Суд першої інстанції з`ясував, що позивач звертається з вимогами про скасування рішення ВККС про виправлення описки, яке є невід`ємною частиною рішення ВККС про визнання судді такою, що не відповідає займаній посаді, та дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття провадження у справі за заявленим позовом. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/120396081 від 13.06.2024 у справі № 990/146/24 погодилась з таким з висновком суду, однак змінила мотивувальну частину ухвали суду першої інстанції. Було зазначено, що застосовуючи норму п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко виходячи з підходу ЄСПЛ до тлумачення поняття «спір про право» (п. 1 ст. 6 Конвенції). Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Наведене узгоджується з позицією ВПВС, викладеною в постановах від 13.03.2019 у справі № 9901/947/18, від 05.10.2023 у справі № 990/166/23.
Позивач оскаржував дії Президента України як розпорядника публічної інформації, яка полягала у відмові надати відповідну інформацію про «менеджерів», чий внесок, як можна зрозуміти слова глави держави [під час пресконференції], надзвичайно важливий для існування держави. На його думку така інформація є публічною і становить суспільний інтерес. Водночас відмова в наданні запиту була мотивована тим, що надісланий позивачем лист не може розглядатися як запит на інформацію, оскільки його зміст не відповідає вимогам Закону № 2939-VI. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/120342101 від 1.07.2024 у справі № 990/11/24 погодилась з тим, що відповідач, відмовляючи в задоволенні інформаційного запиту позивача, не порушив права останнього на доступ до публічної інформації. Адже доступ до публічної інформації не повинен використовуватися як спосіб (механізм) для створення [змістовно нової] інформації (за винятком ситуацій, коли певна інформація мала б бути у володінні розпорядника), а так само для з`ясування / встановлення певних обставин (даних, відомостей). Оскільки позивач не конкретизував, яку саме інформацію він бажав отримати, не вказавши жодного реквізита, даних документа (який би мав існувати на час запиту) чи відомостей (інформація мала б бути у володінні розпорядника), це свідчить про невідповідність запиту на інформацію позивача вимогам, визначеним Законом № 2939-VI.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу відповідач надав договір про надання правничої допомоги, яка полягала у підготовці відзиву на касаційну, розмір гонорару встановлено у фіксованому розмірі в сумі 5 000 грн., акт наданих послуг та квитанцію до прибуткового касового ордера про сплату 5 000 грн. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/120396086 від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23 наголосила, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи. Врахувавши конкретні обставини цієї справи, ВПВС дійшла переконання, що зазначені адвокатом витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розміру з огляду на підготовку лише одного процесуального документа - відзиву на касаційну скаргу, зміст якого частково дублює зміст відзивів на позовну заяву та апеляційну скаргу, за підготовку яких суди першої та апеляційної інстанцій стягнули відповідне відшкодування, а тому заявлений відповідачем розмір судових витрат, понесених в суді касаційної інстанції, був зменшений до 3 000 грн.
Нормативна грошова оцінка земель встановлюється шляхом затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, яка здійснюється відповідною сільською, селищною, міською радою. Зазначене імперативне регулювання унеможливлює встановлення нормативної грошової оцінки земельних ділянок договором, зокрема договором між органом місцевого самоврядування і орендарем. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/120396090# від 05.06.2024 у справі № 914/2848/22 дійшла висновку, що з моменту початку застосування відповідно до п. 271.2 статті 271 Податкового кодексу України нового розміру нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності автоматично змінюються і права та обов`язки сторін договору оренди в частині розміру орендної плати, якщо він визначений у відсотковому співвідношенні до нормативної грошової оцінки. Належному способу захисту орендодавця у такому випадку відповідає позовна вимога про стягнення орендної плати за весь період прострочення з моменту початку застосування рішення ради щодо зміни розміру нормативної грошової оцінки, а не про визнання укладеною додаткової угоди про внесення змін до договору оренди. У цих правовідносинах не є застосовним висновок, викладений у п. 57 постанови ВПВС від 16.02.2021 у справі № 921/530/18, відповідно до якого, якщо договір змінений судом, то відповідне договірне зобов`язання змінюється з моменту набрання рішенням суду законної сили. При вирішенні такого спору суд зобовʼязаний перевірити доводи учасників щодо правомірності / неправомірності визначеного розміру нормативної грошової оцінки землі як бази обрахунку орендної плати. Оскільки суди попередніх інстанцій не дослідили надану позивачем технічну документацію про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, ВПВС констатувала наявність підстав для скасування судових рішень.
