in book we trust

Книжки видавництва РМ, які вам варто придбати. Тим паче, там зараз знижки!  У ніч з 31 березня на 1 квітня (з 22:00 до 11:00) у видавництва РМ проходить акція — «Ніч знижок». Знижка -25% на все та -30% (таке у них вперше!) на комплекти. Ось вам кілька варіантів, на які раджу звернути увагу: ◽️Комплект з трьох книжок Едварда Резерфорда«Лондон», «Нью-Йорк» та «Париж» — захопливі історії про культові міста. ◽️Комплект з 1-2 частин циклу «Болотяна Істота» Алана Мура (є два формати: звичайний та ексклюзивний)Культовий автор здійснив революцію горорового коміксу. ◽️Комплект з чотирьох книжок Рут Веа«Поворот ключа», «Смерть місис Вестевей», «Гра в брехню» та «Жінка з каюти № 10» – трилери та детективи, що триматимуть у напрузі. До речі, кількість таких комплектів обмежена.А якщо хочете, крім комплектів, придбати просто книжки, то я ось тут і тут вже робив добірки з моїми улюбленими текстами РМ. Обирайте та нагадую, якщо ще не читали Стівена Чбоскі — виправляйте це, особливо це стосується «Привіт, це Чарлі! або Переваги сором'язливих». І про «Піранезі» Сюзанни Кларк не забудьте.#promo

«Псалом Давида» — це книга, яка є квінтесенцією військово-волонтерсього досвіду письменниці й журналістки Оксани Радушинської. Її написано на основі реальних історій, почутих авторкою від бійців і побачених на власні очі. Вона про складний вибір і про правдивість почуттів, про величезну роль довіри, доброти, людяності, взаємодопомоги та вірності у ці важкі часи.Ось про що пишуть в анотації: «Капітан ЗСУ Олег Давидович Жук на псевдо «Давид» підривається на ворожій розтяжці на Луганщині восени 2015 року. Після тривалого балансування на межі життя і смерті та ампутації ноги, він стикається з невідомою дотепер реальністю, де учаснику бойових дій треба повертатися до цивільного життя в статусі людини з інвалідністю і «божевільного атовця». Допоки не настає лютий 2022 року.Давид знову одягає піксельний однострій. У нього за спиною — не лише роки, що минули, а й кохання, яке не вдалося зберегти. Проте коротка зустріч у 2015-му з санінструкторкою Юлею, що спершу вилилася в протистояння двох особистостей, згодом переросла в глибоке і щире почуття, яке, як і всі ми, має пройти випробування війною». Обкладинку, що тонко передає настрій книги, створено Соломією Ковальчук.Книга вийшла у видавництві «Знання». Замовити її можна ось тут.#promo

