Зейгарнік Ефект

Локус відкрив опенкол на школу-резиденцію "Своє суспільство під час війни"#постзпредложкиУ розмовах про суспільство під час війни ми часто використовуємо усталений понятійний репертуар: «резильєнтність», «травма», «солідарність», «спротив», «деколонізація», «колективна відповідальність». Внаслідок постійного вжитку у публічному дискурсі, медіа, академічному середовищі пояснювальна здатність цих понять знижується: вони відтворюються автоматично, і дедалі менше відповідають об’ємному досвіду, який покликані описувати.Ми виходимо з припущення: ті, хто живе всередині історичної події не є надто заангажованими, щоб її досліджувати. Щоб пережите стало розумінням, потрібні інструменти мислення, а також час, середовище, співрозмовники, разом з якими ці інструменти можна опанувати.Це п'ять днів спільної та зосередженої роботи на перетині соціальних, гуманітарних наук та мистецтва. Дедлайн реєстрації – 29 липня. Результати будуть оголошені 31 липня. Деталі та реєстрація – https://forms.gle/vuV9BPWcSFuRbqCB8

Зі здивуванням натрапив на дуже адекватну та тверезу українську реакцію на конфлікт з правими поляками, та ще й від Вʼятровича. У відео Волинська трагедія. Повний розбір:🍛Історія не чорно-біла.🍛Однозначні люди не роблять історію, вони сидять вдома і не беруть на себе відповідальність.🍛Для частини поляків (невеликої, але гучної) те, що ми називаємо Волинською трагедією, було частиною громадянської війни. Війни, що відбувалась між громадянами Польщі у міжнародно визнаних кордонах 1939 року.🍛Частина поляків (невелика, але гучна), а саме нащадки «східних кресів», тобто тих, хто жив на територіях теперішньої України та Білорусі, мають сильний ресентимент та фаномні болі до втрачених земель. А також мають багато сімейних історій жертв Волинської трагедії. Вони є одною з головних електоральних груп правих популістів, які зазвичай і влаштовують популістський двіж.🍛Поляки не вважають, що винні селяни (тобто українці), а суто УПА. Натомість у реальності всі доклалися, включно із кримінальними бандами, які і вбивали більше поляків, але тому, що це були багаті з колоністів, чи просто привілейовані верстви. 🍛Польська Армія Крайова співпрацювала з СРСР як союзником по антигітлероівській коаліції до того, як дізнались про Катинь. Потім врешті мала спільні операції з УПА.🍛У 1919 році поляки мали велику підтримку, бо після повстань 19 століття мали сильну політичну еміграцію, що лобіювала польські інтереси в Європі. Українська еміграція натомість була трудова, політична зʼявилась вже у 1920х.🍛Польська пацифікація, як і будь-які репресії, призводила до зворотніх ефектів. Хоч селяни не дуже думали про українську ідентичність, і навіть назва не була надто поширена, вони згадували, що коли тебе бʼють кийком по дупі за те що ти українець, то ти розумієш, ти є українцем.🍛Бандера і Шухевич, що вчились у польських школах та слухали історіі про терористичну діяльність Пілсудського та інших, що на той час стали урядовцями, надихались цими моделями (а так само ж і історіями більшовиків, що були також крайнім, терористичним крилом комуністичної партіі). —Також гарно на Історії без міфів зробили, запросили представника Польського Інституту, який теж спокійно пояснив Як у Польщі ставляться до історії України? // 10 запитань польському дипломату. Наприклад, що щорік польський президент та міністр оборони вкладає квіти на православному кладовищі українських воїнів.Натомість Яніна Соколова краще за будь-яких східних кресів та російську іпсо розганяє та клікбейтить, розкрутивши того ж Вʼятровича, який кілька днів до того спокійно все пояснював, на провокативну фразу про можливість погромів. Чого не зробиш заради переглядів та скандал оперейшнз якщо ти провокейшн квін.А найгірше, що ШІ на тому вчиться, російські боти крутяться, воду витрачають (сподіваюсь, хоч в рф), Господи прости.

