Мій поплавок - моя сім'я. Це земля за яку я воював, я не поїду нікуди. На дідах тримається армія.

Рубрика «Військовий говорить»*Ідеш в метро, нікого не чіпаю. Підходить в метро жіночка.“Дякую вам”. Просто так. І це розриває зсередини. Я не для цього служу, але це так цінно. ***Найгірше - це був обман командира.

Він сказав, що там бліндажик хороший. А там 2 к*ц*па. . Підповз. Крикнув. Тихо. Чуйка спрацювала. Кинув гранату туди на всяк випадок.“Здайомся” кричать.*Є багато хорошого, що мені дала армія.

Нема ні до чого страху. Це добре те, чого навчився за ці роки в армії. Нічого не боюсь. Хоча може це і погано. Навчився поводженню зі зброєю. Це добре. Якщо тривога, шахеди - ніяк не реагую. Можу собі спати.***Відчуваю сором, що я живий.

А хлопці померли. Сняться бої. І інколи хлопці просять про допомогу. Реалістичні сни. БК постійно закінчується. Прокидаюсь. Всі сни сконцентровані на той вихід. Хлопці. Бій. Саме та подія, яка сталась.**Раніше були героями. Зараз всі відвертаютьсяПаралельна реальністьТут плачуть світла немає. А там кабздець. Там пацани в окопах замерзають, не можуть вийти. ***З тими хлопцями, з якими я штурмував - більше половини немає. Ще й з мого відділення. Завжди питання - чому вони, в пергу чергу.*Я військовий. Я не планую майбутнє довго наперед.

Не думаю взагалі про те, як буде. Як я там? там день у день життя під загрозоюАртилерія, КАБи, молнії, фпв і все інше. Особливо і не думаю наперед. Шо буде, те й буде. **Я з великою повагою до вас. Але не вірю, що мені може щось допомогти.***На дідах тримається армія.

Вони вчать життю молодих хлопців. Не війні, а життю. Розумієте? Життю.***Ці історії завжди тут (торкається вказівним пальцем лоба)Я виїжджав на нуль за хлопцями. І це досі мучить.***Командир каже по радейке: “де ти лежиш.”

Я пояснив. Він каже: “Це 300 метрів вправо від мене. Вилазь з посадки. Повзи через поле - наші тебе підберуть. Мені як соломинку кинули. На предохранітель поставив і поповз.***Пацюки на позиціях не бояться людей

Можеш заснути - прийде і буде тебе гризти. Кусають, от уявіть прямо кусають.***Дружина каже, що я часто на емоції переходжу.

Я винний у всьому, що я не зроблю.**Док загинув. Витягнув мене. Машину на евак кинув. І сам загинув. Посекундно пам’ятаю попри все.***Я не хочу виїжджати.Тут моя земля, за яку я воював. Зараз я списаний. За що я воював. Я не хочу виїжджати. По здоров’ю звільнився. Пенсія 12 975 грн. Нас троє - я, дружина і син.це капець як мало. Але я знайшов роботу і буду далі на своїй землі. **Мій поплавок - моя сім'я. Це мій стримуючий фактор, який не дає мені наделать беди. Є відповідальність за сім’ю.**Кожну ніч воюєш.

Днем теж саме. Постійно крутиш і думаєш, що ти не зробив і як можна по-іншому.*Я дружині не можу все розказати.

Ідеш і бачиш вагнерівця. Він встає і біжить. Наче під наркотою. Про таке ми між собою тільки. Я не знаю чому я тобі це розказав. Воно живе. Воно болить.*Думки військових - це рубрика, де я розміщую шматочки бесід з клінічним психологом без імен і деталей, щоб просто показати про що живуть і думають військові. Моя мета - щоб прірва між військовими і цивільними зменшувалась. Інформація почищена, прибрана обсценна лексика, локації і дати, залишаються тільки думки. Важливо відмітити, що кожна історія розміщається з дозволу. *Якщо хочете підтримати роботу для хлопців - закупку ліків, книг, необхідного і пальне на дорогу до хлопців - то ось постійна банка:🔗

Посиланняhttps://send.monobank.ua/jar/6ScUbedaAPЗнов закінчились донати після останньої закупки книг. *А якщо хочете вчитись як взаємодіяти військовим і цивільним - запрошую на серію майстер-класів. Стартуємо в березні. Запис буде. Реєстрація: https://forms.gle/t8QzCK3BpLnRhHMZ7Якщо це корисно — поставте 💔

І дякую всім за підтримку, донати, репости, коментарі.#ДумкиВійськових@BagnenkoPsy