Estadísticas de telegram channel - @volodymyrboyko

Такого історія України ще не знала: очільниця злочинного угруповання Оксана Валешинська, яка тривалий час організовувала збройні напади на сільгосппідприємства і яку зараз судять у Корабельному районному суді м.Миколаєва, ледь не стала суддею. 8 червня 2013 року всі засоби масової інформації України облетіла звістка, що в Первомайському районі Миколаївської області озброєна банда намагалась захопити 1500 га землі, яка вже багато років перебувала в приватній власності, та зібрати врожай ячменю. Для цього рейдери виготовили державні акти на землю на ім'я неіснуючих людей та працівників бюджетної сфери району, а також договори, згідно з якими фіктивні власники передавали землю ТОВ «Партнер-Агро», спеціально створеному під цю оборудку.Керували бандою рейдерів тодішній начальник управління нагляду за дотриманням законів органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання та слідства, прокуратури Миколаївської області Юрій Марченко, та його батько Микола Марченко – генерал-майор міліції у відставці, колишній начальник УМВС України в Херсонській області та колишній перший заступник ГУ МВС України в м.Києві, що на початку 2000-х років керував столичним УБОЗом. Привезла в село озброєних «тітушек» директор ТОВ «Партнер-Агро» адвокатеса Оксана Валешинська. «Тітушек» Валешинська найняла в Києві – як невдовзі з’ясувалось, раніше їх вже використовували для нападу на Окружну виборчу комісію в Шевченківському районі столиці під час парламентських виборів 2012 року. Напад бандитів селянам вдалось відбити, невдовзі в країні помінялась влада і в листопаді 2017 року Генеральна прокуратура України направила до суду обвинувальний акт щодо Валешинської, а в січні 2019 року – щодо батька та сина Марченків. Оскільки справа по обвинуваченню Валешинської (кримінальне провадження №42017000000003320, справа 484/4039/17) слухається в Корабельному районному суді м.Миколаєва вкрай повільно, мадам вирішила не гаяти час і сама стати суддею – благо, їй обраний запобіжний захід, не пов’язаний з триманням під вартою. Майбутню посаду вона собі обрала пристойну – суддя апеляційного господарського суду. Але оскільки її прізвище занадто знамените, обвинувачена Валешинська його змінила на Беженару. Після чого подала до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України витяг з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», згідно з яким громадянка Беженару чиста перед законом.По парних днях Оксана Сергіївна перебувала на лаві підсудних, а по непарних – складала кваліфікаційні іспити та розповідала про свою доброчесність у ВККСУ. І ледь не стала суддею, набравши необхідну кількість балів.Але в останній момент знайшлись добрі люди, які проінформували Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, що Беженару під прізвищем Валешинської притягнута до кримінальної відповідальності й зараз перебуває в процесуальному статусі обвинуваченої. Лише після цього Валешинська-Беженару отримала копняка під зад.Про цей унікальний випадок розповідається в статті «Суддя з битого шляху», що побачила світ на сайті «Насправді».

Чимало галасу наробив закон, ухвалений чотири роки тому й лише зараз підписаний Одним з Найвеличніших Лідерів Світу (с) – про посилення кримінальної відповідальності за антисемітизм. Згідно з цим законом, диспозиція статті 161 Кримінального кодексу України доповнена словами «прояви антисемітизму». Мудрі люди слушно зазначили, що, по-перше, стаття 161 КК України й раніше передбачала покарання за порушення рівноправності громадян. Відтак, два слова «прояви антисемітизму» не додали нічого нового. А, найголовніше, проблемою є не відсутність у Кримінальному кодексі згадки про окремі прояви ксенофобії, а небажання правоохоронних органів України та Вищої ради правосуддя притягувати антисемітів до відповідальності – як це трапилось у Полтаві, де в Шевченківському районному суді безкарно орудує суддя-антисемітка Лариса Гольник.Донедавна суддя Гольник була відома лише як чорнорота аферистка, яка намагалась привласнити гараж, що належав її 85-річній самотній сусідці з розладом психіки. З початком повномасштабної війни у аферистки відкрилось друге дихання. На своїй фейсбук-сторінці Гольник тепер закликає читати писанину російських пропагандистів з окупованих територій, поширює брудні наклепи та нецензурні вислови на адресу українських військовослужбовців і погрожує вбивством тим, хто викрив її друга Шабуніна в шахрайстві та ухиленні від військової служби.