«Справжня трансформація завжди болісна. Вона вимагає ціни — повного руйнування того, ким ви були раніше»На платформі «Третій Поверх» гарний лонгрід, діалог між представником сучасної соціології й критичної теорії Гартмутом Розою та його аспірантом, дослідником Максиміліаном Прібе. Розмова відбулась під час Summer School for Transformative Research.У книжці Артура Дроня мені сподобався один епізод. Артур розповідає про західного інтелектуала, який приїхав підтримати Україну, але не був в курсі нашого дискурсу, тому необережно та нетактовно висловлювався щодо російсько культури. Артур дуже щиро пише, що саме цей інтелектуал став для нього узагальненням західних інтелектуалів. Це дуже відверте пояснення логіки узагальнень українців щодо представників західних інтелектуальних традицій (які мають навіть такий відсутній у нас вид як праві інтелектуали), які дуже сильно відрізняються поглядами та позиціями, але дійсно схожі у нетактовному підході до нас, коли говорять про нас, за нас та без нас. Приблизно як ми самі говоримо про один одного та представників Заходу (забуваючи про Схід Європи).У цій розмові тактовність є, бо є діалог, резонанс:Коли ми сперечаємося, як тільки ми повністю згодні, це не резонанс. Це може бути приємно, але насправді це нудно (як розмови з Кебуладзе та Забужко, прим. Зейгарнік). Стає дуже цікаво, якщо у вас інша думка. І тоді я можу стати по-справжньому пристрасним, і ти теж можеш стати пристрасним. І ми можемо сперечатися, і я навіть можу сказати, що ні, ти помиляєшся, це неправильно. Але ми все ще в резонансі. Ми слухаємо і відповідаємо. І насправді, ви дійсно можете побачити трансформацію в нашому способі мислення, можливо, тому, що ми якось переходимо до нового розуміння. Принаймні, це була б надія.Але тоді також може бути момент, коли я не хочу слухати. Де я кажу, ти знаєш що, ти ідіот (більшість «дискусій» між українцями, прим. Зейгарнік). Я більше не хочу тебе чути. Просто йди геть, просто відвали чи щось подібне. І це момент, коли це перетворюється на відштовхування. І я завжди думав про війну як про відштовхування.Я маю на увазі, що ви повинні бути готові вбити іншого, і ви відчуваєте, що інший хоче вбити вас. Це не форма - я маю на увазі, резонанс вимагає, щоб ви дозволили доторкнутися до себе іншим; і ви, звичайно, не можете дозволити собі торкнутися бомби або гранати. ***У 2003 році есе "Le retour de l'acteur" Алена Турена було перекладено українською мовою. До того часу не було жодного слова українською мовою для актора.Тільки термін "діач (діяч)", який описував політичні кадри в радянській номенклатурі. Для того, щоб донести те, що хотів сказати Турен, перекладачі придумали нове слово: і це було "Dijevets (дієвець)", яке зараз відіграє важливу роль в активних мережах громадянського суспільства в Україні. Але виникає нове питання: чи справді перетворення завжди відбуваються акторами?

Кінофестивалі корисні не тільки тим, що дають можливість побачити роботи, на які іншим шляхом натрапити вкрай важко, а й тим, що дозволяють зрозуміти інтелектуальну ситуацію, в якій перебувають як автори робіт, так — і що особливо важливо — спільноти, дотичні до культурних інституцій, та самі інституції. Цьогорічний Docudays (зрештою, як і попередні) у цьому плані — лакмусовий папірець ситуації української, яка у своїй розгубленості намагається знайти способи роботи з тим матеріалом, який у неї потрапляє і який вона самостійно продукує. Для цього в хід ідуть різноманітні фрагменти західних концептуальних апаратів, які, не бувши належним чином пропрацьованими, проблематизованими та реактуалізованими, а отже, позбавленими вписаних у них протиріч та їхніх критичних інтенцій, утворюють звалище невинних опудал.◾️ Чому ми вважаємо, що запозичення певних концептів вимагає відповідальності та роботи продумування і чому «Деконструкції» Docudays, на наш погляд, майже не мають нічого спільного з цією операцією — читайте в новому тексті.

OPEN CALL МІЖ: Міждисциплінарна лабораторія перформативних практик #постзпредложкиДвотижнева резиденція відкрита як для досвідчених практиків, так і для студентів/-ок мистецьких спеціальностей.⚖️ До участі в лабораторії запрошуються митці й мисткині, які мешкають або працюють у Дніпрі, Харкові та областях.🕳 Коли: 19 липня – 31 липня м. Дніпро | 6 серпня - показ Харків🎪 Що таке МІЖ?Це міждисциплінарна лабораторія, що побудована на принципах горизонтального театру і поєднує кілька напрямків: рух, сценографію, драматургію, малюнок, роботу з матеріалами та знайомство з інклюзивними практиками.Мета лабораторії - створити умови для співтворчості, розширити професійні знання митців про альтернативні театральні формати та доступність у мистецтві.Учасники/-ці працюватимуть з рухомою сценографією, тотальним малюнком та природними матеріалами: глиною, папером, лозою, фарбами тощо. Вивчатимуть принципи роботи з простором, формою, рухом та кольором, спираючись на авангардні методики ХХ століття, зокрема школи Баугаузу та теоретика Йоганнеса Іттена, формуючи наратив у процесі спільнотворення за принципом випадкової композиції.Що ви отримаєте?🤍 компенсацію проїзду та проживання в Дніпрі;🤍 обіди;🤍 безкоштовну участь у лабораторії;🤍 участь у двох фінальних показах і можливість створити спільний мистецький проєкт;🤍 поїздку до Харкова для участі у фінальному показі.🤹👁🎪🕳 Більше деталей та форма подачі заявок за посиланням👁 Крайдата подачі заявки: 6 липня включно до 15:00—Проєкт є переможцем грантової програми Per Forma, яку здійснює платформа Kyiv Contemporary Music Days за підтримки Performing Arts Fund NL та Міністерства освіти, культури та науки Нідерландів для розвитку сектору перформативних мистецтв в Україні.#PerFormaKCMD @newmusicdays @fondspodiumkunsten

