Час історій

Трям. Про бронзу обовʼязково буде продовження, але трохи пізніше. Зараз в мене закінчується відпустка на реабілітацію, треба доробляти справи, та і більше часу хочеться побути з родиною - мені не так часто це вдається. Тож поки коротенький допис про кладовища....на початку XX століття мордовським етнографом Макаром Євсєвійовичем Євсєв'євим, було записано переказ, що під час заснування нового цвинтаря першого покійника мордва ховала стоячи і з палицею в руках. Після чого його дух ставав господарем цього цвинтаря. Духа цього мордва називала Калмонь кірді - покровитель, господар цвинтаря (могили), або Калмо-ава - мати цвинтаря.Рух похоронної процесії суворо регламентувався. Попереду несли ікону, а потім кришкута труну. Нововведенням стали вінки, які несуть після кришки труни. Слідом за труною йшли близькі родичі, за ними інші учасники похорону. По вулиці труну зазвичай несли шестеро людей. При виході з села труну з тілом покійного опускали на табурети, і з ним прощалися ті, хто не йшов на цвинтар. Під час руху похоронної процесії селом заборонялося переходити їй дорогу, йти чи їхати на зустріч (щоб смерть не повернути знову або щоб хвороби покійника не перейшли на цю людину), потрібно було зупинитись і почекати коли пройде процесія. Біля в'їзду на цвинтар процесіяще раз зупинялася. За повір'ями, всі небіжчики виходили зустрічати «новенького» і йому передавали варту, яку він повинен нести доти, доки не помре хтось наступний.Збірник етнографічних матеріалів Т. 2 (1931)

В мене тут зʼявилась невелика міні-відпустка, тож поки з великими текстами не дуже. Проте покажу вам ось такий чудовий артефакт, який прямо стосується наступної публікації про бронзу. Церемоніальний бронзовий кинджал з Оммершанца, відомий у науковій літературі як артефакт типу Plougrescant–Ommerschans, посідає виняткове місце серед предметів середньої доби Бронзи Північно-Західної Європи. Датований приблизно 1500–1350 рр. до н. е., він є саме кинджалом , маючи відповідні пропорції, але розміри, вага та відсутність конструктивних елементів, необхідних для практичного використання, свідчать про його неутилітарний характер. Клинок має довжину близько 68 см та вагу понад 2,8 кг, що робить його абсолютно непридатним для бою: лезо не заточене, відсутнє руківʼя, і навіть отвори під його кріплення. Ці ознаки дозволяють віднести його до категорії ритуальних предметів. Загалом на сьогодні відомо лише шість подібних клинків: два знайдено у Франції (Plougrescant і Beaune), два у Нідерландах (Ommerschans і Jutphaas) та два в Англії (Oxborough і Rudham). Артефакт з Оммершанца був знайдений наприкінці XIX ст. й тривалий час перебував у приватних руках, допоки у 2017 році його не викупив Національний музей старожитностей у Лейдені.

Наприкінці десятого століття відбулося хрещення Русі, але це не означає, що всі відразу стали християнами. Наприклад в Новгороді язичництво було все ще панівним: коли в 992 році з'явився туди перший новгородський єпископ Іоаким, він був зустрінутий настільки сильним опором народу, який дотримувався язицтва, що його довелося долати зброєю. Тисяцький князь Путята разом із Добринею утихомирив місто після «злої січі» і пожежі, внаслідок чого для новгородців склалося прислів'я. «Путята хрестив мечем, а Добриня вогнем». І хоч поступово язичництво здавало позиції у великих містах, але загалом люди продовжували дотримуватися старих традицій, свят, ходили на капища, волхви підтримували опір християнству, особливо в часи стихійних лих які приписувалися гніву покинутих богів, ну і ось це все - просто тепер воно стало більш прихованим. А остаточно християнство утвердилось на Русі лише у 14 столітті. Але чому? Усьому причиною виявилося нашестя монголів, яке було сприйнято (не без допомоги священнослужителів) як покарання Господнє за гріхи та зневіру люду простого. А оскільки нашестя виявилося катастрофічним для Русі, то й у пам'яті воно відклалося настільки великою травмою і дало настільки потужний посил, що і в 17 столітті рішення найчастіше приймалися нехай і невдалі для країни/нації, але без протиріч з релігією. І не важливо, що священики, скажімо прямо, були далеко не так прихильні до народу і, крім підтримки соціальної нерівності (кріпацтва), були орієнтовані на вирішення своїх особистих інтересів, їх все одно треба було слухати. Тому що не можна, Бог відвернеться від нас, тому треба мовчати і вірити. Тому до речі і був таким сильним супротив проти намагань Польщі перевести всіх в католицьку віру - фактично це був відгук страху з монгольської навали. І хоча сама навала вже забулась, але віра в те що неможна зраджувати віру (вибачте за тавтологію), була зцементована на віки.

