Нотатки креадира 🏴‍☠️

Уявімо трьох архітекторів.Перший — майстер лінійного мислення. Він розбиває світ на дрібні частини, аналізує кожну окремо та вибудовує лінійну послідовність. Як у кресленні (тут спальня, поруч кухня, ось ванна), так і в будівництві (спочатку фундамент, потім стіни, потім дах). Усе за планом, без відхилень і змін.Другий працює через дизайн-мислення. Перед тим як малювати план, він ставить собі питання: «А що потрібно майбутнім мешканцям?» Він уже провів інтерв’ю, проаналізував їхній побут і знає, скільки часу вони реально проводять на кухні, а скільки — на Netflix. Він враховує їхні звички: любов до рослин, бажання жити в екостилі та ненависть до маленьких розеток у незручних місцях. Тому перш ніж створювати класичний план кімнат, він запитує: «А чи вони взагалі потрібні?» І в результаті проєктує будинок без коридорів, але з ідеальним робочим місцем біля вікна, бо мешканці — письменники, і для них це важливіше за ще одну шафу-купе.Третій — системний мислитель. Він розглядає будинок як частину більшої системи. Бо він є частиною кварталу, квартал — частиною району, район — частиною міста. Він аналізує, як забудова впливає на середовище, вивчає потоки людей і транспорту між будівлями, визначає ідеальні точки для енергетичних хабів і ще годину пояснює, як вся ця екосистема має працювати.Кого з архітекторів варто наймати для реалізації складного проєкту? Усіх трьох.Системне мислення допоможе побачити проєкт як частину більшої системи з великою кількістю елементів і взаємозв’язків між ними.Дизайн-мислення допоможе почати з розуміння людей і дозволить створити рішення, що відповідає їхнім реальним потребам.Лінійне мислення сфокусує на деталях реалізації та перетворить складні ідеї на послідовність практичних дій.🏴‍☠️ Нотатки креадира

Допитливість – головна навичка стратегів і креативників. Без неї ми швидко консервуємось у своєму розумінні світу і поступово рухаємось у напрямку складу металобрухту. Коли мене питають, які ключові навички треба розвивати стратегам та креативникам в епоху ШІ, VUCA, BANI, TUNA та інших смішних абревіатур, моя відповідь незмінна – допитливість.Стратегії та креатив працюють на території нових ідей, хоч і заходять на неї з різних боків. А нові ідеї – це синтез наших старих знань та досвіду. Чим більше ми знаємо і відкриваємо про світ, чим більше маємо поглядів на одні й ті самі феномени, тим легше нам створювати з них нові сутності – ідеї. І навпаки – чим більше ми перетворюємось на консерви, тим важче ідеям потрапити до нас у банку.Найпростіший спосіб розвивати допитливість – замінити критику на питання. Візьмемо для прикладу японський бренд води Fillico Jewelry Water. Вартість однієї пляшки доходить до $10 000. Щойно в голові з’являються думки на кшталт «Це ж маячня якась!», «Та кому воно треба?», «Люди, що їх купують – напищені ідіоти!», ми автоматично відмовляємося від можливості зрозуміти щось нове про світ.А що, якщо замість осуду поставити питання?• Як вони дійшли до такої ідеї?• До яких потреб звертаються?• Як їм вдається продавати по 5000 пляшок на місяць?• Де вони продаються і як туди змогли потрапити?• Як стали партнерами Крістіана Діора і Каннського кінофестивалю?Відповіді можуть нам не сподобатися, але їх наявність збагатить світогляд, а разом з ним - навичку створення нових сутностей.🏴‍☠️ Нотатки креадира

Щось забагато стало навколо інформації у формі витягів, резюме та скорочень. Твіти замість лонгрідів. Статті замість книг. Гей, чат ГПТ, напиши десять головних думок з цього дослідження. З оного боку - зрозуміло. Швидкість життя прискорюється, хочеться впихнути максимум користі в одиницю часу (гарантований шлях до виснаження). Коли мова йде про розважальний контент - нема питань. Але коли ми намагаємося на коротких формах зростати професійно та апелювати до них в процесі прийняття рішень, це починає вкурвлювати. Скорочення - це ілюзія знання. Ми дізнаємося відповідь, але не можемо пояснити, як до неї дійшли. Ніби ми знову опинилися в шостому класі на уроці математики, списуючи рішення у сусіда. Так, ми отримали правильну відповідь, але не знаємо, чому саме вона є правильною. Нам бракує розуміння, а інформація без розуміння — це інформаційне лайно.Здається, що скорочення заощаджують нам час і покращують прийняття рішень (ми ж впихнули в себе замість одного лонгріда - сто твітів, замість книги - цілих 10 статей!). Але в багатьох випадках стається навпаки. Бо скорочення вбиває купу деталей — тих, які стали важливими цеглинами у формуванні думки. Тих, які були несуттєвими для людини, що створювала скорочення, але могли бути важливими для нас. У результаті ми начебто заощаджуємо час, але втрачаємо розуміння. Яке все одно призведе до втрати часу, але вдовгу. P.S. А ще вкурвлюють коментарі читачів типу «цю книгу можна було б скоротити до одного посту» під книгами на Goodreads. Бляха, та що завгодно можна скоротити до розміру одного посту! Навіть цей допис - це скорочення великого двотомного роману про пошук здорового глузду.🏴‍☠️ Нотатки креадира

