Я сьогодні думала про те, як режим заощадження електроенергії і наші графіки відключень світла можуть впливати на наш стан. Відключення електроенергії може посилювати відчуття «небезпеки у наших відносно безпечних умовах» і додавати відчуття неконтрольованості і так нашій постійній невизначеності.Сьогодні говорили зі знайомими про те, що в ці дні взагалі геть зникла мотивація щось робити. Незважаючи на те, що у нас вже є досвід життя в період відключень світла, думаю, через загальну втому може підсилюватись відчуття, що взагалі нічого не можна контролювати. І це дійсно може призводити до зниження мотивації. Людина може взагалі відмовлятися від дій. Я сьогодні просила запланувати лише те, що залежить від нас, буквально зосередитись на дрібних, контрольованих діях.Я зрозуміла, що почала заощаджувати не тільки запас повербанків, а й сили та «можливості» уваги: відкриваю менше соцмережі, створила “список пріоритетів” на день. Навіть, на диво, змогла його дотриматись.На супротив реальності йде дуже багато енергії. Сьогодні багато разів доводилось казати собі: «Ну що ж – зараз так».Сьогодні був дуже насичений Zoom-день і складний графік відключень світла. Не знала, чи витримає наша домашня наче підготовлена енерго-система. Розпланувала день так, щоб кілька зустрічей попали на період, коли є світло. Але одночасно змістився графік, і ми з людиною, з якою була призначена зустріч, не врахували наші різні годинникові пояси.Спочатку я напружилась, бо на перелаштування теж витрачаються сили. Потім зробила вдих і видих - і засміялась. Ну що ж робити? Від мене залежить не витрачати енергію та час на те, що не піддається контролю.Відчуття безсилля може трансформуватися у агресію: дратівливість через дрібниці, конфлікти з близькими, реагування не на сенс того, що кажуть, а на форму подачі.Сутінки, темрява, як і спілкування онлайн, не дають можливість спертися на інформацію від невербальних сигналів. Ми можемо неправильно сприймати інформацію, і важливо перепитувати, що насправді мали на увазі співрозмовники.Сьогодні також зі знайомими говорили про вибір не реагувати на провокації або дрібні подразники. Їх зараз буде багато. Зрозуміла, що обмеження, нові зусилля по слідкуванню за графіком, контролем повербанків та проч ще більше посилюють втому, в тому числі когнітивну. Багато хто зі знайомих скаржився на «мозковий туман».Я сьогодні рятувалась тим, що робила частіше паузи. І зарядкою. Як тільки відчувала, що концентрація геть падає - робила кілька присідань та махів руками. Це повертає і відчуття впливу на стан і додає енергії тілу та мозку.Коли ще менше контролю - залишається наш вибір у всіх сенсах, куди витрачати таку важливу енергію Доброї безпечної ночі. ❤️ Сподіваюсь, Інтернет дотягне повідомлення #роздуми @stijkist Світлана Ройз
Я прочитала, що наш мозок сприймає спів пташок, як сигнал безпеки. Подумала -дійсно, одразу після обстрілів ми на світанку чуємо спів пташок, і це стало символом того, що життя продовжується. А у відрядженні в кафе, де у нас проходили сніданки, ставили запис співу пташок.Сам готель розташований в парку, це було дуже органічно.Почала шукати дослідження: «Birdsongs alleviate anxiety and paranoia in healthy participants». 295 учасників прослуховували записи звуків з птахами або звуки трафіку. Уявіть, просто прослуховування запису пташиного співу має терапевтичний вплив https://www.nature.com/articles/s41598-022-20841-0?utm_sourceВ нас еволюційно закладено трактувати спів птахів як сигнал безпеки. Коли птахи співають - вони не ховаються, вони розслаблені. І ми перефокусуємо увагу з аудіальних сигналів небезпеки, на сигнали відновлення та життя. Я ставитиму на фон запис співу пташок і радитиму іншим. Цвіріньк. Доброї безпечної ночі та вихідних. До понеділка ❤️ #роздуми @stijkist Світлана Ройз
