Багненко про війну і Херсон

Що робити і як попіклуватись про себе після небезпечної ночі. 8 важливих кроків. (оновлений пост)Недобрий ранок. Більше 50 постраждалих. Ми з дружиною спускались в укриття, були всю ніч і не спали. Відчуваю себе як побита собака, але жива побита собака.Цей пост - про те, що варто робити. Доповнив 7-м і 8-м пунктом, що теж важливоДаю дуже базові речі, які можуть підтримати вас після ночі обстрілів, коли небезпека була дуже поруч.Це 8 принципів, які вас підтримають. (Я доповнив ще 2 після цієї ночі)1. Переконатися в безпеці «тут-і-зараз»Навіть якщо небезпека минула, нервова система ще цього не «знає». Подивіться навколо і назвіть 5 реальних ознак безпеки— світло дня— тиша / звичні звуки— міцні стіни— поруч близькі— зв’язок працює • Вголос або подумки:«Зараз я у відносній безпеці»Це запускає гальмування тривожної реакції.2. Вода + теплоФізіологічна стабілізація - це база. • Випийте склянку теплої води або чаю • Якщо є можливість — теплий душ або ковдра • Уникайте алкоголю «для заспокоєння» — він погіршує відновлення3. Нормалізувати стан через контактНе залишайтесь наодинці, якщо є можливість. • Коротка розмова з близькою людиною • Фрази без аналізу: • «Було страшно» • «Я зараз відходжу» • «Добре, що ми живі»Це соціальне заземлення, це дає ресурс і підтримку.4. Не змушувати себе бути продуктивнимУ перші 24 години після гострого стресу: • ❌ не вимагайте від себе «зібратись» • ❌ не приймайте важливих рішень • ❌ не перевантажуйтесь новинамиМінімум завдань: • поїсти • подбати про близьких • прості рутинні дії5. Обмежити новини і повторну травматизацію • Новини - дозовано або пауза • Не передивлятися відео обстрілів • Якщо ловите себе на «прокручуванні» —м’яко повертайте увагу в теперішній момент6. Дати емоціям право бутиВиснаження - це нормально • тремтіння • сльози • злість • онімінняЦе все теж абсолютно нормаьно. Це нормальні реакції на ненормальні обставини.Дозвольте собі будь-які прояви. Важливо зрозуміти - вам зараз не потрібно бути таким, як і завжди. Тіло виснажене. Після ночі небезпеки не потрібно «бути сильним».Потрібно дати тілу і психіці повернутися з війни в теперішній момент.7. Дати собі маленькі зрозумілі дії. Відновити контроль. Коли людина виснажена, великі задачі лише посилюють безсилля.Краще фокусуватись на простому: • застелити ліжко • поїсти • вийти на повітря • зробити одну справу за разМаленькі завершені дії повертають відчуття контролю.Ми з дружиною поїхали на ринок - купили класних фруктів і овочів, знайшли полуницю по 150 грн і по 165 грн. Знайшли абрикоси по 200 грн. Оце знахідка я вам скажу. 8. Не сварити себе за слабкістьПісля складної ночі люди часто починають себе критикувати:"Чому я не можу виконувати прості задачі, як вчора?"«я знову не справився»«треба бути сильнішим»Але психіка не відновлюється через самотиск.Важливо ставитись до себе так, як до виснаженої людини, а не як до “машини”. І дати собі час бути втомленим, виснажеим. Сигнали, що потрібна додаткова допомогаЗвертайтесь по підтримку, якщо: • сильна тривога тримається >48 год • панічні атаки повторюються • є відчуття нереальності, «ніби не я» • не вдається спати кілька ночей поспільЦе не слабкість, а реакція нервової системи.Зверніться за фаховою допомогою.Направити лють можна тут. Донати на шпиталь для військових — тут:🔗https://send.monobank.ua/jar/5kBhUV5bPpІ піклуйтесь про себе.Якщо це корисно - поставте 🔥 або +Обіймаю дорогі мої люди! Ми вистоїмо 🇺🇦Напишіть в коментарях, що допомагає і підтримує вас?@bagnenkoPsy

