Наприкінці десятого століття відбулося хрещення Русі, але це не означає, що всі відразу стали християнами. Наприклад в Новгороді язичництво було все ще панівним: коли в 992 році з'явився туди перший новгородський єпископ Іоаким, він був зустрінутий настільки сильним опором народу, який дотримувався язицтва, що його довелося долати зброєю. Тисяцький князь Путята разом із Добринею утихомирив місто після «злої січі» і пожежі, внаслідок чого для новгородців склалося прислів'я. «Путята хрестив мечем, а Добриня вогнем». І хоч поступово язичництво здавало позиції у великих містах, але загалом люди продовжували дотримуватися старих традицій, свят, ходили на капища, волхви підтримували опір християнству, особливо в часи стихійних лих які приписувалися гніву покинутих богів, ну і ось це все - просто тепер воно стало більш прихованим. А остаточно християнство утвердилось на Русі лише у 14 столітті. Але чому? Усьому причиною виявилося нашестя монголів, яке було сприйнято (не без допомоги священнослужителів) як покарання Господнє за гріхи та зневіру люду простого. А оскільки нашестя виявилося катастрофічним для Русі, то й у пам'яті воно відклалося настільки великою травмою і дало настільки потужний посил, що і в 17 столітті рішення найчастіше приймалися нехай і невдалі для країни/нації, але без протиріч з релігією. І не важливо, що священики, скажімо прямо, були далеко не так прихильні до народу і, крім підтримки соціальної нерівності (кріпацтва), були орієнтовані на вирішення своїх особистих інтересів, їх все одно треба було слухати. Тому що не можна, Бог відвернеться від нас, тому треба мовчати і вірити. Тому до речі і був таким сильним супротив проти намагань Польщі перевести всіх в католицьку віру - фактично це був відгук страху з монгольської навали. І хоча сама навала вже забулась, але віра в те що неможна зраджувати віру (вибачте за тавтологію), була зцементована на віки.