Скільки часу потрібно на розробку стратегії? Тиждень? Місяць? Рік?30 секунд. Цього часу достатньо льотчикам-винищувачам, щоб сформувати стратегію своєї поведінки й почати діяти. 30 секунд, щоб зібрати інформацію, провести аналіз, прийняти рішення та зробити перший крок. Така логіка була закладена полковником Військово-повітряних сил США Джоном Бойдом в його алгоритм OODA (Observe-Orient-Decide-Act) — допоміжний інструмент, яким користуються льотчики по всьому світу у високоризикованих і напружених умовах бойових дій. За 30 секунд пілот робить один цикл:Спостерігає (observe)Льотчик миттєво збирає максимум даних: позиції ворога, стан неба, погоду, показники приладів літака. Якщо є можливість, координується з наземними силами та іншими пілотами.Орієнтується (orient)Льотчик аналізує дані, щоб зрозуміти, як діяти: оцінює власну позицію, ресурси (пальне, боєприпаси), траєкторію ворога та його слабкі місця. Враховує власний досвід, інтуїцію та поточну ситуацію.Приймає рішення (decide)На основі аналізу обирається тактика: маневр ухилення, зайняття вигідної позиції чи атака.Діє (act)Льотчик переходить до втілення рішення.Після виконання циклу льотчик знову переходить до фази Observe, бо ситуація вже змінилась й потребує нової оцінки. Кожна ітерація петлі OODA дозволяє реагувати швидше, ніж ворог, змушуючи його залишатися в обороні.Скільки часу потрібно на розробку стратегії? Стільки, скільки є в наявності. Навіть якщо ця наявність складається з 30 секунд. Бо якщо людина за допомогою простих ментальних конструкцій може мислити стратегічно в закритому просторі в небі на швидкості 2000+ км/год під час обстрілу свого літака, ми точно можемо це робити в значно більш комфортних умовах.P.S. Добре, коли на формування стратегії в нас є тижні, а не секунди. Бо чим більше в нас часу, тим меншою стає невизначеність, в якій ми працюємо. Проте коли часу на розробку стратегії в нас забагато, ми можемо легко впасти в аналітичний параліч, в якому від переізбитку інформації будемо неспроможні прийняти рішення або зробити перший крок.🏴‍☠️ Нотатки креадира

Якщо дуже спростити, то є чотири великі території пошуку цінності продукту або послуги. Усі інші так чи інакше дотичні до однієї з них.1. Інновації. Ви пропонуєте щось помітно нове й привабливе, чого ще не бачила категорія, у якій є лише один продавець — ви.2. Відносини. Ви будуєте настільки сильні й унікальні стосунки з покупцями, що вони ігнорують інших продавців. Це можуть бути особисті стосунки, сервіс, бренд чи будь-які інші способи роботи з емоціями.3. Зручність. Ви задовольняєте потреби ринку найпростішим способом, який максимально відповідає очікуванням покупців. Ви економите їхній час, гроші, нерви та емоції, перебуваючи у потрібному місці, у потрібний час із тим, що відповідає їхнім невирішеним бажанням.4. Ціна. Ви інвестували в актив (технології, інструменти, інформацію), що забезпечує ефективність, якої немає у конкурентів. Якщо ви все ще можете пропонувати свої продукти за ціною, прибутковою для вас, але нижчою за ту, яку можуть собі дозволити інші постачальники, це можна вважати тимчасовою перевагою.P.S. Головне — бути чесним із собою під час пошуку цінності. «Наш сік ще натуральніший, ніж у конкурентів» — це не інновація, а порівняльна характеристика, на яку покупці взагалі не звертають уваги. А «індивідуальний підхід» — це не про відносини, а must have у будь-якій сервісній категорії.P.P.S. Ціна залишається найпростішим (і тому найризикованішим) способом створення цінності. А ще — найлінивішим, коли не хочеться нічого вигадувати.🏴‍☠️ Нотатки креадира

