Марафон експрес-відгуків, vol. №3Рятівника не буде, рятуємось самі!«Самотні серця»Натанаель Вест(що можна подумати про роман за обкладинкою та анотацією)О, як цікаво, люди у безвиході під час Великої депресії будуть писати листи зі своїми проблемами в газету «Пост-диспетч», а редактор рубрики «Самотні серця» — міс Лонлігертс (Lonelyhearts) має написати на них відповіді. Напевно книга буде в напів епістолярному жанрі: ми будемо читати листи зневірених, а ще те, як редактор буде підбирати слова для підтримки, можливо там ще буде лінія з його особистими проблемами. Ще й така рожева обкладинка, що викликає надію на геппі енд… (про що насправді ця книга)Хук з правої: Декілька листів в романі справді буде, проте весь фокус буде зосереджено на головному героєві — це чоловік з псевдонімом міс ЛонлігартсХук з лівої: Читаючи листи, він впадає у стан відчаю та звертається до різних способів сублімації: алкопригоди, секспригоди, а крім цього цинічний бос міс Лонлігертс пропонує йому очищення через мистецтво:Не забуваєш ти і про насолоди інтелектуальні. Ти трахаєшся під картинами Матісса і Пікассо, ти пʼєш з келихів доби Відродження і незрідка проводиш вечір біля коминка з Прустом і яблуком
Зрештою бос порівнює мистецтво з релігєю, що є опіумом для народуДвоєчка: А міс Лонлігертс якраз і подавай цей опіум! Цікаво, як автор-єврей робить зі свого героя христоподібну постать, яка була б тільки рада врятувати світ, позбавлений цінностей. Проте виявляється, що в сучасному світі релігія — це зламаний інстумент. Дуже показово на початку текста акцентується увага на зламаному розпʼятті — розпʼятий Ісус без хреста просто висить на голій стінТроєчка: Загалом Натаніаль Вест в своєму тексті частенько звертається до іронії. Крім Христа без хреста та підступних приколів боса є ще як мінімум один цікавий момент: редактори видання першочергово ставилися до колонки «Самотні серця», як до невинного жарту. Може памʼятаєте, як Брюс Всемогутній в однойменному кіно спочатку недооцінив кількість людських молитв? Так ось тут також простежується ця вічна тема пошуку рятівника. Але рятівник Веста не дає собі раду та зазнає долі свого архетипаАперкотік: Текст написано у 30-х — як відомо, непростий період для Сполучених Штатів. Саме тоді в журналах справді існували колонки на кшталт «Самотніх сердець». У своєму творі автор тонко показує, як реальні людські трагедії перетворюються на щоденний контент — і як людський біль радше продається, ніж лікується(плюси)• вся книга — це один суцільний плюс! Це короткий концентрований текст, який читається на одному диханні. Тут одночасно є динамічна історія та місця, де з лопатою можна розкопувати сенси (мінуси)• мінус тільки в тому, що анотація та оформлення книги може просто сформувати неправильні очікування читача (як читати)Це однозначно не розважальне чтиво, проте є велика вирогідність, що коли ви почнете читати (зранку чи вдень з чистим розумом, з олівцем та з великою чашкою чаю) то відірветесь від книги тільки коли перегорнете останню сторінкуЩиро раджу, 8/10!#зк_відгук
