Estadísticas de telegram channel - @volodymyrboyko

Під рубрикою «Новини шабунінгу». Приклад колишнього солдата 207 окремого батальйону ТрО Шабуніна, який ніс тяготи військової служби вдома на дивані, а у військовій частині вважався прикомандированим до НАЗК, виявився заразним. Народні депутати Роман Костенко, Олександр Завітневич, Федір Веніславський, Ігор Герасименко й Соломія Бобровська вирішили, що їхні друзі та родичі нічим не гірші від Шабуніна й також можуть захищати Батьківщину в столичних закладах громадського харчування. А щоби цих друзів і родичів не відправили, як Шабуніна, на лаву підсудних за шахрайство та ухилення від військової служби, народні обранці 1 червня 2026 року зареєстрували за №15285 «Проєкт Закону про внесення змін до деяких законів України щодо залучення військовослужбовців до законопроектної роботи Верховної Ради України».Згідно з цим законопроєктом, 12 членів Комітету ВРУ з питань національної безпеки, оборони та розвідки (Арахамія, Завітневич, Мисягін, Чернєв, Костенко, Копитін, Березін, Федієнко, Веніславський, Хоменко, Герасименко, Бобровська) можуть направляти Головнокомандувачу ЗСУ та командувачам інших військових формувань (Нацгварідя, СБУ, Держприкордонна служба й т.д.) вимогу (навіть не клопотання, а вимогу!) про відрядження до Верховної Ради України військовослужбовців як «військових радників» зазначених депутатів. Згідно із законопроєктом, кожний з перерахованих вище народних, так би мовити, обранців може відкликати з фронту по два своїх друга чи родича. Як зазначено в законопроєкті, «Час роботи військовослужбовця на посаді військового радника народного депутата України зараховується до вислуги років на військовій службі. Військовим радникам народного депутата України чергове військове звання присвоюється у встановленому законодавством порядку. Граничне військове звання за посадою військового радника народного депутата України встановлюється на рівні старшого офіцерського складу – полковник (капітан 1 рангу)». Цей узаконений шабунінг в пояснювальній записці обґрунтовується наступним чином: «У зв'язку з триваючою збройною агресією російської федерації проти України, нарощуванням зусиль агресора щодо подальшого захоплення території нашої держави постало питання про залучення військовослужбовців до законопроектної роботи Верховної Ради України з метою напрацювання ефективних та дієвих законопроектів, що враховують реальні потреби і виклики, з якими стикається Україна». Ось, виявляється, у чому причина нездатності Завітневича, Костенка, Веніславського та інших арахамій розробляти «ефективні та дієві законопроєкти, що враховують реальні потреби і виклики» – у них досі не було радників з числа військовослужбовців, прикомандированих до ВРУ. При цьому правом відкликати своїх друзів і родичів з фронту для проходження військової служби при Верховній Раді законопроєкт наділяє тільки пойменованих вище членів Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки. Думаю, ця недолугість буде виправлена в першому ж читанні й право мати «військових радників» поширюватиметься на всіх депутатів, а кількість друзів і родичів буде збільшена хоча б до п’яти. Тож Шабунін даремно поспішив звільнитись з військової служби на підставі фіктивної довідки гарнізонної ВЛК. Треба було ще пару місяців потерпіти й Костенко з Веніславським відрядили б його до Верховної Ради  з перспективою стати справжнім полковником.

