Записки пасквілянта

28 загиблих і 53 поранених – такий результат святкування 3 листопада 2023 року Дня ракетних військ і артилерії в 128 окремій гірсько-штурмовій бригаді. Народ дивується: мовляв, чим думав командир цієї бригади полкових Дмитро Лисюк, коли розпорядився вишикувати артилеристів бригади для нагородження поблизу лінії фронту в Запорізькій області? Відповідаю: в армії немає команди «думати». А тому треба питати про інше – хто присвоїв Лисюку звання полковника та поставив командувати бригадою попри те, що в нього за плечима судимість за контрабанду сигарет з окупованої території Луганської області? У 2019 році Дмитро Сергійович Лисюк, на той час – підполковник, командир 8-го окремого батальйону 10 окремої гірсько-штурмової бригади, був засуджений до штрафу в розмірі 119 тис. гривень за, як сказано у вироку суду, незаконне переміщення та продаж контрабандних сигарет із самопроголошеної «Луганської народної республіки». Згідно з фабулою кримінального провадження, до підполковника Лисюка в листопаді 2018 року звернувся мешканець Краматорська Олександр Куєвда, який запропонував зайнятися торгівлею тютюновими виробами, що будуть переміщатися з непідконтрольною території Луганській області. При цьому підакцизний товар необхідно було забирати в попередньо обумовленому місці біля річки Сіверський Донець поруч з населеним пунктом Трьохізбенка Луганської області, де особовий склад 8-го окремого гірсько-штурмового батальйону, яким командував підполковник Лисюк, виконував бойові завдання. Погодившись на цю пропозицію, підполковник Лисюк наприкінці грудня 2018 року забрав у лісопосадці в районі річки Сіверський Донець і транспортував на військовому вантажному автомобілі 290 ящиків (144 420 пачок) сигарет марки «Marlboro Red», які сховав у покинутому будинку в сусідньому селищі Боброве.28-29 грудня 2018 року Лисюк перевіз ящики з сигаретами в Соледар (Донецька область) і продав невстановленим особам. У січні 2019 року Лисюк забрав у схованці ще 150 ящиків (74 920 пачок) з контрабандними сигаретами.17 січня під час отримання 2 300 доларів як частини грошей за продані сигарети Лисюк зі спільником були затримані правоохоронцями в кафе в Сєвєродонецьку (Луганська область). При цьому, як зазначено в матеріалах справи, з 17 грудня 2018 року контррозвідка СБУ стежила за діями злочинців, оскільки Куєвда раніше домовився про хабарі для співробітника контррозвідки за безперешкодне проходження блок-постів вантажівками з контрабандою. Затриманим спільникам було повідомлено про підозру за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 204 (незаконне придбання з метою збуту, зберігання з цією метою, а також збут і транспортування з метою збуту незаконно виготовлених тютюнових виробів, вчинене за попередньою змовою групою осіб) Кримінального кодексу. Комбат Лисюк уникнув арешту і був відпущений на поруки, а його спільник вийшов з-під варти під заставу в 286 тис. гривень. 30 липня 2019 року обидва підозрюваних визнали свою провину й уклали угоду з прокурором. У підсумку, Куєвда був засуджений до штрафу 161 500 гривень, а комбат Лисюк – до штрафу 119 000 гривень. І ось, після всього цього, Дмитро Лисюк був підвищений у званні та призначений командувати бригадою. Хотілося б узнати – хто цьому посприяв і за яку суму?

#шкварки_дня 🔥🔥

Завдяки суспільному розголосу про можливість повернення Київським апеляційним судом 100 млн засудженому екс-регіоналу Олександру Кацубі, заступник Генерального прокурора Дмитро Вербицький злякався і прокурори не пішли 23 жовтня на реалізацію корупційної і нахабної схеми. Судове засідання не відбулось. Як свідчить офіційний сайт Київського апеляційного суду, засідання у справі № 761/7184/17 призначене на 15.00 11 грудня 2023 року. Склад суду – Ігнатюк О. В.(доповідач), Свінціцька О. П.(суддя), Рудніченко О. М.(суддя). Нагадаю, що Олександр Кацуба через суд хоче довести, що він був невинен у крадіжці "вишок Бойка", і повернути собі 100 млн. Знаючи жадібність Дмитра Вербицького, розумію що він намагатиметься і далі спробувати «домогти$» Кацубі отримати бажане судове рішення. Потрібен розголос і громадський, журналістський контроль за засіданням Київського апеляційного суду у справі Кацуби, яке призначено на 11 грудня. ДБР і НАБУ зобовʼязані документувати кожний злочинний шлях Вербицького.

