Нотатки креадира 🏴‍☠️

Після років волань з приводу того, чому круті стратегії назавжди знаходять спокій у корпоративних шухлядах, після купи разів, коли я сам розкладав красиві роздруковані слайди зі стратегією для своїх компаній по полицях, я зрозумів дещо цікаве.Головний ворог гарної стратегії - це не погана стратегія і не її відсутність. А тупо щоденні задачі.Довбаний потік усього, що необхідно робити просто для того, щоб компанії продовжували існувати. Цей потік викрадає фокус, зводить енергію, необхідну для змін, до нуля. А без енергії немає волі, без волі - неможливі зміни, а стратегія без змін - марна гра словами, картинками й графіками.Якщо у «що?» (стратегія) не з’являється «як?» (відповідні люди, план та енергія на реалізацію), то цілком природно відкласти зміни на кращі часи. А це означає, що прокачка навичок реалізації проєктів та управління енергією - головна запорука (не гарантія) реалізованої стратегії.Бо з того, що я знаю з досвіду й спостережень, значні результати показують не ті, хто мають найінноваційніші, найпуперовіші стратегії на ринку, а ті, хто здатні реалізовувати звичайні. Прості. Робочі стратегії. Головне - реалізовувати.🏴‍☠️ Нотатки креадира

У суботу був дуже важливий день. Для Волонтерської, для всієї команди і для мене особисто. Ми розпочали новий сезон Лавки деокупації — одного з найважливіших і найтепліших проєктів нашого фонду. Для тих, хто не знайомий із цим проєктом, — коротка довідка. І трохи про стратегію.У перші роки повномасштабного вторгнення одним із напрямів нашої діяльності була гуманітарна допомога мешканцям Харкова і області: продукти, ліки, гігієна, різноманітні медичні приладдя. За два роки понад 100 000 людей отримали від нас допомогу.Потім, завдяки нашим захисникам, Харківську область було деокуповано — і ми спрямували свої зусилля туди. Після десятків поїздок у розтрощені села, куди поступово поверталися люди, в нас виникло відчуття, що гуманітарна допомога дозволяє людям протриматися, але її недостатньо, щоб змінити їх життя системно. Для цього людям потрібна була робота, гідність і впевненість у своїх силах.Тому ми поставили собі запитання: як ми можемо допомогти мешканцям деокупованих сіл забезпечувати себе самостійно? Як ми можемо дати їм не рибу, а вудку?Так народилась ідея Лавки деокупації — проєкту, в межах якого ми забезпечуємо домогосподарства на деокупованих територіях усім необхідним для вирощування врожаю: насінням, садовими інструментами, теплицями. Потім ми викуповуємо їхній врожай, забеспечуємо логістику і продаємо харків’янам та міським закладам у нашіх Лавках. Таким чином ми вибудовуємо виробничий ланцюжок, який:- дає мешканцям деокупованих сіл можливість заробляти на власній праці,- дозволяє Волонтерській допомагати селищам розвиватися,- а харків’янам — купувати гарні й свіжі овочі, ягоди, зелень, сіль, мед та іншу смакоту, допомагаючи при цьому тим, хто постраждав від окупації.І цього сезону ми відкриваємося одразу в двох нових локаціях! Перша — крамничка на 7 складі, яку ми створили разом із нашими друзями Пухке - виробником найсмачніших тістечок у Харкові. Друга - біля наших інших друзів – кав’ярні Пакуфуда на Держпромі. Чекаємо всіх вас у гості! У цьому проєкті - дуже багато тепла всієї нашої команди. І дуже багато користі для сотень людей із деокупованих сіл.А ще підписуйтесь на інсту Лавки — ми там іноді ділимося цією теплотою❤️🏴‍☠️ Нотатки креадира