2 червня 2026 року Вища рада правосуддя має залишити без змін рішення Третьої дисциплінарної палати ВРП від 20 березня 2024 року, яким визнаний чистим, мов сльоза немовляти, поплічник Горбатюка – суддя Чернігівського апеляційного суду Геннадій Салай. Ось що я писав 20 квітня 2026 року про цього жреця Феміди та його покровителів.*** У мене є мрія – зняти фільм про те, як професійні «громадські активісти» допомагали начальнику управління/департаменту спеціальних розслідувань Генпрокуратури Сергію Горбатюку торгувати «справами Майдану» та використовували ці кримінальні провадження для обслуговування корупційних схем колишнього директора НАБУ Артема Ситника. Фільм буде починатись з того, як детективи Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів разом зі співробітниками ОТУ НАБУ встановили апаратуру для негласного зняття інформації в приміщеннях Департаменту спеціальних розслідувань Генпрокуратури на вулиці Борисоглібській у Києві. Що цікаво – приховані мікрофони встановлювались не в ході розслідування якогось кримінального провадження, а в межах оперативно-розшукової справи (щоби не залишати слідів у ЄРДР). Після того, як були зібрані докази того, що Горбатюк торгує «справами Майдану», Сергій Вікторович отримав від керівника Головного підрозділу НАБУ Калужинського пропозицію, від якої не зміг відмовитись, і став обслуговувати бізнес Ситника. За аналогічних обставин «добровільним помічником НАБУ» став і суддя Чернігівського апеляційного суду Салай, який, як і Горбатюк, перед тим мав досвід негласного позаштатного співробітника СБУ. Горбатюк і Салай були вкрай потрібні Ситнику для виконання «заказняків» через те, що Артем Сергійович посварився з керівником САП Назаром Холодницьким – високі достойники не поділили гроші від продажу справ. І Холодницький перестав підписувати НАБУїнам процесуальні документи та погоджувати слідчі дії, якщо бачив, що йдеться про виконання комерційного замовлення. На той час прокуратура втратила функцію органу досудового розслідування й лише завершувала розслідувати старі кримінальні провадження, але Горбатюк знайшов вихід: на замовлення Ситника Горбатюк брав списану в архів «справу Майдану», писав клопотання про надання згоди на проведення НСРД у цьому провадженні й направляв клопотання в Чернігів. А суддя Салай, який не мав жодного відношення до судового контролю в «справах Майдану», виготовляв ухвалу з дозволом на проведення НСРД стосовно людини, щодо якої Ситник взяв замовлення. Найпродуктивнішим у цьому сенсі була справа про побиття Тетяни Чорновол на Бориспільській трасі в 2013 році. Ця справа на той час не тільки давно була направлена до суду, але й закрита через те, що обвинувачений покінчив життя самогубством у слідчому ізоляторі. Але суддя Чернігівського апеляційного суду Салай такими нюансами не переймався й видав Горбатюку ухвали в цьому провадженні з дозволом на проведення НСРД стосовно заступниці генерального прокурора Стрижевської й заступника міністра з питань тимчасово окупованих територій Гримчака. В «іншій справі Майдану» Горбатюк на замовлення Ситника й на підставі ухвали Салая прослуховував кабінети суддів Окружного адміністративного суду Києва (надійшло замовлення від колишнього заступника глави Адміністрації Президента Філатова) й навіть проводив візуальне спостереження за детективами НАБУ, які викрили Ситника в отриманні хабарів. Щоби встановити апаратуру в кабінетах НАБУ, Горбатюк і Салай на завдання Ситника залучили Головне управління розвідки МО, а для візуального спостереження за детективами НАБУ – розвідку Державної прикордонної служби. Єдине, чим Горбатюк не займався – так це «справами Майдану», оскільки до них у нього просто не доходили руки. Коли ж усе це викрилось і до ВРП попрямували скарги на суддю Салая, Третя дисциплінарна палата не побачила нічого протиправного в поведінці «його честі», на захист якого грудьми стали професійні «громадські активісти», які вже 12 років харчуються на «справах Майдану». Тож фільм має вийти не на одну серію.#ВРП_на_милоПідписатися | Зворотній зв'язок