НАЗК займається не притаманною йому діяльністю та розробило законопроект про кримінальну відповідальність за умисне ухвалення суддею завідомо незаконного або необґрунтованого судового рішення (рішення суду, вироку, ухвали, постанови або судового наказу), вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів, якщо це завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих фізичних осіб або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. З огляду на це, вважаю, що вже давно потрібно розробити законопроект про притягнення співробітників та голови НАЗК до кримінальної відповідальності за необґрунтовані протоколи про адмінправопорушення, яких в НАЗК дуже багато, а також про конфіскацію майна керівництва НАЗК за неефективне виконання своїх функцій, що підтверджено попереднім аудитом діяльності міжнародними партнерами. До речі і вимога відкомандирувати до себе Шабуніна саме на той час, коли частина знаходилась у зоні бойових дій теж кримінальне каране діяння керівництва НАЗК. Бо, за Законом, використовувати військовослужбовців поза їх військовою службою прямо заборонено. Раджу всім суддям, від сьогодні, після скасування безглуздих та незаконних протоколів НАЗК, відразу виносити окрему ухвалу щодо притягнення осіб, що підписали ці протоколи до кримінальної відповідальності, як мінімум за перевищення повноважень. Треба вже припинити гратись у бірюльки з істеричкою, бо вже на голову залізла ця корупційна братія. Вірю у ЗСУ, незалежний суд України та перемогу💙💛

Збентежена читацька громадськість регулярно питає, куди подівся головний інквізитор генеральної прокурорки Венедіктовоі Андрій Яковлєв? Хочу всіх заспокоїти:, Андрій Сергійович живий, здоровий і працює в Спеціалізованій екологічній прокуратурі Офісу Генерального прокурора. У часи, коли генеральною прокуроркою була ДБС (нагадаю, що саме так соратники Ірини Венедіктової називали свою начальницю, себто «Дура бєз сісєк»), підлеглі лейтенанта Баканова відрядили до Офісу Генерального прокурора працівника Главку «К» Дмитра Калюжного, якого парфюмерша призначила заступником керівника Генеральної інспекції, тобто Андрія Яковлєва. Основним завданням Калюжного було збирання інформації відносно прокурорів, документування їх протиправної діяльності та передача матеріалів фактичному керівнику СБУ Андрію Наумову, нині засудженому в Сербії за відмивання коштів. Після звільнення Венедіктовоі Калюжний повернувся до Главку «К» на вулиці Малопідвальній і очолив відділ, який займається документуванням витівок саме прокурорів. А на додаток, ще й завербував свого колишнього начальника Андрія Яковлєва, який пішов на агентурну співпрацю з правнуками Дзержинського і отримав агентурне прізвисько «Ніна». Насправді Яковлєв не довго розмірковував над пропозицією Калюжного. Ще коли Андрій Сергійович очолював Харківську місцеву прокуратуру №6, його безмежна діяльність, яка полягала в отриманні хабарів з місцевих фермерів, участі в кришуванні незаконної порубки лісу, махінацій із землею, була задокументована СБУ і ДБР по декілька разів. Тож пропозиція Калюжного була, як то кажуть, така, від якої не можна було відмовитись. Довгий час Ніна перебувала поза штатом в Офісі Генерального прокурора і чекала, куди правнуки Дзержинського її прилаштують. Аж коли на Володимирській дізнались, що гаманець Костіна Вербицький тягне на посаду керівника Спеціалізованої екологічної прокуратури свого товариша Бориса Індиченка-молодшого, проблема працевлаштування для Ніни була відразу знята. Звісно, що оперів СБУ цікавить не сам Індиченко-молодший, а вихід через нього, по-перше, на його батька Бориса Індиченка-старшого, який є керівником Другого підрозділу детективів НАБУ, що спеціалізується на провокації хабарів, а, по-друге, близького товариша Дмитра Вербицького, який є довіреною особою генерального прокурора Костіна. Тож хочу порадити Борису Борисовичу поцікавитись у батька, що з себе становить на практиці візуальне спостереження, тоді, може, і доведеться помічати сірий Kia Cerato, який коли-не-коли супроводжує переміщення Індиченка-молодшого Києвом. А ще рекомендую Борису Борисовичу пригадати, на всяк випадок, де, коли і з ким він зустрічався і про що теревенів, особливо –зміст своїх розмов з Вербицьким. Про перевірку приміщення Спеціалізованої екологічної прокуратури на вулиці Борисоглібській на предмет наявності спеціальної апаратури для зняття інформації нічого казати не буду – Ніна все одно з часом натягне нову. Тільки не вздумайте Яковлєва називати Ніною, а то він ще образиться і скаже, що це все вигадки.

