in book we trust

Якою буде «Одіссея» Крістофера Нолана? Один з найочікуваніших фільмів — це екранізація культової «Одіссеї» Гомера від культового Крістофера Нолана. Трейлер стрічки можна глянути ось тут. Прем’єра вже у липні. Виконавець головної ролі Метт Деймон сказав, що цей фільм — вершина його кар’єри:«Кожна локація в цьому фільмі була б найскладнішою локацією в будь-якому іншому фільмі, над яким я коли-небудь працював.Будь-який день фільмування був важчою роботою, ніж будь-який день на будь-якому іншому фільмі, який я робив. І я любив кожну хвилину цього». А ось слова Роберта Паттінсона:«Мене буквально посадили б, якби я щось розповів, але, думаю, це буде щось неймовірне. Для мене це був приголомшливий досвід, і я брав участь лише в частині проєкту. Я ніколи в житті не бачив, щоб люди працювали над фільмом настільки важко. Тож що б у них не вийшло — це буде вражаюче». Фільм також вже подивився Джонатан Нолан, брат Крістофера та співавтор його деяких фільмів:«Це приголомшливо. Це неймовірне досягнення… У молодості мене дуже захоплювали “Іліада” й “Одіссея”, і ми з Крісом мали кілька цікавих розмов про те, куди він веде цю історію. Це видовищний фільм». in book we trust

Ходіть на книжкові клуби — це класно. І зараз поясню чому. Їхала назад на таксі і мене водій питає: «що з вами?». Я відповідаю, що захитує сильно. Він такий: «а як ви зазвичай їздите?». Кажу, що за кермом і там мені абсолютно ок. Водій питає, де зараз машина? Кажу, що застрягла, буксує, лишила її в полі) Він каже: так давайте я витягну. І не витяг. Бо не знайшов гачок на машині. Але знайшов двох чоловіків, які штовхнули і моя автівка, що понад три дні стояла і не могла рухатись — поїхала! А якби я не поїхала на клуб, а була б вдома, то далі страждала, що не на ходу. Тому, ось магія «Лун» Пилипа Білянського. В мене з ними завжди найкращі пригоди. Ми встигли багато поговорити з автором, не думаю, що вгадаєте про що. Але і про творчість теж. Відкрила у собі скіл розказувати про Марлона Джеймса. Зазвичай, якщо заходить мова про книги — я говорю про Пилипа Білянського і його «Луни». Що вам варто почитати. А коли біля тебе Пилип Білянський, то це не так легко. Тому в хід пішов «Чорний Леопард, Рудий Вовк». Мені тексти по-хорошому схожі. Дякую Юлі, що влаштовує такі класні зустрічі. Тепер ми ще й знаємо, що Артем Поспєлов виконав обіцяне і написав «Сидіан». Якщо вам важко запамʼятати назву — я запамʼятала через слово «субсидія». Субсидіан. Хай вибачає мене Артем, але він, мабуть, ще з часів відгуку на «Амок» на мене злий, то мені нема чого втрачати. Книгу чекаю. І вона не про субсидії. Це — кіберпанковий майндхантер. Ось тут пруф, що це не Пилип розказав, а що я знала це сама дуже давно. А ще стало відомо, що ще одна авторка, яку я щиро люблю — дописала свій роман у новелах і видасться його в «Лабораторії». Вже скоро оголосять передпродаж. in book we trust

Як книга «Залишок дня» Кадзуо Ішіґуро змінила життя Джеффа Безоса та допомогла йому створити AmazonОдного разу молодий Безос відкрив для себе «Залишок дня» Кадзуо Ішіґуро. Ця історія життя дворецького, сповненого жалю, вразила його мов блискавка. Згодом вона допомогла Безосу створити власну філософію. У центрі книги — Стівенс, англійський дворецький, який пожертвував усім заради «професійної гідності». Але наприкінці життя він усвідомлює нищівну правду:◽️Його гідність була в’язницею◽️Він ніколи не жив для себе◽️Усе його життя минуло в страхуЦе усвідомлення потрясло Безоса. У 30 років він був наймолодшим старшим віцепрезидентом у D.E. Shaw:◽️Заробляв багато грошей◽️Був на шляху до партнерства◽️Жив мрією Волл-стритАле щось не давало спокою. Саме тоді Безос звернув увагу, що використання інтернету зростає на 2300% щороку. Перед ним постає вибір:◽️Залишитися в «золотих кайданах»◽️Поставити все на інтернетІсторія дворецького, сповнена жалю, не давала йому спокою. Так народилася знаменита Regret Minimization Framework — «модель мінімізації жалю» — треба уявити себе у 80 років, озираючись на своє життя, і поставити собі питання: «Чи шкодуватиму я про це рішення?». Безосу стало все зрозуміло.Як і для Стівенса, грати безпечно виявилося найризикованішим вибором, тому він обрав свій шлях створення Amazon. Українською книгу можна придбати у Видавництві Старого Лева ось тут. in book we trust