ГУЧНИЙ ЗАГОЛОВОК ПРО НАЦІОНАЛІЗМ. Мирослав Шкандрій та Євген Стасіневич розмовляють про нову книжку Український націоналізм: Політика, ідеологія та література, 1920–1956У розмові:🍛ОУН(б) були тоталітарним крилом ОУН, антидемократичним, вождистським, яке дивилось на тодішню Європу, у якій бачили майбутнє — типу Німеччини та Італії. 🍛Про те, що у тоталітарних режимів слабким народам, а особливо східним, була відведена дуже неприваблива роль, вони дізнались пізніше.🍛ОУН(б) вперто стояли на своїх застарілих позиціях вождизму, який вже втратив будь-яку актуальність, тому східняки не приймали їх, бо ще одного Сталіна не хотіли. Натомість УПА вже мала більше рис антиколоніальноі боротьби, яка на той час відбувалась в Африці, наприклад.🍛На еміграціі бандерівці вважались примітивною сектою, які намагались керувати, але не мали цікавих людей, не лишили цікавої літератури та преси.🍛У 1960-ті ОУН(б) підтримували імперську політику США (Вʼєтнам, Південна Америка), натомість інші кола української діаспори різних спектрів ставали на антиколоніальні засади.🍛Батько Шкандрія був офіцером дивізії Галичина, і вважав бандерівців примітивами.🍛Українська національно-визвольна боротьба, боротьба за емансипацію, не зводиться до націоналізму, а тим паче до крайнього, яке завжди було у меншості. 🍛Скидається на те, що Бандера набув такого статусу завдяки пропаганді СРСР, яка зробила з нього чорта. А що для СРСР чорт — для українців має бути янгол. Назло мамі відморожу вуха та піду без шапки.—Тепер мені зрозумілий епізод, який розповідали про канадійську діяспору, де казали «ми на ту подію не підемо, то бандерівці, а ми мельниківці».

довженко-центр часто плутають із кіностудією довженка. настільки часто, що давно стало рутиною пояснювати людям у діректі, що ми не пов'язані.але є щонайменше два ще більш близькі за назвою двійники – центр довженка у львові, де дає концерти іво бобул, і довженко-центр в одесі, де... лікують від алкоголізму і наркоманії.а названий одеський центр на честь олександра довженка. так, теж. але не того. олександр романович довженко був наркологом-гіпнотизером (!!), який у 80-ті в феодосії своєю революційною гіпнометодою кодував людей від алкоголізму. ось він на відео виганяє демонів горівки у (псевдо)науково-популярному фільмі «дар» ([д.а.р. – довженко алєксандр романовіч] 1986) романа ширмана.але про це все вже писали раніше – я тільки хотів додати, що цей олександр довженко несподівано також має прямий стосунок до українського кіна.за мимохідною згадкою в «доповідній апостолові петру» юрія іллєнка серед клієнтів довженка-другого був видатний український режисер леонід осика!ніколи не недооцінюйте вплив олександра довженка на українське кіно...

