Спробую пояснити цивільним, бо військовим точно все зрозуміло.Втрати противника на напрямку залежать від багатьох факторів. Так, один з них – це рішення командира.І якби це був єдиний фактор – тоді окей, можна було б зробити статистику втрат противника і втрат своїх сил, але…«о Боже, вона вже є!» вже ведеться і ГШ її має, і вона не публічна – що є повністю нормальним.Але давайте перелічимо інші фактори (хоча я впевнений, що теж можу декілька впустити). - Комплектація особовим складом.- Рівень та час підготовки особового складу.- Комплектація озброєнням, технікою АТ/БТ, засобами РЕР, РЕБ,БПЛА, боєприпасами.Умовно у однієї бригади немає тих технічних можливостей вражати таку кількість противника, а у іншої є.- Моральний стан (залежить від безлічі факторів).- Час перебування на лінії бойового зіткнення.- Керування своїм або приданим підрозділом (нагадаю, зараз 90 відсотків, якщо не 100, бригад мають в підпорядкуванні безліч приданих підрозділів) які в свою чергу готують, комплектують їх штатні командири. - ІНТЕНСИВНІСТЬ напрямку – умовно є напрямок, де не відбуваються штурми місяцями, а на іншому - кожен день по 5-10 штурмових дій. Наприклад бригада, яка стоїть на лівому березі Дніпра в Херсоні – буде вбивати менше противника, тому що в них така обстановка, проте у комбрига буде "низький рейтинг" хоч від нього це не залежить.- Географія місцевості та кількість особового складу противника, в тому числі засоби старшого начальника ПРОТИВНИКА. Поле, лісиста місцевість, болота, місто, село без капітальних будівель- диктують умови ведення бойових дій. Також включимо сюди протяжність лінії бойового зіткнення - хтось тримає смугу в 5 км, інші в 15-25 км, і це також тягне за собою комплектацію особовим складом.- Керування власними силами взагалі - приклад бригади, які повністю розділили по батальйонам по різним напрямкам і командир бригади взагалі не керує своїм особовим складом. - Умови ведення бойових дій – старший начальник може перекидати бригаду з напрямку на напрямок безкінечну кількість раз в будь який проміжок часу (бо от він так хоче, він так баче) – чи винен комбриг ? В тому числі старший начальник може забирати в тебе твої підрозділи на провальні напрямки, і давати замість непідготовлених мобілізованих, або не давати нікого. - Засоби старшого начальника – умовно перекидання засобів з одного ОТУ на інше, котрі обирає по своїм особистим міркуванням вище військове керівництво. - Втрати особового складу та втрати позицій – знов таки обов’язковий фактор, який не має права бути публічним до кінця війни. І от вам інша сторона медалі – навіщо все це, а головне на*уя? На що будуть впливати ці рейтинги? На те, що згідно з рейтингу будуть розподілятись озброєння та техніка, або призначатись комбриги на посади? Так статистика існує, вона не публічна і ГШ її має, вона просто не працює.Не працює тому, що це іншими словами перетворюються в «місячну отработку», є безліч способів у*бати фпв в один той самий танк, та подати один танк як 10 - з різних ракурсів, різними підрозділами.Статистика повинна не заохочувати або карати, вона існує для АНАЛІЗУ – кожне питання треба вивчати окремо, чому так відбулось, чому там виходить, а тут не працює – і робити висновки, може людина не та, може умови не ті, може йому задачі такі ставили генерали «вперед вперед».І ТІЛЬКИ ПІСЛЯ ЦЬОГО АНАЛІЗУ відбуваються якісь зміни в середині системи.Але ж нам треба перетворити все в ШОУ! Якщо командири почнуть хвилюватись за свої «рейтинги» - нам всім пізда. З повагою ваш "якийсь там підполковник".
