Про спадкову українську шляхту ранньомодерної епохи. Рід Острозьких. Мова про українську (руську/рутенську) спадкову аристократію включно з князями; галицьких та волинських боярів, що вели рід від Червоної Русі (пізніше Галичина). Це не козацька шляхта мішаного походження, сполячена шляхта (Хмельницький) або зросійщене дворянство (Пантелеймон Куліш, Скоропадські), що все одно не робить з них поляків чи росіян, як українські діячі СРСР залишаються українськими.Як я постійно підкреслюю, народництво (яке перекладається як populism) 19 століття, потім взяте за основу для культурної складової ідеології СРСР (разом з музикою, літературою та театром 19 століття, що після Другої світової забрендували як «російську культуру»), вивело селянство (як клас, а не народ, бо у 19 століття нечітка лінія між соціальним та національним) на головну ролю репрезентації нації. Особливо всіх неросійських націй. Саме тому вся культура «республік» могла бути тільки повʼязана з «народними» (тобто сільськими, та ще й спрощеними деградованою радянською культурою) елементами танцю, музики (всі ці хори Верьовок, Яремчуки та інші ВІА), мистецтва (ідеологічно безпечні Примаченко, Собачко-Шостак), кіно («Вечори на хуторі близ Диканьки», «Тіні забутих предків») та літератури (у спеціяльних підбірках творів у шкільних програмах, з фокусом на сільській тематиці). Селянство — клас ідеологічно правильний, безпечний (після 1933 та 1937 років), тому маркування українського вишиванками, гопаком та варениками — наслідок ретельної роботи радянських ідеологів. Такі орієнталістcькі милі тубільці тумбаюмба, цікаві костюми, хатинки, борщик, співають гарно, як пташки, утютю.Натомість шляхта — це основа історії та розвитку народу (навіть не нації, бо нації зʼявились у 19 столітті). Але ідеологічно ворожий комуністам клас. Тому її забули настільки сильно, що й ми сьогодні не можемо собі уявити, що традиційний костюм — це також різноманітний аристократичний шмот, традиційна музика — партесний спів, міський фольклор та світські пісні, кухня — різноманітні шляхетські вибрики з пармезаном та цукром, а мистецтво — це потртети Хмельницького та інших шляхтичей від нідерландських, європейських та власних майстрів плюс барочні твори, візерунки, меблі та архітектура. А також юридична справа, економіка, політична боротьба та самоврядування.Бо на селян ніхто не звертав уваги до романтичного періоду 19 століття, дивились суто як на ресурс (як додаток до землі та худоби). А на наших землях не дивились аж до 20 століття. В СРСР навіть до 1970х (коли видали всім паспорти) вони у тому ж статусі ресурсу й перебували. Також цікаві дослідження харчування тієї епохи. Як каже дослідниця з розмови про середньовічну кухню: Найкраще ми знаємо високу кухню, трохи гірше — міську, а про селянську найбідніші джерела, суто на підставі археології.
Бо большість страв, які ми сьогодні вважаємо традиційними це — друга половина 19 століття. Картопля, томати, соняшникова олія, цукор. Селяни мали досить бідний раціон, який ще й залежав від сезону: їли переважно злакові каші та головним чином житній хліб (білий — на свята) з салом як джерелом жирів довгого зберігання, дуже мало мʼяса та свіжих овочів та фруктів.Детальніше про це можна подивитись у відео Чим харчувалась Гетьманщина.