Спостереження за швидкістю узагальнень максимальної широти на підставі провокацій у медіапросторіІнститути національних памʼятей є одночасно і симптомами хвороб держав, у яких вони існують (Східна Європа) у 20 столітті, і спробами лікування цих хвороб, і переходом хвороб у хронічний стан, як, наприклад, нежить від зловживання судинозвужувальними краплями.Ці судинозвужувальні краплі національних памʼятей мають багато спільного між собою. Наприклад, ліві методології: постколоніальні та деколоніальні студії (сформовані палестицем Едвардом Саїдом, Гаятрі Співак та іншими дослідниками-представниками та представницями пригноблених народів у західних академічних середовищах), студії ідентичності, «історія знизу» (історії простих людей). Звичайно, зі створенням пантеону героїв, але гнучкого пантеону, куди дуже динамічно ці герої додаються або викреслюються звідти. Але чого точно немає у цих інститутів національних памʼятей (або забування), це солідарності. Навіть у польському (ха-ха).Тому такі «інститути» приречені на генерування розбіжностей і конфліків як всередині, так і назовні, бо не працюють на побудову памʼяті в окремо взятій державі замість діалогу та розвитку конструктивної самокритики, яку виробили на заході.І трохи математичних розрахунків для запобігання узагальнень.За президента Польщі проголосувало в районі 30% поляків. Так, це трохи більше, ніж за найогиднішого харківсього мера у 2015 році. Проте, статус мера незрівнянно більше впливав на місто, ніж вплив президента Польщі є на Польщу. У них президент є політичним арбітром і у більшості повноважень нижче за премʼєр міністра та уряд.Щось мені здається, що звичка говорити про країни узагальненнями (за виключенням рф, звичайно) на підставі скандалів у медіа просторі — або просто тоталітарна звичка, або, як каже Оксана Забужко на все, що хоче, «рука Москви».

Передпродаж книжки Михайлина Коцюбинська «Вітраж пам'яти» серії «Недочитані тексти», упорядкована Євгенієм СтасіневичемМихайлина Коцюбинська — хто вона? Що знають про неї, окрім походження —  племінниця автора «Тіней забутих предків», названа на честь дядька? Проте саме ця жінка стала опорою тим, хто сформував собою шістдесятницький, а згодом і дисидентський рух. Літературознавиця й перекладачка. Інтелектуалка й науковиця. Подруга Світличного, Стуса, Горської, Сверстюка. Одна з перших учасниць легендарного Клубу творчої молоді. На премʼєрі фільму Сергія Параджанова в кінотеатрі «Україна» на заклик Чорновола —  «Хто проти тиранії —  встаньте!» —  підвелася разом із товаришами. За це, як і за подальшу непоступливість системі, довелося швидко поплатитися: виключення з партії, втрата роботи та права на професію. Багатолітні проблеми з КДБ, допити та шантажі: попри все, арештувати й зламати Коцюбинську не змогли. Не зрадивши своїх друзів, Михайлина в глухі 70-ті стає одним із моральних центрів спільноти інакодумців. У цій книзі ви ознайомитеся з текстами, що підсвічують особливу роль Коцюбинської: бути зв'язковою покоління в часи катастроф. І берегти безцінний спадок. Портрети і спогади, рефлексії і розвідки витворюють теплий, але принциповий портрет доби та її найважливіших фігур. Про серію «Недочитані тексти» Перед вами — серія есеїв і статей, де зібрані тексти українських інтелектуалів, що допоможуть розібратися з темами й питаннями, які досі викликають ідеологічні протистояння та часті маніпуляції. «Недочитані тексти» — своєрідний інтелектуальний захист посеред великої війни: супроти ворожої пропаганди й різнорідного невігластва. Разом з літературним критиком Євгенієм Стасіневичем ми дібрали ті тексти з дня вчорашнього, що якнайсильніше резонують з днем нинішнім. Тексти-тригери й мисленнєві подразники, які гарантують і користь, і захопленість.

Михайло Ілько | Мистецтво в місті, запис зустрічі проєкту Третій поверх, з англійським перекладом #постзпредложкиМихайло Ілько — засновник мистецького центру ILKO Gallery в Ужгороді.00:30 — Вступ: для чого ви це робите — і що саме ви робите?01:35 — «Прикладне мистецтво» — суперечність. І наша галерея не продає мистецтво.03:44 — Місто і село: дві різні логіки — і чому оренда землі на 49 років04:59 — Анонімне і авторське мистецтво: хто побудував Парфенон?06:58 — Мистецтво як відтворення: ремесло в Стародавній Греції07:31 — Толстой: мистецтво як комунікація — художник, твір, глядач08:14 — Ван Гог: мистецтво без глядача — і чому це змінило все09:11 — Значуща форма і формалізм у Радянському Союзі09:33 — Прерафаеліти, Вільям Морріс і рух «Мистецтва і ремесла»10:49 — Як Моне запозичив світогляд Тернера і привіз його до Франції12:30 — Модерн і перший великий злом: промисловість входить у мистецтво13:36 — Концепція «світу мистецтва» та інституційне мистецтво17:14 — Мистецтво стає груповим і втрачає авторство — повернення в село17:35 — TeamLab: коли мистецтво стає розважальним24:35 — Графіті від Помпеїв до Бенксі — і як Бенксі все зіпсував25:35 — Бойчук, Дієго Рів'єра і соціалістична мрія про публічне мистецтво27:39 — Сикстинська капела: як мистецтво виборює свободу30:10 — Три спотворені терміни в Україні: естетика, креативність, культура32:28 — Висновок: іноді найчесніше — поїхати в село