А тепер цікаво як ви це бачите після 2022:2022-дотепер: В умовах повномасштабної війни політичне стало синонімом використовування всих можливостей для донесення нашої правди переважно до західних партнерів, способом боротьби за виживання. Відбулось відкриття критичних політичних висловлювань як невідʼємної частини європейської культури. Там критика настільки поширена, наскільки ж і не впливова, якщо не підкріплена довготривалими спільнотами, їх представниками/цями та їх діями протягом десятиліть. Але зʼявилась фрустрація від різномаїття наявних там політичних висловлювань всіх можливих спектрів поглядів та ступенів радикалізму, і освідомлення, що «політичність» має сенс як відстоювання інтересів спільнот різного масштабу. А не просто щось хороше проти чогось поганого.Політичне висловлення стало більш поширеним, але й більш обережним, лояльним до своїх спільнот та позицій. Політичне висловлення сьогодні — це підтримка своєї спільноти та групи спільнот (до країни).Більш прийнятним та подекуди конʼюнктурним. Політичне висловлення вважається таким навіть коли це — конвенційне обговорення внутрішніх та зовнішніх ворогів всередині країни та закордоном.Я бачу подекуди бажання змагатись у «правильності» політичних висловлювань, свідоме ігнорування або мовчання щодо викликів, щодо яких можна наразитись на критику від спільнот. Це стосується і політизації («осучаснення позицій», підгонка під сучасні погляди) українських діячів радянських 1920-х та 1960-х, та й еміграції також.Критика держави набула конвенційних форм, вона припустима і поширена, але не становить загрози державі, вдповідно, і ризиків системних покарань немає. Як і державної ідеології. Велика частина культурної спільноти вирішує сама що і як політизувати. Найбільший ризик — реакція спільнот та шакалячих експресів, що набули повної сили. Дискурс зафіксувався, але все ще формується і розростається.