Я сьогодні побачила, що всюди: в конспектах, в текстах виділяю слово: САМОЕФЕКТИВНІСТЬ.Травматичний досвід може перетворювати нас на об’єкти, з якими щось стається без нашої волі і ми не можемо опиратись силі, що на нас тисне.Самоефективність – процес повернення собі суб’єктності. Впливу та контролю.В терапії ми не стільки зосереджуємося на тому, щоб «перемогти травму», а щоб «розморозити» свої сили. Повернути собі досвід впливу. І з найменшими дітьми ми шукаємо те, в чому вони можуть бути «самоефективними» - самі можуть застібнути курточки, тримати міцно за лапку іграшку, щоб їй не було страшно, робити дихальну вправу, коли потрібно. Коли ми пригадуємо дійсно критичні ситуації, але з акцентом на дієслова, саме на те, що дитина/дорослий могли зробити – вони так сяють, наче одягнуті в обладунки сили.В чому ми сьогодні були «самоефективні»? В малесеньких діях та виборах. Про що сьогодні ми можемо сказати: мені складно, але я можу….Доброї безпечної нам ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз
Сьогодні у мене було продовження теми погляду в очі.Я пояснювала вчительці, чому діти, у яких немає РАС, теж можуть відводити погляд. Я й сама іноді уникаю погляду в очі. Для мене це ознака втоми.Коли ми дивимось на обличчя людини, наша сенсорна система отримує величезну кількість стимулів. Обличчя - один із найінформаційніших об’єктів для мозку.а погляд в очі взагалі один із найінтенсивніших сигналів для нервової системи.Прямий погляд ще у прадавні часи сигналізував: «я бачу тебе, я з тобою» або, навпаки, «я проти тебе, зараз я нападу».Амігдала, що реагує на прямий погляд, може запускати реакцію стресу навіть тоді, коли ситуація безпечна- просто через надмірну чутливість або інтенсивність «присутності» іншої людини поруч.Коли ми зустрічаємося очима, активується дзеркальна система мозку. Вона працює при будь-якому контакті, але саме очний контакт підсилює її реакцію. Мозок «зчитує» й частково переживає емоції іншої людини.Це водночас стимулює емпатію, але може викликати й емоційне перенавантаження, якщо ми виснажені.Тому під час втоми, стресу або підвищеної чутливості погляд в очі може бути буквально нестерпним, ніби в нас «вливається» чужий емоційний стан. І ми більше не можемо «всього цього» витримати. Я іноді помічаю, що коли втомлена й намагаюсь зосередитись, відводжу погляд, дивлюсь трохи повз людину.Так мозок намагається не відволікатись і захищається від перенавантаження .відновлення нам. І близькості. ❤️ Доброї безпечної ночі#роздуми@stijkist Світлана Ройз
Сьогодні у мене була розмова про час. Про наше суб’єктивне сприйняття часу. Я пояснювала, що сприйняття часу сильно залежить від того, куди спрямована наша увага. Коли увага «всередині процесу» - наприклад, ми повністю залучені у перегляд фільму, подорож, цікаву роботу - ми не фіксуємо часу, і здається, що він несеться. Коли увага спрямована на очікування - якщо ми ми стоїмо в черзі, чекаємо на дзвінок, у нас щось болить – відчуття, що час тягнеться. Є ще погляд: Наш мозок «вимірює» час через кількість сигналів - «подій», які він обробляє. Якщо багато стимулів - нових вражень, деталей, звуків, рухів - нам здається, що минуло більше часу. Тому у дітей (в дитинстві) або у нас в нових ситуаціях відчуття, що час «сповільнюється», тягнеться. А якщо події знайомі, повторювані - мозку мало чого доводиться фіксувати – здається, що час іде швидше. ..Я якось розповідала, чому ми можемо пам’ятати 24.02.2022 до дрібниць і чому перші місяці великої війни здавались безкінечними. Та й дні, коли ми переживаємо досвід стресу, здається, йдуть довше: Коли ми переживаємо сильну емоцію - активується мигдалина і стимулює гіпокамп (який відповідає за процеси пам’яті) сильніше. Всі сенсорні системи обробляють набагато більше сигналів та дрібних деталей. мозок фіксує кожен рух, звук, світло, колір. І гіпокамп кодує більше деталей кожного моменту. Тобто у стресі внутрішній час суб'єктивно «сповільнюється» через нейробіологічну активність. ... Зараз мої тижні несуться. Не встигла помітити, як вже знов середа. А як у вас?Доброї безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз
