Я купила пакувальний папір і при ліхтариках запаковувала подарунки. Коли у нас відключення світла, мобільний зв’язок теж зникає. В темному селі відчуваєш себе самітником.Це таке дивне відчуття: в темряві. при гірляндах, за вікном гудуть генератори сусідів. В кімнаті грає різдвяне радіо. І одночасно ти наче в майстерні зимових ельфів чаклуєш над подарунками. Що самі символізують зв’язок.Я сьогодні говорила зі знайомою: коли ти не можеш дотягтись до людини поглядом, доторком, словом - зв’язок внутрішній стає ще відчутнішим.Але потім, коли зв’язок з людиною відновлюється, може прийти розчаруаання. Бо коли ми ведемо внутрішні діалоги, ми іноді наділяємо людину тим, що їй не притаманно. І важливо уникнути очарування таким ідеалізованим контактом. Коли я запаковую подарунки, виникає відчуття, мов я пеленаю їх, як колись дітей. Хотіла б, щоб в кожному подарунку збереглася ця сила зв’язку та турботи.Нехай буде зв’язок з тим, що для нас важливо❤️Доброї безпечної ночі!#роздуми@stijkist Світлана Ройз
Сьогодні я згадувала, як колись дуже вчасно натрапила на одну метафору з кабали.В кожній людині є голос світла і голос Сатана. Не «сатани» у релігійному сенсі, а саме Сатан. У кабалі це слово означає «той, хто ставить під сумнів».Його роль не знищити нас, а перевірити нас на вірність тому, що ми обрали і на впевненість. Саме "він" часто говорить голосами наших внутрішніх критиків, голосами значущих для нас авторитетних фігур. Зовнішні слова лише озвучують ті сумніви, які вже існують усередині. Він "сумніватель". Цей голос активізується тоді, коли ми майже підійшли до свого «внутрішнього світла»: до успіху, впевненості, важливого вибору.Якщо ми прислухаємося до його голосу, не зробимо вигляд, що його не існує, але й не дозволимо собі втратити відчуття того, куди йдемо, сенсу дій та руху – зможемо відчути в собі нову силу. Пам’ятаєте: Сатан прокидається, коли ми вже за крок до чогось дуже важливого. ☀️ Світла нам зовні та всередині!Доброї безпечної ночі! ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз
Сьогодні ми говорили зі знайомою про користь смутку. Про те, що коли ми намагаємось поспішати з тим, щоб заспокоювати дитину чи того, хто знаходиться поруч, це може бути більше нашим намаганням уникнути складних почуттів, проявом почуття провини чи втоми. Ми можемо допомогти знизити інтенсивність переживань, щоб вони були стерпними, щоб їх можна було витримати. Для того, хто сумує, так важливо відчути, що його не кваплять, не виправляють, не стають аніматором – а що з ним залишаються.Ми сумуємо лише за тим, що було важливим. Можливо, смуток - це форма любові, яка шукає для себе нову форму. І це процес: коли ми йому дозволяємо бути – він змінюється. А коли швидко трансформуємо, відволікаємо, коли його уникаємо – він наче застрягає, стає заважким.Смуток з’єднує - коли ми проявляємо повагу до того, хто сумує, до того, з чим втрачено контакт. Коли ми поруч. Він може робити нас глибшими, більш співчутливими, він дає нам можливість відчувати цінність.Я лише зараз не про втрату. Це вища і глибша форма смутку. В ній має бути окремий супровід.Дитині ми можемо сказати: я бачу, що ти сумуєш. Ми завжди сумуємо, коли втрачаємо те, що нам важливо. І хочеться це повернути, щоб було все, як колись.Коли я сумую, я іноді плачу. А іноді пригадую це і дякую. Що б тобі зараз хотілось зробити? Я з тобою! Доброї безпечної нам ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз
Сьогодні в наших «2 хвилинах для себе» #практика “вмивання”.Доторки до обличчя- одна з най най давніших форм самозаспокоєння, ще з самого дитинства: малюки торкаються обличчя, коли їм страшно чи тривожно. Обличчя має дуже високу чутливість та іннервацію, тому будь-який м’який дотик миттєво передає в мозок сигнали безпеки.Повільні, теплі рухи під час “вмивання” активують рецептори тиску - механорецептори (тільця Пачіні та Мейснера). Їх стимуляція передає в мозок сигнали заспокоєння для системи стресу, активує блукаючий нерв і переводить нас у стан «відновлення і спокою».М’які доторки та рухи по чолу, щоках, підборіддю й повіках працюють як тілесний маркер безпеки. У цей момент у роботу включається трійчастий нерв, який передає мозку сигнали спокою. Саме тому доторк до обличчя так швидко повертає фокус у теперішній момент і допомагає “заземлитися”.А ще ці рухи зазвичай синхронізуються з повільнішим, довшим видихом.А здається, така проста дія«Вмиваємося" і відновлюємося❤️ @stijkist Світлана Ройз