Сьогодні натрапив на цікаву думку про те, що призвело до перетворення нас із тваринок на Homo sapiens (ок, судячи з останніх років — не всіх, але хтось таки зміг).Зміна наших стосунків з часом.У світі диких тварин час здебільшого грає проти них. Чим довше сидиш на місці як потенційна жертва — тим вищі шанси бути вбитим.Чим довше сидиш на місці як хижак — тим більше шансів втратити здобич і залишитися голодним.Сотні тисяч років час грав проти нас. Знадобилося багацько часу, щоб ми навчилися перетворювати його на союзника.Ми почали спостерігати. Чим більше ми спостерігали за здобиччю, тим краще розуміли її повадки. Довго вдивляючись у будь-який об’єкт без відволікань, ми бачили закономірності, узагальнювали й починали мислити наперед. У нас з’явився ментальний простір для роздумів, рефлексії та ідей. Цей простір створив для нас іншу реальність, до якої тварини не мали доступу.Поступово ми ставали все більш винахідливими, перетворюючи складні вміння на мистецтво.Тож одним із переломних моментів нашого виду стала ця зміна ставлення до часу (порівняно з тваринами). Замість того, щоб постійно бігти, ми зупинилися і завдяки цьому створили для себе простір для спостереження та усвідомлення. Ми зробили час своїм партнером. І поступово стали розумнішими. Проте сьогодні є відчуття, що ми почали рух у зворотному напрямку. Бо сповільнення, уважне спостереження й усвідомлення - це щось на нереалістичному. Щодня ми просто намагаємось наздогнати час. Більше задач, більше зустрічів, більше дзвінків, більше інформації, більше практик, більше хоббі. І щодня ми програємо. Час знову грає проти нас.А ми знову перетворюємось на тваринок, які швидше реагують на небезпечні сигнали навколо, ніж створюють простори для мислення.Судячи за все, щоб залишатися людьми, нам знову доведеться зробити час своїм партнером. Або поступово перетворитись на Гомо Еректус і далі по ланцюжку.🏴‍☠️ Нотатки креадира

Добре, що в будь-який момент навколо завжди є купа експертів. Які достоменно знають що треба і чого не треба робити, як це все робити правильно і що зі зробленого гарантовано не спрацює. Бо якби не вони… страшно сказати скільки чудових винаходів не побачило б світ. «У цього "телефона" занадто багато недоліків, щоб усерйоз розглядати його як засіб комунікації. Пристрій не має для нас жодної цінності», — Western Union у своєму службовому документі на появу телефона Белла. «Ми не розповідаємо вам, як тренувати, — і ви не розповідайте нам, як робити взуття», — експерти Onitsuka Tiger Біллу Баверману - винахіднику «вафельної» підошви та одному із засновників Nike. «Ми пішли до Atari і сказали: "Слухайте, ми придумали таку дивовижну штуку, в ній навіть є деякі ваші компоненти. Не могли б ви нас профінансувати? Або ми можемо віддати вам свою ідею. Нам просто хочеться її реалізувати. Платіть нам зарплату, і ми працюватимемо на вас". Вони відповіли: "Ні". Тоді ми пішли до Hewlett-Packard, і ті сказали: "Ви нам не потрібні. Ви ж навіть коледж іще не закінчили"» — Стів Джобс про спроби зацікавити компанії Atari та НР концепцією розробленого ним та Возняком персонального компʼютера. «"Ви повинні почати продавати франшизу, — казав я їм. — Випробуйте це на мені, я готовий бути піддослідним кроликом". Вони категорично відмовились! Не могли зрозуміти ідею... Вони відмовили, і нам з Бадом нічого не залишалося, як розраховувати лише на себе» — Сем Волтон про те, як у 1962 році намагався переконати керівництво мережі магазинів Ben Franklin підтримати його концепцію дешевих роздрібних магазинів. Після цього Волтон створив Walmart.«Та кому, чорт забирай, хочеться чути, як актори кіно розмовляють?» — Гаррі Ворнер, Warner Brothers (1927 рік).«Нам не подобається їхнє звучання, та й гітари вже виходять із моди» — відмова, яку отримали The Beatles у 1962 році від Decca Recording Company. «Бурити свердловини, щоб видобувати нафту? Тобто бурити землю у спробах знайти нафту? Та ви збожеволіли!» — всі досвідчені бурильники, коли в 1859 Едвін Дрейк намагався залучити їх до свого проєкту з буріння нафтових свердловин. Пізніше він став першою людиною, яка в такий спосіб відкрила нафтове родовище.«Це добре для спорту. Але для озброєння літаки не годяться», — Фердинанд Фош, командувач союзних військ на Західному фронті під час Першої світової війни.«Телебачення ніколи не буде популярним: дивитися його можна тільки в затемненій кімнаті, і потрібна постійна увага» — професор Гарвардського університету Честер Доус (1940 рік).🏴‍☠️ Нотатки креадира