Не знаю, як ви – сьогодні я геть без сил. Для мене незвичний стан, коли я можу лише лежати, якось намагатись зігрітись. Попросила про перенесення зустрічей. Бо зосередитись зовсім не могла. Лише ввечері сіла працювати.Я запитала у близьких, чи вони теж мерзнуть? Виявилось, що це тільки у мене така реакція, аж поперек від холоду звело.Здивувалась, коли кілька різних людей з інших міст мені сьогодні розповіли про подібні реакції.І тоді я собі та знайомим пояснювала: Коли ми отримуємо сигнал про загрозу, мозок активує гіпоталамо-гіпофізарно-надниркову вісь - головну стресову систему.Вона миттєво запускає: викид адреналіну, а потім кортизолу.Уся кров спрямовується до м’язів, серця, легенів, щоб тіло могло реагувати. Наприклад, нам з малою сьогодні потрібно було швидко бігти під вибухи вниз.Водночас зменшується кровопостачання органів, пов’язаних з зоною живота та спини.Якщо після того, як загроза минула, руху чи "виходу" цій енергії не було (ми сиділи, лежали, читали новини), організм не може природно “розрядитись”.Коли адреналін і кортизол різко спадають, судини розширюються нерівномірно, і в деяких ділянках виникає спазм або холод - найчастіше саме в попереку, животі, ногах.Це тому, що ці ділянки довго могли бути у “режимі економії” крові, у м’язах накопичується напруга, а нервові закінчення там надзвичайно чутливі до гормональних змін.Тремтіння, спазми чи відчуття холоду там - це сигнал про перевантаження системи виживання.І нам хоч трохи може допомогти відновитись – м’який рух, розтягування, тепла їжа, контакт з теплом – фізичним та емоційним. Якщо є можливість – м’яке світло. Навіть ліхтарів та свічок. Бо темрява – ще один стрес-фактор.Щоб відновити відчуття безпеки, так важливі «безпечні» контакти поруч. Нехай у всіх нас будуть такі.Відновлення нам. Обіймаю Доброї безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз
Я обіцяла розповісти трохи про ангелологію. Але ще раз зауважу - я не релігійна, для мене це більше про доторк до культури.Ангелологія – частина курсу з теології. Я брала для себе цей курс, здається, у Ігоре Грибальді – італійського дослідника дуже-дуже-дуже давно. У більшості релігій ангели - це посередники між небесним і земним. У юдаїзмі вважається, що людині занадто важко було б сприйняти “чисте світло” вищих сил напряму, людське тіло не витримало б таких частот, тому Бог посилає ангелів, як світлові промені, через які можна витримати контакт.У давньогрецькій мові слово ángelos означало просто вісника, не тільки вищу силу, а й просто людину, яка передає повідомлення. Як поштаря чи кур'єра :-)А коли стародавні єврейські тексти переклали грецькою, слово мал’ах, яке теж означає «посланець», переклали як ángelos. І відтоді ангелами почали називати небесних посланців Бога.☀️ У православ’ї вважають, що ангел з’являється під час хрещення.☀️ У католицизмі: кожна людина має ангела-охоронця від народження, а через хрещення зв’язок із ним “освячується", тобто стає глибшим. Католицька Церква навіть святкує День ангела-охоронця 2 жовтня.☀️ У протестантів: ангел - символ постійної Божої присутності, незалежно від обряду.☀️ Юдаїзм: Кожна людина має ангела, який супроводжує її від народження. Такі ангели-захисники називаються малахів. У Талмуді згадується, що ангели супроводжують людину в дорозі, уві сні та під час молитви. Наприклад, перед сном читають молитву «Шма Ісраель», у якій згадуються чотири ангели, що стоять навколо ліжка.☀️ У ісламі: Кожна людина має 2 ангели, які записують її добрі та злі вчинки. Один сидить праворуч, інший ліворуч.Також є індивідуальний ангел-захисник, якого іноді називають Хафазах.