Estadísticas de telegram channel - @zeigarnikeffect

Мазепа, Народний герой України (1919). Режисер: Мартін Бергер, Лупу Пік [?] | Німеччина. Фільм з колекції Eye Filmmuseum (Нідерланди). Цей фільм також доступний на Eye Film Player у супроводі народних пісень у виконанні української співачки Мар'яни Головченко.У ролі Мазепи — Вернер Краусс, відомий своєю роллю у «Кабінеті доктора Калігарі» (1920).Історична драма про козака Мазепу , який наприкінці сімнадцятого століття був високопоставленим солдатом під командуванням польського короля Яна II Казимира Вази. Після битви з московитами Мазепа отримує пошану від короля за його велику честь. Граф, який почувається обділеним, мститься. Хоча фільм був знятий та цензурований (його заборонили для неповнолітніх) у 1918 році, прем'єра відбулася лише у 1919 році в Берліні. Дуже цікавий фільм якщо думати про принципово інший наратив. Бо наратив — це ж історія, побудована навколо ключових подій. І саме ці ключові події визначають наратив. Тому сперечання хто нацисти а хто ні, чи зрадник Мазепа чи ні (якщо приймати, що ключова подія для Мазепи — союз зі шведами) — це російський наратив історії. Натомість західний наратив Мазепи, за Байроном, побудований навколо типово романтичного персонажа любовної історії та пригодницьких перипетій аристократії. Герой на білому коні. Щоправда, голий і привʼязаний до того коня.

У виданні Хвильового окрім ілюстрацій важливе значення має сам текст. Тепер я розумію до чого був окремий допис Ярини Цимбал про різні версії тексту "Я (Романтика)", бо саме пані Ярина виступила науковою редакторкою цього видання. Мені вперше в житті знадобився текст «Я (Романтики)» Хвильового. Знадобився для публікації. Треба було обрати, за чим друкувати, — за першодруком (збірка «Осінь», 1924) чи за останнім прижиттєвим виданням («Вибрані твори. Том 1», 1932). Виявилося, що тексти відрізняються![...]📌Було: День і ніч я пропадаю в «чека».Стало: День і ніч я в трибуналі.📌 Було: — я — чекіст, але я й людина.Стало: — я — суддя, але я і людина.📌 Було: Чорний трибунал в повному складі.Стало: Трибунал у повному складі.📌 Було: З дальніх покоїв виходять льокаї і також, як і перед князями, схиляються, чітко дивляться на новий синедріон...Стало: З дальніх покоїв виходять льокаї і також, як і перед князями, схиляються, чітко дивляться на нас...📌 Було: Андрюшу, мого бідного Андрюшу, призначив сюди цей неможливий ревком сюди, в чека, проти його кволої волі.Стало: Андрюшу, мого бідного Андрюшу, призначено сюди проти його кволої волі.📌 Було: Це ж йому, цьому вартовому чорного трибуналу комуни в моменти великого напруження я складав гімни.Стало: Це ж йому, цьому вартовому в моменти великого напруження я складав гімни.📌 Було: ...і вже нікуди вміщати цей винний і майже невинний обивательський хлам.Стало: ...і вже нікуди вміщати цей обивательський хлам.📌 Було: Але він, цей дегенерат, завше був салдатом революції...Стало: Але він завше був салдатом революції...📌 Було: Так якого ж ви чорта, мать вашу перетак, не зробите цього Месію з «чека»?Стало: Так якого ж ви чорта, мать вашу перетак, не зробите цього Месію з нас?

Презентація книги І. Тукової та О. Корчової «Часи задзеркалля: вибір Бориса Лятошинського», Лабораторія.Видається, жодному українському композитору не присвячено стільки різноманітних книг та статей, як Борису Лятошинському. Однак, у той самий час, багато фактів його біографії залишаються невідомими. І, на жаль, ім’я Лятошинського все ще є маргіналією для широкого кола поціновувачів історії різних видів мистецтв ХХ століття. Нова книга авторства українських музикознавиць Ірини Тукової та Олени Корчової – це емоційна і відверта оповідь про того Лятошинського, якого ми ніколи не знали, про події, що супроводжували його на шляху усвідомлення себе як українського композитора.Модератор: журналіст Андрій КуликовУчасники: військовий та засновник видавництва «Лабораторія» А. Мартинов, музикознавиця І. Тукова, музикознавиця О. Корчова, музикознавець І. Савчук, історикиня О. ЮрковаМісце: Фоє Національної філармонії УкраїниДата: 14.01.2026 / 18:00Безкоштовно, реєстрація:https://forms.gle/KFEA6UbfeSqRcsbJA