Марафон експрес-відгуків, vol. №2Чи все пробачає молодість?«Привіт, печале»Франсуаза Саґан(вступ)Вперше я прочитала цю книгу, коли мені було 14 років (знайшла в бібліотеці мами на моїй тоді улюбленій поличці з, простигосподи, Паоло Коельйо). Усе, що я пам’ятала про книгу це те, що сюжет був захопливим, а героїня була бунтаркою (що ще треба, щоб книга сподобалась мрійливому підлітку!). Друге прочитання, звісно, додало барв: героїня для своїх часів виявилась не просто бунтаркою — вона буквально зламала уявлення про те, як має поводитися 17-річна француженка у 1950-х. Крім того, сексуальна свобода юної героїні стала новим кроком у подоланні обмежень для жінок у тогочасній ФранціїДруге прочитання змусило мене вдруге полюбити Сесіль, хоч вона й абсолютно контроверсійна персонажка, а місцями — відверто інфантильна провокаторка. Але я голосую за Молодість усе пробачить!У романі транслюється слизький шлях дорослішання — від прощупування кордонів та ігнорування відповідальності до зіткнення з наслідками жорстоких ігор у вигляді попередження, проте не покарання(про що книга)17-річна Сесіль разом зі своїм батьком — майже світським ловеласом — їдуть на відпочинок у Французьку Рів’єру. Там вони отримують абсолютне задоволення від сонця, моря, пляжу, а ще легких любовних пригод. Проте градус легкості швидко змінюється, коли до них у гості приїжджає подруга сім’ї Анна зі своїми строгими правилами, консерватизмом і абсолютним переконанням, що краще б Сесіль готувалася до свого екзамену з філософії, а не без кінця розважалась. Зрештою Сесіль влаштовує цілу гру, яка матиме неочікувані для всіх наслідки (так, буде твіст!)(плюси та цікавинки)• авторка написала цей текст у 18 років! Попри такий юний вік, текст виглядає доволі зріло, крім того, в ньому місцями відчуваються луни екзистенціалізму, а поетична назва відсилає до вірша Поля Елюара.• загалом у романі є чітка візуальність образів, легкість, наче дихання Середземного моря, динамічність та сконцентрованість. При цьому текст повністю позбавлений примітивності. Тут не буде п’ятишарової глибини, проте краса тут є(мінуси)*цвірінькає цвіркун*(як читати)Звісно, бажано було б зібрати валізу з легкими сукнями / нарядними костюмами, туфлями на підборах / шкіряними лоферами, які вже три роки лежать невзуті, та відправитись на Південь Франції (там, до речі, якраз скоро стартує Каннський фестиваль) і там, попиваючи смачний коктейль та одним оком споглядаючи срібну поверхню Середземного моря, насолоджуватись Саґан.Є ще другий, взагалі не гірший варіант: беріть влітку відпустку та приїжджайте в Одесу — я вам розкажу про один крутий пляж, який майже не відрізнити від півдня Франції, та підкажу, де у нас роблять найкращі коктейлі!Книга супер, раджу для легкого читання, 8/10!#зк_відгук 177 (13)
Марафон експрес-відгуків, випуск №1Емоційному тексту — емоційний відгук «Гемінґвей нічого не знає»Артур Дронь(вступ. буде дуже здалеку)Сьогодні я була на лікувальному масажі, та десь на середині сеансу виявилось, що мій лікар пережив окупацію в Херсоні (це вартувало б окремої серії дописів). Розповідь припала якраз на момент, коли він розминав мені задубілу спайку, було боляче. Це був один з тих випадків, коли історія про пережитий ад була не якимось віддаленим текстом з книги чи новин, а стала чимось набагато ближчим.Так ось. Попри те, що історія Дроня якраз має форму тексту, вона магічним чином справила на мене дуже схожі враження, немов ми з автором сидимо поряд, та я слухаю його історію, його голос: щирий, відвертий, емоційний(про що книга)Це збірка коротких текстів молодого військового, який під різними ракурсами торкається теми нашої війни. Тут зафіксовано реальні трагічні історії людей, тут є роздуми про Бога (автор — релігійна людина, але елегантно не навʼязує своєї віри), тут є про ситуацію навколо фронту відносно натюрмортів з їжею, тут є спілкування з журналістом, у якого все не так однозначно, тут є Шевченко і ко в рюкзаку.