Новий фільм Дмитра Сухолиткого-Собчука, «Тиха повінь» (Silent Flood), запрем’єриться на головному фестивалі документального кіно IDFA. Фільм відібрали у міжнародний конкурс (це головний конкурс).«Тиха повінь» — це фільм-спостереження за закритою релігійною громадою, яка живе на березі Дністра в Україні. Вони слідують власним правилам, відрізані від зовнішнього світу, але навіть їх побут змінюється з початком повномасштабної війни в Україні.Це має бути дуже красиве, медитативне кіно, овіяне туманами та особливим поглядом Дмитра. Сподіваюся, що незабаром вийде розповісти про кіно більше.Але це ще не все, бо маємо українську присутність в інших секціях фестивалю. У неконкурсний Best of Fests відібрали «2000 метрів до Андріївки» Мстислава Чернова, «Мілітантропос» Єлизавети Сміт, Аліни Горлової і Семена Мозгового та «Стрічку часу» Катерини Горностай, а у іммерсивно-експериментальний DocLab — Eternal Habitat Сєргєя Прокоф’єва.Також програмна директорка Docudays UA Юлія Коваленко стала членкинею журі, що визначає найкращий нідерландський фільм.Вітаю всіх! IDFA проходитиме з 13 до 23 листопада 2025 року в Амстердамі. Програма (скоро буде) тут.
Київський тиждень критики не зможе показати у межах фестивалю «Молитву за гетьмана Мазепу», бо у фільмі брав участь актор, який входить до Переліку осіб, що створюють загрозу національній безпеці (фільм все таки покажуть, але як – читайте за посиланням).Згадана особа – Нікіта Джигурда, який грає Карла ХІІ, якщо хто забув/не знав.Виходить, що згідно цього Переліку у нас неможлива демонстрація зокрема наступних фільмів:- Мачете (2010, реж. Роберт Родрігес, особа - Стівен Сігал)- Двадцяте століття (1976, реж. Бернардо Бертолуччі, особа - Жерар Дерардьє)- Чорна курка, або Підземні жителі (1980, реж. Віктор Гресь, особа - труп Валєнтіна Ґафта)- Серед сірого каміння (1983, реж. Кіра Муратова, особа - труп Станіслава Ґоворухіна)- Що тут коїться іще?!! (1988, реж. Наталя Марченкова, особа - Лариса Доліна)Чекаю на оновлення Переліку, адже там досі відсутні труп Михайла Голубовича і Володимир Бистряков. Ух тоді почистимо наш Державний реєстр фільмів.Фрагмент анімаційного фільму «Що тут коїться іще?!!».
британський музей Вікторії & Альберта весною 2026 року відкриє розширене крило своєї Гілбертівської Галереї, де, серед іншого, будуть експонуватися викрадені у 1920-х роках храмові врата з Києво-Печерської Лавринові виставкові площі Гілбертівської Галереї представлятимуть проєкт присвячений дослідженням масових грабунків культурних цінностей нацистами та "совітами", проблемам провенансу та реституційу пресрелізі проєкту зокрема йдеться про храмові врата Києво-Печерської Лаври, виготовлені Олексієм-Тимофієм Іщенком приблизно в 1784 році та викрадені з Лаврського монастиря у 1920-х роках; пам'ятка "спливла" 1935 рокувже в Європі, коли американський медіамагнат Вільям Рендольф Герст придбав її у єврейських артдилерів С. та Дж. Гольдшмідтівврата стануть предметом обговорення на конференції, яка відбудеться у музеї Вікторії та Альберта наступного вересня, і на якій буде розглянуто минуле та сучасне української спадщини крізь призму матеріальної культури, йдеться в офіційному повідомленні інституціїУкраїнський Арт Дайджест ▪️ telegram ▪️ подкаст ▪️ [естéт] газета