29 травня 2026 року слідчий суддя Шевченківського районного суду Києва обрав запобіжний захід (на жаль – заочно) у вигляді тримання під вартою колишньому власнику інтернет-видання «Українська правда» Костянтину Григоришину. Клопотання про арешт Григоришина внесло відреформоване Бюро економічної безпеки. Григоришина підозрюють у привласненні коштів під час повномасштабного вторгнення Росії на підконтрольному йому «Сумиобленерго», де частку має держава. Як відомо, нинішня головна редакторка «Української правди» Севгіль Мусаєва потрапила на цю посаду через ліжко Григоришина. За часи президента Порошенка Григоришин постачав електроенергію з Росії в окупований Крим через українські електромережі (люди брешуть, що Петро Олексійович мав з цього 15%) і вирішив поближче познайомитись з представницею кримсько-татарського народу. А заодно – купив у прохідній частині виборчого списку «Блоку Петра Порошенка» на виборах до Верховної Ради 2014 року місця для авторського колективу «Української правди»: Сергія Лещенка, Мустафи Найєма та Світлани Заліщук.Оскільки рішенням РНБОУ від 19.01.2025 відносно Григоришина введені санкції, то виникає запитання: чи поширюються ці санкції також і на Мусаєву, яка надавала російському олігарху певні послуги особистого характеру, та Лещенка, Найєма і Заліщук? Чи обмеження стосуються тільки законної дружини Костянтина Івановича?На фото: Григоришин разом зі своєю улюбленою журналісткою

Як я вже доповідав читацькій громадськості, 27 травня по дорозі до Кота (Корсар нині живе в передмісті Дніпра) я відвідав Подільський районний суд Полтави, де розглядається мій позов до судді-шахрайки Гольник про захист честі та гідності.Після судового засідання я почув чимало розповідей про корупційний спрут, який оплутав Полтаву. Суддя Гольник вкупі зі своїми друзями-прокурорами та заступником директора Теруправління ДБР просто тероризує місто, користуючись дружбою з членом Вищої ради правосуддя Маселком і дисциплінарним інспектором ВРП Плескачем, які забезпечують їй недоторканність. Народ питає, як позбутись цієї аферистки, призначеної ще Януковичем. Це зробити не так складно – головне, щоби в Полтаві знайшлась людина (а краще – дві-три людини), яка володіє основами діловодства та вміє збирати інформацію в інтернеті. У 2015-2018 роках розслідувалось кримінальне провадження за фактом шахрайства, вчиненого Гольник та її чоловіком Гавриленком, які намагалась привласнити гараж, що належав психічно хворій сусідці. Після того, як шахрайство було викрито, «її честь», щоби не потрапити на лаву підсудних, оголосила себе «антикорупційною активісткою», кинулась у ноги колишньому судді Вінницького окружного адміністративного суду Жернакову, який володіє псевдо-громадською організацією «ДЕЮРЕ», залучила як адвокатів професійних «громадських активістів» Маселка («Автомадайн») і Плескача («ДЕЮРЕ») та вступила в псевдо-громадську організацію «Інститут законодавчих ідей», якою володіє скандально відома Мартина Богуславець. Ба більш того, Богуславець призначила Гольник членом наглядової ради цього, прости господи, «Інституту» – щоби суддя-аферистка своїм чесним словом підтверджувала, що гранти, які Богуславець отримує за рахунок міжнародної технічної допомоги, не розкрадаються «активістами», а витрачаються на благо волелюбного українського народу.А тепер трохи статистики. «Інститут законодавчих ідей» (код ЄДРПОУ 41738054) у 2025 році отримав 17 млн. 503 тис. грн за рахунок міжнародної технічної допомоги, у 2024 році – 34 млн. 650 тис. грн, 2023 році – 9 млн 939 тис. грн. Аналогічна ситуація з ВГО «Автомайдан» (код ЄДРПОУ 39174967), яка отримала в 2025 році 12,098 млн. грн за рахунок американських і європейських платників податків, у 2024 році – 11,245 млн. грн, у 2023 році – 14,026 млн. грн, у 2022 році – 10,958 млн. грн. Псевдо-громадська організація «ДЕЮРЕ (код ЄДРПОУ 40700323) у 2025 році в аналогічний спосіб отримала 53, 352 млн. грн доходу, у 2024 році – 43, 378 млн. грн доходу.Усі ці гроші були розкрадені. Саме тому «представники громадянського суспільства» відмовляться оприлюднювати подробиці щодо доходів і видатків своїх псевдо-громадських організацій.Щоби обрубити щупальця цьому корупційному спруту, треба позбавити Гольник та їй подібних іноземного фінансування. Для цього потрібно:- проаналізувати відкриту інформацію, передусім – сайти псевдо-громадських організацій, та знайти закордонні організації, які виділяли гроші «Інституту законодавчих ідей», «Автомайдану» і «ДЕЮРЕ»;- звернутись до грантодавців із запитами щодо звітів цих псевдо-громадських організацій про витрачання отриманих коштів;- надіслати грантодавцям, західним політикам і журналістам докладну інформацію про те, на які цілі, насправді, ці гроші були витрачені. Нескладно передбачити, який шок у Європі викличе повідомлення про те, що, наприклад, псевдо-громадська організація «Автомайдан» на гроші європейських платників податків допомагала нечистоплотним співробітникам Генеральної прокуратури України продавати «справи Майдану», проводила акції на захист поліцейського, який вбив ні в чому не винуватого неповнолітнього хлопця, і фінансувала роботу адвокатів, які захищали суддю-аферистку.Після цього псевдо-громадські організації, які допомагають Гольник уникнути відповідальності, не отримають ані шеляга, а професійні «громадські активісти» будуть шарахатись від Гольник, як від чуми.

