in book we trust | 1992 рік. Донна Тартт публікує «Таємну історію», роман, який стане кан...

1992 рік. Донна Тартт публікує «Таємну історію», роман, який стане каноном «Дарк академії». Ця книга розповідає про студентів елітного університету, які потрапляють у вирок аморальності, інтелектуального гедонізму та злочинів. Через тридцять років Ребекка Кван вирішує переосмислити цей жанр, привносячи в нього новий вимір — критику імперіалізму.«Вавилон» охоплює багато тем, але його серце — це стосунки між чотирма головними персонажами: Робіном, Рамі, Віктуар та Летті. Ось що каже про це та процес написання історії сама Ребекка Кван:«Я вважаю, що те, що робить жанр Дарк академії таким привабливим, — це складна, майже туманна динаміка стосунків між друзями; людьми, яких ви зустрічаєте в ключовий момент життя, коли ви ще шукаєте себе.Немає нічого більш захопливого та тендітного, ніж група друзів, де всі трохи закохані одне в одного і водночас ненавидять одне одного через це. І немає нічого болючішого, ніж момент, коли ця група вирішує відштовхнути когось. Саме тому Таємна історія Донни Тартт така потужна.Робін, Рамі, Віктуар і Летті взаємодіють крізь призму соціально-економічного становища та колоніальної ситуації, і гра з цією павутиною любові та ненависті була для мене неймовірно цікавою.Головний виклик полягав у тому, що я писала книгу під час першої та найстрашнішої фази глобальної пандемії. З технічної точки зору нічого складного для мене не було — я люблю дослідження, і створення складних сюжетних ліній для мене вже стало другою натурою після роботи над трилогією «Макова війна» Але основна частина Вавилону була написана між весною 2020 та весною 2021 року, коли я перебувала на ізоляції зі своїм партнером у Флориді. Я не могла бачитися з друзями чи родиною. Я відклала початок докторської програми, щоб мати можливість навчатися очно, і відсутність академічного середовища дуже мене гнітила.Я не люблю писати фултайм і ненавиджу залишатися наодинці зі своїми думками. Тому цей період був для мене дуже важким, і кожен написаний абзац здається справжнім дивом. Я була переважно пригнічена під час написання книги, і зараз, перечитуючи її, я дуже пишаюся роботою, хоча не можу згадати жодного дня 2020 року, коли б відчувала задоволення від своєї роботи». in book we trust