Сьогодні міркувала над стосунками, в яких мені некомфортно чи складно. Де немає прямої комунікації та співрозмірності. Думала, що найлегший спосіб - їх взагалі припинити.Міркувала, що саме спонукає людей до нещирості, пліток, агресії, конкурентності. І була одна проста відповідь. «Це їх спосіб зберегтися».Кожен з нас шукає можливість зберегти: самооцінку, цілісність, кордони, систему цінностей, стабільність. І у кожного є свої стратегії і потреби.Людина може діяти проти нас, але саме зараз у неї є сили та спроможність саме на такий спосіб "самозбереження" .Це не виправдовує її. Не каже про те, що я не маю себе захищати чи не давати зворотний зв'язок.Але мені це дало можливість поміркувати, що в моїх діях могло викликати таку реакцію, що саме «захищає» людина від мене? яка потреба насправді за її діями.І найголовніше, це одразу «розрядило» мої емоції. На них йшли сили, яких і так дуже обмаль.Ну і ми також "зберігаємося" своїми реакціямиДоброї безпечної ночі❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз
Я ще почуваюся досить слабкою, але вже виходила на вулицю.Зраділа, що хочеться розрізняти, і можна побачити щось приємне та зворушливе. Мене лякає стан, коли перестаю це бачити. На ділянці зустріла єдину квітку лаванди. і троянду, і маргаритку. І сонечко серед пожухлого листя.Навіть якщо воно єдине – в цій єдиній квітці, комашці є життя і цвітіння. Кілька днів я відчувала справжнісіньке обнуління. Вже розуміла, що так і може виглядати вигорання.Сьогодні з партнерами з’ясували, що не зможемо втілити один красивий проєкт і я навіть зраділа, бо щось в ньому мене муляло. А після "обнуління" – якщо дати собі можливість не поспішати, всередині можуть виникати ідеї нової якості, досвіду та сили.А замість одного проєкту для дітей, що ми зупинили, я написала концепцію для двох нових і думаю над третім.Сьогодні думаю про те, що ми не знаємо, коли саме час для квітування нашого,чи ідеї. І що так важливо дати собі "обнулитись" Відновлення нам ❤️ Доброї безпечної ночі #роздуми@stijkist Світлана Ройз
Я обіцяла розповісти про те, як вирішиться справа з «Практичним Дитинознавством». Нагадаю, випадково алгоритми фб мені показали анонс організації, що вкрала назву. А це не тільки назва книги – це цикл практикумів, дуже різних проєктів для дітей та дорослих, об’єднаних назвою «Дитинознавство».Я надіслала на адресу компанії офіційного листа, що мені допомогла створити юристка. На зв’язок вийшли представники організації, що назвою скористались. Сьогодні у нас була зустріч. Я розуміла, що в правовому полі у мене повна перевага. Але хвилювалась. Ну і ситуації бувають, на жаль, різні. Я знаю, що у мене багато сил. І я вмію означати кордони. Забороняла собі вкладати емоції – лише конкретні дії. Коли ти просто робиш поступово те, що важливо. Але все одно серце від хвилювання вистрибувало. Результат такий: Переді мною вибачились. Обіцяли протягом двох тижнів замінити назву. Сьогодні я навіть допомагала їм вигадувати нову. Я дуже рада! Тепер я чекаю на підтвердження реєстрації ТМ. Щоб ніхто взагалі не міг подивитись в цей бік.Це важливий досвід врегулювання і витримування конфлікту, і того, що можна і варто прямо відстоювати те, що для тебе важливо.Але нехай на це не доводиться витрачати сили та час. Доброї безпечної ночі. Дякую за цей тиждень разом. До понеділка❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз
Вчора мені було геть кепсько. Лежала вранці і казала чоловіку, що вже не стягую. Окрім того, що зараз дуже складні теми в роботі, багато відповідальності і термінові проєкти, ще й зараз маю працювати з юристами. Виявилось, що у мене вкрали назву книги «Практичне дитинознавство», точніше серії книг. Назву я вигадала ще у 2005 році, і багато відомих проєктів є з цією назвою. Люди, які це зробили, не могли цього не знати. І довести, що вони вчинили непорядно, легко. Плюс є реєстрація ТМ.Я звикла до того, що прямо кажу всім, з ким спілкуюсь, якщо для мене щось не комфортно. Але тут ця організація на контакт не йде. Доводиться працювати з юристами. Це все забирає час і сили, яких і так обмаль. І провокує взагалі бути ще уважнішою до своїх меж. Відчуваю, що постійно насторожі.От вчора я лежала і навіть вже не шукала сил, щоб встати і щось робити.Раптом сказала доньці (у неї зараз в школі тиждень, в який можна відпочивати): поїхали у кіно.І це було прекрасне рішення.Ми були єдині у залі, нам включили фільм без реклами. Ми були задоволені фільмом і відчуттям дозволеної свободи.А вдома я швидко зробила все, що важливо, по роботі. Навіть більше, ніж планувала.Сьогодні зробила вдих і видих і відправила лист – претензію, що допомогли створити юристи. Розкажу потім про результати.Нехай у нас буде відчуття, що світ для нас. І ми будемо у всіх сенсах захищеними. Доброї безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз
Мене донька запитала: якби у тебе була необмежена кількість грошей, щоб ти зробила? Я відповіла, що спершу побудувала б житло для тих, хто залишився без домівки під час війни. І зробила б фонд для таких людей. Створила б свій чи допомогла б фондам і притулкам для тварин. Подбала б про освіту для неї та сина. Зробила б рахунок для внесків у наше здоров'я (родини). Напевно, відкрила б кафе і дитячий садок. Ну і найняла б кілера для відомо кого - це я вже жартувала.- І що, не припинила б стільки працювати?Мені в голову не прийшла думка припинити працювати. І я не знаю, чому, не подумала про потреби війська - можливо, всередині була версія, що війна мала б закінчитись. Бо коли психіка отримує фантазію про «необмежені ресурси», вона інколи автоматично «перескакує» в образ уже безпечного світу.Почала шукати, чи проводились дослідження і про що саме говорили інші. У дослідженні Кембридзького університету, де людей питали про уявний великий виграш у лотерею, з’ясувалось: багато хто вважає, що “занадто багато грошей” може зробити менш щасливим, ніж коли виграли б “умовно багато”.Найпоширеніші відповіді на запитання “що б ви зробили?” були такими:1. погасити борги (в Америці 35%), купити житло, створити фінансову подушку.2. допомога родині - здоров'я, медицина, освіта3. подорожі, мандрівки (я щось взагалі про подорожі не подумала).4. відкрити свою справу5. займатись тим, що людина давно хотіла, піти з роботи, що не задовольняє6. турбота про себе - психотерапія, відпустка, навчання, спорт, здоров'я,7. благодійність8. здійснити свою дитячу мрію.9. внески в майбутнє - "мрія про надійність та спокій".Я задумалась над тим, що в моєму списку не було взагалі турботи про себе, ідеї подорожі та інш. І я не дивилась в перспективу - розбудову громади, міста, наче покривала "поточні" післявоєнні потреби.Це ж не стільки про кількість можливостей, скільки про фокус уваги. Поставила собі галочку. Що б ви зробили з необмеженою кількістю грошей?Доброї безпечної ночі із всіма прекрасними можливостями ❤️ #роздуми @stijkist Світлана Ройз
Вчора я думала, чим зайнятись з родиною в темряві і згадала про гру, яку створила, і ми з друзями-партнерами її видали. Вона у вільному доступі. Можна завантажити в телефон чи видрукувати."Скажи мені. Сила запитань" . В ній 119 запитань на 7 різних тем. Ми з рідними обирали категорії, сміялись над нашими відповідями. Мені дісталось одне з запитань, яке я створила по мотивах тренінга Живорада Славінського. В минулому житті багато у нього навчалась.В цьому завданні потрібно мінімум три рази ставити запитання: «хто ти?» І кожного разу один гравець має давати правдиву, але іншу відповідь.Виникає відчуття, що з кожним запитанням знімаєш лушпиння і в одній з відповідей раптом торкаєшся чогось дуже ясного і правдивого. Не факт, що приємного. Але того, що важливо побачити.Напевно найважливіше:«хто я» і ким саме я залишаюсь у всьому, що відбувається.Гра у доступі тут: https://drive.google.com/drive/u/2/folders/1xgxD6RhcuBPCAQpOtIvHEPi7o6-mBALCДоброї безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз
TGLIST.COM.UA