Що ми маємо на сьогодні?1.Витяг з ЄРДР є. Пару днів назад повторно давав свідчення в ДБР. Також свідчення дали, два полковника – Героя України ( ще влітку). Станом на зараз кожен хто вважає що він або його побратими, рідні постраждали від дій генерала Юрія Содоля – може звернутись в ДБР посилаючись на номер ЄРДР, і ті мають прийняти ваші свідчення. В той самий час в заяві моє буте визначено обов’язково місце, час та склад злочину. Для цього рекомендую проконсультуватись з юристами, щоб все було складено «згідно відповідно». Це важливо, для того щоб панове генерали знали що після того як вони використовують особовий склад як м'ясо, потім виступають в Верховній раді з проханням проголосувати за мобілізаційний закон без визначених строків зі словами « Ми вас не підведемо», після цього звільняючись по ВЛК, не зможуть уникнути покарання. Мені написали багато історій на різних напрямках, де я особисто не перебував і не можу підтвердити ці ситуації, але ви як безпосередні учасники цих подій – можете. Це ваш борг перед загиблими побратимами, в першу чергу борг командирів.2. Заробітна платня курсантам- військовослужбовцям. В той день коли я написав пост по зп курсантам- на мене вийшов представник міністерства оборони, з проханням написати доповідну на міністра оборони стосовно проблематики та методів її вирішення. Доповідну мені допоміг зробити мій побратим Юрій «Мілан» Гаврилишин ( Начальник центру комплектації 12брСпП «Азов»), він безпосередньо приймав участь в бойових діях з 2014 після чого навчався в військовому ВНЗ, тому з цією проблемою бореться давно. Станом на зараз, як мені відомо один з заступників м.о. займається вирішенням цієї проблеми, зворотній зв'язок пообіцяли через пару тижнів.
Основна проблематика -це розуміння ( а точніше, нерозуміння) престижності свідомого вибору військової кар’єри. Нажаль, після Другої світової війни цей престиж зник, саме тому у нас ( у противника, доречі, теж) стільки «совкових» дегенератів досі. Це є результатом небажання адекватних освічених людей обирати шлях кадрового військового і на їх місце приходять малоініціативні середньостатистичні вузькомислячі унікуми. Ці унікуми не будуть будувати систему, яка повинна працювати на країну і так як військовий - професія не престижна, то їм плювати на репутацію, вони підлаштуються під систему, яка працює на «угодних». Якщо ти зручний – тобі дозволять красти, у тебе буде 4 квартири та люксове авто ( ректор якоїсь з військових академій не дасть мені збрехати). Я захоплююсь молодим поколінням, які свідомо обрали шлях кадрового військового під час війни. Багато з них виховані прикладом героїчних вчинків добровольчих підрозділів, а також, окремих бійців. Багато з них є дітьми та родичами цих героїв. Ці майбутні офіцери – гарантія існування нашої Батьківщини, а значить- це важливо. І тут виникає когнітивний дисонанс. Бо уявіть, як відчувають себе курсанти, отримуючи 620 грн - вони відчувають себе людьми «нижчого» сорту, у дворовій термінології це називається «проіграний». Проте нагадаю, в моменти, коли приходить наказ – вони висуваються, якщо треба воювати, охороняти кордон або критично важливі об’єкти. Знов таки, окремо відмічу тих, хто повинен за це думати в першу чергу – начальники військових академій, де курсанти -це підпорядкований особовий склад. Було б бажання, рішення проблеми достатньо швидке, але хтось, сидячі на посаді з 2002 року ( 22 мать його роки, Карл!) не знайшов часу на це. Що ми маємо на виході: 4 пункт постанови Кабміна № 704 від 30 серпня 2017 року визначає: розміри посадових окладів розраховуються виходячи з розміру 1762 грн та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт.Далі ми маємо наказ Міністерства Оборони № 260 від 07.06.2018 про затвердження порядку виплати грошового забезпечення, де в Загальних положеннях в пункті 6 визначено - грошове забезпечення курсантів включає : курсантську посадову надбавку.