Як Драко зустрів Луціуса: уривок з автобіографії Тома Фелтона У видавництві «Лабораторія» українською вийшла книга британського актора Тома Фелтона «По той бік чарівної палички. Магія і хаос мого дорослішання». Ось тут уривок про те, як він вперше зустрів актора Джейсона Айзекса, який у серії фільмів про Гаррі Поттера зіграв Луціуса Мелфоя — батька Драко й чому його поява була важлива Томові для розуміння свого персонажа: «Наша перша сцена була біля крамниці темних мистецтв «Борджин і Беркс» на Алеї Ноктерн. Вона відбулась під час зйомок другого фільму, «Таємна кімната», і я чітко пам’ятаю, як цей милий, чарівний чоловік простягнув мені руку, щоб зі мною поручкатись та представився моїм батьком. Він був одягнений як Луціус Мелфой. Однак не мав такого загрозливого вигляду як Луціус. Він негайно взяв мене під свою опіку, представившись акторам і знімальній групі зі мною поруч, що допомогло мені почуватися абсолютно невимушено. Він запропонував зробити мені чаю та порепетирувати репліки. Він розповів анекдот, який усіх розсмішив. Я насолоджувався його славою, яка огорнула і мене, аж раптом почув: — Тиша на знімальному майданчику! Я знав, що це означає, але Джейсон продовжив свою історію. — Камера! Я затамував подих. А Джейсон, здавалося, ні. — І …мотор! Посередині речення він обернувся і глянув на мене так, ніби ненавидів мене, але з любов’ю. Джейсон зник. А Луціус з’явився…Було дуже бентежно бачити, як людина змінилася так раптово й цілковито. Мені не потрібно було вдавати, що я його налякався. Можливо, він так і задумував, можливо, ні. Так чи так, але це спрацювало. Частиною костюма Луціуса була чорна тростина із двома іклами на кінці. Це Джейсон придумав, щоб у тростині була його чарівна паличка. Коли він вперше це запропонував Крісові Коламбусу, то Кріс не був у захваті. Але Джейсон наполягав: — Мені здається, це було б круто! На що Коламбус відповів: — Люди, які займаються мерчем, тебе обожнюватимуть… Ікла на кінці тієї тростини були набагато гостріші, ніж ми думали. Під час першої сцени він вдарив мене ними по руці. Я стримався від сліз і зумів проігнорувати фізичний біль та залишитися в образів до кінця сцени, а Джейсон і далі дивився на мене, наче на шматок лайна. Тоді ми почули слово «Стоп!», Луціус Мелфой зник, і Джейсон повернувся, сповнений вибачень і занепокоєння. Його стримане «Драко, нічого не чіпай!» змінило зворушливе, стурбоване «Мій любий хлопчику, я зробив тобі боляче? З тобою все гаразд?». Це було так, наче хтось клацнув перемикачем. Навіть тепер у мене мурашки на шкірі, коли згадую перевтілення Джейсона. Коли він був Луціусом, я ніколи не знав, чого очікувати. Звідки прилетить удар цього разу? Як проявиться його загрозливість? З боку акторської майстерності це був подарунок. Його гра пояснювала, чому Драко такий. Побачивши, як він ставиться до мене, я отримав право поводитися з іншими так само, тому що це допомогло мені зрозуміти, що в історії Драко є дві сторони: він, звичайно, негідник, але також у душі він маленький хлопчик, який боїться свого тата». Замовити книжку можна ось тут. in book we trust

Чорний леопард, рудий вовк Марлон ДжеймсДуже, дуже складно писати відгук на книгу, де шлях значно важливіший за прибуття та яку, якщо вже чесно, дуже важко взагалі комусь радити. 🌟Цей роман про Африку, але Африку міфічну, фентезійну. Марлон Джеймс надихався фольклором та міфологією різних африканських народів, проте склав це все у дуже самобутню картину, де немало також і авторського, від нього самого. Африка ця з зубами та кігтями, неприборкана «білою людиною» та часто-густо нам незрозуміла, але саме в цьому краса і сила роману. Тут абсолютно немає меншовартості чи порівняння з іншими (читати — західними) цивілізаціями, бо це у контексті цього твору абсолютно неважливо. Це достатньо непросте читання з ряду причин, ще і від лауреата Букерівської премії, що вирішив піти прогулятись трохи по жанровій літературі. 🌟Починається історія у тюремній камері, де наш оповідач та головний герой, Слідопит, розповідатиме історії. І ця особливість багато в чому визначає форму роману. Він схожий на оповідку біля багаття, місцями страшну і жорстоку, місцями дуже химерну, місцями — щемку і красиву. Марлон Джеймс навмисне імітує манеру усної традиції, книга схожа на легенду, на міф, на давню страшну казку. 🌟Про жорстокість я повторю ще раз і окремо — її тут багато. Ні, не так. БАГАТО. По відношенню до чоловіків, жінок, дітей, тварин, you name it. Багато тілесності. Багато бридкого. Але от в чому нюанс — тут нема відчуття штучності чи того, що автор використовує надмірну кількість насилля для shock value. Просто його світ такий, небезпечний і недобрий по відношенню до всіх, хто в ньому живе. Всі персонажі книги ну як мінімум дуже «сірі», тут немає відверто позитивних героїв. Взагалі немає «героїв», є складні, сумні, здебільшого нещасні люди (і не тільки), які просто намагаються вижити. 🌟Отже, поріг входження до книги достатньо високий — специфічний стиль оповідання, багато непристойного та неприємного, що вивалюють на читача з самого початку, абсолютно нерозуміння що, де і коли відбувалося. І тільки після приблизно 150 перших сторінок ми потрохи підходимо до основного квесту — пошуки зниклого хлопчика. Слідопита називають так не просто для красного слівця, він має особливий нюх і за запахом може знайти зниклу людину майже всюди. До нього часто звертаються обмануті чоловіки або жінки, та і згорьовані батьки, бувало, теж. Але щось не так зі зникненням того хлопчика… 🌟І тут варто відзначити ще один рівень складності тексту — ненадійний оповідач. Причому ненадійний він і сам по собі, і тим більше у тих місцях, де переповідає чужі слова, бо персонажі тут брешуть, недоговорюють і намовляють направо і наліво. Тому читачу спочатку потрібно розплутати разом зі Слідопитом історію зникнення та пошуку тієї дитини, а потім ще і визначити для себе, чому в цій історії можна вірити. 🌟У що обираю вірити я: попри всю зовнішню жорстокість, насилля, злість це в цілому достатньо сумний текст про пошуки себе, прийняття та любов. Квест тут — у першу чергу форма. І хоча сюжет дійсно щільний і насичений, і подій відбувається чимало, як і в будь-якому хорошому квесті найважливіше — трансформація учасника у процесі. А вона тут точно відбулась, і неодноразово. ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️Серйозно, радити я це нікому не можу, це надто специфічна книга. Дуже радію, що читала її на клуб Валентини, де, на подив, знайшлось багато людей, яким також сподобалось і з якими ми дуже плідно обмінялись думками, ідеями та враженнями. Тепер колективно чекаємо на другу частину (а ви не чекайте, вам воно, мабуть, не треба 🤭).#відгу@evil_readers