2014 рік. У медіа ширяться чутки: Apple готує новий гаджет. Ймовірно, годинник. Плітки розганяються. Ринок готується. Конкуренти — напружуються. Особливо Samsung, який ставить перед собою мету обійти Apple у всіх категоріях (живий приклад нереалістичних цілей). У прагненні випередити конкурента Samsung пришвидшує виробництво та 28 серпня, за два тижні до презентації Apple, анонсує смарт-годинник Gear S. Випускає майже мільйон пристроїв і до кінця листопада, напередодні Різдвяної лихоманки, заповнює полиці магазинів. Маркетологи святкують. Яблоко нокаутовано. Оплески. Шампанське. Happy end.От тільки людям було плювати. Вересень 2014. Тім Кук виходить на сцену щоб презентувати світу Apple Watch. Він описує переваги пристрою. Показує смачні ролики. Отримує овації на MacWorld. Все як завжди. Але Тім розуміє, що для решти світу це буде першим поглядом на продукт, тому відношення буде дуже скептичним. Він знає це напевно, бо у нього був час побачити слабкі відгуки на Gear S і зрозуміти, що ринок ще не вирішив, чи потрібен йому новий гаджет на руку.Тому Тім сповільнює кампанію з запуску продукту й діє поступово. Спочатку Apple розміщує офіційні прес-релізи з анонсом виробництва. Потім випускає відео, в яких ікони моди діляться своїм досвідом використання годинника. Далі - реклама годинника у Vogue поряд із преміум-брендами. Трохи згодом - партнерство з Hermés.Квітень 2015. Apple нарешті відкриває… ні, не продажі. Лише попередню реєстрацію. Навіть через місяць після запуску продукту покупці не можуть просто прийти в магазин і купити годинник. Спочатку треба записатися онлайн, приміряти пристрій і тільки після цього отримати можливість придбати його.Й люди стають в чергі.Лише наприкінці 2015 року Apple Watch з’явилися в магазинах і на сайті. В перший рік було продано 4 мільйони смарт-годинників у 2015 році. За п’ять років продажі перевищили 40 мільйонів одиниць. Samsung продав усього 800 000 годинників по всьому світу, частина яких була повернута через дефекти. Що робив Samsung, щоб програти перегони попри первенство у виробництві? Поспішав. В погоні за первенством Samsung перенаситив продуктом ринок, який ще не мав попиту на продукт. Який через поспіх ще й виявився недостатньо якісним. Що робив Apple, щоб завоювати категорію? Делікатно балансував попит і пропозицію, витративши рік на створення ринку для продукту, перш ніж нарощувати поставки. Тім з командою розуміли, що людям потрібен час, щоб дізнатися про новий пристрій, побачити його цінність і захотіти ним володіти. Спочатку Apple створив ринок, а потім розпочав продажі.Багато разів від знайомих підприємців чув «Виграє той, хто рухається швидше». Ну таке, друзі, ну таке. 🏴‍☠️ Нотатки креадира

Це не перша історія про дорослішання підлітка. І не перша кіноісторія, що повна інсайтів із життя хлопців. І вже точно не перший фільм без чіткої драматичної арки, де просто показується життя — буквально. Але це перший фільм у своєму жанрі, 143 сцени якого були зняті протягом 12 років. Сценарій якого змінювався щороку. А дорослішання героїв відбувалося по-справжньому, без заміни акторів на схожих, але старших. Разом із хлопчиком зростала (і старіла) вся команда. Проєкт був настільки ретельно продуманий, що на випадок, якщо режисер Річард Лінклейтер помре під час зйомок, його місце мав зайняти Ітан Гоук, один із головних акторів. Здавалося б, для чого у 21 столітті настільки ускладнювати процес? Адже цю історію можна було б зняти за допомогою кількох десятків схожих акторів, ігор з гримом і CGI. Але все це навіть близько не дало б того ефекту, тих емоцій, того проживання кожної сцени разом з акторами. Бо все, що відбувалося у кадрі, було реальним. Люди зростали разом із фільмом, приносячи на знімальний майданчик свій справжній досвід, який впливав на кожну сцену. Можливо, саме тому Крістофер Нолан назвав Boyhood найкращим фільмом 2014 року.Чи можна було б зняти цю історію швидше і простіше? Так, можна. Чи передав би такий фільм ті самі емоції? Навряд. Чи дозволив би він не просто подивитися, а прожити життя хлопчика разом із ним? І чи викликав би таку ж повагу до професійної відданості команди? Точно ні. 9/10