Але судді Гольник цього здалось замало й вона стала прохати своїх знайомих писати на її фейсбук-сторінці антисемітські вислови на мою адресу – Гольник чомусь вирішила, що я є євреєм, хоча я етнічний українець, але з величезною повагою ставлюсь до багатостраждального єврейського народу, який пережив Голокост. Полюбуйтесь на скриншот, яким проілюстрований цей допис. Це – типовий коментар, який був написаний на прохання Гольник і який Гольник відмовляється видаляти.При цьому Гольник, будучи суддею, достеменно обізнана з тим, що, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини в справах «Delfias проти Естонії» та «Sanchez проти Франції», у випадку поширення у соціальних мережах очевидно протиправних коментарів, вони обов’язково видаляються власниками акаунту з моменту їхньої публікації в найкоротші строки. Тож довелось мені звернутися з повідомленням про кримінальне правопорушення, передбачене ст.161 КК України до Полтавського РУ поліції та до Територіального управління ДБР у м.Полтаві, оскільки за загальним правилом випадки антисемітизму розслідує поліція, але за суб’єктним складом злочини, вчинені суддями, належать до підслідності ДБР.Зрозуміло, що в поліції та ДБР моє повідомлення про злочин проігнорували. Тому я зразу ж звернувся зі скаргами на бездіяльність слідчих поліції та ТУ ДБР до суду за місцем розташування цих правоохоронних органів. А органи, між іншим, знаходяться на території Шевченківського району Полтави й мої скарги надійшли самій судді Гольник та її друзям по роботі.І ось вже півтора місяця в Шевченківському районному суді Полтави триває фарс: суддя, до розгляду якого надходить моя скарга, заявляє самовідвід на тій підставі, що з суддею-антисеміткою він/вона працює в одній установі, інший суддя заяву про самовідвід задовольняє й скарга надходить на розгляд третьому судді. І так буде тягнутись доти, доки в Шевченківському райсуді Полтави всі судді не візьмуть самовідвід і Полтавський апеляційний суд не поміняє підсудність у справі. Після чого вже слідчий суддя іншого районного суду зобов’яже поліцію та ДБР зареєструвати кримінальне провадження щодо судді Гольник, яка поширює на своїй фейсбук-сторінці антисемітські вислови.Отже, від того, що в статтю 161 КК України додано два слова, нічого не помінялось – антисемітизм в Україні нікуди не дівся, при посадах перебувають такі, як суддя Гольник, а Національна поліція та Державне бюро розслідувань якщо й виконують свої обов’язки, то тільки в порядку судового примусу. Добровільно ці «правоохоронні» органи навіть не реєструють кримінальні провадження за фактами антисемітизму.

Один з Найвеличніших Лідерів Світу (с), рівно як і придворні блогери, стверджує, що провести президентські вибори та вибори до Верховної Ради немає ніякої можливості через воєнний стан. Дійсно, Конституція України містить таку заборону щодо парламентських виборів (стосовно президентських заборони в Конституції немає, є лише у Виборчому кодексі України). Але хто сказав, що від воєнного стану є якась користь і його не можна скасувати прямо зараз?Як відомо, воєнний стан – це особливий правовий режим, що передбачає надання органам влади повноважень, необхідних для відсічі збройної агресії, а також тимчасове обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб. Іншими словами, сутність воєнного стану полягає у відступі від звичайних демократичних процедур, якщо це необхідно для забезпечення національної безпеки. Наприклад, виконавча влада може на власний розсуд забороняти проведення масових заходів чи придбавати за спрощеною процедурою, без проведення тендерів, сировину й матеріали, необхідні для виконання оборонного замовлення.