Вже давно не читав лекційні цикли, і, думаю, настав час повернутися до цієї практики. Отже, оголошую початок лекційного циклу🤌Музика у гравітаційній ямі майбутньогоПро що він? Про те, як музика змінилася за останні 150 років під впливом оновлень технологій, політичних реалій, уявлень про психіку, про тіло, нових конструкцій влади й ідеологій.Це не історичний цикл: в кожній лекції буду говорити про події різних десятиліть, але вони будуть об'єднані спільним рухом, спільною рамкою. Поєдную оптики музикознавства, історії культури, історії філософії, історії науки. Не обмежуюсь, звісно ж, класичною музикою — говоритиму про різні напрями.Для сприйняття лекцій не потрібні жодні спеціальні музичні знання, розповідаю доступно без надмірної музикознавчої термінології.Лекції будуть виходити два рази на місяць. Ціна кожної лекції 250 грн.Формат традиційний для мене — онлайн-лекція в запису + список музичних прикладів для самостійного опрацювання + можливість для тих, хто купив лекцію, поставити мені після перегляду лекції з теми лекції до 3 питань, і я відповім.Структура курсу така:1. Музика і психічна революція (15 грудня).2. Музика в новому електричному домі (29 грудня).3. Музика, ностальгія, реконструкція і вічне повернення (середина січня).4. Музика, розширене тіло і економіка уваги (кінець січня).5. Музика, влада, ідеологія й ідентичність (середина лютого).6. Музика, Інше і Чуже (кінець лютого).✍️Найближча лекція —Музика і психічна революція:Як музика втілила психоаналітичні, біхевіористські та інші психологічні відкриття? Чи можна побачити у музиці "несвідоме", "сексуальність", "архетипи", "стимул-реакцію", "гуманістичний поворот", "дискурсивні режими" та інші класичні психологічні терміни? Чи ми можемо відчути на емоційному рівні "психічні хвороби", "психози", психічні акцентуації, загалом, конкретні психічні стани, втілені в музиці, і якщо так, то яким саме чином музика це робить?👆❗️ Ця лекція буде доступна для перегляду з понеділка, 15 грудня;ви можете придбати її; з цього питання пишіть мені в особисті @LyoshaShmurak