ВС визнав передчасним звернення позивачки з позовом про визнання протиправними дій ВККС щодо продовження кваліфікаційного оцінювання судді та скасування рішення ВККС від 29.01.2024 про визнання судді такою, що не відповідає займаній посаді (внаслідок розгляду питання підтримки рішення Комісії у складі колегії від 22.05.2019). ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/120370729 від 11.07.2024 у справі № 990/51/24 зауважила, що після 30.12.2023 (дня, коли набрав чинності Закон № 3511-ІХ) якщо ВРП відмовлено в задоволенні подання ВККС про звільнення судді у зв`язку з його невідповідністю займаній посаді, то суддя вважається таким, чию відповідність займаній посаді не оцінено відповідно до п.п. 4 п. 16-1 розд. XV «Перехідні положення» Конституції України. У цьому випадку оцінювання відповідності такого судді займаній посаді продовжується ВККС. При цьому ВРП у рішенні про відмову в задоволенні подання про звільнення судді зобов`язана визначити стадію, з якої ВККС має продовжити його оцінювання, а якщо ВРП не визначено таку стадію, то Комісія самостійно її визначає. З огляду на це ВПВС дійшла висновку про наявність підстав для вирішення адміністративним судом питання правомірності оспорюваних позивачкою дій та рішення ВККС, що свідчить про помилковість закриття провадження у справі без встановлення порушених прав, свобод чи інтересів позивачки та підстав, якими вона обґрунтовувала свої вимоги.
ВПВС у своїх постановах неодноразово виснувала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Тобто бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такою, що порушує права та інтереси особи в тому разі, якщо такий суб`єкт повинен був вчинити, але не вчинив певних дій на реалізацію покладеної на нього компетенції. В постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/120314142 від 04.07.2024 у справі № 990/61/24 ВПВС зазначила, що утверджувати і забезпечувати правовий порядок у державі її глава повинен у законний, дозволений йому спосіб. Отже, вимагати від Президента України діяти поза правовим полем відповідно до очікувань позивача означає нівелювати положення Основного Закону України, гарантом додержання якого і є глава держави. Установивши, що вирішення порушених позивачем у пред`явленому ним адміністративному позові питань не належить до конституційних повноважень Президента України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову. …
У постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц ВПВС вказала, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Водночас, якщо суд установить відсутність підстав для звернення прокурора з позовом в інтересах держави, такі позовні вимоги прокурора не підлягають розгляду по суті, оскільки не можна вважати, що позовну заяву за такими вимогами фактично подано від імені та в інтересах держави (постанова ВПВС від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц). Отже, здійснювати оцінку обґрунтованості позовних вимог, у тому числі ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права та/або інтересу, суд має після встановлення наявності чи відсутності підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави, оскільки в разі відсутності таких підстав позов підлягає залишенню без розгляду. Відповідне обґрунтування міститься в ухвалі https://reyestr.court.gov.ua/Review/120314141 ВПВС від 09.07.2024 у справі № 910/2876/17 .
У постанові від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц ВПВС сформулювала правовий висновок, відповідно до якого вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи. Від цього правового висновку ВПВС не відступала, не спростовувала, а навпаки ще раз підтвердила у постанові від 10.04.2024 у справі № 760/20948/16-ц. Зазначення апеляційним судом у наведеній справі про встановлення юридичного факту не призвело до неоднозначності у тлумаченні ВПВС свого правового висновку. За таких обставин Велика Палата не погодилась з колегією суддів КЦС про те, що постанова від 10.04.2024 у справі № 760/20948/16-ц містить правові висновки, відмінні від тих, що викладені у постанові від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц, а тому постановила 09.07.2024 ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/120314139 про відмову у прийняті справи № 127/22428/21 до свого розгляду. При цьому було акцентовано увагу на сталості підходу ВПВС до вирішення питання щодо ефективного способу захисту прав у справах про поділ майна подружжя.
Непритягнення судді до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП висновків дисциплінарного органу ВРП щодо вчинення ним дисциплінарного проступку не спростовує, оскільки не свідчить про неможливість його притягнення до дисциплінарної відповідальності за вчинення істотного дисциплінарного проступку. Процедурні порушення, допущені працівниками поліції під час оформлення адміністративних матеріалів також не впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за вчинення істотного дисциплінарного проступку, оскільки такі недоліки можуть мати значення лише в межах вирішення питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/120247503 від 04.07.2024 у справі № 11-201сап23 погодилась з наявністю підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (звільнення судді з посади), оскільки його поведінка порочить звання судді та підриває авторитет як самого судді, так і суду загалом Було враховано наявність публікацій в інформаційному просторі, які свідчили про широкий розголос та резонансність події за участю судді. З опублікованих фото- та відеоматеріалів незалежний спостерігач однозначно мав можливість побачити стан, в якому перебував суддя (у тому числі з урахуванням, що пристрій «Драгер» наочно показав перевищення допустимого рівня алкоголю в його організмі), та серйозність наслідків, до яких призвела неправомірна поведінка судді.
TGLIST.COM.UA