Але фактично ніякі можливості, які надає воєнний стан, влада не використовує – жодного мітингу ще не заборонила (бо людям не до мітингів – вони рвуться на концерти капітана ЗСУ Вакарчука та молодшого лейтенанта НГУ Жадана), переводити промисловість на військові рейки не збирається, бюджет продовжує розкрадати аж гай шумить і навіть не вживає жодних заходів стосовно шабулянтів, тобто військовослужбовців, які демонстративно ухиляються від виконання обов’язків військової служби і яких, за законами воєнного часу, треба було б віддати під військовий трибунал, який в Україні також не створений. Тож навіщо тоді, взагалі, запроваджувати воєнний стан? Які негативні наслідки для обороноздатності країни настануть у разі скасування воєнного стану? Думаю, ніяких. Одна лише користь – починаючи з того, що тоді вдасться провести вибори й від годівниці буде відлучена злодійкувата команда 5-6 менеджерів, яка вперто й послідовно розвалює фронт та розкрадає оборонний бюджет, і замість неї прийде інша злодійкувата команда, яка також розвалюватиме фронт і розкрадатиме оборонний бюджет. Яка різниця – спитаєте Ви? – Є шанс, що під час зміни команд на передову будуть відправлені десятки тисяч шабуніних, бутусових, кіпіані, вакарчуків та інших жаданів, які фіктивно рахуються на військовій службі. І таким чином вдасться врятувати фронт від розвалу, а Україну – від капітуляції.Підписатися на «Записки пасквілянта»

28 листопада 2025 року видання Дзеркало тижня з посиланням на власні джерела повідомило суспільство про те, що Андрію Єрмаку готується повідомлення про підозру.Другим інсайдом, який повідомило видання, стала інформація про обізнаність Зеленського з тим, що керівнику його Офісу готується підозра, і що цю інформацію йому повідомили очільники антикорупційних органів. Мова про Кривоноса і Клименка.У мене немає жодних сумнівів у тому, що саме в такому вигляді Клименко і повідомляв це Дзеркалу тижня, адже у вузьких професійних і журналістських колах давно відомо, хто є тим самим джерелом для подібних публікацій.І мова навіть не про те, що в здоровій правовій системі очільники правоохоронних органів не попереджають про підготовку підозри нікого - навіть Президента.Мова про брехню як норму комунікації з суспільством, яку взяли на озброєння і Клименко, і Кривонос.Брехня конкурсним комісіям при номінуванні на посади і приховування фактів фіктивного усиновлення чужої дитини задля уникнення покарання; брехня про угоди зі слідством, внаслідок яких держава втрачає колосальні ресурси, а винні не тільки повертають собі награбоване, а й не несуть жодного покарання, обмежуючись легким переляком; брехня про власні рейтинги і реальні результати аудиту НАБУ, а також відсутність аудиту САП - і так далі.Але брехня про підготовку підозри Єрмаку - це інше. Це щось на кшталт зрадженої мрії. Тієї мрії, за яку виходили люди з картонками, навіть не розбираючись, що таке НАБУ і САП.Повторюся: мова не про право і не про законність. Я не здивуюся, якщо щодо Єрмака і немає жодних доказів його причетності до чогось.Я про інше - про двох людей, Кривоноса і Клименка, які заблукали у всесвіті інтриг і суцільної брехні, і ще кількох перспективних фігурантів і членкинь на правах заступників, які переплутали країну, в інтересах якої мали працювати, зробивши брехню, маніпуляції та інтриги самоціллю власного виживання.Прозріння прийде.І до журналістів.І до суспільства.

У мене є мрія – зняти фільм про те, як професійні «громадські активісти» допомагали начальнику Департаменту спеціальних розслідувань Генпрокуратури Сергію Горбатюку торгувати «справами Майдану» та використовували ці кримінальні провадження для обслуговування корупційних схем колишнього директора НАБУ Артема Ситника.Благо, і привід для цього є. 21 квітня 2026 року Вища рада правосуддя має залишити без змін рішення Третьої дисциплінарної палати ВРП від 20 березня 2024 року, яким визнаний чистим, мов сльоза немовляти, поплічник Горбатюка – суддя Чернігівського апеляційного суду Геннадій Салай.Фільм буде починатись з того, як детективи Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів разом зі співробітниками ОТУ НАБУ встановили апаратуру для негласного зняття інформації в приміщеннях Департаменту спеціальних розслідувань Генпрокуратури на вулиці Борисоглібвській у Києві. Що цікаво – приховані мікрофони встановлювались не в ході розслідування якогось кримінального провадження, а в межах оперативно-розшукової справи (щоби не залишати слідів у ЄРДР).Після того, як були зібрані докази того, що Горбатюк торгує «справами Майдану», Сергій Вікторович отримав від керівника Головного підрозділу НАБУ Калужинського пропозицію, від якої не зміг відмовитись, і став обслуговувати бізнес Ситника. За аналогічних обставин «добровільним помічником НАБУ» став і суддя Чернігівського апеляційного суду Салай, який, як і Горбатюк, перед тим мав досвід негласного позаштатного співробітника СБУ.