Про дім, день Києва і херсонця тут.«Туга за домом живе в кожному з нас. Це безпечне місце, де ми можемо бути собою і нас не будуть засуджувати». — Мая ЕнджелоуВ день Києва я думаю про дім і його місце всередині. Херсон - місто де я народився, виріс і наче напоєний сонцем, теплом і щастям пішов в доросле життя. Херсон — назавжди рідний дім.Київ став новим домом, який не можна порівняти ніколи з рідним, але який став таким добрим для мене.Рідний дім — це місце, де починається наша історія. У ньому живуть спогади про дитинство, близьких людей, знайомі вулиці та важливі події життя. Рідний дім назавжди - частина мене і моєї ідентичності.Він нагадує мені про те, ким я є і звідки походять наші корені. Дім - це сонце, степи, Дніпро, багато простору і щастя.Новий дім — це місце, де життя продовжується. Спочатку він може здаватися чужим і незнайомим, але поступово наповнюється новими спогадами та сенсами. Саме в новому домі народжуються нові звички, стосунки та плани на майбутнє. Якщо рідний дім пов’язаний із минулим, то новий дім допомагає будувати майбутнє. Іноді я ще дуже сумую за рідним домом, але водночас навчився любити й берегти новий.Сьогодні я в Києві і живу тут вже майже 4 роки. В Києві моя сімʼя, тут я працюю з військовими, веду курс для родичів військових, пишу подкаст, написав нову книгу, закінчив освіту клінічного психолога і закінчую психотерапевтичну освіту. Для мене це новий дім. Іноді незвичний своїми розмірами.Але він мені подобається. P.S. Фото з дружиною сьогоднішнє. Були ввечері в центрі і такий гарний закат, що не могли його не зберегти.@bagnenkoDaily

Спогади серед ночі... За вікном знову свистить і бахкає. ТГ-канали одразу пишуть що бстріл Корабельного району. Дивлюся на годинник і думаю завтра понеділок. Хоча зараз у нас кожен день четвер 24.02.2022 . Обстріли це значить руйнування. Ще одне, ще одне, ще і ще. І так кожен день, без кінця.​Згадую, як уперше після деокупації поїхала в Миколаїв і побачила Посад-Покровське. Це був просто жах. Все знищено. Будинки накриті плівкою, десь одні стіни лишилися, заправки й кафе згоріли повністю. Але там жили люди! Дивлюся, а біля руїн город посаджений. Я тоді думала: боже, скільки ж це село натерпілося, і як людям на все це дивитися?​А потім пройшов перший рік нашої деокупації. Перші кадри з Антонівки взагалі були як з фільму про апокаліпсис. І поступово, рік за роком, уся прибережна зона стала як те Посад-Покровське. І ця хвиля руйнувань іде все вище і вище від Дніпра. Зараз для нас це вже звична картина розбиті хати, які з’являються щодня.​В Херсоні прямо видно ці некордони війни. Прибережні зони-де майже немає нічого живого. Пів години пішки і ти в центрі, де щось ще працює, але все забито дошками та ОСББ-плитами. А далі Таврик, Жилселище, Шуменський, які інколи теж схожі на зону бойових дій.​У нас можна дивитися на окуповану територію, стоячи в розбитій «червоній зоні». Пів години пішки і ти вже п’єш каву в «Сільпо» з круасаном полуниця-маскарпоне. А далі трохи проїхати і Таврик, де є взагалі все: супермаркети, магазини, кав’ярні. І це при тому, що там зараз часто вибухи і дрони літають. А люди все одно гуляють і слухають музику. Від зони, де взагалі немає людей, до вуличних музикантів і суші-барів одна година дороги пішки . Це Херсон.​Зараз Посад-Покровське вже виглядає по-іншому. Там повно техніки, будинки будують, люди з дітьми ходять. Там уже немає відчуття, що війна поруч, вона ніби пішла звідти. Але портретів загиблих захисників там стає все більше. Це як острівець, який нагадує: війна йде, вона не закінчилася. А Херсон стає все більше схожим на те перше Посад-Покровське. Тільки там усе рознесли швидко, а Херсон знищують методично, кожен день рік за роком . І ще й показують це у своїх kацапських ТГ-каналах.