Зейгарнік Ефект | Про спадкову українську шляхту ранньомодерної епохи. Рід Острозьких. М...

Про спадкову українську шляхту ранньомодерної епохи. Рід Острозьких. Мова про українську (руську/рутенську) спадкову аристократію включно з князями; галицьких та волинських боярів, що вели рід від Червоної Русі (пізніше Галичина). Це не козацька шляхта мішаного походження, сполячена шляхта (Хмельницький) або зросійщене дворянство (Пантелеймон Куліш, Скоропадські), що все одно не робить з них поляків чи росіян, як українські діячі СРСР залишаються українськими.Як я постійно підкреслюю, народництво (яке перекладається як populism) 19 століття, потім взяте за основу для культурної складової ідеології СРСР (разом з музикою, літературою та театром 19 століття, що після Другої світової забрендували як «російську культуру»), вивело селянство (як клас, а не народ, бо у 19 століття нечітка лінія між соціальним та національним) на головну ролю репрезентації нації. Особливо всіх неросійських націй. Саме тому вся культура «республік» могла бути тільки повʼязана з «народними» (тобто сільськими, та ще й спрощеними деградованою радянською культурою) елементами танцю, музики (всі ці хори Верьовок, Яремчуки та інші ВІА), мистецтва (ідеологічно безпечні Примаченко, Собачко-Шостак), кіно («Вечори на хуторі близ Диканьки», «Тіні забутих предків») та літератури (у спеціяльних підбірках творів у шкільних програмах, з фокусом на сільській тематиці). Селянство — клас ідеологічно правильний, безпечний (після 1933 та 1937 років), тому маркування українського вишиванками, гопаком та варениками — наслідок ретельної роботи радянських ідеологів. Такі орієнталістcькі милі тубільці тумбаюмба, цікаві костюми, хатинки, борщик, співають гарно, як пташки, утютю.Натомість шляхта — це основа історії та розвитку народу (навіть не нації, бо нації зʼявились у 19 столітті). Але ідеологічно ворожий комуністам клас. Тому її забули настільки сильно, що й ми сьогодні не можемо собі уявити, що традиційний костюм — це також різноманітний аристократичний шмот, традиційна музика — партесний спів, міський фольклор та світські пісні, кухня — різноманітні шляхетські вибрики з пармезаном та цукром, а мистецтво — це потртети Хмельницького та інших шляхтичей від нідерландських, європейських та власних майстрів плюс барочні твори, візерунки, меблі та архітектура. А також юридична справа, економіка, політична боротьба та самоврядування.Бо на селян ніхто не звертав уваги до романтичного періоду 19 століття, дивились суто як на ресурс (як додаток до землі та худоби). А на наших землях не дивились аж до 20 століття. В СРСР навіть до 1970х (коли видали всім паспорти) вони у тому ж статусі ресурсу й перебували. Також цікаві дослідження харчування тієї епохи. Як каже дослідниця з розмови про середньовічну кухню: Найкраще ми знаємо високу кухню, трохи гірше — міську, а про селянську найбідніші джерела, суто на підставі археології. Бо большість страв, які ми сьогодні вважаємо традиційними це — друга половина 19 століття. Картопля, томати, соняшникова олія, цукор. Селяни мали досить бідний раціон, який ще й залежав від сезону: їли переважно злакові каші та головним чином житній хліб (білий — на свята) з салом як джерелом жирів довгого зберігання, дуже мало мʼяса та свіжих овочів та фруктів.Детальніше про це можна подивитись у відео Чим харчувалась Гетьманщина.