Estadísticas de telegram channel - @zeigarnikeffect

Просунута версія Лабубу, майстерне вставання зі стільчика та близький до народу Олексій Шмурак. Рецензія Вікторії Бачинської на обрані концерти на фестивалі Bouquet Kyiv Stage для сайта ПнябзикКілька цитат:…він (Олексій Шмурак) зауважив, що сам Максим (Іванов, твір «Shades of white №4») називає цю композицію «пікмі-музикою» (тобто такою, що надто догоджає слухачеві), хоча сам Шмурак із цим не погоджується і вважає її радше просунутою версією «лабубу». +…при виконанні «Генрі Форда в раю» (а подекуди ще виразніше) Олексій Шмурак живе процесом гри, що відображено в активній міміці і жестикуляції, театральному вставанні зі стільчика на кульмінаційних моментах. Одним словом, сумнівів у піаністичній і композиторській майстерності Олексія виникнути ніяк не може. +Він також оголошував і представляв твори програми – без жодного натяку на гордощі, пафос і зарозумілість, як це буває в академічній музикантській спільності. Шмурак – людина, близька до народу, проста і з яскравим почуттям гумору, що вабить до нього публіку. Класна стаття, мила, Вікторії явно було цікаво, і тепер мені це було цікаво читати.

«Тіні забутих предків»: як Коцюбинський (авто)колонізував гуцулів. Про це у свіжому Запахові Слова. А ще, раптом ви чогось не подивитесь (у дужках мої примітки):🥸Автоколонізація та екзотизація гуцулів. Коцюбинський виступає білим нормативним чоловіком, інтелігент-різночинець, який в українських реаліях виглядає дуже аристократично, який приїхав з Італії до карпатської глуши. 🥸Хоч українська література з (19 століття) народоцентрична (народницька, тобто народ=селяни), Коцюбинський не з таких. Проте, ця народність тисне, і він пише про дивних, таких, що треба пояснювати, селян. І таким екзотичним чином підключається до традиції. 🥸Попри приречення на такий матеріал, Коцюбинський робить крок вперед, знімаючи його пласкість, задушливу соціальність.🥸Консервативним колам твір сподобався (можливо, саме тому фільм став можливий у СРСР, хоч і у «міжсезоння» відлиги, але все одно на дозволену суто «народну» тематику, та ще й про Карпати, де ось-ось нещодавно знищили останні осередки УПА, треба було залучати їх), натомість від молодих модерністів була сильна критика. Гнат Хоткевич сказав, що це очернення гуцулів.🥸Рудницькому Тіні не виглядають як здобуток, а як естетизовний Панас Мирний.🥸Марічка стає нявкою, бо за віруваннями гуцулів у жінки немає душі поки вона не народить дитину.🥸Коцюбинський повигадував обрядів, повикручував брутальність гуцулів (а Параджанян довигадував та довикручував все на максимум, наприклад відома сцена з конячим хомутом на весіллі — художня вигадка режисера, Саркіс завжди вільно поводився з історичним матеріалом, він з усього робив неймовірні колажі).🥸Також цікава теорія, що це було сприяння кіл Грушевського для інкорпорування Карпат в український світ (на початку століття ідентичності були дуже непрості. Може й тим можна пояснити вихід екранізації у СРСР, разом з «Камінним хрестом», бо треба було інтегрувати свіжозахоплені території).

Open call. Стипендія імені Антонена Арто: Південь. Відкрито прийом концепцій перформативних творів про Південь України. #постзпредложкиДо участі в Стипендії імені Антонена Арто запрошуються мисткині й митці, які проживають або походять з Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької областей чи Криму. Програма  орієнтована на тих, кому цікаво шукати нові форми в напрямку перформативного мистецтва.Подати заявку на участь — за формою. Дедлайн 20 серпня.Відібрані мисткині та митці візьмуть участь у пʼятиденному воркшопі в Миколаєві, де відбудуться освітні події та робота над поданими ідеями разом із менторками й менторами. За результатами воркшопу допрацьовану концепцію проєкту можна подати для отримання стипендії в розмірі 40 000 гривень. 5 людей або команд зможуть отримати підтримку та реалізувати work in progress та презентувати їх в одному із зазначених населених пунктів у листопаді–січні.Календар програми:Липень–серпень: конкурс заявок, відбір та оголошення результатів 1 жовтня – 5 жовтня:  пʼятиденний воркшоп у Миколаєві для опрацювання концепціїЖовтень: за результатами воркшопу вибір 5 концепцій, які отримають стипендіїЛистопад–січень: втілення та презентація work in progress

