Богдан Кротевич | Так сталося, що 5 квітня я мав честь виступити на відкритті Молодіжної...

Так сталося, що 5 квітня я мав честь виступити на відкритті Молодіжної столиці Європи у Львові. А вже 5 травня — перед студентами та викладачами університету Григорія Сковороди в Переяславі. Для мене такі зустрічі — це мій особистий обов’язок. Обов’язок дорослої людини перед наступним поколінням. Я ніколи не приховував своєї позиції: моя боротьба — за незалежність України, отже — за насамперед ваше право, обирати власне майбутнє.Я переконаний — саме молодь має це право. Бо кожне нове покоління розумніше, глибше й вільніше за попереднє. Сьогодні це бачить увесь світ. Ми стали свідками того, як дорослі часто ведуть себе безвідповідально. Іноді — гірше за малих дітей. Але саме діти, саме молодь, знову і знову рятує цей світ від наслідків дорослого безглуздя. Саме молодь стає першою, хто виходить на боротьбу проти свавілля влади — як це було під час Революції на граніті та Революції Гідності. Саме молодь першою приймає бій і, без тіні сумніву, віддає життя та здоров’я заради майбутнього українських дітей — як герої Крут, та добровольці в перші дні війни як в 2014 так і в 2022 роках .Що ж, зараз мені 32. І я щодня намагаюсь нагадувати собі, що головне — не стати тим, хто веде цей світ у прірву. Можливо я і маю трохи досвіду. Так, я бачив дещо, десь бував. Але саме молодь — зі своїм сприйняттям, своїми ідеями, своєю внутрішньою свободою — є головним фундаментом нашої країни.Тому я окреслив собі достатньо просту задачу: виборювати незалежність — і не заважати молоді будувати майбутнє. Не нав’язувати. Не повчати. А ділитися. Головне з повагою, не дивлячись на присутність або відсутність «досвіду».На таких зустрічах для мене надзвичайно важливо, щоб кожен, хто має запитання, міг його поставити. Бо я завжди тримаю в голові одну просту думку: можливо переді мною зараз стоїть майбутній президент, полководець, науковець чи культурний діяч. І кожен заслуговує на стільки уваги, скільки йому потрібно. Так було у Львові: після виступу ми стояли на вулиці три години — допоки кожен не почув свою відповідь. І це мене надзвичайно мотивує. Пам’ятаю, одна людина — мабуть, вчителька — запитала: «Як зробити так, щоби молодь не соромилась ставити запитання військовим?» Я відповів що це наша відповідальність. Відповідальність дорослих. Ми повинні створити умови рівного діалогу, і тільки тоді студентам, учням, підліткам буде комфортно вести відкритий діалог.Бо може досвід і має вагу, але майбутнє — важливіше. Програє той, хто живе минулим або застряг у сьогоденні. Виграє той, хто живе заради майбутнього.Не чекайте, що хтось зробить щось за вас. Дійте. І не соромтеся просити допомоги у своїх друзів, у своїх рідних. Це не слабкість — це зрілість. Це відповідальність за справу, яку ви обрали.Порівняно з тим, що я пам’ятаю зі своєї молодості, сьогодні ми вперше спостерігаємо, як народжується справжня національна ідентичність — така, якої не існувало за всю тисячолітню історію Великої України. І наше завдання зараз — зберегти це зерно, захистити його, щоби воно проросло в могутню, незламну Українську державу.