Церемонія нагородження переможців 16-го Odesa International Film Festival: Глядачі та професійне журі визначили найкращі стрічки цього року у ключових номінаціях:🏆 У номінації «Найкращий український повнометражний документальний фільм» перемогла стрічка «Простий солдат» (режисери Артем Рижиков, Хуан Каміло Крус)🏆 Титул «Найкращий європейський повнометражний фільм» здобула робота «Шість днів навесні» (режисер Жоакім Лафосс)🏆 А Гран-прі — отримала стрічка «Ти — космос» (режисер Павло Остріков)Також було названо переможців MEGOGO AI FILM FEST:🏆Гран-прі здобув Євген Чернишов за роботу «Сеанс у психолога». Переможцями в інших номінаціях стали: Володимир та Валерія Прідорогіни зі стрічкою «Шлях» (Найкращий синематик), креативна агенція Adshot Creative з фільмом «Нічна зміна» (Найкраща анімація), Марія Зозуля з роботою «Професія» (Сценарій), креатор amheus зі збіркою «Синтетика» (Вертикальний формат) та Ольга Мороз зі стрічкою «Тиха вода – глибока» (AI Vision: UKRAINE).Ці фільми вже стали частиною історії ОМКФ та знайшли свій шлях до сердець глядачів. Вітаємо переможців! 🎬Окрім цього, стали відомі імені переможців Пітчингу ОМКФ 👏Development (по 40 000 грн):1. Golden LeggingsDirector: Arkadii Nepytaliuk2. ENTANGLEDDirector: Ivan OrlenkoWork in Progress:80 000 грн — Every Death Diminishes MeDirector: Sergii BazhenovMarketing services – Sequela Director: Alla MitiukovaSound production services : KIRA'S DREAM Director: Denys Kolesnikov📽 Ці історії ще в процесі, але вже сьогодні вони отримали підтримку, яка наблизить їх до великого екрану!Фото: FG Kyiv Art GO
Запис проєкту «Антологія українських симфонічних мініатюр», ініційованого Українським інститутом у співпраці з Національною філармонією України та видавництвом Musical Ukraine. Мета проєкту — представити видатні українські оркестрові твори та зробити їх доступними для всього світу.Виконання: Симфонічний оркестр Національної філармонії УкраїниДиригент: Наталія СтецьДата: 25 квітня 2025 року, КиївЗвук та постановка: Андрій МокрицькийЗйомка та монтаж: Дарія СенчилоПро антології:Започатковані у 2020 році Українським інститутом, антології української музики представляють партитури та партії українських композиторів_ок з науковими анотаціями та перекладами англійською та іншими європейськими мовами.Вони заповнюють прогалини в історії української музики, відроджують репресовані та авангардні твори, а також популяризують українську культурну спадщину в усьому світі. Кожен том фокусується на певному періоді, жанрі або окремому композиторові_ці.Інструментальні партії доступні для безкоштовного завантаження. Повні партитури можна замовити через вебсайт Українського інституту
Коли є запит на обговорення інтервʼю Жадана з Ай Вейвеєм, то ось моє обговорення. Розмова гарно, що відбулась. Зрозуміло чому вона йшла не стільки про мистецтво, скільки про нас в очах зірки міжнародного арт-ринку.А от чи потрібно нам шукати в очах зірок та просто відомих людей підтверджень наших думок? А як знаходимо, то що це змінює в нас? Чи надає воно ваги цій людині?А як не знаходимо, то чи знецінювати людину є безальтернативним шляхом?І чи є вплив на людину практичний, наприклад, чи залежить відома людина від цього матеріально? Чи дасть український ринок більше чи менше покупок мистецтва чи прокату фільмів, чи прослуховувань та концертів музики? Чи відома людина забуде про розмову за годину, і жодних наслідків не буде, навіть про обурення не дізнається?