Громадська ініціатива «Стоп-паразит» («Grant Watch Ukraine») попереджає, що скоро в Україні стане на одну «громадську активістку» менше. Як повідомляють ЗМІ, 14 травня 2026 року колишній голова Верховного Суду Всеволод Князєв, якого зараз судять за хабарництва, дав викривальні показання стосовно судді Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду Олени Кібенко. І навіть назвав суму, за яку Олена Рувімівна, будучи членом Великої Палати Верховного Суду, домоглась повернення росіянам Іллічівського морського порту. Ще торік кінокомпанія «СБУ пікчерз», пардон, Bihus.info зняла фільм про те, як у Верховному Суді торгували справами – довірена особа Князєва, сидячи перед телекамерою, розповідає, зокрема, і про історію з Іллічівським морським портом, який відійшов росіянам завдяки продажності судді Кібенко. Більш того, ширяться чутки, що суддя Верховного Суду Олена Кібенко й колишній секретар Великої Палати Віталій Уркевич ось-ось отримають підозри від НАБУ. А найсмішніше в цій історії, що до призначення суддею Верховного Суду Олена Кібенко жодного дня не працювала в судовій системі – навіть секретаркою судових засідань. Натомість на своїй фейсбук-сторінці Олена Рувімівна зазначає, що вона є «громадською діячкою». І, як і належить справжній «громадській активістці», Кібенко на гроші іноземних грантодавців постійно їздить за кордон, де слухає лекції на тему суддівської доброчесності.На відео: сюжет Bihus.info про те, як професійна «громадська активістка» і, за сумісництвом, суддя Верховного Суду Олена Кібенко просувала через Велику Палату Верховного Суду рішення на користь російських власників Іллічівського морського порту.***Сторінки Громадської ініціативи «Стоп-паразит («Grant Watch Ukraine)» у соціальних мережах: Facebook | Threads |Instagram

29 травня 2026 року Вища рада правосуддя розгляне питання про відсторонення від здійснення правосуддя суддів Верховного Суду Жанни Єленіної, Ігоря Желєзного та Ірини Григор’євої, у яких під час обшуку в травні 2023 року детективи НАБУ знайшли гроші, отримані колишнім головою Верховного Суду Всеволодом Князевим як неправомірну вигоду. Йдеться про $2,7 млн, отриманих Князєвим за винесення Великою Палатою ВС рішення (зазначу – законного рішення!) в інтересах олігарха Костянтина Жеваго в справі Полтавського гірничо-збагачувального комбінату. Хабар мав бути розподілений наступним чином: $1,8 млн Князев планував розподілити між суддями Великої Палати ВС (не забувши, ясна річ, про себе) – для цього частину грошей голова Верховного Суду розклав у 13 конвертів, а $900 тис призначались посередникам (адвокату Горецькому та нотаріусу Горбурову, останній виявився провокатором НАБУ). Тоді ж, у травні 2023 року, детективи НАБУ провели обшуки, у результаті яких були вилучені кошти, що фігурували як предмет неправомірної вигоди, у суддів Єленіної (вилучено $50 тис.), Желєзного (вилучено $10 тис.), Григорʼєвої (вилучено $50 тис.). Ще $2,3 тис вилучені в судді ВС Олександра Прокопенка.Але впродовж наступних трьох років ніяких претензії до цих суддів НАБУ й професійні «громадські активісти» не висловлювали. Єленіна, Желєзний та Григор’єва продовжували відправляти правосуддя, а Прокопенко навіть звільнився у відставку – при цьому жодного кривого слова про них ані член ВРП Маселко, ані його брати по розуму з псевдо-громадських організацій «Автомайдан» та «Деюре» не сказали. І лише зараз, за перебігом трьох років, коли НАБУ, нарешті, вирішило повідомити про підозру чотирьом спільникам Князева, ВРП на подання НАБУ зацікавилось суддями Єленіною, Желєзним і Григор’євою.Враховуючи, що за ступенем корумпованості Вища рада правосуддя аж ніяк не поступається Верховному Суду, а, щонайменше, 6 членів ВРП своїми хлібними посадами зобов’язані Князеву, розгляд питання про відсторонення трьох суддів від здійснення правосуддя має всі шанси перетворитись на фарс. Сподіваємось, що пан Маселко зможе пояснити, чому він три роки не помічав ані вилучені кошти, ані протоколи проведення НСРД стосовно суддів Єленіної, Желєзного та Григорв’євої, натомість розповідав, що такі протоколи, складені стосовно інших суддів, є достеменним доказом дисциплінарного проступку.