​Я впевнена, що буде відбудова. Буде тиша, не буде дронiв і арти. Але головне щоб ми тоді не забули, що була війна. Ми ніколи не будемо в безпеці, поки ворог на кордоні. Молюся щоб тиша в Херсоні не перетворилася на тишу в пам’яті. Бо ми вже зараз починаємо забувати про Крим, Донецьк, Луганськ, Маріуполь, Мелітополь, Лазурне, Більшовик...​Тим, хто виживе, випаде найважче завдання- зберегти цю пам’ять і не ПРОДАТИ її.Ольга Чернишова@bagnenkoDaily

Я - з Півдня.На Півдні є степ. Той, що починається під шкірою, коли вітер заходить у груди і закінчується десь за обрієм, там, де в останнє причастя неба занурюється примарний силует поодинокого сармата..Там горизонт рівний, і небо лежить низько: тонка межа між “ще” і “вже”.І небо там не висить - воно припадає…Не виднокрай - розпростерта долоня. Не простір - безмежжя. Він входить у груди не подихом - присягою.Степовики Півдня знають: вітер тут не гість. Він тут суд і присуд водночас.Там курява здіймається не пилом - військом. Вітер не ходить - він вершить. Він не дме - він вивіряє. Торкає людину, як гончар глину: де трісне…Там птахи летять низько, наче бояться втратити землю з очей.Бо коли піднімаєшся високо над степом, починаєш вірити, що ти більший за нього.А степ не любить віри без міри і це помилка, яку степ не виправляє двічі.Там тече Річка Молочна.Вона знає, що вода може бути пам’яттю, а пам’ять - важчою за спрагу.Тиха і таємнича , як криниця, що довго не віддає відлуння.Вона несе не течію - вона несе тихий горловий спів.І пам’ять там не світла і не темна - вона первісна,як глина до вогню. І вода в ній - і жива і мертва одлночасно….Там тумани сходять не з неба - з самої землі. Як видих давніх років.Стеляться, як саван і як весільна намітка водночас - бо тут усе поруч: початок і кінець. Як біла ряднина, розкинута на ще теплому тілі землі. І ти йдеш крізь той серпанок, як крізь чужу сповідь…Там не плавають - там причащаються водою.Входять, як у тінь бо якщо ступиш різко - вона зімкнеться...Там у мулі лежать слова, які не сказали. Вони обростають корінням і стають очеретом.І коли вітер проходить крізь нього, ти чуєш не шелест (коли стоїш довго, не ворушишся, чутно, як у воді ворушиться щось старше за страх)Там є Азовське море.Там хвилі не накочуються - вони замовляють, ниби Азов повертає ім’я, яке ти хотіла забути.Там сади родять з упертості. І кожне дерево стоїть не тому, що виросло. А тому, що їх ,,відпоїли і відмолили"Там ніч приходить різко. Як заслона. Ще мить і вже темрява стоїть, як стіна.І в тій темряві степ не зникає - він стає ближчим. Бо чути, як він дихає.Як він живе під тобою. Бо південь - це не місце. Це - міра.Це коли стоїш серед простору, де нічого зайвого, і раптом розумієш:усе, що тобі треба - вже є.І все, що в тобі слабке - тут не лишиться. Це вогонь без полум’я,у якому з людини вигорає зайве. І тоді лишається не ім’я.А тільки те, що не згоріло.І якщо після цього очищення в тобі щось лишилося... значить, ти і є цей Степ. Значить, ти і є Південь.Олена Стрілецька@bagnenkoDaily