Каюсь: я думав, що заступник генерального прокурора Антон Войтенко та керівник Спеціалізованої прокуратури в сфері оборони Віталій Панченко трохи розумніші й мають, бодай, дві клепки в голові. Але я помилявся: там, дійсно, серйозні проблеми з мозковою діяльністю. Принаймні, розумні люди не стали б влаштовувати публічний гармидер через якогось заступника керівника Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону Володимира Татаревича, який відмовляється направляти командирам військових частин витяги з ЄРДР після реєстрації кримінальних проваджень за фактами дезертирства. Та й самі кримінальні провадження реєструвати не хоче. Впродовж останніх чотирьох місяців я регулярно розповідаю, як Войтенко з Панченком блокують розслідування кримінальних проваджень відносно військовослужбовців, що самовільно покинули свої військові частини – кримінальні провадження прокуратурою не реєструються, а пересилаються в ДБР, де повідомлення командирів військових частин, як правило, відправляють у кошик на сміття. При цьому, якщо навіть вдається шляхом скандалу в ЗМІ та соцмережах спонукати якогось там Татаревича зареєструвати кримінальне провадження, примусити це чудо природи направити заявнику витяг з ЄРДР – геть нереально. А без витягу з ЄРДР командир військової частини не може припинити дезертиру військову службу й прийняти на його місце іншого військовослужбовця. Останній приклад: Татаревич з 17 серпня не відправляє заявнику витяг ЄРДР за №42023152410000041 від 17.08.2023, тим самим позбавляючи командира військової частини можливості виключити зі списків особового складу солдата З., який «став на лижі» ще в липні 2022 року. Ані звернення до суду, ані публічні заклики припинити беззаконня не діють на Татаревича та його високе начальство. Напевно, Войтенко з Панченком думають, що можна безкарно плювати на Збройні Сили – і це замість того, щоби підняти слухавку й наказати Татаревичу не ганьбити контору. До речі, виникає запитання: а як так могло трапитись (точніше – за яку суму так могло трапитись), що заступник генпрокурора Антон Войтенко одночасно є куратором Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони та наглядає за слідством в Державному бюро розслідувань? Чи немає тут якогось конфлікту інтересів, враховуючи, що ДБР у недалекому минулому (коли Войтенко очолював Львівську обласну прокуратуру) хотіло реалізувати цього високого достойника та «хлопнути» його на хабарі? Тоді, пригадую, керівництво місцевого СБУ «злило» Антону Борисовичу інформацію, що ДБР на низькому старті, і Войтенко сказав підлеглому, який мав бути посередником при отриманні-передаванні грошей, не їхати на зустріч. Історія ця є загальновідомою і Костін мусив би віддати за розподілом обовʼязків нагляд за ДБР комусь іншому із заступників... Тож якщо Войтенко з Панченком не хочуть навести бодай якийсь порядок у Миколаївській спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони – будуть регулярно читати про свої подвиги та трудові звершення. А були б розумними людьми – намагалися б зайвий раз не привертати до себе увагу.