Остання частина, де Жадан говорить свої враження та думки від інтервʼю видається мені дуже цікавою. Передусім як формат, який надає агентності інтервʼюеру. Хоч Сергій не просто інтервʼюер, а ще й Жадан, такий прийом мені хотілось би бачити в інших розмовах. Також цікавим був зміст його коментаря. Я розумію, що Сергій сказав правильні речі, ті, на які є спільний консенсус серед більшості українців, які приємно чути. Але коли це консенсус, то для чого це повторювати? На жаль, формули зі слів не мають магічної сили. Натомість вони мають руйнівну силу ехо-камер, яка переконує нас у власній правоті без достатньої продуманості та аргументації. Бо для цього треба ставити під сумнів тези, це і є мисленням, чи «критичним мисленням», як це називає широкий загал. Інакше всі ці набори формул та формулювань розсипаються та звучать щонайменше наївно та абсолютно непереконливо коли відбувається комунікація з представниками інших країн (хоча і для мене багато речей так звучить попри згоду у сенсі). Передусім з представниками дружніх країн, які підтримують не тільки на словах, але й великими ресурсами, які відкриті та хочуть слухати та розуміти (ті, хто не хоче — їм тим паче байдуже). І не тому, що вони незгодні, а тому що це відбувається зі звинуваченнями у невігластві, зверхністю та небажанням слухати, замість намагань зрозуміти та підібрати ключі (один в один з поведінкою адептів woke). Тому від такого підходу стає тільки гірше, і люди, що симпатизують, можуть послаблювати симпатію, а з часом втрачати. А в більшості випадків такий підхід може просто робити комунікацію провальною. Дуже класне документування такого підходу робить Алевтина Кахідзе у своїх малюнках.Чия це проблема, що інші країни відірвані від нашого контексту так само, як ми відірвані від їх не так важливо, як важливо те, що ми зацікавлені у тому, щоб бути зрозумілими. А для цього треба слухати іншу сторону, які думки, які джерела, і, звичайно не тільки і не стільки про Україну, а про усе що відбувається (плюс, звичайно, розбиратись у контексті, читати літературу), а не грати у гру хто кого перекричить. Розмови про колоніалізм тут кричущий приклад.Так, на це часу може не бути під час війни, але альтернатив тут немає. Якщо хочеться не затвердитись у власній правоті, а донести свою точку зору. Як у коментарі, який згадувала Ірина Цілик: «Не треба плутати крик про допомогу з внеском в інтелектуальну дискусію». Бо це інтервʼю, як і багато інших публічних розмов, поглиблює цю плутанину.
Разом з кінокомпанією «Артхаус Трафік» запрошуємо на перегляд фільму режисера Мстислава Чернова «2000 метрів до Андріївки» (2025).11 вересня 19:00Art Area ДК м. Харків, вул. Чернишевська, 13 Вхід: free donation Реєстрація не потрібна Новий фільм оскароносного режисера «20 днів у Маріуполі» та лауреата Пулітцерівської премії Мстислава Чернова.Андріївка – крихітне село за десять кілометрів від Бахмута – стає ареною запеклих боїв під час українського контрнаступу 2023 року. Третю окрему штурмову бригаду від звільнення села відділяють лише два кілометри лісосмуги. Але вона всіяна мінами й де-не-де тут окопався ворог. Бійці, які колись були звичайними цивільними, долають цей шлях, тяжко виборюючи кожен метр території , щоб повернути Україні її землі.Країна: США, Україна, 2025Хронометраж: 108 хв.Жанр: документальнийФестивалі і премії:— Національний кандидат у категорії «Найкращий міжнародний повнометражний фільм» на 98-му премію «Оскар»— Найкраща режисура, програма World Cinema Documentary, Кінофестиваль «Санденс», 2025— Премія F:ACT, Копенгагенський міжнародний фестиваль документального кіно CPH:DOX, 2025— Головний приз «Docu/Світ», відзнака «Rights Now!» та Приз глядачів. Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA, 2025— Програма «Горизонти», МіжнароднийНаш культурний центр знаходиться у підвальному приміщенні та має статус укриття.До зустрічі!
