in book we trust

Я знаю, що багато хто взагалі не читає анотаційДо новел «Дим» Міли Смолярової мені вона зовсім не пасує. Не знаю, хто писав, може й сама авторка? Хто зазвичай їх пише? Але на мене як на цільову аудиторію не втрапило. Розумію, що описати все і для всіх ідеально неможливо. Але, чесно, не знаю куди там мандрувати з персонажами. «Чи знайде скрипаль черевики?» — у новелі насправді такий крутий сенс, а звучить наче «битовуха». «Чи вдасться дикому зайцеві втекти від IVibe?» — це взагалі добило. Це не заради обісрати, все ж субʼєктивно. А лиш про те, що новели набагато глибші, крутіші, ніж може здатись з цієї анотації. Нагадаю, що у вас ще є час їх прочитати і прийти на обговорення в цю неділю в дуже естетичний простір [підґрунтя], щоб обговорити що сподобалось, а що ні. Точно є в Книгарнях «Є». А от в «Сенсі» кажуть, що навпаки, вже нема. А, і ще мені і інформація про саму авторку не сподобалась. Проте через усе це я таки продерлась і вас запрошую. Є трохи огидних деталей, але, на жаль, які дійсно трапляються. Момент з котом — не впевнена, що «життєво», але в мене котів не було, тому не знаю, що від них очікувати.А ще, зверніть увагу, на оформлення. То не просто гра «з шрифтами», то ключі. А я таке обожнюю, хоч сама й не просікла. in book we trust

Ні вам еротичного вірша сьогодні, ні відгуку. Нічого. Бо я цілісінький день ❗️шукаю лук на завтрашню вечірку, яку влаштовує спільнота «Бабай» та видавництво «Жорж».♠️ Там є бовʼязковий дрес-код: all black, вінтаж, готика, маскарад. В мене нічого підходящого не було. Я всі секонди, які бачила, обійшла, переміряла купу потрібних і не потрібних речей. Таки купила дещо. Той незручний момент, що я досі не можу до кінця зрозуміти це на мені буде нуар і таємниця, чи я просто збираюсь прийти тупо в одязі лісника. Тут два висновки.Перший, дрес-код — це дуже класна штука, тому що ти витрачаєш час, сили, гроші, щоб підготуватись. Ти вже залучений і прихильний «бренду». Другий, ті, хто знаходять круті штуки та приходять в образі — моя повага. Це гарно і важко! Побачимось завтра — деталі туси на афіші. Я буду або в нуарному стилі або в одязі лісника. Краса в очах того, хто дивиться 😅Якщо ви скажете, де берете костюми, ідеї і натхнення, то буду рада. І як вам те, що на події дрес-код? in book we trust

«Вони сміялися, коли я сів за піаніно... але коли я почав грати...»Це заголовок друкованої реклами уроків гри на фортепіано, створеної Джоном Кейплзом у 1926 році. Вважається однією з найбільш успішних рекламних кампаній в історії реклами. Це одразу вам скажу, що в книзі дуже багато крутих прикладів. Вона дуже практична, не художня — одразу не сядеш і не прочитаєш, треба аналізувати, думати.Для кого? Ну Сет Ґодін ще на початку пише, що взагалі проти визначення «для всіх». Бо «усі» — це дуже багато. «Усі» — це просто грандіозна, надто різноманітна й надто байдужа маса. Скажу тоді за себе — як блогерці, мені дуже цікаво. А взагалі автор одразу попереджає, що протягом книги як раз таки неодноразово повертатиметься до питання «для кого це?». Що саме воно має бути таємну магічну силу змінювати ваш продукт, вашу історію та місце, де ви її розповідаєте. Якщо вам треба буде обрати тисячу людей, які стануть вашими щирими прихильниками, кому слід віддати перевагу? Можна групувати людей за історіями, які вони самі собі розповідають — за світоглядом. Коли я пишу пости, то неодмінно тримаю в голові умовний портрет того, хто ви. І якщо що — вважаю, що пишу для дуже класних людей, в яких вірю, якими пишаюсь. Я уявляю ваші цінності, як ви приблизно реагуєте на той чи інший пост. Хочу ставати кращою. 💩 🤮 💊Ясно, що меседжі, які транслюються заходять не всім — я бачу і стікери лайна, і ригачку, і пігулки. І навіть отримую погрози. Але знаю, що точно є ті, хто мене розуміє. Тому мені в книжці розділ про «світогляд» аудиторії дуже відгукується.Визначеність — різновид сміливості Порада з книжки — визначитись кому ви хочете служити? В кожного є проблеми, бажання й упередження. Які близькі вам? Сенс найменшої життєздатної аудиторії — знайти людей, які розумітимуть вас і закохаються у вашу ідею. Любов до вас — це їхній спосіб виражати себе. Факт приєднання до вашого руху — віддзеркалення їхньої сутності. Ця любов веде до зв’язку, залучення та проповідництва. Ця любов стає частиною їхньої ідентичності, шансом зробити щось правильне. Виразити себе через свій внесок.Не варто сподіватись, що саме так почуватимуться всі, але ви можете працювати заради тих, хто так почувається. Замовити книжку можна тут. Зараз як раз читаю про те, що таке «дешево» і «безкоштовно». Бо готую івент, де вхідний квиток має бути мінімум 500 гривень і думаю, як то все влаштувати. У книзі і на це є відповідь. Коли погоджуватись на безкоштовну модерацію подій, а коли просити більше. І про це є. Безкоштовний — це не просто той, що нічого не коштує. Це геть інша категорія взаємодії, бо, як і ділення на нуль, масштабується безкінечно. «Низька ціна — останнє прихилище маркетолога, у якого скінчилися щедрі ідеї».Сайт ArtHuss ось.in book we trust