1944 рік. У Буенос-Айресі з'являється збірка «Ficciones» Хорхе Луїса Борхеса — книга, яка згодом змінить уявлення про літературу. Це збірка коротких оповідань, у яких Борхес досліджує поняття нескінченності, часу, альтернативних реальностей і лабіринтів, як буквальних, так і метафізичних. У його текстах історії стають дзеркалами одна для одної, а читач опиняється у світі, де істина завжди багатогранна. Саме ця збірка вплинула на те, як література почала трактувати поняття реальності — як щось нестабільне, що залежить від того, хто її описує.Через десятиліття юний Ернан Діас відкриє для себе Борхеса. Він стане для нього чимось більшим, ніж просто автором. «Його тексти — це ідеї, що вибухають, залишаючи за собою цілий всесвіт», — згадує Діас. У 2012 році Ернан напише власну книгу про Борхеса під назвою «Borges, between History and Eternity» («Борхес, між історією і вічністю»), де досліджуватиме, як аргентинський письменник вплинув на літературні традиції. Борхес змінив підхід до тексту, зробивши його багатовимірним. Він об'єднав високу філософію з жанровою літературою, довівши, що навіть детектив чи наукова фантастика можуть бути частиною великої культурної розмови.Діас називає цей підхід «переосмисленням ієрархії літератури» і використовує його в «Довірі», створюючи текст, де кожна частина є одночасно самостійною і відображенням інших.Для Діаса Борхес став не лише джерелом натхнення, але й прикладом того, як історія може розгортатися у безлічі напрямків, залишаючи читача досліджувати кожну можливу версію правди.Тож читайте Довіру — і шукайте в ній, чия версія дійсно правдива. І чи існує така версія взагалі?in book we trust