«Снігове морозиво», «Лев у цирку не сміється», «Мій друг снігур» — переможці Всеукраїнської премії дитячої літератури «Гуманна книжка» від UAnimals«Лев у цирку не сміється», Ганна Булгакова «Чарівну книжку про какашки», думаю, ви всі вже в родині маєте. Тому точно знаєте її авторку — Ганну Булгакову. Додаю до маст гев тепер ще й «Лев у цирку не сміється» від Ганни. Як почувається чорна пантера в маленькій клітці приватного зоопарку? Чого найбільше хочеться дельфіну в дельфінарії? Чому лев у цирку не сміється? Відповіді дітлахи дізнаються з цієї книжки-інтерв'ю безпосередньо від тварин. Зворушливі історії та мрії тварин не залишать байдужими і розкриють інший бік цирків, зоопарків і фотопослуг. Ілюстраторка — Каріна Шуба. Видавництво — «Ранок». Ось книжка на сайті. «Снігове морозиво», Катерина ЛазіркоДоречі, це книжка — одна з чотирьох, пов’язаних між собою. Головні герої усіх історій є сусідами на Мрієздійснювальній вулиці.Зебренятко Леслі хоче знати про все на світі й просто обожнює морозиво. Одного спекотного дня Леслі зустрічає родину білих ведмедів і дізнається про глобальне потепління, через яке тануть сніг і лід. А що ж тепер буде з морозивом? Чи не час його рятувати, а разом із ним — і всю планету? Ілюстраторка — Ірина Потапенко. Видавництво — «Час майстрів». Ось книжка на сайті. «Мій друг снігур», Надійка ГербішТільки подивіться, який він смішний. Книжка вже спонукала десятки людей повісити годівнички, можливо надихне й вашу родину. Дана дуже любить пташок. І її будинок над озером з чудовим садом — найкраще місце для спостереження за ними. Адже Данин тато змайстрував чудові годівнички, а сама вона традиційно готує для пернатих насіння на зиму. У кімнаті дівчинки висить велетенська мапа, і щодня Дана записує, кого з пташок їй уже пощастило побачити. На жаль, жодного разу їй не доводилося зустріти снігурів. А саме про це дівчинка мріє найбільше. І ось напередодні Різдва її чекає справжнє диво.. Ілюстраторка — Анна Сурган. Видавництво Старого Лева. Ось книжка на сайті. Нагадую, що Премія відзначає книжки, які говорять із дітьми про людяність, співчуття й відповідальність. Тому список — чудовий орієнтир, що купити своїй дитині чи на подарунок.💔 Окрему спецвідзнаку отримала «Татусева книга» Володимира Вакуленка (ілюстраторка Наталка Гайда, Видавництво Старого Лева). in book we trust

«Читання вголос тривало чотири дні. Присуд був безапеляційний: кинути книжку в полум’я і спробувати її забути». Хорхе Луїс Борхес писав, що із численних книжок Флобера найдивнішою є «Спокуса святого Антонія» й розповідає історію про те, як автор прочитав її своїм друзям:«Її натхненниками були давня п’єса для лялькового театру, картина Пітера Брейгеля, «Каїн» Байрона і «Фауст» Гете. У 1849 році, через півтора року наполегливої праці, Флобер покликав своїх близьких друзів Буйє і Дю Кампа й із запалом прочитав їм величезний рукопис, який складався із понад п’ятисот сторінок. Читання вголос тривало чотири дні. Присуд був безапеляційний: кинути книжку в полум’я і спробувати її забути. Друзі порадили йому пошукати непретензійну тему, позбавлену пафосу». Флобер скорився й написав замість цього «Мадам Боварі», яка з’явилася в 1857 році. Що стосується рукопису, то смертний вирок йому не було виконано. Флобер підправив і скоротив його. А в 1874 році віддав у друк. Детальніше про Флобера та інших письменників від Борхеса можна прочитати в його книзі «Приватна книгозбірня», де зібрана купа передмов Борхеса. Українською виходила у «Видавництво Анетти Антоненко». P.S. На фото — портрет Флобера. Мабуть, так виглядало його обличчя, коли друзям не зайшла «Спокуса святого Антонія». in book we trust