Бізнес - система обміну цінностями. За тисячі років в цій формі взаємодії між людьми суттєво нічого не змінилося. Ми все ще займаємося бартером. Обмінюємо одну цінність (іноді - гроші) на іншу (завжди - закриття потреб). Чим сильніша потреба та чим краще її закриває продавець, тим вища цінність та тим більше ми готові віддати. В цьому танці є дві сторони. Одна з них - покупці. На щастя, наш ринок вже почав потроху звикати до думки, що їх потреби доведеться якось досліджувати. Щоб потім їх задовільнити. Через продукт, через сервіс, через комунікацію. А от з продавцем все не так очевидно. Особливо в сфері послуг. Чомусь досі вважається, що єдина цінність, яка цікавить продавця - це гроші. Й через це між компаніями постійно відбувається непорозуміння, конфлікти та передчасна смерть відносин. Бо насправді у продавців може бути безліч потреб, значно більш пріоритетних, аніж гроші. Це може бути визнання. Статус. Вплив. Виклик. Можливості для розвитку. Просто інтерес. Якщо ваша задача - отримати сильних партнерів/постачальників/продавців, вам доведеться їх зацікавити. А для цього - вивчити їх потреби та дізнатися, що а) вони теж люди, в яких є б) купа значно більш глибоких потреб, аніж гроші. Найефективніші й найприємніші відносини між людьми та компаніями зʼявляються тоді, коли обидві сторони розуміють якими насправді цінностями вони обмінюються. А гроші стають всього на всього результатом цього взаєморозуміння.

«Мій акумулятор майже розряджений, і стає темно». Такими були останні слова марсохода Opportunity. Марсохід, ніжно прозваний “Оппі”, замовк у червні 2018 року після того, як потрапив у масивну пилову бурю. Команда NASA надіслала сотні запитів маленькому марсоходу, просячи його зв’язатися з Землею, але безуспішно. У лютому 2019 року Opportunity офіційно оголосили мертвим. Твіт «Мій акумулятор майже розряджений, і стає темно» став вірусним, викликавши медійну сенсацію по всьому світу. Його згадала більшість світових ЗМІ. Дизайнери на Etsy швидко підхопили тренд, почавши продавати футболки, кружки та підставки з останніми словами Оппі. Люди почали робити тату з цими словами. Але ось у чому проблема: Оппі ніколи не надсилав цих слів. Прямо перед тим, як замовкнути, він відправив на Землю набір рутинного коду, який серед інших даних містив інформацію про рівень заряду та показники освітленості. Автор першого твіта, - журналіст Джейкоб Марголіс, - узяв невелику частину цього випадкового коду, перефразував її та додав драми, написавши, що це були останні слова марсохода.Чому ж люди, журналісти та ЗМІ так широко рознесли цю «новину»? Чому ніхто не подумав поставити під сумнів твіт невідомого журналіста? Чому десятки тисяч людей просто тицяли на кнопки ретвіту? Бо вигадка красива. Бо в ній стільки драми, стільки емоцій! Бо перед очима стоїть робот Валл-і, який прощається з життям, сумно дивлячись на Землю та згадуючи своє життя. Наші соціальні стрічки та заголовки новин наповнені такими історіями марсоходів. Красивими, драматичними, вигаданими. То й що, все тепер ставити під сумнів? Та ні, так можна дуже швидко попрощатися з кукухою. Достатньо ловити себе в ті моменти, коли новини викликають в нас сильні емоції (позитивні чи негативні). Особливо зараз, коли наша чутливість викручена на максимум. Бо це - гарний сигнал про те, що варто поставити собі декілька перевірочних питань. Наприклад, чи це правда? Звідки репортер знає, що сказав марсохід? Як марсіанський ровер взагалі комунікує із Землею? Чи він говорить повноцінними англійськими реченнями? Як ми дізнаємося, що робить ровер у будь-який момент? Ну а потім вже тицяти на ретвіт, бо історія ж красива.

Неприємне дослідження для шанувальників революційних продуктів та проривних ідей. Вчені порівняли долі компаній-піонерів, які першими почали освоювати ринок, і «послідовників», які прийшли на ринок слідом за піонерами. Спираючись на дані пʼятисот брендів у пʼятдесяти товарних категоріях, вони виявили, що майже половина піонерів зазнала невдачі, проти 8% послідовників. Піонери, що вижили, зайняли в середньому 10% свого ринку, проти 28% для послідовників. Вихід на ринок на ранній стадії був дійсно важливим, бо «ранні лідери ринку мають набагато більший довгостроковий успіх». Але ці «ранні» лідери «зʼявляються на ньому в середньому через 13 років після піонерів». В результаті науковці зійшлися на думці, що так, вихід на ринок першими може дати переваги за певних обставин, але за цей вихід доведеться платити ціну - неможливість вчитися на чужому досвіді. Тож більш гармонійним виглядає шлях Apple, який всю дорогу робив красивий синтез з найкращих винаходів, створених іншими, здебільшого - вже мертвими брендами.