Не менш цікавим є запитання, куди поділись «мічені» гроші, отримані Князевим для передачі суддям ВС, які так і не були знайдені? Невже Прокопенко, чий син працює детективом НАБУ, обмежився лише $2,3 тис. у той час, як у 13 конвертів Князев розклав по $50 тис? І, головне, навіщо НАБУ знову проводило обшуки в цих суддів в травні 2026 року – щоби що?І як так трапилось, що впродовж трьох років знахідка під час обшуку «мічених» грошей, з точки зору НАБУ, ніяк не перешкоджала суддям Єленіній, Желєзному й Григоров’євій відправляти правосуддя й тільки зараз виявилось, що хабарництво несумісно зі статусом судді? До речі, якщо хто не знає, які знамениті судді проходять у одній справі з Князевим: Наприклад, Ірина Вікторівна Григор’єва головувала в колегії суддів кримінальної палати Київського міського суду, яка 9 грудня 1994 року засудила Олега Валерійовича Ляшка до 6 років позбавлення волі за ст. 86-1 (розкрадання державного майна в особливо великих розмірах), ст. 191 (самовільне присвоєння владних повноважень), ч.1 ст. 194 (підробка документів) КК України в редакції 1960 року.

Побутує думка, що найдохідніший бізнес в Україні – це боротьба з корупцією, точніше – розкрадання міжнародної технічної допомоги, яку отримує наша держава від США та країн Західної Європи, під машкарою «боротьби з корупцією».Насправді так звані «антикорупційні активісти» за рівнем своїх прибутків посідають лише третє місце. Найбільше грошей «представникам громадянського суспільства» приносить «охорона здоров’я», передусім – розкрадання коштів, що надходять в Україну від Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією. Через один тільки благодійний фонд, очолюваний «активістом» Шерембеєм, тричі засудженим за квартирні крадіжки, за рік перекачується понад 2 млрд грн (це не помилка – йдеться саме про мільярди гривень).На другому місці – «боротьба за права людини». Наскільки вигідно захищати «права людини» видно на прикладі псевдо-громадської організації «Центр інформації про права людини ZMINA» (код ЄДРПОУ 38405259), засновником і директором якої є Печончик Тетяна Іларіонівна.Щоправда, ця псевдо-громадська організація захищає права лише однієї людини – колишнього солдата 207 окремого батальйону ТрО Шабунін, притягнутого до кримінальної відповідальності за шахрайство та ухилення від військової служби. Ані безчинства військовослужбовців територіальних центрів комплектації та соціальної підтримки, ані порушення прав і свобод військовослужбовців, ані причини масового дезертирства, ані кричущі корупційні злочини, вчинені Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини Лубінцем, мадам Печончик не цікавлять. Натомість сайт цієї, з дозволу сказати, «правозахисної» організації заповнений розповідями про переслідування «громадського активіста» Шабуніна, який відмовився під час війни захищати Батьківщину, та регулярними закликами закрити кримінальне провадження щодо Шабуніна. Нічим іншим «Центр інформації про права людини ZMINA» не займається.Наскільки вигідно захищати шахрая та ухилянта Шабуніна засвідчує податкова звітність псевдо-громадської організації «Центр інформації про права людини ZMINA».Якщо в 2020 році дохід Печончик і Ко склав 12,2 млн. грн, а в 2021 році – взагалі 10,1 млн. грн., то з початком повномасштабної війни доходи «правозахисників» різко зросли. У 2022 році захисники Шабуніна заробили 30,3 млн. грн, у 2023 році – 48,5 млн. грн, у 2024 році – 69,1 млн. грн, у 2025 році – 82,7 млн. грн. Прогноз на 2026 рік – 114,6 млн. грн доходу.