З першого дня існування Української Народної Республіки і до 2 січня 2020 року в незалежній Україні існувала військова прокуратура (з невеликою перервою під час правління Януковича). По різному можна оцінювати її керманичів, але безсумнівним є той факт, що військова прокуратура була одним з тих наріжних каменів, на якому трималось військо – саме вона здійснювала нагляд за правильним застосуванням законів у Збройних Силах та інших військових формуваннях, організовувала розслідування злочинів проти встановленого порядку несення служби, припиняла правопорушення на всіх щаблях армійської вертикалі. За два роки до початку широкомасштабної війни (пардон, Україна ні з ким не воює, тому правильно говорити «до початку широкомасштабних бойових дій») угруповання Андрія Богдана (Рябошапка, Касько, Чумак та шайка професійних громадських активістів) ліквідували військову прокуратуру, не забувши при цьому покласти собі в кишеню кругленьку суму – достатньо лишень пригадати останнього головного військового прокурора Чумака, який обіймав цю посаду 16 днів по підроблених документах, щоби в наступному відсудити собі колосальну пенсію на підставі того, що він 16 днів рахувався на військовій службі під час особливого періоду. Наслідки ліквідації військової прокуратури були катастрофічними, а Збройні Сили України вступили у війну (пардон, у широкомасштабні бойові дії) в стані правового безладу, який триває донині. Про все це я обов’язково розповім найближчим часом, а зараз запрошую любих друзів і шановних читачів не пошкодувати часу й переглянути фільм, зроблений небайдужими людьми, про Головного військового прокурора Української Народної Республіки генерал-хорунжого Олександра Чеховича. https://youtu.be/_o9pXp9iC2M?si=4d0o-9GG3IiqwCLQЯсна річ, що рябошапок, чумаків та інших шабуніних подібні історичні постаті, як і військова юстиція взагалі, ніколи не цікавили. Але ж нам з вами ще доведеться не тільки перемогти ворога, але й відновлювати ту руїну, яку по себе залишили нікчеми, що системно руйнували та руйнують донині українську армію. І першим кроком тут має стати усвідомлення того історичного спадку, який шахраї від політики оголосили непотрібним.

Вітаю волелюбний український народ з вікопомною подією: чотири роки тому, 6 вересня 2019-го, Сарненський районний суд Рівненської області визнав директора НАБУ Артема Ситника корупціонером, який не задекларував подарунки від аграрного магната Олега Бахматюка. У той час, як НАБУ розслідувало кримінальне провадження відносно Бахматюка, Ситник і його кум, керівник Головного підрозділу детективів НАБУ Андрій Калужинський, на гроші Бахматюка регулярно відпочивали в мисливському господарстві «Поліське-Сарне», влаштовували там п’янки й навіть розбили два квадроцикли вартістю 17 тис. доларів, вартість яких також оплатив Бахматюк. За це суд постановив внести Ситника в Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення, оштрафувати на 3400грн. і конфіскувати в дохід держави вартість отриманих Ситником і незадекларованих подарунків. Судове рішення в частині конфіскації досі не виконано, а Ситник з крісла директора НАБУ пересів у крісло заступника голови НАЗК і тепер опікується веденням отого самого Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення. Слава Україні!

Політично стурбовані громадяни дивуються: як так могло трапитись, що при автоматичному виборі судді Шевченківського райсуду Києва, який мав обирати запобіжний захід громадянину Коломойському, у авторозподіл був включений лише один суддя, а саме Вадим Ковтуненко? Щоби зрозуміти причину цієї дивовижної обставини, достатньо ознайомитись з текстом повідомлення про підозру. Напевно, жоден інший суддя не наважився б обрати запобіжний захід підозрюваному, якому, по-суті, нічого не інкримінується – лише пустопорожні балачки замість висновку експертизи про розмір завданої шкоди (експертний висновок є обов’язковою умовою, визначеною КПК України). Та й про яку експертизу може йти мова, якщо кримінальне провадження було поспіхом зареєстроване 11 серпня 2023 року, 30 серпня Фонд держмайна, як міноритарний акціонер «Приватбанку», пише заяву про те, що Коломойський заподіяв «Приватбанку» шкоду, наступного дня допитують 3 співробітників «Привату», а вже 2 вересня без усякої експертизи вручають підозру? До речі, звертаю увагу – досудове розслідування здійснює Бюро економічної безпеки, а зовсім не СБУ, як стверджують чесні та непідкупні українські журналісти. А все тому, що 29 серпня в Офісі президента узнали, що НАБУїни викликали Коломойського на допит і вирішили стартанути, щоби не увійти в історію як укривачі супостата, арешту якого вимагають заокеанські партнери.