Щоб говорити про Жан-Люка Годара, потрібно розширити слово до розмірів мовчання. Він був — і поза сумнівом залишиться — невловимим, недосяжним та неосяжним, як сама межа.Що первинне: кіно чи Годар? Саме так мало би звучати принципове питання кіноонтології, якби хтось узявся її розробляти.У Жан-Люка Годара немає минулого — є тільки нескінченне тепер. Він завжди присутній поруч; ба більше — умудряється випереджати нас і тепер.Ми зібрали знакові для авторів «Краю» фільми Жан-Люка Годара ◾️ «Салютую тобі, Сараєво» / Je vous salue, Sarajevo (1993)Це не фільм, а крик. Це констатація відчаю та безсилля перед останньою прозорою межею кіно, за якою — реальність? Ні. Реальність — це лише те, що ще не стало кіно. Там, де губиться крик, починається неможливість кіно, поезії, музики — відсутність людини.◾️«Маленький солдат» / Le Petit Soldat (1960)Кожен із нас — Брюно Форестьє. Інакше цих рядків би не існувало. Ривок, розрив, поразка — що може бути простіше? Втім, є ще щось між цими словами (на це вказує навіть їхнє співзвуччя) — правда, 24 кадри на секунду.◾️Фільм Соціалізм / Film Socialisme (2010)Фільм, який для багатьох критиків «похоронив» Годара через свою неконсистентність, беззв’язність і навіть безглуздість. Але це не так: Жан-Люк наполегливо — через нашарування цитат, наративні розриви й музику — обертається навколо одного: конфлікту, стазису, війни, що лежать у серці історії.◾️«Пристрасть» / Passion (1982)Один із найкрасивіших та найбільш глибоких фільмів ЖЛГ. Сюжет про польського режисера Єжи, його творчі та життєві змінні — це спосіб серйозно поміркувати про образ, світло, колір, живопис, кінематограф... Сценарій тут грає ту ж роль, що лібрето в опері: начебто без тексту не обійтися, але насправді він — данина умовності. В опері панує музика, а у «Пристрасті» — зображення.◾️«Прощавай, мовлення» / Adieu au Langage (2014) Цей фільм продовжує улюблене заняття Годара — аналіз міжсуб’єктної комунікації. Цього разу режисер різкіший щодо її неможливості — один з героїв висловлює думку про те, що скоро їм всім знадобиться перекладач. При цьому режисер задіює за призначення всі технологічні можливості, які дає сучасна епоха.◾️«Чоловіче, жіноче» / Masculin, féminin (1966)«15 фактів про молодь того часу» видаються розірваною (інтертитри супроводжується пострілом) послідовністю подій в епосі, проте не єдиною картиною епохи. Цілісність світу й інтерес до її підтримання потихеньку згасають: у кадр влізають «чужі» до сюжету елементи (цитати, люди, події); та й між головними персонажами немає взаємності або хоч натяку на іскру. У підсумку, там, де мало б бути об’єднавче-в-діалозі тире (чоловіче – жіноче), стоїть кома, котра загрожує продовженням: чоловіче, жіноче, інші й усе, що завгодно.◾️«Китаянка» / La Chinoise (1969)Хитка барикада із червоних цеглинок-книжок – чудова метафора для світу тих, хто прагне «розпливчасті ідеї замінити на ясні образи». Світ ігор (із власною уявою, іграшковою зброєю й піднесеними текстами) хочеться плекати в напівнародженому стані. Від нього важко відмовитися; його настання хочеться відкласти.

КОЛИ Я В УКРАЇНІ, МЕНЕ ПИТАЮТЬ ПРО ПОЛЬЩУ. КОЛИ Я В ПОЛЬЩІ МЕНЕ ПИТАЮТЬ ПРО УКРАЇНУКОЛИ: 17 грудня 2025 року — 14 березня 2026 року ДЕ: галерея Артсвіт, Крутогірний узвіз 21а, Дніпро. Вхід через скляні двері з боку Успенської площіВХІД ВІЛЬНИЙ«Коли я в Україні, мене питають про Польщу. Коли я в Польщі мене питають про Україну» — це багатошарова персональна виставка польського художника та куратора Вальдемара Татарчука.Виставка означує повернення Татарчука до власної художньої практики після багатьох років керівництва галереєюї «Лабіринт» в Любліні, що розташована за 100 км від польсько-українського кордону, та в якій він зосереджувався на підтримці робіт інших митців. Цей досвід суттєво вплинув на його художню мову, сформувавши ключові риси його творчості: політичну чутливість, увагу до Іншого, співпрацю та співіснування. Робота, що відкриває експозицію — «Рухаючись на схід» — буквально втілює як політичний, так і мистецький рух художника назустріч українському мистецтву: його підтримці та його постійній присутності в цьому культурному просторі.Куратори: Катерина Яковленко, Стах ШабловськийУчасники/-ці: Вальдемар Татарчук, Катерина Алійник, Влодко Кауфман, Жанна Кадирова, Нікіта Кадан, Павло Ковач мол., Денис Панкратов, Антон Саєнко, Василь Ткаченко (Лях), Станіслав Туріна, Ярослав ФутимськийОрганізатори проєкту: Fundacja Sztuki Performance, галерея Артсвіт Партнер: Польський інститут в КиєвіКоординація PL: Paulina Kempisty, Pawel Korbus Координація UA: Ірина ПолікарчукДизайн: Алла Сорочан Просторові рішення: Євген ОбразцовКоманда проєкту UA: Олександра Шовкун, Станіслав Пивонос, Вікторія Нікітіна, Богдан Сомов