При цьому в 2025 році дохід на одного співробітника «Центру інформації про права людини ZMINA» склав 5,9 млн. грн. Тобто один співробітник цієї псевдо-громадської організації на захисті Шабуніна заробляє 11 тисяч доларів на місяць. Але є нюанс: це – гроші, які були виділені Україні з бюджетів країн-партнерів не для підвищення добробуту пані Печончик та її брехливої камарильї, а для захисту прав людей, що постраждали від війни та свавілля держави. А те, чим займається ця Печончик, називається привласненням коштів шляхом обману та зловживання довірою і кваліфікується за статтею 190 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за шахрайство.***Сторінки Громадської ініціативи «Стоп-паразит («Grant Watch Ukraine)» у соціальних мережах: Facebook | Threads |Instagram

Загальновідомо, що міжнародна технічна допомога, а також фінансова допомога для виконання антикорупційних програм і програм розбудови демократії, правової держави та громадянського суспільства, яку виділяють Україні Сполучені Штати й країни Західної Європи, розкрадається невеликою купкою людей, що називають себе «представниками українського громадянського суспільства».Йдеться про десятки й сотні мільйонів доларів, які кладуть у свої кишені професійні «громадські активісти». Для цього «активісти» зареєстрували сотні псевдо-громадських організацій, засновниками та бенефіціарами яких є одні й ті ж люди, та побудували розгалужену мережу юридичних осіб, рахунки яких використовуються для розкрадання міжнародної допомоги.Громадська ініціатива «Стоп-паразит» (Grant Watch Ukraine) узагальнила практику розкрадання міжнародної допомоги й описала 10 найхарактерніших способів, які застосовуються шахраями, що називають себе «представниками громадянського суспільства».1. «Відкати» при отриманні грантів. Загальновідомий розмір «відкату» – 20%. «Відкат» треба заплатити в українське представництво грантодавця або корумпованому співробітнику іноземного посольства з числа громадян України (іноземці «відкати», як правило, не беруть і навіть не знають, чим займаються їхні українські колеги). Саме тому гранти видаються тільки «своїм людям».2. Подвійне фінансування. Оскільки при отриманні гранту треба, як правило, заплатити «відкат», грант, здебільшого, видається одному реципієнту, який, за необхідності, залучає субпідрядників. При цьому нерідко один і той же ж видаток, підтверджений одним і тим же ж документом, включається у фінансовий звіт як основного виконавця, так і субпідрядника. Зрозуміло, що грантодавець реальної перевірки фінансової звітності не проводить (не для того він отримував «відкат») і не помічає, що одночасно кілька виконавців заплатили одну й ту ж суму за, наприклад, оренду приміщення для проведення «круглого стола».3. Замовлення послуг для покращення, підвищення, підсилення, підтримання і т.п. Достовірність видатків на подібні послуги неможливо перевірити. Як правило, фінансові звіти про оплату таких послуг подаються у вигляді графіків, таблиць і гістограм, зміст яких ніхто не розуміє (включно з тими «активістами», які ці звіти малюють). Подібні послуги псевдо-громадським організаціям часто надають фізичні особи-підприємці, які одночасно працюють в цих псевдо-громадських організаціях на посадах голів правління, виконавчих директорів, голів наглядових рад і т.п.4. «Мертві душі». Пояснювати не треба, це робиться крізь і практично завжди: виконавцями якихось неіснуючих робіт, передбачених програмою гранту, є люди, які надали свої паспортні дані. Або особи, паспортні дані яких просто вигадали.5. Виплата зарплатні одній і тій же ж людині як основним грантоотримувачем, так і субпідрядниками.6. «Відкати» з послуг, які професійні «громадські активісти» замовляють у сторонніх організацій при виконанні грантових програм. Наприклад, при оплаті оренди приміщень для проведення «круглих столів», послуг готелів і ресторанів з розселення й харчування учасників різноманітних тренінгів і т.