Календарі стверджують, що 2 вересня виповнюється чергова річниця з дня завершення Другої світової війни, фіналом якої стало підписання 2 вересня 1945 року в Токійській бухті на борту американського лінкора «Міссурі» Акта про беззастережну капітуляцію Японії. Насправді 2 вересня 1945 року лише припинились бойові дії в Другій світовій війні. А стан війни між СРСР і Японією був припинений 12 грудня 1956 року – з дня вступу в силу Радянсько-японської декларації. Аналогічним чином війна між СРСР і Німеччиною була припинена не 8 чи 9 травня 1945 року, а 25 січня 1955 року – шляхом видання Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР «Про припинення стану війни між Радянським Союзом і Німеччиною». Стан війни з Німеччиною Франція та Велика Британія припинили 9 липня 1951 року, Сполучені Штати – 19 жовтня 1951 року. Таким чином, серед усіх учасників Другої світової війни СРСР і Японія найдовше перебували в стані війни й тому датою її припинення слід вважати 12 грудня 1956 року. Що цікаво – Друга світова війна завершилась раніше, ніж Перша світова. Якщо з Другої світової війни останнім вийшов Радянський Союз у 1956 році, то з Першої світової – князівство Андорра в 1957 році. Річ у тім, що Андорру, яка також оголосила війну Німецькій імперії, забули в 1919 році запросити на Версальську конференцію. І лише в 1957 році Андорра, нарешті, припинила стан війни з Німеччиною. Цей день і став завершальним у Першій світовій війні.

Дев’ять років тому видатний стратег Василь Грицак, який з 7 липня 2014 року до 18 червня 2015 року керував АТО на Сході України, влаштував військову катастрофу в районі міста Іловайськ. Завдяки таланту цього полководця підрозділи Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та Збройних Сил України, підпорядковані Грицаку відповідно до статей 12 і 13 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», а також добровольчі формування, що самоорганізувалися для захисту територіальної цілісності України, були знищені в Іловайському котлі військами Російської Федерації. До сьогодні не вдалось встановити навіть точну кількість жертв Іловайської трагедій, а свій воєнний талант Василь Сергійович невдовзі продемонстрував ще раз – під Дебальцевом. Тим не менш, 25 березня 2016 року президент Порошенка удостоїв Грицака за видатні заслуги військового звання генерал армії України. Оскільки Грицак, ставши в наступному головою Служби безпеки України, волів не афішувати ту обставину, що це саме він керував АТО під час Іловайський операції, і намагався через агентуру СБУ в журналістському середовищі «перевести стрілки» на свого першого заступника по штабу проведення АТО Муженка, абсолютно непричетного до АТО тодішнього міністра оборони Гелетея чи навіть екс-заступника голови Дніпропетровської облдержадміністрації Корбана, нагадую, що, відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом», АТО керує оперативний штаб на чолі з керівником Антитерористичного центру при Службі безпеки України. Саме керівник АТЦ при СБУ приймає рішення про початок та завершення АТО, визначає межі району проведення АТО, за потреби вносить пропозиції щодо введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, керує військовослужбовцями Збройних Сил України, Нацгвардії, співробітниками правоохоронних органів та іншими особами, які залучаються для проведення АТО. До 14 квітня 2014 року керівником оперативного штабу АТО був Віталій Циганок, який, власне, і прийняв за погодженням з головою СБУ Наливайченком рішення про початок проведення Антитерористичної операції, з 14 квітня до 7 липня 2014 року АТО керував Василь Крутов, з 7 липня 2014 року до 18 червня 2015 року АТО очолював Василь Грицак, після нього керівником АТО на Сході України став перший заступник голови СБУ Віталій Маліков. Саме ці достойники несуть відповідальність за бойові дії в умовах правового режиму мирного часу, колосальні жертви як серед військовослужбовців, так і мирного населення, та злочини, вчинені в зоні АТО мародерами на кшталт міліціонерів з роти «Торнадо» на чолі з тричі засудженим Оніщенком чи бандитів з угруповання раніше засудженого Грішіна (він же ж Грішин, він же ж Гришин, він же ж Семен Семенченко). Сподіваюсь, що коли на Грицака вдягнуть кайданки за скоєні ним воєнні злочини, то перше запитання на допиті, яке йому поставить слідчий, буде показати затверджене Кабінетом Міністрів України Положення про оперативний штаб з управління антитерористичною операцією, яким керівництво Служби безпеки України повинно було, відповідно до частини 2 статті 12 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», керуватись при проведенні АТО. А другим запитання буде – що саме він зробив для запровадження надзвичайного стану та евакуації мирного населення з району проведення АТО? Принагідно зазначу, що тодішній Верховний головнокомандувач Петро Порошенко (як і керівництво Збройними Силами України) жодної юридичної відповідальності за Іловайський котел не несе, оскільки загибель сотень людей трапилась не в під час загальновійськової операції, а в умовах правового режиму мирного часу внаслідок керованої Грицаком антитерористичної операції, яку проводила СБУ, себто правоохоронного заходу.