Постанова Кабінета Міністрів № 704 від 30 серпня 2017 р. про грошове забезпечення військовослужбовців Додаток 13 : Схема тарифних коефіцієнтів за посадами курсантів ВНЗ та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти… визначає: курсанти з числа осіб, які не перебували на військовій службі перед зарахуванням на навчання : що навчаються за освітньо-професійними програмами ступеня вищої освіти «бакалавр»: перший і другий курс – 0,35; третього курсу навчання – 0,4; четвертого курсу навчання- 0,45; магістр -0,45.Елементарна матиматика – 0,35 від 1762 грн = 616,7 грн.Таким чином, ми з вами визначили корінь проблеми. Рішення – переглянути постанову кабміну, та збільшити коефіціенти в додатку 13. По моїй елементарній логіці, курсантська посадова надбавка в військових ВНЗ повинна бути не менша (звичайно, бажано більша) за мінімальну зарплату в поточному році, тому і коефіціент по суті повинен опиратись не на чітко визначену суму ( як в постанові Кабміна №704), а на мінімальну заробітну плату в поточному році. Логічно буде і пункт 4 змінити. Далі робота за малим, знаходимо відповідальну особу в МО (сподіваюсь такі є), яка відпрацьовує пропозицію, котру підписує Міністр Оборони та подає на Кабмін. Питання наступне – хто з МО готовий за це всязтись? «Дорожня карта» вже є. Якщо що, мій номер ви знаєте. Або знайду час і напишу вам сам, офіційно, мені не важко.
Дві новини, на які я натрапив в один день .Перша - білгородська область виплачуватиме 31 тисячу доларів підйомних тим, хто підпише контракт з армією рф та піде воювати в Україну .Друга - порівняння заробітньої платні військовополоненого рф в українському полоні - 1500грн, з курсантом війьсковослужбовцем України - від 620 до 790 грн.Вже не знаю, яким чином можна продовжувати так низько та безпринципно плювати на своє населення та військовослужбовців,які фактично дають всім українцям право на існування . Кожен раз, коли я впевнений, що нічого в цьому світі мене більше не здивує- або політики, або вище військове керівництво просто ніби каже «холд май бір» і плює в лице всім військовим в першу чергу. Але все ж таки, як ви бляха мене дістали, як же ж всі ви мене бісите. Прекрасний вигаданий персонаж Алана Мура Ророшах казав так : « Ліберали, інтелектуали, солодкоголосі балакуни…».Більшість нардепів, котрих ви обрали, тільки і пиз*ять про проблеми, але по факту роблять мінімум( або ніхіба)- бо бояться втратити посади, кормушки, статки. Для них це гра в картковий будинок з Кевіном Спейсі . Кожен переслідує власні інтереси, але не інтереси держави.Чи достойні ви того, що виборює вам кожен день українська армія? Втім, не дивлячись на мою, як мені здається логічну агресію, так сталось ,що: як немає тих, хто серйозно береться за вирішення проблеми з відповідальністю вищого військового керівництва, так і немає тих, хто глобально береться за боротьбу захисту інтересів та престижу курсантів військовослужбовців. Так, є невеличкі групи самих курсантів, котрі борються самі за себе в тому числі та окремі військовослужбовці, проте ресурсів ( в тому числі медійного) їм не вистачає. Це іронічно доречі, ви всі так любите критикувати оон ,що воно «стурбовано», а самі шо? Що зробили після того, як прочитали цю новину? Може петицію створили, може написали депутатське звернення, може вивчили це питання і знайшли методи його вирішення? Як кажуть в англомовних країнах «shame on you”. Але ж солдат 18 років не винен ,що ви такі безвідповідальні . Факт залишається фактом- генералам і більшості українського суспільства по*уй в даній ситуації на курсантів. А тим, кому не по*уй і хто знає ,як можна виправити дану ситуацію, напишіть мені в приватні. Якось качнемо з вами цю історію.