п. «активісти», як правило, вимагають «відкат» у розмірі 50% вартості послуги. Для цього вартість послуг штучно завищується.7. «Друзі любі». На роботу в псевдо-громадські організації для, начебто, виконання грантових програм приймаються потрібні люди: чиновники, міністри й навіть прем’єр-міністр України.8. Взаємні послуги. Професійні «громадські активісти» реєструють кілька псевдо-громадських організацій, які залучають одна одну для виконання робіт, передбачених програмою гранту (наприклад, читання лекцій, проведення тренінгів і т.п.).9. Оплата послуг, які не надавались.10. Виплата грошей під надуманими приводами прикормленим журналістам, які за невеликий прайс оспівують професійних «громадських активістів». ***Сторінки Громадської ініціативи «Стоп-паразит («Grant Watch Ukraine)» у соціальних мережах: Facebook | Threads |Instagram

Виявилось, що суддя Шевченківського райсуду Полтави Лариса Гольник заробляє на поширенні російської пропаганди.Держспецзв’язок на звернення Департаменту кіберзахисту Національної поліції заблокував анонімний сайт з іноземним хостингом Kritika.news, публікації з якого систематично поширює суддя-аферистка Гольник. Як виявилось, цей сайт контролює колишній народний депутат Царьов, який з 2014 року переховується в Росії, а «статті» для сайту пише колишній помічник Царьова, екс-депутат міської ради Дніпра від ОПЗЖ Сергєєв, найнятий Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини Лубінцем для поширення наклепів на відому нідерландську правозахисницю Маріам Ламберт.Очолюваний пані Ламберт бельгійський фонд Orphans Feeding Foundation (нині Emile Foundation) має представництво в Україні, а Маріам Ламберт нагороджена Орденом «За заслуги» ІІІ ступеня та грамотою Верховної Ради України. Попри це Лубінець виманив у неї 18 тисяч євро готівкою – начебто, для повернення на Батьківщину українських дітей, депортованих Росією з окупованих територій. А коли Маріам Ламберт звернулась до президента Зеленського та розповіла, що Лубінець систематично збирає з міжнародних партнерів гроші та автомобілі для вивезення дітей з зони бойових дій (тільки від фонду, який очолює Маріам Ламберт, Лубінець отримав грошей і майна на суму понад 270 тисяч євро), то Лубінець найняв «політтехнолога» з ОПЗЖ.Екс-помічник Царьова написав наклеп на знану в усьому світі правозахисницю, розмістив на анонімному сайті, який контролює Царьов, і найняв суддю Шевченківського районного суду міста Полтави Гольник, яка стала «розганяти» цей наклеп у соцмережах. До речі, пропозиції підключитись до наклепницької кампанії від колишнього помічника Царьова надходили багатьом, але погодилась тільки суддя Гольник, бо їй дуже потрібні гроші – вона переховує від мобілізації свого чоловіка, Ігоря Гавриленка, який багато років ніде не працює й не має ані броні, ані відстрочки.На замовлення «політтехнолога» з ОПЗЖ суддя Гольник на своєму персональному блозі в інтернет-виданні «Ліга.нет» поширила посилання на російський пропагандистський анонімний сайт Kritika.news 28 жовтня 2025 року, а на своїй офіційній сторінці в соціальній мережі Фейсбук – 24 травня 2025 року, 5 січня 2026 року й 28 лютого 2026 року.До речі, точно так суддя Гольник у перерві між судовими засіданнями на своїй офіційній сторінці у фейсбуці поширює (напевно, також безплатно) статті якоїсь Гальської, яка є працівником російського видання «Комсомольская правда в Донецке», Замдиханова, який живе в окупованому Алчевську та займається антиукраїнською пропагандою та Карачевцева – головного редактора газети «Донецкая республика», який описує, як він допомагає спецслужбам Росії відшукувати в окупованому Донецьку «националистическое подполье». Цих зрадників суддя Гольник називає «фаховим середовищем» і також закликає читати їхню писанину.Але, нарешті, кіберполіція встановила, хто стоїть за наклепами на Маріам Ламберт, і заткнула фонтан красномовства судді Гольник, звернувшись у Держспецзв’язок з поданням про блокування російського пропагандистського сайту.