Де взяли бомжа для фото? Щось мені це питання одразуспокою не давало. Я собі подумала, ну це ж треба десь взяти «бомжа». Де? Купити фото на стоках? Сфотографувати якогось справжнього? Але ж треба дозвіл? Та і бомж на фото видно, що не так давно «бомжує». Реально мені схожий на одного з героїв книжки. Ну, одним словом, не буду довго мучити — на обкладинці автор 😅 В образі. Книжку позавчора купила і за вечір одразу і прочитала.Бомжі не тільки метафоричні, а цілком реальні. Четверо безхатьків шукають у Макіївці як перебути зиму. Крім цього, мають принципову позицію говорити українською. За що отримують ще більше гейту. Зокрема від таких же бомжів, але російськомовних. В мене перевидання — книга написана у 2012 році. Про її «пророчість» красномовно розкаже уривок на фото. Ображає Донбас. Бачила й такі коменти про текст. Як на мене, не ображає. Автор сам з Макіївки, в одній із статей прочитала, що згідно з його словами — Донбас у тексті змальований у позитивніших відтінках, ніж було насправді. Кінець, який все зіпсував.Зустрічалаподібне увідгуках. Мені ж навпаки кінець дуже сподобався. Ще більше спонукає до роздумів. Як це розмовляти українською в Макіївці (у 2012 році)? Неодноразово на Клубах ми обговорювали, що читати українською, говорити українською, бути в українському контексті на Заході України і на Сході, та навіть на Півдні — величезна різниця. Десь це звичайне повсякденне життя, а десь це боротьба. На жаль. Обовʼязково куплю ще щось від Олексія Чупи. «Бомжів Донбасу» можу радити. Читається дуже легко й швидко. Навіть трішки політології є в альтернативній історії України, що в другій половині книжки. До речі, багато символів. Коли будете читати, зверніть увагу, хто саме біди наробить яричам. in book we trust

Ого, яка класна акція на «Чорну п’ятницю» в «Книголенді» 🔥 Вона починається сьогодні та діє до 1 грудня. Обирати книжки можна ось тут. Отже, це розіграш Гран-прі «Бібліотека мрії». Купуючи в період «Чорної п'ятниці» (з 25 листопада до 1 грудня) на суму від 700 грн, ви берете участь у розіграші. СУПЕР-ПРИЗ — 10 000 грн на книжки, а також понад 100 цікавих подарунків, серед яких: ❤️ Онлайн-консультації від сімейного медичного центру Моя клініка❤️Онлайн-консультація+панорамний знімок 3Д від стоматології I-Dent❤️ Срібні сережки від Silverok❤️ Онлайн-курс англійської мови від англійської школи 12 Project ❤️ Сертифікати від Blanknote❤️ Сертифікати від Книголенд❤️ Скретч-карти та підставки для телефону від КиївСтарТБ❤️ Алмазні картини❤️ Блокноти❤️ Пазли❤️ Картини за номерамиА ще в офлайн-магазинах буде своя акція: тільки 29 листопада 20% на все. Якщо ще не були в новій книгарні на Жилянській — чудова можливість завітати. Якщо були, то знаєте, що хочеться прийти туди ще раз. Залітайте на сайт і обирайте книжки. #promo