Сьогодні вперше виступав перед судом. І сьогодні ж повертаюсь назад на Торецький напрямок. Я був готовий до відмови, але хотів почути її особисто. Чи здатні судді сказати мені, що в моїх свідченнях стосовно генерала Содоля немає складу злочину. Коли мені надали слово, я наголосив на тому що хочу побачити справедливість. Станом на зараз розслідування проводяться майже по всім командирам бригад, проте деяке військове керівництво відчуває безкарність за свої дії. І тільки справедливий суд може захистити тих, хто насправді віддає своє життя заради Батьківщини, тих хто воює в окопах. Якщо не буде відповідальності- генералітет продовжить воювати людьми як пішаками, але ми не росіянє, ми не маємо права так робити. Те що ми бачимо на передовій - виснаження, це результат попереднього керування бригадами як мʼясом. Це не повинно відбуватись знов.Рішення суддів наступне :Сьогодні Київський апеляційний суд скасував ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва Мєлєшак О.В. від 19 серпня 2024 року у справі №761/24500/24 провадження №1-кс/761/15750/24 та постановив нову Ухвалу, якою зобов’язав уповноважену особу Державного бюро розслідувань, до компетенції якої входить внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, не пізніше 24 годин з моменту отримання копії судової ухвали, прийнятої за результатами розгляду даної апеляційної скарги, в порядку статті 214 КПК України, внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 425 Кримінального кодексу України на підставі Заяви Кротевича Богдана Олександровича.Це великий крок вперед але ще не перемога. Я дуже вдячний Тетяні Гончарюк та всій команді юридичної компанії MORIS - приємно бачити як працюють професіонали своєї справи, дякую за надзвичайну підтримку. Я дякую суддям Київського апеляційного суду- сьогодні ви приклад справедливості, якої дуже не вистачає. Ви заклали свій вагомий внесок в фундамент майбутнього нашої держави . Е. Гемінґвей казав : « Світ ламає всіх, і багато хто стає після цього міцнішими на зламах. Але тих хто не ламається, він убиває.», - на що я б відповів- « А наш обовʼязок лише кинути йому виклик і перемогти, як би складно не було ». Будьте впертими.
Для тих,хто ще не бачив- подивіться відео викрадення та розстрілу людей ХАМАСом. Жінок , дітей, літних людей. Це відбувається в Ізраїлі, де,як багато хто з вас вважав, все добре-армія, технології і т.п. Обов’язково подивіться . Що буде з цими людьми ? Їх розстріляють, зґвалтують ,стратять . Ще добу тому вони жили в повній впевненості у своїй безпеці. Ця безпека є ілюзорною. Її не існує. Немає місця ,де ти будеш захищений на сто відсотків. Від війни неможливо втекти, від війни неможливо сховатись, війну ні в якому разі не можна відкладати - війну можна тільки перемогти. Чи могли сили Ізраїлю захопити Сектор Гази? Впевнений ,що могли. Мабуть, заважали міжнародні домовленості, підігравання рф, нейтралітет стосовно війни в Україні та намагання всидіти на двох (або й трьох) стільцях. І де це все зараз? Хто захищає тих жінок і дітей ,які будуть замордовані ? Міжнародні домовленості? Гарантії безпеки? Вже відбувається зачистка захоплених міст, проте, де була супер підготовлена армія , коли людей викрадали озброєні формування в босоніжках з автоматами (да і те не всі озброєні)? Чи піде держава на перемовини стосовно обміну своїх громадян на,наприклад, території? чи почне Ліван "збройну агресію "? А також, додатково подивіться відео ракетних ударів Ізраїлю по цивільній інфраструктурі Сектора Гази. Легко казати про перемовини та висловлювати занепокоєння , коли війна десь там,а не у тебе на вулиці. А багатьом треба зрозуміти, що це війна і вона така- лицемірна, бридка, брудна і жахлива.Ми маємо вчитись на своїх та чужих помилках. Інші країни мають вчитись та не бути гіпокритами. Допомога Україні всіма можливими засобами не може залежати від бажання чи небажання окремих людей. Якщо ми не знищим їх- вони знищать нас. Наша війна -це війна не тільки за наше право існування,а й за право існування західних країн в тому числі .