Візьміть 10 креативників, 10 стратегів, 10 маркетологів і 10 підприємців. Запитайте кожного з них, що потрібно робити вашому бізнесу, щоб досягти своїх цілей (якими конкретно вони будуть - взагалі неважливо). З великою ймовірністю ви отримаєте щонайменше 40 різних відповідей. І чимало з них будуть щиро суперечити одна одній. При цьому всі ці поважні люди звучатимуть вкрай впевнено, посилатимуться на переконливі підходи, говоритимуть правильні слова, згадуватимуть авторитетну статистику й наводитимуть доречні приклади. Та правда в тому, що ніхто з них не знатиме напевно, що саме спрацює.Бо коли йдеться про бізнес. Ніхто. Нічого. Напевно. Не знає.Ми не знаємо, чи ринок прийме наш продукт.Ми не знаємо, чи стратегія приведе до бажаного результату.Ми не знаємо, як насправді спрацює кампанія, яку запускаємо.Все, що ми можемо — це збільшувати ймовірність успіху.Завдяки фантазії, досвіду, поглядам і професійній інтуїції (силу якої не варто недооцінювати). А якщо є ресурси — ще й через дослідження та тестування (які, як відомо, теж нічого не гарантують).Це — незручна правда. Вона важко сприймається і ще важче продається. Тому ми й вигадуємо складні фреймворки, незрозумілі терміни, абревіатури і все інше, що може підсилити нашу цінність в очах клієнта (ми теж маємо використовувати маркетингові інструменти для продажу себе). Чи означає це, що не варто звертатися до стратегів, креативників, підприємців? Ні, не означає. Бо їхній досвід часто ширший, а чуйка — сильніша. Бо вони живуть своєю справою 24/7 (так, навіть удома, навіть у сні). А ще — завдяки свіжому погляду вони здатні помічати нові ідеї та можливості, яких можете не бачити ви. А потім перетворювати цей хаос на робочі системи. Їхня участь може суттєво прискорити процеси. Проте варто пам’ятати: усе, що вони роблять — це завжди work in progress. Це процес проб і помилок, висновків і нових спроб. І саме ця постійна робота, за умови наполегливості та частки вдачі, поступово наближає до успіху.А успіх приходить не тоді, коли ми не помиляємось,а тоді, коли ми помиляємось рідше, ніж влучаємо.P.S. До речі, стратегам і креативникам іноді теж варто бути трохи менш пафосними щодо своєї діяльності. На мій особистий смак. 🏴‍☠️ Нотатки креадира

Зібрались якось Волонтерська, Трипіччя та Літмузей… Чим більше ворог намагається зруйнувати, тим сильніше наше бажання створювати. До того ж ми постійно шукаємо нові способи допомоги нашим військовим. І коли в цьому пошуку збираються неймовірні люди, які роблять неймовірні речі — народжуються неймовірні ідеї. Як-от наш новий проєкт першого в Україні благодійного кафе польової козацької кухні з історією. Ми — Микита, Макс, Мері, Кирило, Таня та Віктор.Ми вміємо готувати й годувати, запускати й розвивати, допомагати людям, захопливо розповідати про минуле, берегти памʼять і вдихати життя у простори.Ми об’єднуємо наші вміння і створюємо «Благовіщенський курінь» – перше в Україні благодійне кафе польової козацької кухні на Благовіщенському базарі. Щоб зберегти його історію та подивитись на базар по-новому.Для запуску закладу нам потрібно зібрати 2 000 000 грн.Якщо цей проєкт вам відгукується — запрошуємо долучитись до збору на проєкт мрії.Якщо хочете допомогти інформаційно — просто поширте цей допис, це дуже допомагає.Якщо хочете стати спонсором чи партнером проєкту — будь ласка, напишіть мені листа на [email protected].Дякуємо вам за підтримку!Щиро ваші, харківці-мрійники.🏴‍☠️ Нотатки креадира

