Привіт)Продовження цього допису.Чому розумове перевантаження — це погано?📍Знати багато - це добре, адже мозок створений для обробки інформації. Однак, перевантаження мозку може мати зворотний ефект, наприклад, ми починаємо гірше вчитися, маємо проблеми з запам'ятовуванням інформації чи вирішенням простих задач, та навіть починаємо відчувати наростаючий стрес.📍«Коли в нас ясний розум, ми краще обробляємо інформацію й ухвалюємо зважені рішення», - каже клінічна гіпнотерапевтка Фіона Ламб. «Під час ментального прибирання наш розум стає гострішим - ми звільняємо місце для нового».Як собі допомогти?🫛 Цифровий детокс. Проведіть час без телефону - почитайте книгу, прогуляйтесь або зустріньтесь із другом. Намагайтесь не брати телефон у спальню.Спробуйте застосунки, які допомагають усвідомлено користуватися гаджетами, встановлювати цілі щодо часу використання й кількості розблокувань, а також попереджають про надмірний екранний час.🫛 Обережніше зі списками справ.Безкінечні чеклісти можуть створювати ілюзію організованості, але дуже часто вони виснажують наш мозок.Керол Енн радить використовувати її концепцію "3D" - Do, Dump, Delegate (Зроби, Покинь, Делегуй)Зроби - повне зосередження на завданні. Будьте реалістичними стосовно часу, який потрібен на виконання.Покинь - частіше кажіть ні, якщо треба щось зробити, жертвуючи власними пріоритетами.Делегуй - попросіть про допомогу, якщо немає часу чи сил щось зробити самостійно. 🫛 Не виконуйте кілька справ одночасноМультитаскінг зменшує нашу продуктивність на >40%🫛 РухайтесьФізичні вправи покращують кровообіг і сприяють викиду “гормонів щастя”.Особливо корисними є танці. Вони потребують злагодженої роботи тіла й мозку, розвивають координацію та мислення, покращуючи когнітивні функції й уповільнюючи процеси старіння.#корисне
Довго придивлялася до книги "Танець недоумка" Ілларіона Павлюка. Космічна фантастика зовсім не моє, але в Reading Challenge є пункт "Новий жанр/автор", тому спробувала.Про автораІлларіон Павлюк - український письменник, журналіст, документаліст, продюсер, військовослужбовець, та громадський діяч. Писати йому подобалося ще з дитинства, а в 12 років хлопець чітко знав, що хоче бути саме письменником. Серйозно працювати над літературою Павлюк почав вже у дорослому віці. Свій перший роман "Танець недоумка" він почав писати у 2012 році й працював над ним близько шести років, неодноразово переробляючи текст.Сюжет Космічний біолог Гіль Гіршевич переживає складний період у житті - проблеми з роботою, сварки з дружиною, фінансові труднощі, а також загроза спадкової хвороби. У діда та батька Гіля поступово відмирали нейрони у мозку, що проявлялося зниженими когнітивними здібностями та хаотичними рухами тіла, так званим «танцем недоумка».Раптом Гіль отримує цікаву робочу пропозицію і разом з іншими відібраними кандидатами вирушає на загадкову планету. Там на нього та його родину чекає нескінченний атракціон смертельних небезпек.Мої думкиПопри початковий скепсис, мені роман сподобався - 8/10. Спочатку було мало що зрозуміло, а далі події розвивалися так динамічно, що тільки встигай вхоплювати. Ще була постійна напруга, бо не розумієш, хто насправді хороший, а хто таким лише прикидається. 🫐 До речі, весною цього року письменник анонсував вихід нової книги. 🫐 Мій відгук на "Білий попіл" тут. Гарного вечора!)#відгук #Ілларіон_Павлюк #космічна_фантастика
