Кінофестивалі корисні не тільки тим, що дають можливість побачити роботи, на які іншим шляхом натрапити вкрай важко, а й тим, що дозволяють зрозуміти інтелектуальну ситуацію, в якій перебувають як автори робіт, так — і що особливо важливо — спільноти, дотичні до культурних інституцій, та самі інституції. Цьогорічний Docudays (зрештою, як і попередні) у цьому плані — лакмусовий папірець ситуації української, яка у своїй розгубленості намагається знайти способи роботи з тим матеріалом, який у неї потрапляє і який вона самостійно продукує. Для цього в хід ідуть різноманітні фрагменти західних концептуальних апаратів, які, не бувши належним чином пропрацьованими, проблематизованими та реактуалізованими, а отже, позбавленими вписаних у них протиріч та їхніх критичних інтенцій, утворюють звалище невинних опудал.◾️ Чому ми вважаємо, що запозичення певних концептів вимагає відповідальності та роботи продумування і чому «Деконструкції» Docudays, на наш погляд, майже не мають нічого спільного з цією операцією — читайте в новому тексті.