32 рік незалежності .Незалежність - це можливість приймати самостійні рішення, які підкоряються власним бажанням та інтересам і не потребують зовнішніх вказівок та наказів. Я вже давно зрозумів, що деякій частині суспільства не потрібна незалежність. Колись мені було важко це сприймати, але зараз певно, що я досить флегматично дивлюсь на таких людей. Одні обирають будь яке життя навіть якщо воно буде в рабстві, інші готові віддати його заради останніх хвилин власної незалежності. На допиті в «Лєфортово» мене спитали, що для тебе є Україна? Я відчував це, але було досить важко пояснити. Час йде, погляди формуються, сподіваюсь так буде до кінця життя, бо як тільки я буду вважати, що знаю все то, стану найтупішою людиною на світі. Зараз для мене Україна це незалежна нація, це ті хто прийняли рішення бути незалежними. Ті хто пішов на війну, ті хто залишився в країні та повністю віддається спільній справі, ті хто готовий нищити ворогів України в будь-якому куточку світу . Україна дорівнює незалежності, свідомому вибору самостійності. І тільки зараз більшість розуміє, що цей вибір не дається задарма, його треба постійно захищати, виборювати, вигризати, як і майбутнє України, яке буде існувати тільки якщо за нього боротись. Пам’ятайте про тих, завдяки кому ми маємо змогу жити в цей день, пам’ятайте про тих хто віддав життя за Україну, пам’ятаєте про полонених українських військових, пам’ятайте про моральний обов’язок перед країною та ними!
Рік і дев’ять років. Я часто замислююсь про те, чи міг би я уявити собі ситуацію в якій перебуваю, рік тому, або дев’ять років тому. Постійно приходжу до висновку що всесвіт непередбачуваний як настрій розпещеноі дитини. Дев’ять років назад я не міг уявити обставини в яких ми опинились рік назад під час оборони Маріуполя, не міг уявити перебіг подій оборони Азовсталі. Рік назад, потрапивши в полон, не міг уявити обставини в яких опиниться бригада зараз. Сидячі перед рідними загиблих та полонених побратимів, я замислююсь де той логічний ланцюг подій який привів мене сюди. Комплектація бригади, оборонні дії/ наступальні дії, політичні інтриги, стратегічне бачення, відстоювання честі та чистоти імені підрозділу, тисячі полонених побратимів, кілька тисяч рідних цих самих побратимів, відсутність командира на якому тримається майже все. В якийсь момент ти згадуєш що ти людина, звичайний військовослужбовець. Не кадровий військовий, а доброволець, який просто розуміє що так треба для країни, так треба для підрозділу, так треба для побратимів. В цей момент тобі просто х*уярять по моралі ті, хто дозволяє собі ніх*я не робити, відпочивати, закривати особисті питання, взагалі класти на війну. Паралельно ще фразочки типу « приділи увагу собі». Серйозно? Безліч наших друзів не дожили і до 25 років і віддали життя за Україну. Безліч дітей загинуло по всі краіні не доживши і до 5 років. Через декілька місяців їх згадають лише їх рідні, якщо вони залишились в живих.А ти? А ти повинен ненавидіти себе за думки про слабкість . Ти занадто багато віддав себе заради цієї справи, щоб потім сказати «достатньо». Саме так , занадто багато. Вибір закінчується тоді, коли ти прийняв рішення. Рішення не бути покидьком. Певно через це рішення так багато офіцерів , сержантів і солдат залишаються в Азові і їб*ашать. Певно через це рішення вони не звертають уваги на своє здоров’я, свої побутові та цивільні проблеми. Вони їб*ашать за тих хто в полоні, за тих хто загинув, за тих хто живий, за своє рішення. За мертвих, за живих і ненароджених. Це маршкидок на виснаження і с*ка ми його подолаємо. 9 років, один рік, сотні років - пох*й. Все одно, якби в нас була можливість повернутись і зробити вибір ще раз, ми би пройшли цей шлях ще раз.