Винахід бронзи був одним із ключових моментів у розвитку людства, і греки, не маючи знання хімії чи геології, інтуїтивно намагалися освятити цей прорив міфом, і ключову роль тут відіграє Кібела. Її культ зародився у Фрігії, але пізніше глибоко інтегрувався в еллінський світ. У грецькому й малоазійському міфологічному просторі Кібела постає як велика богиня-матір, первинна сила природи, уособлення самої землі, гір, родючості та тваринного інстинкту життя, вона джерело всього, джерело самої матерії всесвіту.  Кібелу ніхто не народжував, бо вона сама є матірʼю всього існуючого, в тому числі богів. І коли вона народжувала Зевса на горі Іда, під час родових перейми вона встромила пальці в землю, і так на світ зʼявилось десять дактилів - пʼять жіночих з лівої руки і пʼять чоловічих з правої. Саме дактіли винайшли обробку металів - спочатку міді, потім бронзи, а згодом і заліза, і це не дивно, бо трьох з них зовуть Кельміс (буквально, плавити), Дамнаменів (оковувати) та Акмон (ковадло). Вони першими почали кувати бронзові знаряддя, виготовляти зброю, відкрили силу плавлення руди - таємницю, яка сполучає землю (метал) і вогонь (ковальський горн). Саме дактіли відкривають людям таємницю вогню, металу та ремесла. Більше лютого - за деякими міфами саме вони навчають Гефеста ковальському ремеслу. Окрім того дактіли з Фригії винайшли «ефесські письмена», що давали чудову силу тому хто носив їх, та музичний ритм. Таким чином, Кібела - не лише прародителька життя, а й - покровителька технології, що виходить із її нутра: руда, як частина її тіла, бронза - як результат містичної трансформації. У цій міфології обробка металів - не просто ремесло, а ритуальний акт, у якому людство вступає в союз із божественним: перетворює матерію на впорядковану форму - меч, сокиру, дзеркало. Кожна плавка — це повторення космогонічного акту, де форма народжується з хаосу.Саме тому бронзова доба у грецькому уявленні - це священна доба, доба героїв, яких викували боги, які носили бронзові обладунки, створені на межі людського і надлюдського. На відміну від залізної доби, яку Гесіод назве «веком праці і скорботи», коли ремесло стало буденним, а боги відступили, бронза - це пам’ять про епоху, де технологія мала душу, де меч був більше, ніж знаряддя - він був частиною священного дійства.І от тепер розуміючи міфологічний фон, буде простіше зрозуміти ті чи інші вчинки, звичаї та традиції народів бронзового віку, про які ми будемо говорити. Так, фактично це все був лише вступ :)

Коли перші ковалі енеоліту понад 7000 років тому почали виплавляти мідь у печах Балкан і Кавказу, вони навряд чи здогадувалися, що їхній метал доживе до нашого часу. Та за оцінками геологічних і металургійних служб, близько 80% усієї міді, яку коли-небудь видобуло людство, досі перебуває в обігу - у вигляді дротів, труб, монет, електроприладів та брухту.Мідь практично не втрачається: вона не горить, не розкладається, і легко переплавляється без втрати якості. Ще в античності бронзові мечі й котли перековувалися в наконечники списів чи фібули, і так - з покоління в покоління. У кожному сучасному дроті чи платі - мікроскопічні сліди тієї самої первісної міді, злитої у тиглях перших металургів. Але скільки?Загалом людство виплавило близько 700 млн тонн міді, з яких приблизно 80% (560 млн тонн) досі перебуває в обігу. Уся мідь епохи енеоліту (5500 - 3000 до н.е.) - приблизно 30 000 тонн припадає на Старий Світ, і якщо припустити, що майже вся вона згодом була переплавлена й потрапила в загальний металургійний обіг, то сучасна мідь містить у середньому близько 0,0054% первісної міді - тобто приблизно 54 грами на тонну, тобто у кожному сучасному кілограмі міді може бути пів грами найдавнішої міді в світі.Тож цілком можливо, що частинка вашого ноутбука чи телефону містить атоми з першого мідного злитку в світі. Так, ви вірно зрозуміли - і його міді теж :)