Ох сподобались думки про «відучення» (Unlearning). Це, напевне, дійсно те, про що ми самі не можемо говорити, бо поле зору пошкоджене війною, і здатне пропускати або ті речі з Європи, які відповідають нашим уявленням (але такого мало), або фіксуватись на тому, що тригерить та зовсім не відповідає нашим уявленням та очікуванням: всілякі діалоги з уявними «вестернами», «західними інтелектуалами»,«європейчиками» «ліваками», «лібералами», «правими», та ще бозна якими узагальненнями, які неясно чи є з нами у цій кімнаті (це у величезних масштабах, ще й, звичайно, інтерпретованих як «зраду» та нерозуміння). Часто справжня цінність видніше з відстані, а не зсередини.Але це все мої думки, вони так само з певною провокацією, як ми, українці, зазвичай висловлюємось.А Maria Teich людина поміркована, знає зсередини контекст Німеччини, бо там виросла, і знає контекст України з іншої перспективи, ніж ми, тому почитайте будь ласка. Пост англійською, але зараз легко перекласти, якщо треба, будь-яким зручним способом.

Фільм Мстислава Чернова «2000 метрів до Андріївки» пройшов кваліфікацію на Оскар 2026 в двох категоріях та офіційно стає доступним для онлайн-переглядів англійською та українськоюХоч до Оскару я ставлюсь скептично (як сноб), він — завжди підстава писати про українське кіно саме в українських медіа. А також, звичайно, залучає до перегляду ті самі славнозвісні маси пересічних глядачів по всьому світу. Що, безумовно, цінно. Я фільм нещодавно подивився і це емоційне потрясіння для мене. «20 днів у Маріуполі» не планувався як фільм, і був першою режисерською спробою плюс хвиля підтримки України. Проте перший успіх можна пояснити збігом багатьох обставин, а другий фільм — це вже свідома робота режисера. І як на мене, фільм сильний по історії, по картинці (жахливо це так називати) та сильному емоційному ефекту, без комплексу жертви, без примітичних маніпуляцій, до яких легко вдатись в умовах війни, а також без ефекту бойовика, де поранення та смерть не справжні, бо у фільмі травми та смерть дуже справжні, максимально. Для мене саме другий фільм підтверджує, що Чернов дуже талановитий режисер. Як на мене, дуже високий рівень.Цитую прес-реліз:«2000 метрів до Андріївки» знаходиться одразу в двох списках: документальних та міжнародних фільмів. Члени Академії будуть обирати претендентів із 201 документальних, 86 міжнародних і 35 анімаційних фільмів. Які стрічки потраплять до шортлісту стане відомо 16 грудня 2025 року, а номінанти на премію Oscar будуть оголошені 22 січня 2026 року.Після успішного фестивального туру 2025 року, в останні дні осені фільм «2000 метрів до Андріївки» офіційно з'являться на двох стримінгових платформах. Як і попередній фільм, нову стрічку створили в партнерстві між Associated Press та FRONTLINE (PBS), найдовшого у США документального серіалу-розслідування, який досліджує важливі проблеми сучасності через потужний сторітелінг. Тому перша та основна телевізійна прем'єра відбудеться 25 листопада на американському каналі PBS, що забезпечить фільму мільйоні глядачив.В той же день перша онлайн-прем’єра станеться і на офіційному YouTube-каналі FRONTLINE PBS. З вечора вівторка 25 листопада фільм, озвучений автором англійською, стане доступним для перегляду тих глядачів, хто знаходиться в США або має американску IP-адресу.   Медіаресурси Мстислава Чернова: • Сайт https://www.mstyslav.com/  • Facebook https://www.facebook.com/MstyslavChe/  • Instagram https://www.instagram.com/mstyslav.chernov/