А ще тут є розчарування в Ремарках, Гемінґвеях, Юнґерах, Воннеґутах, Гешаках і питання: «За яку тоді літературу нам вхопитися у цій війні за існування?»(плюси)• нова щирість.Попри те, що автор іноді доволі іронічний у своїх висловлюваннях, одночасно відчувається щирість та відвертість.• худ. прийоми.Попри те, що викладений текст є практично нонфікшном, Дронь цікаво грає з формою, наприклад, тут є центральна трагічна історія, яка повторюється декілька разів із уточненням певних деталей.• книга-пігулка.Це хороша книга для того, щоб єднати українців, вона може бути точкою для спільного переживання болю(мінуси)Знаєте, якось важко критикувати текст, де людина описує власний травматичний досвід, тому скажу в загальних рисах:• місцями не вистачило напівтонів.• все ж таки не відгукнулися розчарування автора щодо Гемів та Воннеґутів (проте у Дроня з Гемом були ну дуже близькі стосунки, що навіть свою зброю він назвав Ернестом, тому тут однозначно є ще й дещо особисте!)(як і кому читати)Мені здається, що я була останньою людиною в Україні, яка ще не прочитала цю книгу)) тому краще розкажіть, як книга вам🤍
Друзі, а хто планує іти на Книжкову країну, які плани на покупки / події? (поділіться радістю з людиною з Одеси😛)А у мене такі книжкові новини за останній час:• купила «Одержимість», бо наклад сторімко закінчується, а треба читати, бо лектори з лекторію «Зʼїж книгу» дуже рекомендували!• поки їхала з Києва додому прочитала Дроня, а ще загубила книгу в автобусі, а ще сьогодні вона знайшлась і я її забрала! Відгуку бути!• учасники мого книжкового клубу обрали книгу травня, і це — «Коханка французького лейтенанта» мого улюбленого письменника Джона Фаулза🥳 Анонсу бути скоро!• йшла сьогодні з лікарні (лікую спину, дай бог мені здоровля) та побачила міні барахолку, підходжу, а там серед Достоєвського і Пікуля лежить старе прекрасне видання Ірвінга «Доки я тебе не знайду» за 200 грн, будемо вважати що це компенсація за болючий масаж😛Пишіть, як у вас справи, що нового! До речі, я вам дуже вдячна за купу лайчиків під ось цим дописом, бо для мене дууууууже важливий зворотній звʼязок від вас, та загалом думаю над рубрикою, де б ми з вами могли трошки більше спілкувалися💚Обіймаю ніжно!
В день народження великого Шекспіра принесла нам цікавинку з чатику книжкового клубу «Зʼїж книгу» (наразі якраз читаємо «Макбет»!)Текст Макса Нестелєєва —>🥳23 квітня – Міжнародний День Шекспіра 🎉 (ще й цьогоріч 410 років з Дня смерті). тому постає резонне питання: як сьогодні бухати святкувати?що ж пили у часи Шекспіра?здебільшого пиво, ель й оковиту, бо вино було дороге (в п’єсах є бордо, кларет, мальвазія, «канарі») + веселий Фальстаф з «Генріха ІV» оспівує sherris sack, непідсолоджений херес.А молодий бешкетник, принц Уельський,Діждеться ще від мене. Я б йогоВтопив у кухлі пива, та боюся,Що цим лише потішу короля («Генріх ІV»)Батько Шекспіра був офіційним дегустатором елю в Стратфорді, поруч з «Глобусом» була пивна, та й під час вистав у залі вільно продавали пиво.а в «Макбеті» п’ють вино, хоча, якщо ви охороняєте короля, то, певно, не варто 😉 тому й лунає фраза «вино життя розлите, тільки осад» + згадано вассайл (в укрперекладі — «брага»)але обережніші 😜 зі святкуванням, бо:Воротар: Пияцтво, певна річ, до трьох речей призводить.Макдуф: А до яких це трьох речей?Воротар Відомо, сер,— червоний ніс, мертвий сон та бігання до вітру («Макбет»).