Батько вченої Дженніфер Даудни був професором англійської мови. Лише коли в нього народилася дочка, він звернув увагу, що майже всі книжки, які він рекомендував студентам, написали чоловіки. Народження доньки змусило його усвідомити прикру несправедливість, яка позбавляла його студентів і студенток цінної перспективи й натхнення. Тому, як пише Волтер Айзексон у своїй чудовій книжці, присвяченій життю Дженніфер Даудни, лауреатці Нобелівської премії, батько тихцем «додав до програми Доріс Лессінг, Енн Тайлер і Джоан Дідіон». А також почав приносити доні додому книжки, які могли б її надихнути. Як хороший батько (і хороша людина) він зумів пристосуватися. Не через політкоректність, а через емпатію. І яким же був наслідок? Чи позбувся він свого маскулінного хребта? Чи перемогла цензура? Ні, його вибір зробив світ кращим! І його студенти стали кращими, і він сам дуже зблизився з власною донькою. А згодом, через десятки років, весь світ поліпшав від його пристосування (можете подякувати Даудні й водночас її батькові за mRNA-вакцину від ковіду). Це історія з книжки «Татові на щодень» Раяна Голідея, яка насправді корисна не лише батькам, а й всім людям, бо там багато класних історій, які можуть надихнути кожну та кожного з нас стати трошечки (а може і не трошечки) кращими. in book we trust

«Він був воїном, воїном для людства, і пророком вчення справедливості для всіх народів». Це цитата з некрологу Адольфу Гітлеру від норвезького письменника та лаурета Нобелівської премії Кнута Гамсуна. Свою найвищу літературну відзнаку Кнут отримав у 1920 році. Це Нобелівська премія за роман «Плоди землі». На той момент він — жива легенда, автор, яким захоплюються Кафка, Томас Манн, Гессе, Фолкнер.Ще до початку Другої світової війни він чітко окреслив свою ідеологію: ненависть до британського імперіалізму та зневага ліберальної демократії. Звичайно, така людина легко захопилась ідеями Гітлера. Ось що він написав у 1940 році, коли німці окупували Норвегію: «Німці воюють за нас і тепер ламають англійську тиранію над нами та всіма нейтральними країнами». Насправді Гамсун не був прям палким прихильником нацизму (що, звичайно, не виправдовує того, що він їх підтримував), він просто бачив у Гітлері лідера, якого хотів бачити: антибританського, «просту» людину з народу, що протистоїть модерному хаосу. В 1943 році Гамсун добровільно віддав свою Нобелівську премію Ґеббельсу як знак подяки за їхню зустріч. Коли Німеччина програла війну, а Гітлер вбив себе, Гамсун написав йому некролог: «Адольф Гітлер мертвий, і тим самим завершено останній розділ його життя. Він був воїном, воїном для людства, і пророком вчення справедливості для всіх народів. Він був реформатором найвищого ґатунку, і його історичною долею стало те, що він мусив діяти в час небаченої жорстокості, яка зрештою його й зламала». Після війни Гамсуна заарештували, але згодом його визнали таким, що має «постійно ослаблені розумові здібності» і замість покарання він отримав лише величезний штраф. Але це залишило його зовсім без грошей. Далі він стає персоною нон ґрата. Але у 1949 році виходить останній текст Гамсуна — «На зарослих стежках». Це книга про приниження, про старість, про систему, яка вирішує, хто при здоровому глузді, а також про самотність людини, яку всі вже списали. Текст написаний чітко та логічно, що, на думку деяких експертів, підриває діагноз «розумової деградації» автора. Але по суті це нічого не змінило. Кнут Гамсун помер 92-річним дідом в 1952-му році. Він не мав ні державних почестей, ні публічного прощання. Лише згодом в Норвегії почали повертати його в літературний канон і відділяти тексти від людини. in book we trust

Спочатку я замовила собі на ОЛХ, а потім публікую цей пост. Вибачте, мусила підстрахуватися. Але ще є 3 пропозиції якщо що. Отже, книга, за яку Марлон Джеймс отримав Букерівську премію є українською. Видавало її Видавництво Старого Лева. Це книга «Коротка історія семи вбивств». Грудень 1976 року. Ямайка фактично на порозі громадянської війни, в гето Кінгстона ллється кров. «Король реґі» Боб Марлі готується до грандіозного концерту за мир, покликаного зняти напругу в суспільстві. Група озброєних бандитів вдирається в його дім і поливає все вогнем... Довкола цього замаху, який сколихнув увесь світ і породив безліч чуток на десятиліття наперед, розгортається епічне полотно роману ямайського письменника Марлона Джеймса під провокаційною назвою «Коротка історія семи вбивств». Ось тут на Lb.ua є велика стаття про книгу від Ганни Улюри. Я поки читати не ризикую, бо я спойлерів боюсь. Я вже увімкнула Богдану Романцову про «Чорного Леопарда, Рудого Вовка», натрапила на них і вимкнула. Хто спойлерів не боїться — відповідно можна. Загалом у Lb.ua у розділі «Культура» ось є ще про Марлона Джеймса.in book we trust