Про спадкову українську шляхту ранньомодерної епохи. Рід Острозьких. Мова про українську (руську/рутенську) спадкову аристократію включно з князями; галицьких та волинських боярів, що вели рід від Червоної Русі (пізніше Галичина). Це не козацька шляхта мішаного походження, сполячена шляхта (Хмельницький) або зросійщене дворянство (Пантелеймон Куліш, Скоропадські), що все одно не робить з них поляків чи росіян, як українські діячі СРСР залишаються українськими.Як я постійно підкреслюю, народництво (яке перекладається як populism) 19 століття, потім взяте за основу для культурної складової ідеології СРСР (разом з музикою, літературою та театром 19 століття, що після Другої світової забрендували як «російську культуру»), вивело селянство (як клас, а не народ, бо у 19 століття нечітка лінія між соціальним та національним) на головну ролю репрезентації нації. Особливо всіх неросійських націй. Саме тому вся культура «республік» могла бути тільки повʼязана з «народними» (тобто сільськими, та ще й спрощеними деградованою радянською культурою) елементами танцю, музики (всі ці хори Верьовок, Яремчуки та інші ВІА), мистецтва (ідеологічно безпечні Примаченко, Собачко-Шостак), кіно («Вечори на хуторі близ Диканьки», «Тіні забутих предків») та літератури (у спеціяльних підбірках творів у шкільних програмах, з фокусом на сільській тематиці). Селянство — клас ідеологічно правильний, безпечний (після 1933 та 1937 років), тому маркування українського вишиванками, гопаком та варениками — наслідок ретельної роботи радянських ідеологів. Такі орієнталістcькі милі тубільці тумбаюмба, цікаві костюми, хатинки, борщик, співають гарно, як пташки, утютю.Натомість шляхта — це основа історії та розвитку народу (навіть не нації, бо нації зʼявились у 19 столітті). Але ідеологічно ворожий комуністам клас. Тому її забули настільки сильно, що й ми сьогодні не можемо собі уявити, що традиційний костюм — це також різноманітний аристократичний шмот, традиційна музика — партесний спів, міський фольклор та світські пісні, кухня — різноманітні шляхетські вибрики з пармезаном та цукром, а мистецтво — це потртети Хмельницького та інших шляхтичей від нідерландських, європейських та власних майстрів плюс барочні твори, візерунки, меблі та архітектура. А також юридична справа, економіка, політична боротьба та самоврядування.Бо на селян ніхто не звертав уваги до романтичного періоду 19 століття, дивились суто як на ресурс (як додаток до землі та худоби). А на наших землях не дивились аж до 20 століття. В СРСР навіть до 1970х (коли видали всім паспорти) вони у тому ж статусі ресурсу й перебували. Також цікаві дослідження харчування тієї епохи. Як каже дослідниця з розмови про середньовічну кухню: Найкраще ми знаємо високу кухню, трохи гірше — міську, а про селянську найбідніші джерела, суто на підставі археології. Бо большість страв, які ми сьогодні вважаємо традиційними це — друга половина 19 століття. Картопля, томати, соняшникова олія, цукор. Селяни мали досить бідний раціон, який ще й залежав від сезону: їли переважно злакові каші та головним чином житній хліб (білий — на свята) з салом як джерелом жирів довгого зберігання, дуже мало мʼяса та свіжих овочів та фруктів.Детальніше про це можна подивитись у відео Чим харчувалась Гетьманщина.

Новий фільм Дмитра Сухолиткого-Собчука, «Тиха повінь» (Silent Flood), запрем’єриться на головному фестивалі документального кіно IDFA. Фільм відібрали у міжнародний конкурс (це головний конкурс).«Тиха повінь» — це фільм-спостереження за закритою релігійною громадою, яка живе на березі Дністра в Україні. Вони слідують власним правилам, відрізані від зовнішнього світу, але навіть їх побут змінюється з початком повномасштабної війни в Україні.Це має бути дуже красиве, медитативне кіно, овіяне туманами та особливим поглядом Дмитра. Сподіваюся, що незабаром вийде розповісти про кіно більше.Але це ще не все, бо маємо українську присутність в інших секціях фестивалю. У неконкурсний Best of Fests відібрали «2000 метрів до Андріївки» Мстислава Чернова, «Мілітантропос» Єлизавети Сміт, Аліни Горлової і Семена Мозгового та «Стрічку часу» Катерини Горностай, а у іммерсивно-експериментальний DocLab — Eternal Habitat Сєргєя Прокоф’єва.Також програмна директорка Docudays UA Юлія Коваленко стала членкинею журі, що визначає найкращий нідерландський фільм.Вітаю всіх! IDFA проходитиме з 13 до 23 листопада 2025 року в Амстердамі. Програма (скоро буде) тут.