Книжка Мирослава Шкандрія "Ukrainian Nationalism: Politics, Ideology, and Literature, 1929-1956" вийде друком у видавництві "Локальна історія". Про це в інтерв'ю розповів Віталій Ляска:Готуємо видавати книжку Мирослава Шкандрія про український націоналізм. Це, певно, найкраща робота на цю тему, з тих, які існують. Шкандрій будує дуже спокійну оповідь, яка, однак, може не сподобатися ані тим, хто засуджує ОУН, ані тим, хто бездумно їх глорифікує. Це оповідь про контексти того часу, про боротьбу, здобутки й помилки. Об’єктивна, твереза розповідь. Нам дуже бракує такого tone of voice у нашій історії. 📌Серед анонсів видань від ЛІ також: книжка Радомира Мокрика «Культурна колонізація» та книжка Лесі Бондарук про Івана Гончарука, останнього розстріляного бандерівця. Кластер ХІХ століття доповнить й книжка Ольги Казакевич про українську мову в російській та Австро-Угорській імперіях. 📌І ще дещо з перекладної літератури: книжка Мартіна Рейді «Серединні королівства. Нова історія Центральної Європи» та книжка Крістофера Кларка «Революційна весна».

Приватний Шевченко. Збірник статей про повсякденне життя поета від Osnovy Publishing вже можна передзамовити.«…Це книжка про чоловіка середнього зросту, міцної статури, русявого й круглолицього. Замолоду він носив розкішні бакенбарди, а згодом одна дитина називала його «лисим дядею». Любив лафіт, чихир і чай з ромом. Одним словом, мініенциклопедія про повсякденне життя Тараса Шевченка: що він їв, пив, на що хворів, кого любив і де ночував.«Приватний Шевченко» відкриває нашу серію «УЛіС» («Українські літературні студії»). Її підготовлено спільно з Інститутом літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Упорядкував книжку Олександр Боронь, завідувач відділу шевченкознавства Інституту.Це збірка статей про приватне життя і побут видатної людини. У ній ви не знайдете ні пліток, ні чуток, лише науково вивірені факти. Автори й авторки збірки розповідають про те, з чого складалося щоденне життя Шевченка: умови в помешканнях, де йому доводилося жити, готелі і трактири, де він зупинявся під час численних подорожей, звідки він брав гроші на життя, куди забігав на чарку джину з устрицями, про його гардероб, побут, харчування, жінок, дітей та багато іншого.Кураторка серії «УЛіС» — Ярина Цимбал.Дизайн серії — Олексій Сальников. —Я був вражений коли дізнався не те, що за життя Шевченка до 1920х його книжки виходили тиражами від кількох до десяти тисяч (це характерно для 19 століття у Російській імперії, де писемність сягала ледь 10-15%), а що у СРСР його тиражі складали десятки мільйонів! Майже 21 мільйон примірників тільки у 1920-1938 роки. А з 1960х почалось масове видання Шевченка плюс переклади, це теж мінімум десятки мільйонів примірників. Проте від самого початку всі без виключення видання поцензуровані, а у СРСР з Шевченка зробили прото-більшовика, борця з буржуазією та царатом, з відповідною репрезентацією у зображеннях, кіно, памʼятниках (харківський памʼятник дуже яскравий приклад) та шкільних програмах. І саме до призначення Шевченка головним поетом України має, за деякими теоріями, Сталін, бо він будував культурну політику як і просто політику, тому кожній республіці призначив головного з усіма наслідками. Я не ставлю під сумнів значення Шевченка, я ставлю під сумнів необхідність взагалі мати когось за «наше всьо». Наші традиційні культурні цінності — горизонтальність.Після 1991 рокі цензурні обмеження були зняті, але до радянських тиражів дотягнутись було годі, так само й сьогодні. І виходить, що до сьогодні ми бачимо Шевченка радянською оптикою.А такі видання, мені здається, можуть допомогти цю оптику прибрати.