Привіт)У мене сьогодні немає надихаючої історії про когось з літературного світу, але є інформація, яка мене зацікавила. Тому вирішила нею поділитися.У жовтні 2017 року в Америці видали книгу "The Dangerous Case of Donald Trump" («Небезпечний випадок Дональда Трампа») під редакцією судової-психіатрині докторки Бенді Ікс Лі. У ній зібрано есе 27 психіатрів, психологів та інших фахівців з психічного здоров’я, які разом стверджують, що психічний стан тодішнього президента Дональда Трампа становив «очевидну й безпосередню загрозу» для країни та добробуту окремих людей.⛳️ Автори зауважили, що поведінка Трампа - зокрема імпульсивність, нарцисизм, параноя і схильність до соціопатії - викликає серйозні сумніви щодо його здатності займати президентську посаду.⛳️ Хоча спеціалісти визнають існування «правила Голдвотера» Американської психіатричної асоціації, яке забороняє ставити діагнози публічним особам без особистого обстеження, вони вважають, що їхній «обов’язок застерегти» суспільство від потенційної загрози є важливішим за цю етичну норму.⛳️ У своїх есе експерти не ставлять формального діагнозу, але аналізують поведінку Трампа, спираючись на усталені психіатричні принципи. Вони доходять висновку, що його психічна нестабільність може підривати демократію і навіть призвести до катастрофічних рішень, враховуючи повноваження, які має президент.🎯 Кілька есе у книзі розглядають явище «злоякісної нормальності» — процес, коли небезпечна або ненормальна поведінка поступово сприймається як звична в суспільстві.🎯 Книга також досліджує так званий «ефект Трампа», зокрема повідомлення про зростання рівня травматизації серед пацієнтів і сплеск випадків ненависті після його інавгурації.🎯 Автори наполягають на необхідності обов’язкових і регулярних психіатричних обстежень для президентів і віцепрезидентів, зважаючи на величезну відповідальність і владу, яку вони мають.🎯 У книзі також аналізується, чому особистість Трампа та його риторика виявилися привабливими для багатьох виборців, із заглибленням у психологічну динаміку його електорату.Книга стала бестселером за версією New York Times і викликала широку дискусію. Згодом вийшло друге, розширене видання, яке містить додаткові есе та оновлений аналіз на тлі подальшого перебігу президентства Трампа.🎞 Дуже цікаве відео про цю книгу та й загалом теперішній стан американського лідера ось тут.
Добрий вечір 🌙Про Елізабет Ґілберт, бар Coyote Ugly, та однойменний фільм.На початку 1990-х, Елізабет Ґілберт працювала барменкою й танцівницею в барі Coyote Ugly у Нью-Йорку. Це була місцина з специфічною "дикою" атмосферою та не менш запальними і часто грубими відвідувачами. Барменкам необхідно було танцювали на барній стійці, розливали шоти й використовували грайливі, зухвалі прийоми, щоб отримати щедрі чайові.У вільний від роботи час, Елізабет писала статті. У 1997 році з'явилася її перша велика публікація "Муза бару Coyote Ugly" у журналі GQ. Авторка зобразила бар без прикрас, описавши його як місце, де панують чоловіки, а жінки намагаються веселощами й фліртом отримати заробіток. Однак за такою поведінкою ховаються болюча та жорстока реальність.Ця стаття надихнула режисера Девід Макнеллі на створення фільму. На екранах він з'явився в 2000 році. Кіноверсія вийшла більш глянцевою та романтизованою порівняно з грубуватою атмосферою справжнього бару. Однак, успіх статті став для Елізабет Ґілберт поштовхом рухатися далі і писати щось значно більше. #Елізабет_Ґілберт #історії_що_надихають