Чому не цінується мозаїка? Чому за замовчуванням ми сприймаємо це як радянське, щось непотрібне, щось, що просто існує. Трохи тез з дискусії у рамках фестивалю «ФУНДАМЕНТ». Якщо дуже коротко, то ні, не всі мозаїки, то совок і те, що можна легко перекрити ДСП як непотріб. У цілих поколінь втрачене розуміння, що це цінне. Хоча тяглість до мозаїки природна, адже це було в українських церквах. А вже потім знищувалось, скасовувалось, вбивалось.Свого часу наші шістдесятники підняли цю тему, що мозаїка —українська, давайте її модернізуємо, оцінимо як належне. Але знову ж таки зробити їм цього не дали. Відповідно довгий час, ми не мали уявлення, що мозаїка — художній твір, її автори теж творці. Що робити? Банально — цікавитись. Допоки ви не прочитаєте/ не почуєте чому це круто, вам буде байдуже. І треба викорінювати цю байдужість. Позбавлятись примітивності асоціацій.Де ж почути/почитати? Спікери радили зокрема це: Проєкт «Радянський бруталізм» від Суспільне Чернівці. Ось він на Ютубі. «Telegraf. Завтра». Фото їхнє. Можна підписатись на спікера — ісус любить мозаїки. Він творець проєкту «кінцева» про мозаїки на автобусних зупинках. І от прямо зараз можна зайти і підписати петицію про збереження мозаїки Алли Горської — «Вітер» (Київ, Теремки). Ця останній вцілілий мозаїчний твір художниці, оскільки інші знищені тоталітарним режимом та росіянами. Підписати ось тут.in book we trust

Антоніо Лукіч: продавати можна через контроверсійність.Тому він радить триматись від його нового фільму подалі і не читати його «Думки про кіно».І ще трохи бази, яка вам точно допоможе, якщо ви працюєте зі сценаріями (будь-якого рівня, ютуб, рілз чи повнометражка):• Роль можна знайти для будь-кого (немає поганих акторів, є поганий режисер).• Нудний фільм легше зробити, ніж не нудний. • Якщо ви невдаха, то у вас не вийде, якщо «ух», то все буде. • «Ах, хай буде!» (не ідеально, а як вже є) — це основа на шляху, щоб чогось досягти. • Будьте емпатичними. Підписував книжки хвилями натхнення, комусь писав, що «Linkin Park forever», а комусь «від автора». Що вам попалось? 😅Каліфорнійські діалогиЯкщо ви в першому діалозі при знайомстві розказуєте, як батько бив вас головою об унітаз, то можливо це трохи зарано. До щирості треба читача підготувати. А про це можна детальніше дізнатись через термін «каліфорнійські діалоги». Ну і багато чого — в його книжці. Це точно буде щось класне, ну як і його фільми зрештою. 🚘 Антоніо Лукіч навів приклад, що якщо вам давати по 25 доларів, коли ви помічаєте червону машину, то ви постійно почнете їх помічати. Так от червоні машини — це можуть бути можливості (ідеї). Ловіть) 😉in book we trust

«Записки зі страти», Даня Кукафка, Vivat Дочитала. Внизу під спойлером питання до тих, хто теж. Позиціонується як психологічна проза, трилер. Першого для мене більше. Багато філософських питань 👇Чи можемо ми взагалі співчувати вбивці? А той, хто мав досвід спілкування з ним, як з чудовою людиною? Чи справедливості достатньо для помсти? Як так стається, що жертв памʼятають лише за тим, що їх вбили? Все попереднє життя наче перекреслене, його ніби не існувало. Чи буває доброта нищівною? І ось ті зловісні питання «А що якби тоді…»? Дивні враження, я б прийшла на Клуб за цією книжкою, аби хто організував 🌚 Як буде офлайн у Києві — маякніть, будь ласка. Уточню, що мені дуже сподобалось. Постійно хотіла знати, що там далі. На якій сторінці не залишиш текст, все одно це буде обірвано на цікавому. І фінал не підвів і останнє речення змусило заплакати. Класний текст. Знітив тільки розгін — як людина змінюється. Не дуже в це вірю. Книжку планують екранізувати в серіал. Буду чекати. Замовити «Записки зі страти» можна на сайті видавництва — ось.Паперова — 350 гривень, електронка — 250.Для тих про вже прочитав 👇медальйон від мами йому ж так і не передали? Чому? in book we trust