Шахово-шашковий клуб. Вулиця Соборна (колишня Леніна), будинок 18. 1990-ті рокиДовгі роки віце-консулом Італійського посольства в Російській імперії був Анджело Анатра, який працював у Херсоні і любив його і тому залишився жити в ньому після закінчення служби з двома дочками в маленькому білосніжному міні-замку на Соборній вулиці, який він побудував у 1905 році для своєї сім'ї.У дворі цього італійського замку продовжує рости столітній могутній дуб і функціонував чарівний фонтан — зараз клумба. Анджело Анатра, звичайно ж, був улюбленцем городян і був обраний Командором (звання голови або президента яхт-клубу в Західній Європі) нашого Яхт-клубу — красеня, одним із засновників якого він був.Будучи візитною карткою міста, Яхт-клуб був широко відомий за межами Херсона. У ті часи в ньому проводилися всілякі міські свята та змагання на воді.У радянські часи в 70-х роках в особняку розташовувався дитячий туберкульозний санаторій. Згодом (1984 р.) в особняку Анатри за новою радянською адресою Леніна №18, оселився Херсонський шахово-шашковий клуб, першим директором якого став відомий в Херсоні гросмейстер за сумісництвом — майстер спорту з шахів Едуард Будович@bagnenkoDaily

Не хочу виїжджати - це моя земля. Постійно живу війною, навіть тут, в госпіталі. Військовий говорить**Ми з такими захворюваннями в тилових частинах - не потрібні.В мене ось тут болить.Але ти мусиш виконувати наказ там, де можеш загинути. *Постійно живу війною, навіть тут, в госпіталі.Моделюю постійно - як би можна було краще зробити.Солодкий запах трупів.Спали в бліндаже прямо на них.Їх замінували і залишили лежати.Заміновані як були, так і лежали.*На дідах тримається армія.Вони вчать життю молодих хлопців. Не війні, а життю.*Травмуючі спогади знаєш які в мене? 6 побратимів загинули на одному з виходів. Ці спогади досі мучать.Був медиком взводу в той момент.Не був присутній з ними. Є відчуття провини.**Майбутнього не бачу. Почалась агресія.Важко в люди виходити. Завжди в навушниках.Що викликає таку реакцію.Весь в холодному поту. На очах полон.В жар кидає.Режим очікування.Кожного дня там постійне очікування.**Я швидко вичісляю якщо не воював. Він повторюється.Бреше, але нові деталі. І очі бігають.**Раніше були героями.Зараз всі відвертаютьсяПаралельна реальністьТут плачуть світла немає. А там кабздець. Там пацани в окопах замерзають, не можуть вийти. ***З тими хлопцями, з якими я штурмував - більше половини немає. Ще й з мого відділення.Завжди питання - чому вони, в пергу чергу.*Я військовий. Я не планую майбутнє довго наперед.Не думаю взагалі про те, як буде.*Як я там - там день у день життя під загрозоюАртилерія, КАБи, молнії, фпв.І все інше.Особливо і не думаю наперед.Шо буде, те й буде.*Який досвід мені дала війна. Став більш людиноцентричнимОтримав крутих друзівОтримав багато досвіду, який можу використати в житті. *З сімʼєю іду по тропінке. Дивлюсь, щоб не було мін і розтяжок. Раніше любив на поїздах їздити. Поїзди. Природа. Тепер дивлюсь по-іншому: Там би позицію поставив. Там би мачта стала б класно. Для розвідки. Не можу жити по-старомуРозмовляєш з кимось. І навіть коли не хочеш — все одно говориш про війну. *Я з великою повагою до вас.Але не вірю, що мені може щось допомогти.*Мама плаче.І я вибачаюсь перед нею.Нікуди не ходжу.Повернувся з війни - а тут кабаки работають.Це нереально - це два світи.Мене це дуже дратує.*Зараз я списаний. За що я воював?Але я не хочу виїжджати - це моя земля. Пенсія 12 975 грн.З дружиною. І це дуже мало.*Те, що я почув і бачив - я нікому тепер не довіряю.Я тільки сам собі довіряю зараз.*Завдяки нашим розмовам і терапії я зараз відчуваю більше довіри до людей загалом. І це добре.Більш відкритіший став до певних розмов. І загалом до близьких своїх.*Думки військових - це рубрика, де я розміщую шматочки бесід з клінічним психологом без імен і деталей, щоб просто показати про що живуть і думають військові. Моя мета - щоб прірва між військовими і цивільними зменшувалась. Інформація почищена, прибрана обсценна лексика, локації і дати, залишаються тільки думки.