Горбатюк і Салай були вкрай потрібні Ситнику для виконання «заказняків» через те, що Артем Сергійович посварився з керівником САП Назаром Холодницьким – високі достойники не поділили гроші від продажу справ. І Холодницький перестав підписувати НАБУїнам процесуальні документи та погоджувати слідчі дії, якщо бачив, що йдеться про виконання комерційного замовлення.На той час прокуратура втратила функцію органу досудового розслідування й лише завершувала розслідувати старі кримінальні провадження, але Горбатюк знайшов вихід: на замовлення Ситника Горбатюк брав списану в архів «справу Майдану», писав клопотання про надання згоди на проведення НСРД у цьому провадженні й направляв клопотання в Чернігів. А суддя Салій, який не мав жодного відношення до судового контролю в «справах Майдану», виготовляв ухвалу з дозволом на проведення НСРД стосовно людини, щодо якої Ситник взяв замовлення.Найпродуктивнішим у цьому сенсі була справа про побиття Тетяни Чорновол на Бориспільській трасі в 2013 році. Ця справа на той час не тільки давно була направлена до суду, але й закрита через те, що обвинувачений покінчив життя самогубством у слідчому ізоляторі. Але суддя Чернігівського апеляційного суду Салій такими нюансами не переймався й видав Горбатюку ухвали в цьому провадженні з дозволом на проведення НСРД стосовно заступниці генерального прокурора Стрижевської й заступника міністра з питань тимчасово окупованих територій Гримчака. В «іншій справі Майдану» Горбатюк на замовлення Стиника й на підставі ухвали Салая прослуховував кабінети суддів Окружного адміністративного суду Києва (надійшло замовлення від колишнього заступника глави Адміністрації Президента Філатова) й навіть проводив візуальне спостереження за детективами НАБУ, які викрили Ситника в отриманні хабарів. Щоби встановити апаратуру в кабінетах НАБУ, Горбатюк і Салай на завдання Ситника залучили Головне управління розвідки МО, а для візуального спостереження за детективами НАБУ – розвідку Державної прикордонної служби. Єдине, чим Горбатюк не займався – так це «справами Майдану», оскільки до них у нього просто не доходили руки.Коли ж усе це викрилось і до ВРП попрямували скарги на суддю Салая, Третя дисциплінарна палата не побачила нічого протиправного в поведінці «його честі», на захист якого грудьми стали професійні «громадські активісти», які вже 12 років харчуються на «справах Майдану». Тож фільм має вийти не на одну серію. Єдине, з чим я ще не визначився, так це з жанром: це буде документальна комедія чи фільм жахів.

Якщо треба провести Антитерористичну операцію на Сході України, то цим займаються Збройні Сили. Якщо знешкодити терориста, який відкрив стрілянину в Києві та взяв заручників – то це робота для патрульної поліції. А чим, у тому випадку, займається Антитерористичний центр при СБУ? І чи знає волелюбний український народ, що на його гроші утримується така дивна й мало кому відома контора, про діяльність якої геть нічого не чути?Чим займається штаб АТЦ при СБУ ми знаємо завдяки колишньому начальникові цього штабу генерал-майору Геннадію Кузнецову, затриманому 5 березня 2026 року на території Угорщини за підозрою у відмвиванні грошей. Зокрема Кузнецова два рази виганяли з СБУ за вчинення корупційних правопорушень, вироком Печерського районного суду м.Києва від 24.02.2011 у справі №1-173/11 він був засуджений за «службову недбалість» у вигляді розкрадання бюджетних коштів, у лютому 2019 року за результатами двох службових перевірок Кузнецову була винесена сувора догана з попередженням про неповну службову відповідність за використання службового автомобіля для поїздок на відпочинок за кордон і «ліві заробітки» у вигляді охорони концертів Вакарчука з отриманням грошей «у конверті».Наступник Кузнецова – начальник штабу АТЦ при СБУ Дмитро Козюра – був затриманий за підозрою у державній зраді, оскільки ще при Кузнецові штаб АТЦ перетворився на філію ФСБ. Отже, чим займається штаб Антитерористичного центру при СБУ – відомо. А чим займається сам АТЦ при СБУ з його спецпідрозділами та оперативними службами? Може, простіше не витрачати гроші на утримання цієї нікчемної установи, а ліквідувати її? Бажано – разом з СБУ.