Привіт ⛈Прочитала новинку - "Broken Country" by Clare Leslie Hall. Обкладинка чимось зачепила. Та й рейтинг досить високий - 4.6 на Amazon та 4.4 на Goodreads. Зараз готова поділитися думками.Спочатку про письменницю Клер Леслі Голл - британська письменниця й журналістка. Перші її книги - психологічні трилери про стосунки - "Him" та "Mine", які вона видала під ім’ям Клер Емпсон (за прізвищем чоловіка). Її проривним романом під ім’ям Клер Леслі Голл стала книга Broken Country. Її назвали бестселером Sunday Times та New York Times. Також вона потрапила до книжкових клубів Різ Візерспун і Ферн Коттон, а також була викуплена для екранізації компанією 3000 Pictures.СюжетЛіто перед останнім роком в школі виявилося для Бет доленосним. Вона познайомилася з Ґабріелем і страшенно в нього закохалася. Хлопець відповів взаємністю. Юність - мрійлива пора і закохані вірять, що будуть разом завжди. Через 13 років. Бет заміжня за Френком. У них своє фермерське господарство, затишний дім, та спокійне життя. А ще у них є спільна глибока рана - смерть сина. Боббі було всього 9. Здається, Бет та Френк пережили втрату та збудували міцний фундамент для майбутнього. Проте раптово в село повертається Ґабріель з сином, який так сильно нагадує Бет власне дитя. І все йде шкереберть.Мої думкиСпочатку я думала, що це буде мила історія кохання, яка розчулює і про яку хочеться розповідати подругам. Але досить швидко авторка додала в книгу життєвого реалізму та гіркоти, а далі вплела вбивство, і завершила це все дуже неочікуваним поворотом.Були моменти, коли мене неймовірно дратувала головна героїня - своїми безвідповідальними вчинками. Але так сильно, як вона мені засмучувала, так же сильно мене захоплював Френк. Я пригадала Ісаака з книги Кнута Гамсуна "Плоди Землі". Які ж прекрасні "живуть" чоловіки на сторінках книг і яке це щастя, що в реальному світі вони також існують.Загалом - 7/10. Історія цікава, змушує співпереживати та міркувати, але дуже вже мене розлютила Бет.#відгук #мрію_про_український_переклад #любовний_роман #детектив
Привіт)У свої 77 років, Стівен Кінг написав нову книгу - "Never Flinch". Чекати виходу залишилося зовсім трохи. Якщо все піде за планом, то 27 травня 2025 року вона вже з'явиться в книгарнях США.У центрі сюжету Голлі Ґібні. Вона пройшла шлях від другорядного персонажа в трилогії «Містер Мерседес» до головної героїні окремої серії романів. Це вже четверта книга, після романів «Аутсайдер», «Якщо кров тече» і «Голлі».Основні теми:▪️ Тонка межа між прагненням до справедливості та жагою помсти.▪️ Моральна неоднозначність, яка яскраво виражена внутрішніми сумнівами Голлі та мотивами злочинців.▪️ Критика суспільства. Сюжетна лінія з феміністкою Кейт МакКей дає Кінгу змогу підняти актуальні теми: фемінізм, активізм і небезпеки, з якими стикаються публічні особи, що не бояться висловлювати свою думку.Стівен Кінг зізнався, що йому довелося повністю переписати роман після різкої, але чесної критики від дружини Табіти. Вона сказала, що перший варіант - поверхневий і "незграбно" пов’язує сюжетні елементи. Письменник викинув чернетку й почав все з нуля.Така працездатність та наполегливість заслуговують захоплення. Чекаємо ще)#історії_що_надихають #Стівен_Кінг
Усім привіт 🌨Допис коротких відгуків🌸 Світлана Талан "Її вишиване життя"Одна з багатьох переваг відвідування книжкового клубу - ти читаєш книги, на які навряд би звернув увагу сам. Ось це той випадок. "Її вишиване життя" - роман-біографія, присвячений талановитій українці Пелагеї Яківні Бартош-Литвиновій. Авторка розповідає про жінку, яка попри нелегку долю, спромоглася здобути освіту, навчати селян, збирати унікальні зразки українською культури, та активно займатися просвітницькою діяльністю до самої смерті. Неочікувано для самої себе, я отримала величезне задоволення від книги - 9/10.