Як переклад Муракамі на німецьку втратив 300 сторінок оригінального тексту + приємний анонс для нас всіх!Існує два німецьких переклади роману Харукі Муракамі «Хроніки заводного птаха» — з англійської та японської. І вони відрізняються між собою майже на 300 сторінок. Як так вийшло — давайте розбиратисьУ 1998 році вийшла перша його німецька версія під назвою Mister Aufziehvogel, яку переклало одне подружжя, але не з японської, а з англійскої. З книги видавництва Knopf. І виявилось, що саме Knopf й скоротило роман. Там вирішили, що здорова книга може кепсько продаватись і буде доцільніше повирізати цілі розділи, купу сцен і детальні описи, щоб просто книга не здавалася надто товстою для ринку. Муракамі тоді ще не був таким відомим і не сильно навʼязував свої норми. Тому просто пішов на компроміс з видавництвом. І саме через скорочену американську версію, скороченою вийшла й німецька (а з нею іще декілька)У 2020 році з’явився новий повний переклад Die Chroniken des Aufziehvogels від Урсули Грєфе, яка працювала вже безпосередньо з японським оригіналом. Перекладачка відновила всі раніше вирізані фрагменти і так книга розрослася до майже 1000 сторінокЦікаво, що англійською повного перекладу роману так і не зʼявилосьПроте зараз ми всі знаємо, що агенти Муракамі настільки прискіплеві до перекладів, що ми досі ніяк не можемо побачити книжки автора українською, але цю історію про КСД ви і так знаєте😏. Чекаємо тепер Муракамі від Artbooks!з’їж книгу & radial matrix
Якби у вас була можливість провести ніч у музеї — який би музей ви обрали та чому? Пишіть в коментарях!Я також напишу, але спочатку крута історія: В 2018 році французьке видавництво Editions Stock запустило проект, концепція така: письменнику дають можливість повести ніч у музеї, а потім він має написати текст про свій досвід. Письменниця Jakuta Alikavazovic обрала провести ніч у Луврі та описала цей досвід у тексті «Like a sky inside». Підготовлена до ночі героїня розмірковує не тільки про мистецтво, а й занурюється у спогади, зокрема про те як її батько, після кожного з їхніх численних візитів до Лувру запитував, як саме вона б украла Мону Лізу)) З деяких оглядів які я прочитала, здалося що якраз «крадіжка» зокрема і є наскрізною темою цієї історії, проте не у прямому сенсі, а швидше йдеться про крадіжку певних атрибутів для створення власної ідентичності. Книга дууууже зацікавила (є тільки франц. і англ.)В якому музеї я б залишилася на ніч?У музеї Прадо в Мадриді. Бо якщо проводити ніч із якимось художником, то точно з Франсіско Гойєю та його «Сатурном, що пожирає свого сина» (але насправді там ще багато всього, що я ніжно люблю)
Друзі, запрошую вас взяти участь в квітневому лекторії та послухати лекцію найпрекраснішої Богдани Романцової на тему:Сильні письменниці: революція у літературі(а ще вмикайте відео, там Богдана нам передає привіт та розказує про лекцію!)Історію літератури творили і продовжують творити яскраві мисткині: рішуча емансипантка Олена Пчілка, спостережлива фотографиня Софія Яблонська, сучасна інтелектуалка Оксана Забужко. На лекції поговоримо про те, як бачити в їхніх творах більше, ніж просто сюжет. Як різні хвилі феміністок виборювали права у Європі у ХХ столітті. Як Марґарет Етвуд передбачила «еру Трампа». Чому для А. С. Баєтт, таке важливе вікторіанство. Як жінки змінили жанри антиутопії та історичного роману. А ще: чи правда, що Косачі робили найкращі наливки у регіоні, чому французька філософія неможлива без вина і як прочитати «Музей покинутих секретів» Оксани Забужко й вижити• 23 квітня (четвер), 19:00• Google meet• 90 хв лекції + 15 хв на наші запитання • участь — 550 грн (та 350 грн для учасників клубу)• буде відеозапис лекціїДля запису пишіть @krilistva🤍
