого розгледіли у «Завданні»— це проста кримінальна драма з передбачуваним сюжетом і далеко не еталонним виконанням. У нас є дві сюжетні лінії — оперативна група намагається знайти злочинців, а ті думають, як їм сховатися і уникнути відповідальності. Тобто ми все знаємо і з кожним епізодом усвідомлення того, що справу можуть розкрити за добу, все ближче. Але за сучасними розуміннями телевізійного детективу, треба прописати максимум бойовика, драми, пригодницького екшену і, можливо, трішки психологізму. Для мене у цьому серіалі не спрацювало нічого, тому поки не розумію, за що б у ньому зачепитися. Я його дуже швидко забуду, як і попередній проєкт Бреда Інгелсбі, думка про який досі тримається у свідомості виключно через Кейт Вінслет.Частина саме кримінального детективу у «Завданні» є дуже розтягнутою, претензійною, передбачуваною та нелогічною. Але інша половина, що розповідає про особисте головних героїв, виглядала цікаво. Ось тільки мене не покидає думка, як часто буває у цьому жанрі: треба було серіал перетворити у повнометражний фільм для стримінга. Або ж і взагалі аби Інгелсбі нарешті взявся лише за психологічно-драматичний сюжет, до якого його очевидно тягне — це ледь не основний мотив у «Мейр», так і у цьогорічній «Материнській любові» важливіша особиста трагедія, а не трилерна складова. Марк Раффало отримав дуже комфортний образ і цілковите захоплення стежити за його грою. Зараз саме виходять епізоди Hal & Harper, де він грає батька — теж треба звернути увагу (а ще він виконає головну роль у наступному проєкті Лени Данем). Том Пелфрі вкотре довів, що розуміється на тому, які ролі йому обирати, а Емілія Джонс заслужила на свій зірковий час. Саме сукупність всіх цих факторів склала для мене враження, що фінальний епізод є найкращим.За моїми відчуттями це мав бути серіал Apple TV+ — від візуального стилю (середні плани, середня глибина різкості, зелена кольорокорекція з тьмяними тонами) до жанровості, так як HBO зазвичай розширюють ці межі. Вони вміють створювати чи долучатися до дійсно якісних проєктів, наприклад, «Я знаю, що це правда», де теж знімався Марк Раффало, чи «Аутсайдер», який змушує нас ставити питання, а не просто чекати фіналу.Цього року жанр кримінальної драми буде у мене асоціюватися з «Друзями і сусідами» та «Дастером», тобто чимось легким і дещо комедійним, чи «Чорним кроликом» і «Димом», які намагалися привнести в історію хоча б краплю новизни.Мій список найкращих серіалів 2025 року:➖ «Юнацтво»➖ «Друзі та сусіди»➖ «Гіперкомпенсація»➖ «Король гольфу»➖ «Чорний кролик»#житомирськийкінофестиваль