Важливо відмітити, що кожна історія розміщається з дозволу. *Якщо хочете підтримати роботу для хлопців - закупку ліків, книг, необхідного і пальне на дорогу до хлопців - то ось постійна банка:🔗Посилання на банку тут:🔗https://send.monobank.ua/jar/5kBhUV5bPpЗнов закінчились донати після останньої закупки книг. *А якщо хочете отримати підтримку - запрошую на мій новий курс, «Моя історія», — Тренінг для родичів військовослужбовців і всіх, хто проходить складні часи.який буде також частиною дослідження і дисертації. Стартуємо 22 квітня. Запис буде. Реєстрація: https://forms.gle/zNxkkFznyUsnAT8V6Якщо це корисно — поставте 💔І дякую всім за підтримку, донати, репости, коментарі.#ДумкиВійськових@BagnenkoPsy

Шум старого Привозу: Прогулянка крізь час у ХерсоніНа початку минулого століття Херсон стояв на порозі великих змін, готуючись переступити межу у сто тисяч мешканців. Місто дихало торгівлею: усюди розсипалися базарчики — Зелений, Забалковський, Рибний, Польський... Але серцем, де пульсувало справжнє життя, був Привоз.Це не був просто ринок. Це було дзеркало херсонської душі, де в одному натовпі змішувалися блиск екіпажів багатих пань та лахміття жебраків, амбіції купців-мільйонерів та хитрість вуличних пройдисвітів.Ранкове пробудженняУявіть: ви підходите до Привозу, і ще за квартал вас огортає гул, схожий на нескінченне бджолине гудіння. Повітря просякнуте вигуками прикажчиків, закликами розносників холодного квасу та сбитню, а подекуди — і лайкою тих, хто надто рано зазирнув до шинку.Тут панував суворий лад: «у калашний ряд зі свинячим рилом» ніхто не пхався. Кожен товар мав свою лінію:• Селяни з возів пропонували гори овочів, хрусткі солоні огірки та ароматне сіно.• Майстри-кустарі розхвалювали свій крам: від плетених кошиків до розписних скринь та дерев’яних ложок.• Послуги на ходу: прямо на вулиці «холодні» шевці латали чоботи, не знімаючи їх з ноги клієнта, перукарі стригли під відкритим небом, а писці за копійку складали чолобитні для неграмотних.Серед цього гармидеру шниряли кишенькові злодії та картярі, а над усім цим височіли бані двох церков, що нагадували про вічне посеред ринкової суєти.Пастки «Толчка» та обіди в ганчіркахНа захід від головних рядів починався «Толчок» — місце, де панували «маклаки». Ці пращури сучасних шахраїв могли продати вам чудові з виду штани, які вдома виявлялися з однією штаниною, або чоботи на картонній підошві. Саме тут народилося поняття «ринкова робота» як символ чогось вкрай неякісного.Коли сонце підіймалося до зеніту, люд тягнувся до «обжорного ряду». Етнограф Афанасьєв-Чужбинський, відвідавши Привоз, описував це видовище з легким жахом: перекупниці привозили гарячий борщ, лапшу та уху в величезних горщиках, загорнутих у неймовірну кількість засмальцьованих ганчірок, щоб зберегти тепло. Посуд давали на місці, а от хліб треба було мати свій — фунт житнього коштував цілих три копійки! Цікаво, що візитною карткою Херсона тоді були цілі піраміди апельсинів та лимонів, які місцеві поглинали у величезній кількості.Вечірні ланцюгиЦентром архітектури був Гостинний ряд — розкішна двоповерхова споруда у формі літери «П» з колонадами, де в тіні арок виставляли дорогі меблі та манекени. Але місто росло, Привоз ставав затісним, і так виник Торговий провулок (нинішня вулиця Торгова), де торгували просто з землі.До вечора Привоз поступово вщухав. Селяни поспішали додому, доки не стемніло. Поважні городяни вантажили на вози в’язанки дров — дефіцитного палива в степовому краї. Стукали віконниці, брязкали засуви. Спеціальні сторожі натягували важкі ланцюги між арками Гостинного двору, замикаючи їх на величезні замки, і випускали собак.