Американці у Вʼєтнамі: «Ми не програли, ми просто не зрозуміли, що взагалі робили».Книга Гаррі Саммерса On Strategy каже: тактично й логістично все було шикарно. Підтримка армії на полі бою — найкраща за всю історію воєн. Мільйон солдатів туди-сюди, забезпечення — як на курорті, ворог відступає, втрати в нього шалені. Начебто — перемога за розкладом. Але виграв, як ми знаємо, не той, хто за розкладом, а той, хто знав за шо воював.Чому? Бо в американські військових не було зрозумілої цілі їх дій. Більшість генералів чесно зізналися, що до кінця так і не зрозуміли, навіщо вся ця вечірка взагалі затівалась. І чого в результаті вони мали досягти. Без чіткої зрозумілої всім учасникам мети неможливо сформулювати стратегію. Навіть якщо ти США.Тож перш ніж вриватися в розробку стратегії варто двічі перевірити чи взагалі ми знаємо НАВІЩО ми це робимо. Щоб потім не блукати в джунглях. У кращому випадку.P.S. Якщо вам здалося, що в цій історії є певні аналогії з армією росії - вам не здалося.🏴‍☠️ Нотатки креадира

У світі написано величезну кількість книг про стратегію. Проводиться безліч курсів, де маркетинг і бізнес розбирають на атоми. Вигадано сотні інструментів для аналізу, сегментації, дефрагментації, утилізації, верифікації та інших не менш важливих слів. Найрозумнішими людьми описані всі можливі піраміди, компаси, фрактали, діаграми, CJM, PTS, CBI, MNU.Здається, написано і сказано вже все. Просто бери й роби. От тільки чомусь навколо не з’являється принципово більше проривних проєктів. Чомусь на будь-якому ринку більшість брендів залишаються нудними та прісними. Чомусь із сотні студентів, які пройшли MBA або якусь менш пафосну програму, добре, якщо хоча б один створить щось дійсно цінне для людей, а не просто тюнінгуватиме те, що вже є. Скоріш за все, проблема не в знанні - його навколо достатньо. А в сталі. Сталь у яйцях. Останній елемент стратегії, якому не навчиш через книги, курси і фреймворки. Будь-яка стратегія, якою б чудово сформульованою вона не була, скільки б можливостей не відкрили дослідження, які б нові ринки не знайшли в процесі аналізу, рано чи пізно приходить до тривожного моменту, коли потрібно перестати малювати красиві графіки і перекидатися розумними речівками й почати РОБИТИ. А це майже завжди означає зробити крок у невідоме. Зробити щось, чого компанія (чи навіть вся індустрія) ще ніколи не робила. Крок ліворуч або праворуч від звичного ходу речей. В якому, можливо, не надто ефективно, проте комфортно і зрозуміло.Стратегія передбачає зміни, а зміни завжди пов’язані з ризиками, навіть якщо вони підкріплені купою кількісних досліджень, фокус-груп і всього, що може хоч трохи зменшити невизначеність. У підсумку, якою б крутою не була розроблена стратегія, вона ніколи не буде реалізована, якщо у власника не вистачить рішучості. Без сталі в организмі всі найпросунутіші інструменти та алгоритми залишаються лише красивими закарлючками на папері.🏴‍☠️ Нотатки креадира