Ода гуманізму, або як ніжна любов до літератури розкриває велич маленької людиниДжон Вільямс«Стоунер»(передмова)Є книги, після яких хочеться сповільнитися, заплющити очі й подумати про власне життя. «Стоунер» — саме така. І це дивно, бо перед читанням у мене було чимало скепсису щодо неїПо-перше, книга підозріло дуже популярна. Її обожнюють як досвідчені критики, так і зовсім молоді читачі. А як відомо, щось надмірно популярне, нерідко виявляється мильною бульбашкою. По-друге, обкладинка українського видання відверто погана (хоча, як з’ясувалося, вона не має абсолютно жодного стосунку до тексту)Утім, після прочитання скепсис зник. І стало зрозуміло: ця книга справді варта уваги(основна частина)Джон Вільямс написав «Стоунера» у 1965 році. Тоді роман не став особливо популярним і здобув нове життя лише близько 15 років тому, коли його перевидали в Європі. Цікаво, що книга з людиноцентричним наративом з’являється одразу після хвилі постмодернізму з притаманними йому іронією та цинізмомРоман описує життя звичайної, на перший погляд нічим не примітної людини — викладача літератури Вільяма Стоунера. Про такого, як він, легко сказати: народився, вчився, одружився, працював, помер. І це не спойлер так як на самому початку автор саме з цього і починає свою оповідь майже в стилі біографії, причому тихої і безбарвноїВільям Стоунер народився в родині фермерів. Згодом він поступає до університету, щоб вивчати сільське господарство і повернутися додому допомагати батькам. Але тут відбувається перший і головний поворот: герой закохується, причому не в людину, а в англійську літературу Далі настає низка подій, про які ви прочитаєте самі (і, швидше за все, за 2–3 підходи, бо відірватися від історії майже неможливо!). Ця низка подій буде описана монотонним голосом і без пристрастей, проте не без краси і тонкощів, і ось деякі з них (без спойлерів):• На тлі життя Стоунера буквально проносяться ключові історичні події: Перша світова війна, Велика депресія, Друга світова війна та окремо Перл-Гарбор. Проте автор фокусує всю увагу на житті героя та його переживаннях щодо зовсім інших тем. Війни у книзі віддзеркалюються немов примари у вигляді спогадів, наприклад, про загиблого друга або у вигляді спорожнілих університетських аудиторій. Вільямс елегантно ставить у центр оповіді життя та почуття людини, а не «більш важливі» глобальні світові проблеми• Хоч Джон Вільямс і пише на початку книги, що всі події вигадані, в тексті є очевидні біографічні перегуки: і герой і автор є викладачами, а ще обидва розчаровуються в академічному світі (про друге можна писати окремий текст!).Але найцікавіше те, що Джон Вільямс, бувши колишнім учасником війни, не дає піти на війну своєму герою. Стоунер відмовляється служити та використовує належну йому відстрочку від армії• І трохи СПГС: цікаво, що ім'я головного героя (Вільям Стоунер) ніби складається з імені самого автора (Джон Вільямс) та імені вчителя головного героя (Арчер Слоун), на якого в результаті він багато в чому стає схожим, у тому числі у відданості справі свого життяПро що ця книга.Це роман про гідність звичайного життя. Про те, що внутрішні переживання «непомітної» людини мають не меншу вагу, ніж долі тих, кого вважають великими героями! А ще ця книга про любов та нелюбов, про доленосні розвилки, про вибір, про дорослішання та старіння, про батьківство, про все те з чого складається життя!Це книга, після якої хочеться заплющити очі, уявити себе в старості і дати пару трійку порад собі молодому(завершення, суб'єктивно)Чи переоцінено цей текст? Точно ні. Незважаючи на те, що місцями в історії зустрічаються не зовсім елегантні твісти в стилі Санта Барбари, це тонкий, чесний і гуманістичний роман про тихе життя, яким насправді живуть мільйони людей на землі! Щирий рекомендасьйон, 8/10#зк_відгук 175 (11)
