Зейгарнік Ефект | А ось ще на цю тему. Про Дмитра Чижевського та його сприйняття у сучас...

А ось ще на цю тему. Про Дмитра Чижевського та його сприйняття у сучасній йому радянській Україні. Я ні у якому разі не проводжу паралелі з радянською пропагандою та сучасністю, проте у кризові періоди люди схильні поводитись схожим чином у будь-якому куточку світу. І навіть без репресивної правокрильної державної машини. Оця вся щира "нищівна" критика та навішуванням ярликів, маркування як ворогів на підставі відмінних точок зору, із найкращими намірами. А з ми ж знаємо, що дуже багато радянських людей стали релігійними вивчаючи саме науковий атеїзм, бо швидко навчились не вірити тому, що всі навколо говорять.Зі статті Чижевський і рецепція європейського геґельянства та неогеґельянства в УСРР Іллі Давиденка у журналі Sententiae, де він показує, що уявлення про цілковиту розділеність української філософії ХХ ст. на радянську та емігрантську не мають під собою міцного ґрунту, бо це було спільне поле. Так, через хейт та викривання «ворога», але знову ж, ми знаємо, головне не те, у який спосіб ми когось згадуємо, а що згадуємо взагалі. Так пропаганда СРСР зробила з Бандери героя, наприклад.Але дуже цікаві усі ці цитати:Кінець цьому етапові інтенсивних дискусій кладе Великий терор, який, почавшись із публічних ідеологічних дискусій і завершившись фізичним знищенням людей, призводить до ліквідації на території УСРР/УРСР практично всіх форм інституціалізованого існування інтелектуальної культури (зокрема, філософії). Окрім загального несприйняття Чижевським і радянського марксизму, і СРСР загалом, справу в очах українських марксистів погіршувало те, що Чижевський, на їхню думку, представляючи слов’янські здобутки у вивченні Геґеля, цілком ігнорував (особливо на тлі РСФРР/РСФСР) зроблене в УСРР: «Нарешті, мусимо тут згадати шаповалівського гетьманського придворного філософа Чижевського, який на Гаазькому конґресі і репрезентував власне неогеґеліянізм слов’янських країн. В запамороченні від свого “універсального” слов’янського представництва, Чижевський дійшов там навіть до такого абсурду, що у своїй доповіді заявив, ніби він є “одним єдиний українець, що опрацьовує Геґеля”. Наприкінці 1929 р. починається т. зв. «поворот на філософському фронті», перший крок у репресивних процесах проти філософів. До України він повноцінно дістається на початку 1931 у вигляді т. зв. харківської «дискусії про поворот на філософському фронті». Результати взаємних викриттів під час «дискусії» стають частиною кримінальних обвинувачень українських філософів у рамцях трьох (а фактично єдиного) репресивного процесу: 1) 1932–1933 проти «націоналістів»; 2) 1934–1935 – проти «троцькістів»; 3) 1935–1936 – проти об’єднаного «троцькістсько-націоналістичного блоку».Украй репрезентативним щодо цих висновків є такий пасаж: «Відомо також, що критика націоналістами Біликом, Демчуком, Юринцем відомих українських фашистів і білогвардійців Донцова і Чижевського, була формою протягання концепції Донцова і Чижевського. Білик, Демчук і інші цілком по суті приймали і пропагували ту ворожу марксизмові схему історії філософії на Україні, яку розробив Чижевський. Ці ж засоби ворожої роботи практикувалися і у викладовській практиці. Обслідуваннями встановлено, що у студентів у результаті такого шкідницького викладання утворилися цілі хрестоматії з цитат з ворожих марксизмові-ленінізмові джерел».