У Венеції показали новий фільм Бенні Сафді для A24 з Олександром Усиком, Емілі Блант та Дуейном Джонсоном в касті. І роль в українця більша, ніж можна було очікувати. Далі — Соня Вселюбська про те, яким вийшов The Smashing Machine («Незламний»): В основному конкурсі дуже не вистачало якогось швидкого й веселого кіно, і здавалося, новий фільм Бенні Сафді задовольнить ці потреби. Його The Smashing Machine — це байопік про Марка Керра (Дуейн Джонсон), піонера UFC, непереможного бійця, який одного дня все ж зазнає поразки. Замість того, щоб робити швидкотемпове кіно у стилі «Гарних часів» (Good Time, 2017) чи «Негранованих коштовностей» (Uncut Gems, 2019), коли він ще працював у дуеті з братом, тут він робить дуже тендітне, спокійне і візуально комфортне кіно про крихку маскулінність і залежність. Керр сидить на опіоїдних болезаспокійливих ліках, які він вводить внутрішньовенно. Емілі Блант грає його дівчину — співзалежну, звісно, але досить сильну, щоб терпіти цей кошмар удома. Головний сюрприз — Усик, у якого роль більша, ніж можна було очікувати. Як і в житті, він грає професійного борця на ім’я Ігор Вовчанчин, який завдає головному герою першої великої поразки. Дуже круто чути українську у фільмі А24 без субтитрів та бачити харизму Джонсона й Усика в одному фреймі: це велике задоволення.
Повний щоденник за сьомий день Венеційського кінофестивалю читайте вже на сайті.📖 Читайте, слухайте та дивіться DTF Magazine у Телеграмі | Інстаграмі | YouTube | SoundСloud
Чому люди читають погані книги? | Чирков, Стасіневич | Запах Слова / hromadske.змістРозмова про погані чи гарні книжки, завжди закінчується взаємними образами та звинуваченнями у прикриванні «сподобалось/не сподобалось» псевдоаргументами, що підтверджують упередження сторін. А тут вдалось вивести пристойну формулу визначення «поганості». Не розкиватиму її, щоб ви подивлись увесь випуск.Кілька цікавих думок:📝Смак формує попит. (Можна, звичайно, формувати смак, але це буде такий смак, як сформували у СРСР, тобто поганий смак, який досі формує попит, прим. Зейгарнік).📝Смак - це здатність підходити до книжок з художніми критеріями, а ми досі очікуємо від книжок послання, меседжі, ідеї, або навіть відповіді (та інші «що хотів сказати автор» з радянського ідеологічного погляду на світ. Якщо у книжці є відповіді, то це скоріш за все кросворд чи робочий зошит з математики, а не книжка. Натомість «оцєніть красівую форму в любой моделі, як казав Він Дізель у пісні Курган і Агрегат та інших «Деган», і є ознака розвиненого смаку, прим. Зейгарнік)📝Не варто оцінювати бульварну літературу з позицій інтелектуальної та навпаки.📝Українське не дорівнює хороше. Варто підходити до критики без знижок. Так, свіжість від того, що на українському матеріалі роблять те, що не робили підкупає, як було з Андруховичем, зараз є з Павлюком. Але цей час минає. (Бо ринок насичується, хоч і ще всього замало, великою кількістю продукту, утворюється мейнстрим, альтернативний мейнстрим, та інші сегменти, які у посттоталітарному суспільстві формуються дуже повільно, а звички оцінювати з погляду вузького, герметичного напівпідпільного сегмента, в якому існувала українська культура фактично до 2022, залишаються, прим. Зейгарнік) 📝І головне питання: чи має книжка взагалі обовʼязково бути «хорошою», щоб її читати та отримувати задоволення?—Проголосувати за подкаст на конкурсі СЛУШНО у категорії «Подкасти про читання та літературу» можна тут.—Квартира Євгенія Стасіневича зазнала пошкоджень 28 серпня, тому він користується приводом привернути увагу до їх зборів на Доброчинець, щоб закрити потреби 5 Слобожанської бригади НГУ, і 4 танкової бригади. Дані для донатів у коментарях тут, на сторінці Євгенія.
TGLIST.COM.UA