Шукаєте книжки, які можна передзамовити зі знижкою? Ось що пропонує видавництво РМ: 📖«Одна ідеальна пара», Рут Веа Динамічний і напружений трилер, сповнений інтриг та переконливих персонажів. 📖«Як написати ромком», Кетрін Сентер Емма Вілер мріє стати сценаристкою. Вона все життя читає, досліджує та пише романтичні комедії — і, здається, таки має хист. Однак Емма мусить доглядати хворого батька. Та коли їй випадає нагода переписати сценарій знаменитого Чарлі Єйтса — того самого літературного бога! — вона розуміє, що такий шанс не можна проґавити.📖«Сандвіч», Кетрін Ньюмен Рокі відкриває дещо приголомшливе з історії родини й зазирає в її майбутнє, то розуміє: приховати власні таємниці від найрідніших вона вже не зможе… Кумедна й дуже життєва історія, яка охоплює один тиждень з сімейної відпустки.📖«Болотяна істота», Алан Мур Революція горорового коміксу від легендарного автора. «Болотяна Істота» набула слави однієї з небагатьох серій, що започаткували сучасну еру багатогранності й глибини в коміксах.📖«У центрі всесвіту самотньо», Зої Тороґуд Це особистий метанаратив про життя художниці-егоїстки, якій доводиться творити заради власного виживання, номінований на премії Айснера й Рінґо. Всі доступні передзамовленя можна подивитися ось тут. #promo

«Отже, що відбувається, коли ми перестаємо читати книги? Демократія хитається, лібералізм відступає, дурість розквітає — і, можливо, ми станемо менш… крутими. Постграмотна епоха буде надзвичайно нудною». Це підсумок статті, яку написав головний редактор Esquire Майкл Себастіан. Прочитати весь текст можна тут. Він пише, що ми входимо в постграмотну епоху, а також розповідає про втрату навички читати книжки та про те, як виглядає світ, де читання більше не є звичкою.Ось як влучно та життєво починається стаття: «Було близько п’ятої ранку, і я не спав у готелі в Римі. Джетлаґ — без сумніву. Я схопив телефон, відповів на кілька повідомлень, а потім відкрив Instagram і скролив його наступну годину. Уся ця маячня мене загіпнотизувала. Після відео, де якийсь чувак снідає вчорашньою піцою Domino’s і апельсиновою газованкою, а на обід робить собі сендвіч із сиром і картопляними чіпсами, я раптом прийшов до тями. Що я взагалі роблю?! Я міг би спробувати поспати або піти в спортзал у готелі. Поруч був мій ноутбук зі списком робочих справ. Чорт забирай, прямо за вікном було Вічне місто! І ще гірше — книга, яку я читав, лежала поряд. У будь-яку мить я міг відкласти телефон, взяти книжку й зануритися в матеріал, значно змістовніший за відео про чиюсь жалюгідну дієту. Але замість цього я гортав стрічку.Ми всі відкладали книжку заради того, щоб загубитися в телефоні. Це схоже на те, як нишком об’їдатися цукерками з дитячого Гелловіну. Є кілька миттєвих секунд задоволення, а потім відчуваєш легку нудоту — і в голові, і в тілі. І ще почуваєшся тупішим. Ласкаво просимо в життя Постграмотної епохи». Ось ще кілька ключових думок тексту: ◽️Ми живемо в парадоксі: грамотність — на історичному максимумі, але книжки читають усе менше.◽️Ми не перестали споживати текст — ми замінили його фрагментами: стрічки, дописи, короткі відоси, подкасти.◽️Знання знову стає усним, емоційним і поверхневим, а не глибоким і послідовним.◽️Себастіян нагадує ідею Гакслі: майбутнє небезпечне не тим, що книги заборонять, а тим, що їх просто ніхто не захоче читати, бо відволікання завжди під рукою.◽️Читання не варто продавати як «корисне для суспільства». Це не обовʼязок і не мораль — це особисте задоволення, інколи навіть порок. Коли книжки вважали небезпечними — їх читали. Коли їх зробили «правильними» — їх перестали відкривати.◽️Наслідки — не лише культурні: спрощення мислення, емоційний шум, політична примітивізація. І, можливо, найсумніше — ми стаємо менш цікавими самі собі.І, наостанок, ще одна цитата автора: «З огляду на це, мабуть, мені не варто надто картати себе за той ранок у Римі. Найменш небезпечний прояв постграмотної епохи — це марнування часу в Instagram. Найгірший — те, що наймогутнішу країну світу очолює зграя егоїстичних, антидемократичних ідіотів». in book we trust