1992 рік. Донна Тартт публікує «Таємну історію», роман, який стане каноном «Дарк академії». Ця книга розповідає про студентів елітного університету, які потрапляють у вирок аморальності, інтелектуального гедонізму та злочинів. Через тридцять років Ребекка Кван вирішує переосмислити цей жанр, привносячи в нього новий вимір — критику імперіалізму.«Вавилон» охоплює багато тем, але його серце — це стосунки між чотирма головними персонажами: Робіном, Рамі, Віктуар та Летті. Ось що каже про це та процес написання історії сама Ребекка Кван:«Я вважаю, що те, що робить жанр Дарк академії таким привабливим, — це складна, майже туманна динаміка стосунків між друзями; людьми, яких ви зустрічаєте в ключовий момент життя, коли ви ще шукаєте себе.Немає нічого більш захопливого та тендітного, ніж група друзів, де всі трохи закохані одне в одного і водночас ненавидять одне одного через це. І немає нічого болючішого, ніж момент, коли ця група вирішує відштовхнути когось. Саме тому Таємна історія Донни Тартт така потужна.Робін, Рамі, Віктуар і Летті взаємодіють крізь призму соціально-економічного становища та колоніальної ситуації, і гра з цією павутиною любові та ненависті була для мене неймовірно цікавою.Головний виклик полягав у тому, що я писала книгу під час першої та найстрашнішої фази глобальної пандемії. З технічної точки зору нічого складного для мене не було — я люблю дослідження, і створення складних сюжетних ліній для мене вже стало другою натурою після роботи над трилогією «Макова війна» Але основна частина Вавилону була написана між весною 2020 та весною 2021 року, коли я перебувала на ізоляції зі своїм партнером у Флориді. Я не могла бачитися з друзями чи родиною. Я відклала початок докторської програми, щоб мати можливість навчатися очно, і відсутність академічного середовища дуже мене гнітила.Я не люблю писати фултайм і ненавиджу залишатися наодинці зі своїми думками. Тому цей період був для мене дуже важким, і кожен написаний абзац здається справжнім дивом. Я була переважно пригнічена під час написання книги, і зараз, перечитуючи її, я дуже пишаюся роботою, хоча не можу згадати жодного дня 2020 року, коли б відчувала задоволення від своєї роботи». in book we trust

Поки готувала добірку новинок для медіа (і це тільки перша частина) зрозуміла як мені багато ще треба 😅 Сама собі продала, коротше кажучи.Наприклад, зверніть увагу, що у видавництва «Апріорі» буде ще один роман від Хосе Карлоса Сомоси — «Дама номер 13»:Світом поезії правлять 12 муз — 12 впливових дам, здатних перетворювати слова митців на могутню зброю, що змінює світ. Хто ці жінки, знання про яких може коштувати життя? І хто насправді ховається за іменем «дами номер тринадцять»?Можливо, якби я не читала його «Печеру ідей» разів так зо пʼять, то оминула б анонс. А так — 100% буду читати, бо знаю на що здатний автор. Завдяки новинці «Інструменталістка» Гаррієт Констебл (видавництво «Vivat») я почитала інтервʼю з авторкою, звідки дізналась, що Вівальді викладав у сиротинці. Роман — історична драма на основі реальної історії, з цим повʼязаної. Про темний бік геніальності, класичну музику і все це в сетингу Венеції. Ну так, зізнатись соромно, але поки Ребекка Кван не написала «Катабазис» — я не знала про це слово і відповідно його значення. Але тепер замість «хто не падав, той не вставав» маю гідну заміну — без катабазису, не буде анабазису! Чекаємо роман з друку та вриваємось читати про пекло. Видавництво «Жорж». Я вже в процесі читання «На цій Землі прекрасні ми лиш мить» Оушена Вуонґа, видавництво «ARTBOOKS».З перших сторінок це дуже меланхолійно. І одразу ж зрозуміло, що це зокрема про війну…(in book we trust

У 2014 році Девід Мітчелл, відомий своїми складними та багатошаровими романами, вирішив випробувати новий формат оповіді. Він створив акаунт у Twitter і опублікував там коротке оповідання під назвою «The Right Sort», розповідаючи історію від імені 13-річного хлопчика, який приймає Валіум і відвідує загадковий будинок у провулку Slade Alley.Цей експеримент із форматом мікроблогінгу дозволив Мітчеллу дослідити нові способи взаємодії з читачами та випробувати себе в обмеженні 140 символів на твіт.«Я був трохи збентежений, маючи цей акаунт у Twitter, який мій видавець використовував лише для анонсів, — зізнавався Мітчелл. — Потім я подумав про використання акаунту як засобу для художнього твору, і це мене зацікавило». Оповідання отримало позитивні відгуки, і Мітчелл вирішив розширити його до повноцінного роману. Так народився «Дім на збіччі» — книга, що поєднує елементи горору та містики, розповідаючи про загадковий будинок, який з'являється кожні дев'ять років, і заманює до себе нових жертв.in book we trust