КТМ-1 та КТМ-5Клуб Творчої Молоді «СУЧАСНИК» заснували у 1959 р. під шефством Київського міськкому комсомолу. Склад: Алла Горська, Іван Дзюба, Віктор Зарецький, Микола Вінграновський, Євген Сверстюк, Василь Симоненко, Іван Світличний, Ліна Костенко та інші. Закрили у 1964. Частина стала дисидентами, частина — ні.—KTM-5. Даніїл Ревковський, Андрій Рачинський, 20181996 року в Кам'янському сталася найбільша катастрофа в історії електротранспорту України. На крутому та дуже довгому спуску у трамвая "КТМ-5" вийшли з ладу гальма. У трамваї було понад 150 осіб. Трамвай швидко набрав швидкість, водійка втратила свідомість, керування перебрав механік, але він не зміг запобігти катастрофі. Після двох кілометрів спуску трамвай на швидкості понад 75 км/год зійшов з рейок та врізався в бетонний бар'єр. Загинуло 34 людини. Понад 100 людей отримали травми. Водійка залишилася інвалідом та отримала умовний термін. Автори залишили відкритим питання відповідальності та усвідомлення провини за колективну жертву

​На завершення сезону — фортеп’янна музика Еріка Саті, грає Ігор Приходько.Саті помер рівно 100 років тому, 1 липня 1925 року, і ми хочемо вшанувати його пам'ять та запрошуємо вас зробити це разом.12 липня17:00Art Area ДКм. Харків, вул. Чернишевська, 13Квитки:https://kharkiv.internet-bilet.ua/uk/igor-prihodkoВартість: 250 грн.На вході в день концерту: 300 грн.Жан Кокто, літератор, художник, режисер — модерніст-витівник і важлива постать для мистецтва XX століття, який знав як облуплених майже всіх ключових гравців першої його половини, якось сказав про Саті, що він «невимовна людина, в тому сенсі, що її неможливо описати». І це дійсно так. Але все ж таки спробуємо сказати кілька слів про нього.Отже, Ерік Саті жив і працював наприкінці 19 — на початку 20 століття, він явно або потайки вплинув на велику кількість композиторів, включно з першими величинами та світовими знаменитостями, Саті вигадав безліч музичних напрямів, серед яких: імпресіонізм і анти-імпресіонізм, мінімалізм, неокласицизм і неоромантизм, урбаністична музика і, по суті, навіть ембієнт. Ба більше — вплив та використання його музики сягають далеко за межі академу, аж до попмузики та реклами піци й суші, а також нших товарів та послуг.Ігор Приходько зіграє низку творів композитора різних періодів, відомих і не дуже, а також дещо розповість про нього та його музику.Наш культурний центр знаходиться у підвальному приміщенні та має статус укриття.Чекаємо на всіх!У афіші використано автопортрет Еріка Саті (1913)