Дивилась які книжки перемагали в конкурсі «Найкращий книжковий дизайн» у 2022 та у 2023 роках.Виявляється маю в бібліотеці переможця. В мене є «Camera Lucida. Нотування фотографії»(Ролан Барт). Від Музею харківської школи фотографії (на фото). А ось пруф — мій пост про те, де і як я її купила. А взагалі це я так прийшла сказати вам, що почався прийом заявок на дев’ятий конкурс «Найкращий книжковий дизайн». До участі приймаються книжки, що були видані з грудня 2023 по листопад 2024 року включно та не були заявлені до конкурсу раніше. Участь у Конкурсі є безкоштовною.ПЕРЕМОЖЦІВ БУДЕ ОБРАНО У КАТЕГОРІЯХ:Текстова книга (книжки, в яких домінує текстова частина; поезія, проза, фікшн, нон-фікшн).Мистецька книга (книжки про мистецтво, альбоми, фотокниги, каталоги).Утилітарна книга (книжки, переважно прикладного характеру, нон-фікшн, науково-популярна книга, наукова, навчальна література, путівники, кулінарна книга, спеціалізована періодика тощо).Візуальний сторітелінг (книжки будь-яких жанрів, в яких історія розповідається за допомогою візуальних засобів, включно з дитячими книжками, мальописами).Експеримент (самвидав, фотокниги, артбуки й лімітовані видання, зіни тощо).Деталі тут. Все дуже чітко розписано і можна як я —зависнути подивитись, хто і коли перемагав.in book we trust

Говорити про війну непросто, погодьтесь. Це дуже чутлива тема, де можна швидко отримати конфлікт. Досить одного некоректного запитання від модератора. Тому в нас його не було 😅 Жартую, ми просто з Володимиром Багненко домовились, що будемо по черзі ставити запитання одне одному і гостю — ветерану Максиму Злидарю. Дуже приємно було після сьогоднішньої зустрічі почути фідбек, що на події була дуже дружня атмосфера. Мені, до речі, теж так здалось.Нагадаю, що ми говорили про книжку «Одного разу воїн — воїн назавжди». Чому так мало людей приходить на події про військових? Ми трішки піднімали це питання, що фанові речі збирають більші аудиторії. Але цьому є пояснення і я не вважаю, що не така велика кількість людей сьогодні щось погане означає. Бо це тільки одна з подій, ми про важливість книжки багато писали, і будемо ще. Тому це не є репрезентативною вибіркою і не засмучуємось. (Хоча відносно це все ж немало людей сьогодні прийшло). Говорили і про те, які запитання коректно ставити ветеранам і військовим, а які ні. Про те, чому запитання «а скільки ти вбив?» — не нормальне і люди з інвалідністю не «інваліди», а ті, хто втратили кінцівки не «ампутанти». Бо, так, у суспільстві є ті, хто так каже. Говорили і про «Холостяка» і про те, чи нормально, що головним героєм взяли ветерана Олександра Терена. Чи підтримують такий вибір самі військові? Торкнулись і теми «ми вас туди не посилали». Один із головних посилів книги — перетворити свій досвід на «супер силу»Так ось те саме «не баг, а фіча». Але як воно і де може спрацювати у цивільному житті? І тут наприкінці одна дівчина* з залу ділиться історією, як її син (12 років) їхав у метро. Шнурки застрягли в ескалаторі. Дитина впала, перечіплялись люди, хаос, паніка. І тут до хлопчика підбіг військовий, дістав ножа і швидко відрізав шнурок, тим самим врятувавши. Ось чудовий приклад, що ветерани — супергерої, які можуть використати свої навички на користь нам усім і дуже хотілось, щоб собі. Щоб не було прірви та немов окремих світів. І цього можна досягти. Ми маємо і можемо порозумітись.Важливо слухати один одногоЗворушлива історія від Максима. Про те, що він попередив дружину, що він змінився, що він поділиться і розкаже про свій досвід на війні. На що дружина відповіла, що обовʼязково вислухає і підтримає, що він може їй довіряти, що вона поруч в будь-який час дня і ночі. Максим так тоді нічого їй і не розказав, не було потреби, бо ось ця підтримка вже дуже багато означала. Раджу книжку і військовим, і цивільним. Це дуже легко написано, позитивно, життєствердно, весело (хоч і про ПТСР). А головне — це працює. Ось посилання на книжку на сайті видавництва. * Я додатково перепитала чи можу висвітлити цю історію, на що мені відповіли, що, так, звісно. Бо може ось таким чином цей військовий колись побачить, що про нього говорять, цю ситуацію памʼятають і дякують йому. За все. in book we trust