Нічну тишу порушував лише звук калатала сторожа. Але з першим променем сонця залізні ланцюги знову впадуть, зариплять немазані колеса возів, і Привоз знову зашумить, повторюючи свій нескінченний танець життя.Історична довідка: Старий Привоз зник у 1930-х роках. Міська влада перенесла його на місце нинішнього Центрального ринку, охрестивши його згідно з духом часу — Червоним базаром. Але дух старої торгівлі назавжди залишився в назвах вулиць та спогадах старожилів#херсон #історія #україна #привозМатеріал каналу: Незламність духу@bagnenkoDaily

Херсон, часи окупації. Наші «визволителі», очевидно, вирішили, що інтернет — це гріховна розкіш, тому одним помахом кривого маніпулятора відправили все місто в захопливий тур «Цифровим середньовіччям». Поки світ обговорював нейромережі, ми освоювали мистецтво виживання без Google Maps та елементарного «ти як?».Вайфай у місті перетворився на істоту набагато дефіцитнішу за містичного єдинорога. Побачити його на власні очі — це як виграти в лотерею, якої не існує. Але народна кмітливість та аномальні зони не підвели.Культ Дорожнього Знака на ШуменськомуНайбільший сюрреалізм відбувався на Шуменському, неподалік від АТБ. Там стояв звичайний дорожній знак, який за іронією долі (або через збій у матриці окупантів) став головним IT-хабом району.• Місце сили: Саме біля цього металевого стовпа якимось чудом «пробивало» зв’язок.• Новий ритуал: Збоку це виглядало як таємний релігійний обряд: натовп людей з витягнутими до неба смартфонами, що завмерли в химерних позах навколо знака.• Швидкість: Якщо вам пощастило стати під правильним кутом до іржавої залізяки, ви могли навіть відправити текстове повідомлення — справжній технологічний прорив для епохи палеоліту, в яку нас намагалися загнати.Мабуть, цей знак був єдиним об’єктом у радіусі трьох кілометрів, який чесно виконував свою роботу#херсон #окупація #україна #війна@bagnenkoDaily

Вчора випадково дізнався від відомого краєзнавця Херсонщини Олег Лиховид , що кораблі з верфі перетягували за допомогою верблюдів. Запитав ШІ, що він про це думає.Ось детальніша інформація щодо джерел та історичного контексту цієї незвичайної практики:1. Мемуари очевидців та мандрівниківОсновним документальним підтвердженням є щоденники іноземців, які відвідували Херсон у період його розбудови. * Франсіско де Міранда (1786–1787 рр.): У своїх нотатках він прямо вказував на технічну проблему — глибина Дніпра біля Херсона була недостатньою для суден з великою осадкою. Він описував, що для подолання мілин використовували спеціальні пристосування та значну тяглову силу. * Гілберт Ромм (1786 р.): Французький мандрівник у своїх подорожніх листах згадував про незвичний для європейців вигляд степового Херсона, де верблюди були частиною повсякденного пейзажу і використовувалися для найважчих робіт на березі та в Адміралтействі.2. Технічне джерело: Система «камелів»Це джерело пояснює саме «технологічний» бік питання. Кораблі не просто «тягли», їх піднімали. * Словник морських термінів XVIII ст.: Описує «камелі» (від англ. camel) — це два порожнисті понтони, які наповнювали водою, підводили під днище корабля, а потім воду викачували. Корабель піднімався над водою, що дозволяло провести його через мілини. * Зв'язок з верблюдами: Оскільки процес виведення корабля на «камелях» проти течії або через складні піщані перекати потребував колосальної стабільної сили, на березі задіювали каравани