Буквально кілька розповідей про Стару Гвардію Наполеона. Ну і з понеділка буде продовження про лінійну тактику. Під час відступу з Росії, через небезпечну обстановку, один із скарбників Імператорської гвардії без розписок (з цілком зрозумілих причин поспіху) передав велику суму (2 мільйони франків) пішим гренадерам Старої гвардії, щоб переправити її через Березину. У результаті всі гроші було повернуто, не вважаючи деякої незначної частки, що потонула разом з одним гренадером під час переправи через річку.Коли після битви при Ватерлоо, останньої битви наполеонівських воєн, в один із шпиталів прибув емісар Людовіка XVIII, пропонуючи допомогу пораненим, один унтер-офіцер, ветеран гвардії, якому щойно ампутували руку, кинув її в посланця: - Іди звідси геть і передай тому, хто тебе послав, що в мене залишилася ще одна рука, щоб вірно послужити імператору і далі!В 1845 році, молодший лейтенант 1-го полку піших гренадер Старої гвардії Клод-Шарль Нуазо, на власні гроші поставив Наполеону бронзовий пам'ятник роботи відомого у Франції скульптора Ф. Рюда в рідному місті Фіксені (біля Діжону). Напис на пам'ятнику говорив: "Наполеону - від Нуазо, гренадера, і Рюда, скульптора". Після смерті, за заповітом гвардійця, його поховали стоячи, за кілька ярдів від пам'ятника, щоб він міг вічно охороняти свого імператора.

Текст якому три роки. Перше що ви маєте усвідомити - жоден, нормальний військовослужбовець, НІКОЛИ не розскаже як НАСПРАВДІ у нього справи. НІКОЛИ. У нього завжди все буде «нормально» та «нічого такого». Бо він нормальний, бо він розуміє що ось ця інформація що сьогодні було двое загиблих та п’ять поранених, а вчора троє поранених та п’ять загиблих, а позавчора невдалий штурм, а перед тим ще чотири невдалих, а завтра ми йдемо знову - НІЧОГО ВАМ НЕ ДАСТЬ. Геть нічого. Ви не почнете краще розуміти «тактичну ситуацію» бо ви не знаєте реальну ситуацію по «силам та засобам» в тому чи іншому підрозділі. Ви не почнете краще розуміти стратегічні задуми, і це гарна новина - бо якщо ви їх почнете розуміти, то ворог точно буде знати про них. Це «знання» не дасть вам нічого хорошого, а от погане може зробити, бо «що знають двоє - знає свиня». І так, саме тому вам ніколи, ніхто не роскаже як насправді. Бо вас оберігають від війни. Ну дізнались ви про кількість загиблих, і? Що далі? Почнете молитись в двічі частіше, чи оморфом всіх накриєте? Ні. Почнете тільки сіяти паніку. Так само і зворотня ситуація - якщо ви живете в світі іллюзій, що все не надовго, що ще буквально трошки, що може ще тиждень, місяць, або два , і все знову стане добре - ви просто ведете себе як інфантильні діти, які живуть в світі іллюзій, та чекають поки «прийдуть дорослі, та вирішать всі проблеми». Ні не прийдуть. Ні не вирішать. І коли хтось каже що «ось є мама/тато якому/якій 90 років і вона відмовляється виїзджати, тому ми залишаємось» - це лише ваше намагання відійти від відповідальності. Бо це було не ваше рішення, це було рішення людини яка вже не здатна адекватно сприймати ситуацію і діяти відповідно до неї. А ви просто піддались тому впливу, бо простіше сказати «вона вирішила, а що я їй скажу?». А потім коли війна почне безпосередньо стукати в ваші двері снарядами, виявиться що ви нічого не можете. Ні вберегти людину, ні забезпечити її ліками, ні харчами. Але ж це «вона вирішила». Так, вона, бо у вас не вистачило духу взяти повну відповідальність на себе. Саме тому ви так болісно сприймаєте будь які погані новини. Бо кожна така новина, розбиває ваш «кришталевий палац» віри в те що «зараз ми трохи перебудемо і все буде норм». Розбиває вашу віру в те що вам не доведеться жити по іншому, що не доведеться змінювати роботу, місце проживання, навчатись, та найголовніше БУТИ МОРАЛЬНО ГОТОВИМ, до того що завтра, у будь який момент може прилетіти ракета, і виживання вашої близької людини, якій відірвало ногу, буде залежати ВИКЛЮЧНО ВІД ВАС. Але ж ви ніколи за 8 років війни, не намагались пройти курси з медицини, бо «з вами ніколи не трапиться нічого поганого». Бо ви не розумієте що світ не добрий та не пухнастий, і інколи вас наздоганяє зло, просто тому що може. Не в залежності від того як ви себе вели в житті. Просто так сталось. Просто тому що може.Але звісно краще спочатку вимагати якісь цифри по втратах, потім нити що щось йде не так ніж ви хотіли, а потім нити що вам розповіли як воно буде насправді, але вас це вам не подобається. Я розумію що людська психіка влаштована так щоб відкидати від себе погане. Розумію що для багатьох це якщо і не серіал, то інтерактивне шоу про війну, де сьогодні повоювали, а завтра набридло і включили інший канал. Так от - ставайте вже дорослими. Дитинство скінчилось. Репости про ту чи іншу ситуацію на фронті, в 99% випадків, не допомагають а шкодять. Завтра будь кого з вас, чи ваших рідних, можуть вбити. Післязавтра ви можете залишитись без води, світла, та й взагалі дому. Вітаю вас у реальному світі, як він є, без прикрас.