Як курс з письменницької майстерності допоміг кар'єрі Ребекки КванOdyssey Writing Workshop — це шеститижневий курс, який щоліта проводиться в кампусі Коледжу Святого Ансельма в Гоффстауні, Нью-Гемпшир, США. Його заснували у 1996 році і цей воркшоп спрямований на допомогу авторам у вдосконаленні їхніх навичок написання фентезі, наукової фантастики та жахів.Програма поєднує в собі поглиблені лекції, детальний зворотний зв'язок та індивідуальне наставництво. Заняття проходять понад 4,5 години на день, 5 днів на тиждень, а студенти використовують вечори та вихідні для написання, обговорення робіт однокурсників та виконання інших завдань.В 2016 році цей воркшоп пройшла Ребекка Кван. До Odyssey у неї була лише одна жорстка і непохитна умова: писати 2000 слів на день, кожного дня, незалежно від того, наскільки вони погані. «Я ніколи не відвідувала курсів з творчого письма, тому абсолютно не розумілася на ремеслі, структурі сюжету чи створенні світу. Я купила кілька книг про жанрове письмо і вчилася по ходу роботи, використовуючи підхід «зроби сам».Я інтуїтивно використовувала багато хороших технік і прийомів, але Odyssey допоміг мені усвідомити, як правильно їх використовувати. Я також мала купу поганих звичок, і Джин Кавелос допомогла мені їх позбутися. Odyssey прийшов у моє життя саме в потрібний момент. Я втратила впевненість у собі та своїх навичках письма, але воркшоп допоміг її повернути. Я не впевнена, чи змогла б написати другу книгу без підтримки Джин.Одне із головних правил, яке я завжди використовую: на кожному етапі плану головний герой має щось робити. Кожен крок має бути прямим наслідком вибору головного героя, незалежно від того, чи є він успішним», — розповідає авторка. У 2024 році Ребекка Кван повернулася до Odyssey Writing Workshop як запрошена лекторка, ділячись своїм досвідом та знаннями з новим поколінням письменників.in book we trust

Кінець 1980-х. Лондон. Кадзуо Ішіґуро вирішує випробувати те, що сам назвав «краш-процесом». Це означало повну ізоляцію, жодних соціальних заходів і розваг, лише робота — від ранку до вечора. Для Ішіґуро це був експеримент, чи зможе він зануритися настільки глибоко у творчий процес, щоб написати роман за надзвичайно короткий термін.Ідея «Залишку дня» вже формувалася в його свідомості. Він прагнув створити історію, що досліджує теми пам'яті, втраченої можливості й відданості. Тому протягом чотирьох тижнів письменник працював по десять годин на день. Його дружина Лорна взяла на себе всі домашні справи, щоб забезпечити чоловікові повну концентрацію.«Протягом чотирьох тижнів я не мав робити нічого, окрім писати — з ранку до вечора. Я повністю відрізав себе від соціального життя й намагався зануритися у світ книги», — згадував Ішіґуро. Це допомогло йому створити атмосферу, яка передає глибину самотності й роздумів героя.Ішіґуро завершив драфт рукопису за місяць. Цей метод дозволив йому досягти того емоційного напруження, яке стало однією з найсильніших рис роману.«Залишок дня» став не лише тріумфом його методу, але й доказом того, що інтенсивний творчий процес може дати виняткові результати. У 1989 році роман отримав Букерівську премію і закріпив за Ішіґуро статус одного з найвидатніших письменників свого покоління.І взагалі «Залишок дня» хороше нагадування, як людина може вигадувати власну історію, навіть якщо реальність від неї сильно відрізнялась.А ось тут ми писали про те, як цей роман вплинув на кар’єру Джеффа Безоса. in book we trust