Що хвилює людство, можна відчитувати не лише за номінаціями на «Оскар», а й за короткими списками літературних премій.До вашої уваги — про що говорять книги шортлиста Міжнародного Букера 2026:1. «The Nights Are Quiet in Tehran» by Shida Bazyar• мова оригіналу 🇩🇪німецька, дебютний роман• теми: Іран, революція, гноблення, опірДія роману охоплює чотири десятиліття, з 1979 по 2009 рік, і оповідає історію втечі однієї родини з Ірану та її повернення назад; у романі поєднуються голоси, точки зору й історії членів однієї родини. На написання твору письменницю надихнула історія її власної родини2. «She Who Remains» by Rene Karabash• мова оригіналу 🇧🇬болгарська, вийде 🇺🇦українською у видавництва «Чорні вівці» під назвою «Остайница», дебютний роман• теми: ідентичність, квір, свобода vs суспільні нормиУ селі в Албанських Альпах, де діють архаїчні закони, дівчина-підліток дає обітницю цнотливості («sworn virgin»), щоб уникнути шлюбу за домовленістю та жити як чоловік і отримати його соціальні права. Однак разом із цим героїня/герой запускає ланцюг подій, які руйнують дорогоцінні стосунки3. «The Director» by Daniel Kehlmann• мова оригіналу 🇩🇪німецька, перекладена 🇺🇦українською — «Гра світла»• теми: пропаганда через мистецтво, Друга світова війнаАвтор здійснює літературний огляд кар’єри реального режисера Г. В. Пабста та описує шляхи, якими нацистська ідеологія проникала в мистецтво під час окупації Європи. Коли Пабст отримує звістку про те, що його літня мати хвора, він опиняється на батьківщині — в Австрії, яка тепер називається Остмарк. Пабст і його сім’я стикаються з жорстоким режимом, тоді як міністр пропаганди в Берліні хоче побачити генія та дещо йому запропонувати. Зазначено, що книга написана з гумором4. «On Earth As It Is Beneath» by Ana Paula Maia• мова оригіналу 🇵🇹 португальська• теми: деградація моралі, зловживання владою, корупціяПодії розгортаються у віддаленій виправній колонії, збудованій на землі, травмованій рабством і колоніалізмом. Тут покарання замінює справедливість, а жорстокість стає нормою. Наприкінці існування колонії начальник запроваджує моторошне «полювання» під повний місяць, випускаючи в’язнів у ліс заради розваги5. «The Witch» by Marie NDiaye• мова оригіналу 🇫🇷 французька (книзі 30 років!)• теми: жіноча ідентичність, материнство, патріархальне суспільствоЛюсі походить із роду відьом, де сила передається від матері до доньки, але часто пригнічується через страх чоловіків. Попри волю владного чоловіка, вона посвячує своїх дванадцятирічних доньок у цю спадщину. Невдовзі Мод і Ліз проявляють ще потужніші здібності, що відкривають їм відчуття свободи й ейфорії6. «Taiwan Travelogue»Yáng Shuāng-zǐ• мова оригіналу 🇨🇳китайська (мандаринська), скоро вийде 🇺🇦українською у видавництві «Сафран» під назвою «Тайванські нотатки Чідзуко»• теми: Тайвань, колоніалізм, квірУ 1930-х роках, під час урядового туру колонізованим Тайванем, японська письменниця знайомиться з місцевою перекладачкою, і між ними спалахує почуття. Та їхні стосунки ускладнює нерівність влади. Поєднуючи чуттєві описи їжі, гумор і метафікційні прийоми, роман водночас розповідає історію кохання й гостро осмислює колоніальний досвідХто переможе, а разом з цим отримає визнання, а ще 50 тисяч фунтів стерлінгів — Дізнаємося 19 травня.За кого будете вболівати?(мене за описом найбільше зацікавили «She Who Remains» та «The Director»!)#зк_списки