🪶 Теа Саніна "Коли відлітають серпокрильці"Довго придивлялася до цієї книги, а вона, виявляється чекала на мене в бібліотеці. Несподівані зустрічі, включно з книжковими, інколи навдивовижу приємні. Варвара та Дмитро - медіатори. Вони допомагають клієнтам досягти порозуміння, щоб ті змогли залагодити справу без суду. До них звертається молода та амбітна Роксана, у якої виник серйозний конфлікт з матір'ю. Жінки не просто віддалилися, а немов стали ворогами після смерті голови родини. Персонажі, їхні історії та особисті битви - зрозумілі та життєві. Вони немов втілення десятків людей зі схожими проблемами. Мені дуже сподобалася атмосфера, а ще "приземленість" сюжету - 9/10.🌘 Томас Олде Хьовелт "Відьма"Мене зачарувала обкладинка. Але як ми всі знаємо, обкладинкам вірити не можна.Події розгортаються у містечку Блек-Спрінг. Жителі звикли, що вулицями блукає Відьма Чорної Скелі - жінка, страчена у XVII столітті. Її очі й рот зашиті, і мешканці відстежують її переміщення через спеціальний застосунок. Суворі правила забороняють розповідати стороннім про відьму й розкривати їй очі чи рот. Але завжди знайдеться той, хто порушить заборону.Я чекала іншого, зовсім іншого. Спочатку історія була дивною та незрозумілою, потім стала нудною, а кінцівка взагалі розчарувала - 4/10.Гарного вечора)#відгук #Світалана_Талан #Теа_Саніна #Томас_Олде_Хьовелт
Селія та Мемейн Пейджет - сестри-близнючки, життя яких тісно переплелося з літературними та інтелектуальними колами Європи середини ХХ століття. Дівчатка народилися в 1916 році та зростали в сільській місцевості графства Саффолк. На жаль, один за одним вони втратили обох батьків, ставши сиротами до 13 років. Сестри були змушені переїхати до ексцентричного дядька та його дружини, які значним чином вплинули на формування їхнього світогляду. Подорослішавши, дівчата потягнулися до богемного та інтелектуального середовища. Серед їхніх близьких друзів були Бертран Рассел, Лорі Лі, Д. Мітфорд, Джордж Орвелл, Сімона де Бовуар, Жан-Поль Сартр, Альбер Камю та Артур Кестлер. Сестри мали хист до мов, журналістики та літератури. Вони почали писати для журналів Horizon і Polemic на різноманітні теми.Хоч сестри-близнючки були майже однакові зовні, їхні характери й смаки, особливо у виборі романтичних партнерів, суттєво відрізнялися. Мемейн стала відданою помічницею, а згодом і дружиною Артура Кестлера. Їхній шлюб та думки Мемейн пізніше були описані в книзі "Життя з Кестлером: листи Мемейн Кестлер", яку уклала Селія. Однак пара розлучилася і незабаром жінка раптово померла від гострого нападу астми.Селія вела своє не менш насичене життя. Зокрема, у неї був короткий роман із Джорджем Орвеллом. Згодом вона вийшла заміж і народила доньку - Аріан Банкс. Саме Аріан пізніше описала життя своєї мами та тітки, після того, як знайшла в старій скрині їхні листи та щоденники. В багатьох листах жінки описували як це жити в літературному світі, де головні - чоловіки.Гарного вечора!)#історії_що_надихають #Селія_та_Мемейн_Пейджет
Вірджинія Вулф разом з чоловіком Леонардом придбали маєток Monk’s House у селі Родмелл в липні 1919 року. Пара шукала місце для відпочинку від життя в Лондоні і Monk’s House здавався ідеальним варіантом. Будинок був не надто великим, а от сад займав чималу територію і став головною принадою для подружжя. Згодом вони казали, що саме сад став однією з головних причин, чому вони вирішили придбати маєток, попри те, що на той час у домі не було ні водопостачання, ні газу, ні електрики.