Альтамурська людина - справжнє неандертальське диво, що датується періодом від 128 000 до 187 000 років тому. Цей унікальний скелет було виявлено у 1993 році поблизу міста Альтамура в Апулії, на півдні Італії, у вапняковій печері Ламалунга. Він є одним із найповніших палеолітичних останків, знайдених у Європі: практично весь скелет зберігся в анатомічному порядку, включно з крихкими кістками носа - що є неймовірною рідкістю для таких древніх решток.Тіло неандертальця, судячи з усього, провалилось у вузьку вертикальну тріщину печери, де і залишилось назавжди. Завдяки мінералізації та ізоляції вапнякової печери, кістки залишались недоторканими тисячоліттями, покриті товстим шаром кальциту, що забезпечив їхнє збереження, але водночас ускладнив дослідження.Лише з розвитком новітніх технологій дослідникам у 2015 році вдалося відібрати кісткову пробу з плечової кістки без руйнування всієї структури. У цій пробі було виявлено найстарішу з коли-небудь виділених ДНК неандертальців - знахідку, яка зробила справжній прорив у палеогенетиці. Генетичний аналіз показав, що Альтамурська людина належала до пізніх неандертальців, але зберігала архаїчні риси, що може свідчити про ранні фази формування цього виду.Ця знахідка має надзвичайне значення для розуміння еволюції неандертальців, їхньої анатомії, екології, а також генетичного зв’язку з сучасною людиною. Зокрема, збережені кістки черепа, зуби, частини таза і кінцівок дозволяють точно реконструювати зовнішність та фізіологію неандертальця, без необхідності покладатися виключно на фрагментарні рештки. Вперше дослідники отримали повне «тіло» з середнього палеоліту, що стало унікальним «вікном» у глибоке минуле людства.Сьогодні дослідження тривають. Групи антропологів, генетиків та археологів з Італії, Німеччини та інших країн об’єднали зусилля, щоб не лише відновити повну ДНК-послідовність Альтамурської людини, а й краще зрозуміти середовище її життя. Увага приділяється також вивченню мікрофлори, геохімічних умов печери та потенційних причин смерті цієї особини (так ми ще не знаємо як саме він потрапив у печеру).