Верховну Раду України, яка уповноважила Лубінця захищати права людей, репутація держави не турбує. Втім, як виявилось, Національне антикорупційне бюро України це турбує ще менше.Зрозуміло, що в НАБУ, куди я направив повідомлення про кримінальні правопорушення, вчинені Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини Лубінцем, керівником Секретаріату Уповноваженого Вервейком, бухгалтером профспілкової організації працівників Секретаріату Якименком, на якого Лубінець і Вервейка оформлюють автомобілі, отримані як благодійну допомогу, а також головою Держспецзв’язку Потієм і начальником Центру центру оперативно-технічного управління мережами телекомунікацій Титаренком, які блокують інтернет-видання, що розповідають про злочинну діяльність Лубінця, мою заяву проігнорували. Довелось звертатись до суду зі скаргою на бездіяльність НАБУ.Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ухвалою від 05.02.2025 у справі №991/878/25 зобов’язав НАБУ розпочати на підставі моєї заяви досудове розслідування стосовно 8 епізодів злочинної діяльності Лубінця. Але старший детектив НАБУ Іван Дячук (нині Іван Сергійович вже прокурор САП) відмовився виконати судове рішення й вніс у ЄРДР лише 2 епізоди, проігнорувавши, зокрема, історію з викраденням з Волноваського районного суду матеріалів кримінальної справи по обвинуваченню Вервейка та блокування на прохання Лубінця доменних імен тих інтернет-ресурсів, які розповіли про злочинну діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.Кримінальне провадження зареєстроване тільки за фактом отримання Лубінцем за допомогою Якименка 18 тисяч євро від Маріам Ламберт та оформлення на роботу в Секретаріат Уповноваженого «мертвих душ», зарплатню яких Лубінець і Вервейко кладуть собі в кишеню. Втім, і ці 2 епізоди, які все ж таки були внесені в ЄРДР, у НАБУ не розслідуються. Від слова «взагалі». Бо, як виявилось, у Лубінця знайшовся захисник, якому директор НАБУ Кривонос не може відмовити – заступник керівника Офісу Президента Олег Татаров.Що, власне, зайвий раз доводить: до тих пір, доки не будуть ліквідовані Національне антикорупційне бюро та Спеціалізована антикорупційна прокуратура, ніяких перспектив притягнути до відповідальності хоча б найзухваліших корупціонерів немає. І не тільки тому, що ці славетні органи розслідують лише ті справи, які можна продати, або за які в Офісі Президента можна виторгувати недоторканність директору НАБУ та керівнику САП (як це було у випадку «справи Міндіча»). Головна перешкода в розслідуванні корупційних злочинів – це так звана виключна підслідність НАБУ, коли кримінальні провадження щодо чиновників категорії «А» та в деяких інших випадках дозволяється розслідувати лише загрузлим у корупції директору НАБУ Кривоносу й керівникові САП Клименку. Користуючись цим, Кривонос і Клименко відкрито торгують справами й зухвало блокують розслідування стосовно корупціонерів на кшталт Лубінця.Докладніше про ці та інші злочини, вчинені українським, прости господи, омбудсманом розповідається в моїй статті «Яка Рада – такий і уповноважений», https://volodymyrboyko.wordpress.com/2026/04/03/lubinets-1/перша частина якої опублікована на сайті з романтичною назвою.