Майк Йогансен взагалі мій улюбленець з Наших 1920-х. Почуття гумору та гострий розум мене захоплює щоразу коли я читаю будь-які його тексти. Наприклад, ось уривки збірки «Як будується оповідання». Текст взяв з рандомного сайту, тож вибачайте за правопис та можливі помилки.Нещасливий кінець (дедукція його непотрібности). Вся справа в тім, що література не є джерело пізнання (див. вище). Наколи б література була джерелом пізнання передусім, читачі шукали б нещасливих розв'язок, принаймні досвідчені читачі. Бо ні для кого не секрет, що світ улаштований у найганебніший спосіб, що доброго в нім майже нічого немає, що треба укласти мільйони життів, щоб його перебудувати на краще. Але література якраз же є розвага, солоденьке питво під час спеки, й читачі бажають освіжитися. Це ще один аргумент на користь того, що література є один з ґатунків відпочинку* *Чомусь усі погоджуються, що театр є публічна розвага. Очевидно, ужиття слова «література» в багатьох значіннях призвело до того, що від белетристики вимагають учительної ролі. Можливо, що коли б у театрі викладали геометрію, то його теж не вважали б за дім розваги.Словом сказати, читач вимагає щасливих кінців, правда, не з абстрактних міркувань про «песимізм» та «оптимізм» (бо то вже справа спеців — орудувати порожніми термінами), а саме через те, що він править розваги. Буржуазний письменник Дж. Льокк навіть репутацію собі збив саме на тому факті, що дуже сумлінно виконував цю читачеву вимогу. Для того, щоб створювати ілюзію часу, для того, щоб за повнити прогалини поміж подіями, для того, щоб затримати читача коло якоїсь точки, потрібний якийсь матеріял.Філософія автора в оповіданнях. Психологія Філософські міркування принципово можливі як отой матеріял для провалин у новелі, та, між нами кажучи, який з новеліста філософ! Мабуть, такий, як лікар чи метеоролог. Навіть Л** Т*****[імʼя автора самоцензуровано, але римується з Хуй Простой, прим. Зейгарнік], основник філософської школи, чимало попсував своїх речей своєю ж таки філософією. Отже, єдина безпечна для новеліста філософська позиція — це іронія та скепсис, бо вони, принаймні, нічого не висувають позитивного, а тільки заперечують. Найкраще діло заповнювати оті дірки міркуваннями психологічними. Наука психології, а так само поки що й рефлексології остільки мало дотепер розвинені, що можна брехати досхочу. Коли, приміром, ви напишете в новелі «такі вже женщини: вони завжди...» (далі яке-небудь дієслово, байдуже яке), то читач ураз переконується, що ви психолог, і з великою цікавістю читає ваші міркування про природу жіноцтва чи й чоловіків теж. Щоб виходило цікавіше, намагайтеся писати парадоксально, перекручуючи ходячі сентенції. Коли, приміром, говориться, що женщини непевні і невірні, висловіть протилежну думку, і вас прочитають теж із задоволенням.

у суботу, 5 липня, о 18:00 митець Віталій Матухно виступить з концертом шумової музики у кіоску Міського театру.Подія відбудеться у форматі тихої вечірки. Приносьте навушники, заряджені девайси з доступом до інтернету, скануйте QR-код на кіоску та доєднуйтесь до прослуховування.Вхід: вільний донат від 50 грн.На місці також можна буде придбати фільтр-каву.__________Віталій Матухно — митець, куратор, активіст, музикант і ентузіаст із міста Лисичанськ Луганської області. У своїй практиці досліджує ідентичність та культурний контекст рідного міста й регіону. Має на меті розвивати, документувати й репрезентувати локальну та низову культури Луганщини та Донеччини. Працює з темами (пост)індустріального пейзажу і збереженням «зникаючої пам’яті». Використовує в своїй практиці роботу з текстом й сторітелінгом, а також медіа аналогової та цифрової фотографії, знайдених матеріалів. Засновник та куратор номадичної самоорганізованої інституції «Гарелея Неотодрешь», що раніше функціонувала як експериментальний виставковий простір для молодих митців і мисткинь зі східних регіонів.В музичній практиці зачередуется на створенні тягучих, повільних дронових та шумових саундскейпах, в яких намагається відтворювати звуковий пейзаж Луганщини.

Звукова прогулянка виставкою «Парне катання: Борис Михайлов і Вольфґанґ Тільманс» від композитора Олексія ШмуракаКоли: 29 червня, 17:00Де: ЄрміловЦентр, ХарківПодія триватиме 50 хвВхід на подію вільнийСпеціально для виставки «Парне катання: Борис Михайлов і Вольфґанґ Тільманс» композитор Олексій Шмурак створив звукову прогулянку, що пропонує відвідувачам розглянути експозицію не лише візуально та інтелектуально, але й через слух, рух і тіло. Це не аудіогід і не музичний супровід — це гостьова екскурсія у форматі звукового досвіду. Звуки, локалізовані в просторі ЄрміловЦентру, направлятимуть увагу, акцентуючи на різних залах та творах, щоб активізувати аудіальний режим присутності та досвідчення виставки.Ця подія є частиною публічної програми проєкту, що досліджує різні способи взаємодії та поглибленого розуміння фотографії, тілесності й простору. Звукова прогулянка розгортає альтернативний режим сприйняття, через слух, присутність і рух , і пропонує вийти за межі звичних форм перегляду, відкриваючи виставковий простір як живий і багатошаровий досвід. Це ще один спосіб поставити запитання про інтимність, дистанцію, і політичність погляду, у співзвуччі з практиками Михайлова й Тільманса.Реєстрація