Леонард Вулф був головним садівником. Чоловік перетворив територію на розкішний сад у стилі Артс-енд-Крафтс із затишними куточками, фруктовим садом та городом. Друзі описували його як "затятого садівника, майже фанатика". Вірджинія допомагала чоловіку з різноманітними справами, але більше сприймала сад, як красиве, атмосферне місце для відпочинку та творчості.Вірджинія Вулф часто писала в невеликій дерев’яній хатинці в кінці саду, де й народилися багато її відомих творів, зокрема "Місіс Делловей", "До маяка" та "Between the Acts". Образи саду та навколишніх краєвидів Сассекса часто з’являються в її текстах, особливо у її останньому романі "Between the Acts", який сповнений згадок про Родмелл і життя в селі.Зв’язок Вірджинії Вулф із садом також помітний у її оповіданні “In the Orchard”. Яскраві описи яблунь, птахів, гри світла й вітру передають живу, чуттєву атмосферу саду при Monk’s House. Увага до природи та задумливий стан головної героїні Міранди, яка лежить під яблунями, відображають власні переживання й спостереження Вулф у Родмеллі.Monk’s House став постійним домом для подружжя у 1939 році, після того, як їхня лондонська квартира була зруйнована авіабомбою. Сад був для них не лише джерелом спокою та натхнення, а й місцем особистої значущості. Після смерті Вірджинії у 1941 році Леонард поховав її прах під одним із двох переплетених в’язів у саду. Пізніше там же поховали й Леонарда, зробивши сад вічною пам'яткою їхнього партнерства.Сьогодні Monk’s House та сад перебувають під опікою Національного фонду та відкриті для публіки протягом весняних та літніх місяців. Тут збереглася хатинка, де працювала Вірджинія Вулф, яблуневий сад та сад у стилі Артс-енд-Крафтс, який глибоко вплинув на її життя і творчість.#історії_що_надихають #Вірджинія_та_Леонард_Вулф
Добрий вечір!)Дочитала книгу "The Barrens" by Kurt Johnson and Ellie Johnson. Читала довго, думки змінювалися не один раз, тепер готова ними поділитися.Про письменниківКурт та Еллі Джонсон - батько та дочка. Вони вирішили написати книгу "The Barrens" з кількох причин. Перш за все, щоб описати реальну подорож на каное протяжністю 450 миль річкою Телон у субарктичній канадській тундрі, яку Еллі здійснила в підлітковому віці. По-друге, таким чином Еллі намагається розповісти про прийняття себе як лесбійки. Тобто Еллі запропонувала ідеї, а Курт відповідав за структуру оповіді.СюжетЛі та Голлі кохають одна одну. Дівчата познайомилися в кафе поблизу гуртожитку. Голлі затята мандрівниця і якось вона запрошує Лі у подорож на каное через дику місцевість. На жаль, під час мандрівки стається нещасний випадок, який забирає життя Голлі. Лі змушена продовжити шлях наодинці, транспортуючи тіло Голлі й борючись за виживання. Протягом виснажливої подорожі Лі вигадує історії, щоб впоратися зі своїм горем. Також вона згадує своє непросте дитинство з батьком-екоанархістом.Мої думкиПрочитавши сторінок 40, я пошкодувала, що взялася за цю книгу. Тут дуже багато специфічної лексики пов'язаної з управлінням каное. Мене це трохи знуджувало. Тепер про саму історію - дуже зачепила. Знову ж таки, не з самого початку, а з моменту коли Лі залишилася сама.Історії, які вона вигадувала про їхнє спільне майбутнє, про дітей, про велику родину, про старість - усвідомлення, що це ніколи не стане реальністю пульсує шаленим болем. Ще мене вразив персонаж Лі. Здається, що людина може запросто збожеволіти в таких умовах. А вона дісталася туди, де отримала допомогу. Загалом - 9/10. Додам хештег #мрію_про_український_переклад. Книга того заслуговує.#відгук #ЛГБТ_література #пригоди #роман_дорослішання #психологічний_роман #Курт_Джонсон #Еллі_Джонсон
TGLIST.COM.UA