Громадська ініціатива Grant Watch Ukraine «Стоп-паразит» знайшла перші 23 тисячі доларів США, вкрадені Шабуніним у американських платників податків. Професійні «громадські активісти», які живуть з іноземних грантів, стверджують, що джерела їхніх доходів і обставини розкрадання ними міжнародної допомоги не повинні цікавити українське суспільство. І публічно декларувати вони свої статки не повинні – на відміну від чиновників чи навіть військовослужбовців ТЦК. Бо, мовляв, йдеться про використання коштів американських та європейських платників податків і Україна тут ні до чого. Насправді, «грантожери» розкрадають гроші, які уряди західних держав виділили не шабуніним, маселкам чи жернаковим, а для фінансової допомоги народові України. Прикладом розкрадання фінансової допомоги, яку народ Сполучених Штатів надає Україні, є історія про те, як приватний підприємець Віталій Шабунін (спеціалізація – торгівля на ринках і з яток) у 2014 році став землевласником. Ще в 2012 році Шабунін не мав грошей навіть на придбання ліків для дружини, що раптом захворіла, і був змушений розміщувати оголошення з проханням допомогти йому матеріально. Добрі люди порадили Шабуніну звернутись до такого собі Дмитра Шерембея, який три рази відбував покарання за квартирні крадіжки, провівши у виправних колоніях сумарно майже 10 років. Після завершення третьої «ходки» Шерембей поміняв професію «домушника» на «громадського активіста» й став заробляти незрівнянно більше.Під орудою досвідченого Шерембея Шабунін, а також його знайома Дар’я Каленюк разом з чоловіком Орестом Рудим, хутенько втрьох зареєстрували псевдо-громадську організацію під назвою «Центр протидії корупції» і вже на початку 2013 року Шабунін не мав жодних фінансових проблем. Зокрема, у 2014 році Шабунін і Ко отримують:- $19.934 від Міжнародного фонду «Відродження» на «прозорі та ефективні закупівлі ліків для онкохворих дітей». Хтось колись чув про ліки для онкохворих дітей, придбані Шабуніним?- $127.419 від Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією для «порятунку життя тяжкохворих українців». Скількох тяжкохворих українців врятував Шабунін?- $35.443 від Глобального фонд для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією для «Створення національної платформи з моніторингу цін на ліки та медпрепарати». Де Шабунін і де моніторинг цін на ліки та медпрепарати?- $88.113 від посольства Нідерландів в Україні для «формування сильного порядку денного по боротьбі з корупцією для українського відділення GOPAC (Всесвітньої організації Парламентарів проти корупції)». Хтось колись бачив той «сильний порядок»?Але справжнім шедевром розкрадання міжнародної допомоги є отримання Шабуніним $22.929 від відділу зв’язків з громадськістю посольства США в Україні за «повернення народові України коштів, вкрадених П. Лазаренком». Термін, упродовж якого Шабунін, начебто, повернув в Україну гроші, виведені за кордон колишнім прем’єр-міністром України – з 15 липня 2013 по 30 квітня 2014 року. Тобто, якщо вірити звітності «Центру протидії корупції», у той час, коли в Києві вирував Майдан, Шабунін забезпечив надходження в Державне казначейство України, як мінімум, $22.850.000, відмивання яких було інкриміновано Лазаренку американським судом у 2009 році. Щоправда, про це ніхто нічого ніколи не чув – за винятком самого Шабуніна та співробітників відділу зв’язків з громадськістю посольства США.І треба ж було трапитись такому збігу – невдовзі після отримання коштів за «повернення народові України коштів, вкрадених П. Лазаренком» Шабунін придбав земельну ділянку під Борисполем, яку оформив на дружину. Але забув цю землю задекларувати. Громадська ініціатива Grant Watch Ukraine «Стоп-паразит» звертається до Посольства США в Україні з проханням пояснити, які саме кошти, вкрадені П.Лазоренком, повернув народові України Шабунін, де він ці кошти взяв і в якій сумі. А також – оприлюднити звіт «Центру протидії корупції» про те, як були витрачені Шабуніним майже $23.000 американських платників податків, отриманих у 2013 році від відділу зв’язку з громадськістю посольства США в Україні.

