«Вічне сяйво чистого розуму» Мішеля Гондрі та Чарлі Кауфмана й досі входить до списку 250 кращих фільмів за версією IMDb. Історія кохання, яка за майже дві години перетворюється з нещасливої на щиру та безумовну, насправді не така проста, як може здатися на перший погляд. Це один із тих проєктів, емоції та деталі якого розкриваються з кожним новим переглядом. І навіть коли здається, що весь спектр переживань вже зрозумілий, травматичний досвід головних героїв набуває інших відтінків.До речі, переглянувши «Вічне сяйво» не раз і не двічі, стало цікаво, як би фільм сприймався: а) з лінійною оповіддю; б) з використанням видалених сцен. Простий наратив втрачає свою гостроту, але героїня Наомі у виконанні Еллен Помпео робить Джоела… людиною? Перед нами — Клементина та Джоел: хаотична, різнокольорова вона і мрійливий меланхолік він. Вони шалено закохані й попри все тримаються одне за одного, ховають спогади в найглибших закутках свідомості, де й самі вже ледве можуть їх знайти. Суть була в простому — у прийнятті. Та Наомі стерли дарма: її присутність робила Джоела складнішим — місцями негативним, двозначним, зламаним, але щиро відданим Клементині.Зробіть свої висновки, тут знайдете видалені сцени.