Це означало стрімке розширення функцій військової адміністрації: створення постійних казарм, інтендантських служб, арсеналів, навчальних центрів, системи постачання продовольства й амуніції. Армія перестала бути кампанійною й сезонною - вона стала постійною структурою, яка існувала у мирний час як інструмент не лише оборони, а й державного управління. Держави, що не змогли організувати подібну військову машину - з централізованим фінансуванням і логістикою - втрачали конкурентоздатність на полі бою.Ключовою інновацією цього періоду стало впровадження системи стандартів: уніфікація калібрів, довжини рушниць, шаблонів маневру. Пруссія, Франція та Британія випередили інших завдяки впорядкованому виробництву й навчальному процесу. У Пруссії під командуванням Фрідріха Вільгельма I було створено систему рекрутських округів (Kantonsystem), яка дозволяла комплектувати армію з місцевих мешканців, підтримуючи чисельність і контроль. Такі системи дозволяли зберігати величезні лінійні масиви в боєздатному стані навіть за умов відсутності війни.Окрім цього, лінійна тактика висувала нові вимоги до комунікації та оперативного управління: офіцерський корпус мав бути не просто носієм соціального статусу, а висококваліфікованим елементом команди. Саме в цей період розвивається культура військового картографування, польових зв’язків, шифрування і планування маршів за годинниковим принципом. Лінія не терпіла ініціативи знизу - її сила була у цілковитій керованості.Таким чином, лінійна тактика не просто вимагала реформ - вона формувала державу нового типу: централізовану, дисциплінарну, фіскально спроможну до утримання постійної армії, орієнтованої не на харизму генералів, а на системність. Армія перестала бути групою воїнів і стала технічною структурою - військовою машиною у буквальному сенсі слова.Далі буде…Також нагадаю що при бажанні ви можете підтримати вихід цих текстів, реквізити в закріпленій публікації.

Навіщо ловити картеч обличчям.Частина перша. У військовій історії розвиток тактики завжди був безпосередньо пов’язаний із технічними інноваціями. Це правило особливо виразно проявилось у XVI–XVII століттях, коли поява вогнепальної зброї докорінно змінила структуру європейських армій.Упродовж Середньовіччя бойове домінування належало важкоозброєній кінноті - соціально-престижній вершині армії. Лицарі, захищені сталевими обладунками, були не тільки символом військової еліти, а й основною ударною силою на полі бою. Тактичні побудови підпорядковувалися потребам кінноти: піхота виконувала допоміжні функції, артилерія ще не була мобільною, а масштабних вогнепальних загонів просто не існувало.Поява аркебузи в XV столітті, а згодом і мушкета, докорінно змінила поле бою: можливість ураження добре захищеної цілі на відстані, без необхідності вступу в рукопашний бій, як арбалет тільки краще, дешевше і з гарантованим пробиттям обладунків. Незважаючи на технічні недоліки перших зразків - повільне заряджання, низьку точність, нестабільну якість пороху - ключовою перевагою аркебузи стала її пробивна здатність. Дослідження показують, що кульовий удар на близькій дистанції був здатен пробити більшість пластинчастих обладунків, особливо на суглобах і відкритих ділянках (наприклад, в обличчя, шию, пах). Як наслідок, важка кавалерія втратила монополію на рішальний удар. Битви на зразок Павії (1525), де аркебузири завдали нищівного ураження французькій кінноті, підтвердили цю зміну. Фактичний результат - інверсія бойової ієрархії: піхота, зокрема вогнепальна, стала центром тактичної доктрини.Упродовж середньовіччя тактичні рішення базувалися на домінуванні важкої кінноти, захищеної бронею й озброєної холодною зброєю. Лицар що тренувався до війни з дитинства, був настільки кращий за звичайного селянина на полі бою, що зараз це складно уявити. Проте з появою аркебуз і мушкетів ситуація змінилася - броня більше не гарантувала захисту, а елітні лицарі втратили перевагу над піхотинцями, що володіли порівняно дешевою, але ефективною зброєю. Цей перехід від якісної (індивідуально сильної) до кількісної (масово озброєної) тактики призвів до трансформації бойових формацій - до нових тактик, де комбінувались пікінери (захист від кавалерії) та стрільці (ударна сила). Цей гібрид і став основою для формування терції — нового символу боєздатності модерної армії.Терція виникла як відповідь на необхідність поєднання мобільності, вогневої потужності й захисту від кавалерії. Вона стала першим великим інструментом масового використання вогнепальної зброї в поєднанні з холодною. В цьому контексті фраза «тактика йде від озброєння» не є абстракцією, а описує основну закономірність військової трансформації XVI–XVII століть.Продовження буде…P.S. Нагадаю що в закріпленій публікації є реквізити за якими ви можете мене підтримати. Буде дуже доречно, дякую.