З нагоди 11 річниці вбивства «українського публіциста, журналіста, телеведучого» Олеся Бузини, застріленого 16 квітня 2015 року, згадалась історія, як наприкінці 2007 року автор цих правдивих рядків пізнього вечора заїхав у двір телевізійного центру, охрещеного в народі «Олівцем». Добігало кінця якесь чергове ток-шоу, і ми домовилися з учасником передачі, народним депутатом України Олесем Донієм, що я його відвезу додому після «торгування писком» у телеящику. Чекати навіть не довелося — Олесь якраз виходив з під’їзду «Олівця» разом з неодноразовим Генеральним прокурором України Святославом Піскуном і, простуючи до мого авто, щось оповідав Святославу Михайловичу.Звісно ж, з Піскуном ми знали один одного, як облуплені. Але ввічливість, прищеплена мені колись в ізоляторі тимчасового тримання, підказувала, що треба все ж таки вийти з машини та привітатися з багаторічним Пегасом моєї Музи. Та не встиг я висунути стрижену налисо голову в прочинене вікно автівки, як Доній показав на мене Піскунові: «Ось подивіться, Святославе Михайловичу, хто в мене водієм підпрацьовує». Піскун підсліпувато примружив у очі й, вглядаючись у нічну темряву, промовив солодким голосом: «А я Вас зразу впізнав. Ви – Олесь Бузина».Під дикий регіт свідків цієї сцени, які ледь не попадали в затоптані людом замети, та зойки Піскуна: «Бойко, це ти? Тьху, а я й не впізнав тебе, багатим будеш», Доній сів до мене в машину й усю дорогу ми вибудовували припущення про те, як свій життєвий шлях завершить скандально відомий публіцист Олесь Бузина.Звісно, нам і на думку не могло спасти, що Бузину колись пристрелять, мов шолудивого собаку. Поважний син поважних батьків, похресник колишнього голови Президії Верховної Ради УРСР Валентини Семенівни Шевченко, Бузина по-дурному жив, по-дурному й помер. Пригадую, як у квітні 2004-го, після того, як Бузині вперше начистили писок за його антишевченівські витівки, нас удвох звели в студії 5-го каналу. Я тоді сказав, що побиття бузинівської мармизи – це явище хоча й незаконне, але закономірне. Теж саме я можу зараз повторити й про його безглузду смерть.Підписатися на «Записки пасквілянта»

На цій фотографії люди здаються крихітними мурахами, що стоять на краю місячного кратера. Проте це не наслідок падіння метеорита і не жерло вулкана. Перед вами — моторошний пам'ятник військової інженерії Першої світової війни, воронка діаметром 116 метрів та завглибшки 45 метрів, утворена вибухом гігантської підземної міни на Мессенському хребті (Бельгія).У 1917 році Західний фронт перетворився на м'ясорубку позиційної війни. Німецькі війська міцно закріпилися на висотах біля села Месен (Мессін), маючи ідеальний огляд британських позицій. Лобові атаки означали б гарантоване самогубство для тисяч британських солдатів. Тоді командування звернулося до інженерів.Було розроблено безпрецедентний за масштабами план підземного наступу. Протягом понад 18 місяців спеціальні тунельні роти (сформовані переважно з професійних британських, валлійських та австралійських шахтарів) прокладали галереї під німецькими траншеями.Ця робота була справжнім технологічним і психологічним випробуванням. Сапери копали на глибині до 30 метрів у складному ґрунті (так званій «блакитній глині»), постійно борючись із затопленнями тунелів підземними водами.Найстрашнішим ворогом був звук. Німці також мали своїх слухачів, які намагалися виявити британські підкопи за допомогою стетоскопів. Тому британські шахтарі працювали босоніж, використовували спеціальні техніки безшумного копання («clay-kicking»), а ґрунт вивозили на візках із гумовими колесами. У кінці кожної з 22 проритих галерей були закладені колосальні заряди амоналу — загалом понад 450 тонн вибухівки.О 03:10 ночі британські інженери замкнули електричні ланцюги. Одночасно здетонували 19 мінних галерей (три заряди з різних причин не спрацювали).Фізичний ефект був апокаліптичним. Земля буквально розкололася навпіл, викинувши в небо стовпи полум'я, ґрунту та бетону на висоту понад кілометр. Ударна хвиля була такої сили, що сейсмографи у Швейцарії зафіксували локальний землетрус. Акустичний ефект увійшов в історію: глухий гуркіт вибуху чітко почули прем'єр-міністр Девід Ллойд Джордж у своїй резиденції на Даунінг-стріт у Лондоні та студенти в Дубліні — за сотні кілометрів і через море!Для німецької армії це був абсолютний шок. Близько 10 000 солдатів (переважно з 3-ї Баварської дивізії) загинули в перші ж секунди, просто випарувавшись у полум'ї або опинившись похованими заживо під тоннами землі. Моральний дух тих, хто вижив, був повністю знищений. Британська піхота, що пішла в атаку одразу після вибуху, захопила стратегічні висоти за лічені години з мінімальними втратами.Цей вибух залишався найбільшим штучним неядерним вибухом в історії людства аж до випробувань атомної бомби. Сьогодні більшість цих жахливих воронок заповнені водою і перетворилися на мирні ставки (як-от відомий "Ставок Миру" — Spanbroekmolen), але вони назавжди змінили топографію Фландрії.@istorium_ua