Трям. Про бронзу обовʼязково буде продовження, але трохи пізніше. Зараз в мене закінчується відпустка на реабілітацію, треба доробляти справи, та і більше часу хочеться побути з родиною - мені не так часто це вдається. Тож поки коротенький допис про кладовища....на початку XX століття мордовським етнографом Макаром Євсєвійовичем Євсєв'євим, було записано переказ, що під час заснування нового цвинтаря першого покійника мордва ховала стоячи і з палицею в руках. Після чого його дух ставав господарем цього цвинтаря. Духа цього мордва називала Калмонь кірді - покровитель, господар цвинтаря (могили), або Калмо-ава - мати цвинтаря.Рух похоронної процесії суворо регламентувався. Попереду несли ікону, а потім кришкута труну. Нововведенням стали вінки, які несуть після кришки труни. Слідом за труною йшли близькі родичі, за ними інші учасники похорону. По вулиці труну зазвичай несли шестеро людей. При виході з села труну з тілом покійного опускали на табурети, і з ним прощалися ті, хто не йшов на цвинтар. Під час руху похоронної процесії селом заборонялося переходити їй дорогу, йти чи їхати на зустріч (щоб смерть не повернути знову або щоб хвороби покійника не перейшли на цю людину), потрібно було зупинитись і почекати коли пройде процесія. Біля в'їзду на цвинтар процесіяще раз зупинялася. За повір'ями, всі небіжчики виходили зустрічати «новенького» і йому передавали варту, яку він повинен нести доти, доки не помре хтось наступний.Збірник етнографічних матеріалів Т. 2 (1931)