Скільки стратегів - стільки й визначень того, що це взагалі таке. Ми по-різному називаємо одні й ті самі явища. Використовуємо різні інструменти. Дивимося на різні показники. І цей безлад, схоже, починається з того, як ми розуміємо саме слово «стратегія».Ок, ми всі чули, що стратегія – це «мистецтво полководця». Але звідки воно взялося? Чому саме мистецтво? У чому воно полягає? Якщо звернутись до Вікіпедії (дуже сумнівне джерело), побачимо визначення: «це загальний, недеталізований план, що охоплює довготривалий проміжок часу, спосіб досягнення важливої мети». Тобто, стратегія – це план. Документ. В якому прописані кроки того, як ми будемо досягати мети. Так? Ні. Навіть близько. Слово «стратегія» походить з давньогрецького στρατηγία, що складається з στρατός (військо) і ἄγω (вести, керувати). У Стародавній Греції стратегією називали не папірець із пунктами, а всю сукупність умінь, знань, рішень і мислення, необхідних для ведення війни. А стратегом (στρατηγός) — людину, яка вміла цим всім керувати.Ок, а до чого тут мистецтво? Греки вважали, що у стратега нема і не може бути чітких інструкцій чи алгоритмів, у кожній ситуації він приймає рішення в умовах обмеженої інформації, невизначеності, змін і ризику. А це вимагає інтуїції, уяви, творчості, а отже стратегія має багато спільного з мистецтвом. Виходить, для авторів слова «стратегія» – це не документ, не план і не набір рішень. Стратегія – це спосіб мислення. Або дисциплина. Жива, інтелектуальна і творча. Яка має справу з невідомим майбутнім. Та якщо стратегія – це дисциплина та спосіб мислення, то фраза «у нас є стратегія» вводить в серйозну оману. По-перше, вона створює ілюзію завершеності — ніби стратегія це щось раз і назавжди написане. «У нас є стратегія» = ми вже молодці, ми вже подумали, розходимось. Ця фраза знімає напругу мислення, гальмує допитливість і породжує ілюзію контролю. Процес підміняється результатом, ми зупиняємось. А по-друге, вона просто некоректна. Так само, як казати «у нас є психологія, філософія чи соціологія». Коротше кажучи, стратегія — це не план, не PDF-файл, не to-do лист. Це 1) процес 2) постійного 3) мислення. 🏴‍☠️ Нотатки креадира

Нещодавно зловив інсайт розміром із блакитного кита. Про фразу «радій дрібницям», яка завжди виводила мене з себе.Радій дрібницям. Радій сонечку. Радій квіточці. Наче заклик терміново змушувати себе шукати приводи для радості там, де їх нема. Щось із набору юного позитивного психолога. Кожного разу, коли я чув це, у моїй голові з’являвся образ сильно неадекватної людини, яка по вуха в лайні, але з кульбабкою у волоссі скаче по полю, цілує бджілок і співає якусь моторошну дитячу пісеньку з фільмів жахів. Бо я не розумів, як свідома людина може відверто радіти пташці, сонечку і квітоньці, коли навколо лютий пиздець.Але, здається, я просто неправильно розумів сам вислів.Я думав, що «радіти дрібницям» - це змушувати себе переповнюватися ейфорією, коли побачив зелений листочок на землі. А інсайт був у тому, що ця фраза — не про заклик радіти, а про увагу до того, що радує. Про те, щоб просто помічати й фіксувати маленькі приємні речі. Залишатися з ними на одну секунду довше. О, приємний запах кави. О, сонце нагріло шкіру. О, смішний собака. Чи все це приводи для активної радості? Ні. Але на мілісекунду це було приємно. І я це помітив. Кінець.Замінивши слово «радій» на «помічай», я перетворив бісячу фразу на простий тренажер, який вчить мозок бачити речі, що по шкалі задоволення знаходяться ледве вище нуля. І які саме через це я ігнорую. І, бляха, виявилося, що в мене купа моментів, які можуть приносити трііііішки радості. Не в форматі «ААА, ЯКИЙ КРАСИВИЙ ПТАХ, ЯКЕ ЩАСТЯ ЖИТИ!», а в значно спокійнішому, ледь помітному, але важливому форматі: «О, ну це було ок».Я це все до чого? Рефреймінг — дуже потужна річ. Не тільки в стратегії.🏴‍☠️ Нотатки креадира