Дмитро Вербицький: «Тому шо треба не всякой х*йньой заніматься, а жити інтєрєсно: бути шпіоном і їздити на порше з красівими тьолками, получать удовольствіє». 13 травня 2026 року волелюбний український народ відсвяткував знаменну дату – сплинуло два роки з дня реєстрації в НАБУ кримінального провадження за статтею 368-5 КК України (незаконне збагачення) стосовно колишнього заступника генерального прокурора Дмитра Вербицького. Зрозуміло, що великих неприємностей пану Вербицькому це кримінальне провадження не завдало – хіба, довелось позолотити ручку директору НАБУ. А позолотити в Дмитра Анатолійовича є чим. Два роки тому, роблячи Вербицькому пропозицію, від якої той не зміг відмовитись, НАБУ передало своїм власним кореспондентам Бігусу та Бабінець докладну інформацію про нетрудові доходи заступника генпрокурора – про те, що Вербицький оселився в котеджному містечку «Коник» у Києві в будинку, що був придбаний за ціною в 6 разів нижче ринкової. А цивільна дружина Вербицького, Христина Ільницька, купила автомобіль Porsche Macan і будинок площею 240 кв.м в тому ж «Конику» – разом на 52 млн. грн при тому, що її офіційні доходи на 10 років склали лише 360 тис. грн. Попри те, що Київський окружний адміністративний суд повністю відхилив позов Вербицького до НАЗК, визнавши законним висновок про виявлення у нього 37,5 мільйонів «зайвих» гривень та елітного майна, за два роки НАБУ не спромоглось притягнути екс-заступника генерального прокурора до кримінальної відповідальності. Злі язики називають не тільки суму, яку Вербицький заніс у НАБУ, але навіть посередника – свого близького друга, керівника Спеціалізованої екологічної прокуратури Офісу генерального прокурора Бориса Індиченка, чий батько, також Борис Індиченко, очолює знаменитий Другий підрозділ детективів НАБУ. Переконавшись у власній безкарності, Вербицький дав розлоге інтерв’ю виданню «Конфлікти і закони» з розповіддю про те, який він білий та пухнастий.  Обвинувачення в незаконному збагаченні Вербицький пояснив підступами російських спецслужб. Виявляється, Вербицький – не корупціонер, на якому нема де тавра ставити, а патріот, «якому надходили пропозиції від країни-агресора». І що публікації про його нетрудові доходи – це спецоперація  Кремля, обуреного тим, що Дмитро Анатолійович відмовився працювати на російську розвідку. Враховуючи, що Вербицький мав допуск до держтаємниці по формі №2, залишається лише здогадуватись, чому екс-заступник генпрокурора повідомив про цей факт своєї біографії не в СБУ після першого ж контакту з іноземною розвідкою, а читачам «Конфлікти і закони» за два роки після того, як його звільнили з посади. Незадекларований автомобіль Porsche Macan, Вербицький пояснює тим, що він, як культурна людина, сідав за кермо автівки, щоби дати можливість своїй дівчині вільно розмовляти по телефону. Судячи з того, що відео-система «Безпечне місто» регулярно фіксувала екс-заступника генпрокурора на водійському сидінні Porsche Macan, йдеться не про культурний рівень Вербицького, а про фактичне користування автомобілем, який пан прокурор зобов’язаний був зазначити в декларації. Тим більше, що автівка оформлена на його цивільну дружину. А намагання виправдати нульові податкові декларації супутниці тим, що вона «не звітувала з 2020 року після смерті чоловіка, хоча гроші від продажу яхт у неї є», взагалі тягне на визнання в ухиленні від сплати податків. Не кажучи вже про те, що Вербицький зобов’язаний був декларувати доходи своєї співмешканки  незалежно від її податкової звітності. Не менш сміховинно виглядає й розповідь Вербицького про нерухомість у Туреччині, оформлену на  матер-пенсіонерку. Вербицький стверджує, що покійний батько був капітаном дальнього плавання й добре заробляв. Проте «матір викинула ці документи», тому передати їх НАЗК він не зміг. А квартиру не зазначив у декларації не тому, що він корупціонер, а з метою ввести в оману російські спецслужби. Напевно, після такого пасажу НАБУ не просто закриє провадження щодо Вербицького, а ще й принесе йому вибачення.