Велике полювання. Українська нація прийняла рішення, ми прийняли рішення ким ми є. Ми відмовились бути худобою в цьому світі. Ми ніколи не приймали долю рабів. Ми — мисливці, які вбиватимуть свою здобич, поки не винищать повністю. Ми обрали цей шлях давно. Шлях повний сумнівів і боротьби з власним я. Боротьби з егоїстичним бажанням жити своє життя, і вибором боротись за те, щоб жили інші, боротьби за власну гідність. Дев’ять років це довгий шлях. Чи побачимо ми його завершення? Я не знаю. Проте сам шлях — і є наша мета. Відкинути сумніви важко, і було б дивно, якби цей шлях був занадто легкий. Але чи є в нас інший вибір? Коли ти приймаєш шлях боротьби, тільки тоді в тебе є вибір. Бути здобиччю обрали вони, воювати без мети обрали вони, помирати без честі, бути забутими власними родичами, які з задоволенням заспівають дифірамби своєму верховному кату за те, що той послав на убой їх дітей, братів та чоловіків. Наш шлях протилежно інший. Мета кожного мисливця — це полювання. Велике полювання за здобиччю. І ось воно вже на порозі. У тебе є трохи часу підготуватись, аби вирушити у визвольний похід. І коли ми здобудемо смерть в бою, ти станеш замість нас. І як і ми згадуємо наших братів та сестер полеглих в боях, ти будеш згадувати нас. З посмішкою, з відчуттям заздрості, з відчуттям боргу. Цей борг буде рушійною силою, яка не дасть тобі звернути з обраного шляху. Він буде вимагати брати на себе відповідальність і сварити самого себе за відчуття егоїстичної слабкості. Але це і є свобода, твоя свобода перед самим собою. Здобудь її і тоді, ти зрозумієш що здатен на велич .
Проаналізував наявну інформацію по своєму полону в москві. Вже точно можу сказати, в якому блоці, в якій саме камері я та «Редіс» сиділи в «Лефортово». Перебуваючи в одиночці близько 120 днів , одразу почав звертати увагу на деталі, які змогли б мені потім дати зрозуміти де я точно був . Користі з цього небагато, проте як на мене - непогана розминка для мозку .1.В щилину в 1 см бачив дві будівлі навпроти (одна цивільна з ліва від мене , друга з решітками праворуч , лівий кут якої я також міг розгледіти по ринві- сусідній блок)- через що зміг опізнати матеріал даху(метал на обох будівлях) та колір стін. 2.Щоденно після прийому їжі під вікном , чітко було чутно викидання сміття в баки. Також кілька разів на місяць було чутно прямо під вікнами роботу сміттєвозу. 3. Наприкінці травня кілька разів чув крики «Халява прийди» - зрозуміла наявність гуртожитку поряд. 4.Під вікном була витяжка (звук якої я звичайно чув)5. Рух сонця можна було зрозуміти по тіні в камері , що дозволило приблизно зрозуміти в якому напрямку північ. 6. При видачі їжі можна було побачити камери знизу , та номери на них - з чого мені відомо що знаходився я на другому поверсі . Додатково було видно, що окрім камери навпроти , праворуч від мене було ще дві двері до стіни - кінець блоку.Всі ці фактори співпали з наявними фотками цього закладу в загальному доступі в мережі. В сусідній камері знаходився командир полку Азов підполковник Денис Прокопенко, з яким я перестукивався. (Останнє фото камера #1 - де був я , #2 - де був «Редіс»)