верблюдів. Вони тягли канати (перліні), допомагаючи понтонам рухатися в потрібному напрямку.3. Архівні дані Херсонського АдміралтействаЗгідно з господарськими записами кінця XVIII століття: * Верблюди офіційно перебували на забезпеченні флоту. Вони цінувалися більше за коней, оскільки один верблюд міг замінити 3–4 коней при перетягуванні щогл та важких корпусних деталей по піску. * Є згадки про те, що саме для проведення перших великих лінійних кораблів (таких як «Слава Катерини») до Глибокої пристані використовували комбінований метод: понтони-камелі у воді та верблюжу тягу на березі або мілководді.4. Історико-краєзнавчі дослідження * Праці Віктора Гошкевича: Засновник Херсонського археологічного музею на початку XX століття збирав свідчення про те, що верблюди залишалися звичним робочим транспортом у Херсонській губернії аж до середини XIX століття, будучи «спадщиною» інтенсивного будівництва флоту часів Потьомкіна.Таким чином, джерела підтверджують, що це не була просто примха, а єдиний можливий на той час інженерний шлях вивести потужний флот із річкової верфі у відкрите море.@bagnenkoDaily

Традиційно річкова навігація у Херсоні розпочиналася у першій половині квітня. Точна дата щороку визначалася рішенням міської влади залежно від погодних умов та готовності суден.Відкриття весняної навігації в Херсоні — це не просто початок сезону перевезень, це справжній ритуал, який десятиліттями визначав ритм життя міста. Для херсонця «поїхати на той берег» — це частина ДНК, де дача в плавнях була і місцем сили, і головним джерелом свіжої городини.Хоча сьогодні через воєнний стан та близькість фронту масова цивільна навігація на Дніпрі офіційно заборонена з міркувань безпеки, пам'ять про це дійство залишається яскравою сторінкою життя Півдня.Як це виглядало: «Велике переселення»Традиційно навігація стартувала у першій половині квітня. Це був день, коли херсонський Річковий порт перетворювався на гучне, живе море людей. * Атмосфера: Черги починали шикуватися ще вдосвіта. Люди з рюкзаками, саджанцями, відрами та незмінними «кравчучками» заповнювали причали. * Транспорт: На лінію виходили легендарні теплоходи типу «ОМ» та «Каштан». Кожен рейс був схожий на окрему подорож, де обговорювалися новини, рецепти добрив та прогнози на врожай.Маршрути: Карта херсонських плавнівДніпровські плавні — це унікальний лабіринт проток та єриків. Маршрути катерів охоплювали понад 80 дачних кооперативів. Найпопулярніші напрямки: * Кардашинка — класика херсонського лівобережжя. * Чайка та Конка — напрямки, що проходили крізь затишні вузькі протоки. * Нижня та Верхня Прогної — маршрути, де річка стає особливо широкою та величною.Масштаб у цифрахУ мирні роки статистика навігації вражала: * Кількість пасажирів: За сезон річкові трамвайчики перевозили від 150 до 200 тисяч людей. * Кількість дачників: Понад 40 000 родин мали свої ділянки «на островах», до яких можна було дістатися виключно водою. * Пільги: Цікавий факт — до 90% пасажирів складали пенсіонери, для яких місто традиційно робило проїзд безкоштовним або за мінімальну вартість. Це була чи не найбільша соціальна програма річкових перевезень в Україні.Сьогодення та надіяЗараз плавні Херсонщини — це зона особливої небезпеки. Через постійні обстріли з тимчасово окупованого лівого берега та наслідки підриву Каховської ГЕС, звичні маршрути недоступні. Дуже хочеться вірити, що колись настане весна, коли катери знову подадуть гудок, а причали заповняться людьми, що їдуть не ховатися, а сіяти життя.Фотографії Борис РоманченкоДжерело: канал «Острів-Херсон!»@bagnenkoDaily