☀️ В індуїзмі немає ангелів у західному сенсі, але є дева - божественні істоти, що охороняють, допомагають, надихають. Також існують особисті божества-захисники - ішта-девата, які супроводжують людину протягом життя. Вважається, що зв’язок із таким покровителем зміцнюється через молитву або ініціацію - передачу мантри.☀️ У буддизмі є божества-захисники - дгармапали, які охороняють практикуючих. Вони з’являються не автоматично, а через духовну практику, обітниці чи благословення вчителя.☀️ Ще в Давній Греції існувала ідея даймонів - посередників між богами і людьми. Вони не завжди добрі чи злі, скоріше, це духи долі, провідники.У Гомера “даймон” означав божественну силу. Сократ говорив про свого “даймоніона” - внутрішній голос совісті, який зупиняв його від неправильних рішень.Платон вважав, що кожна душа має свого даймона, який супроводжує її після народження і після смерті. І керує долею. Продовжувати розповідати, вам цікаво?Доброї безпечної ночі. Під захистом сил, в які ми віримо ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз
Сьогодні всесвітній день вирішення конфліктів. І я в розмові міркувала про конфлікти. Про переосмислення їх ролі. (я зараз точно не про війну). Про те, що іноді конфлікт може бути способом пошуку зв'язку. Нового ступеню зв'язку. Конфлікт – це інструмент. Він маркер того, що не були враховані потреби всіх сторін. Чи не було напрацьовано спільних правил, що враховують потреби. Якщо знаходяться сили та методи для його врегулювання, він може перевести стосунки на новий рівень. Я іноді нагадую, що конфлікт – це симптом системи. Який показує, що система вийшла зі стану «рівноваги». Криза, яка веде до змін. Не факт, що це зміни про те, що люди чи системи мають залишатися разом. І фізична хвороба, можливо, теж прояв конфлікту між нашими внутрішніми частинами. Чи пошук балансу системи. Методи вирішення конфліктів бувають різні. Наприклад,* Комунікаційні: відкриті обговорення для взаєморозуміння. * Посередницькі: медіація та арбітраж, коли нейтральна сторона допомагає знайти спільне рішення* Співпраця та компроміс: пошук взаємовигідного рішення та можливі поступки обох сторін. * Відсторонення або пауза допомагають заспокоїтися при сильних емоціях. І останній етап, якщо стосунки перейшли на новий рівень: Примирення - відновлення довіри після конфлікту.Сьогодні ми досліджували, як конфлікт з близькою людиною виявляється зовнішнім проявом конфлікту внутрішніх частин людини. Тобто внутршній конфлікт, що не був усвідомленим, проявляється конфліктом зовнішнім, на який ти вже не можеш не звертати уваги. Нехай у нас вистачить сил користуватись конфліктом саме, як інструментом.Картинка буде в наступному повідомленні :-) Доброї безпечної ночі! ❤️ #роздуми @stijkist Світлана Ройз
Колись я із собою домовлялась, що бувають дні «інтровертні», бувають «екстравертні». У нервової системи є свої обмеження, свій ліміт на спілкування, активності. І фази мають змінятись, як вдих і видих.Я іноді думаю, що мій головний біль намагається фокус моєї уваги повністю повернути всередину. Коли я порушую баланс і сама не встигаю усвідомити, що це вже потрібно зробити... Інтровертна фаза не пов’язана лише з болем. Зазвичай, коли я даю собі можливість вдиху - побути на самоті, в паузі – видих в ідеях, діях, контактах стає потужнішим....Сьогодні знайома казала, що не винОсить себе, коли не може бути дієвою. І я запропонувала їй метафору: нам іноді потрібно «вИносити себе», як мама виношує дитину. Не заглядаючи всередину «утроби», не смикаючи її, не критикуючи, дати їй набратись сили. Бути дбайливою. І годувати через пуповину - увагу тим, що насправді в цей момент потрібно.Можливо, це і називається навичкою - бути із собою.Доброї нам і безпечної ночі. ❤️#роздуми@stijkist Світлана Ройз
Сьогодні вночі взагалі не вдалося поспати. І я дякувала за турботу всім, хто писав: як ми? Таких доторків турботи було багато. І одночасно дякувала всім, хто не телефонував. Бо говорити не було сил.Вранці, о 6 годині, ми проводжали доньку в поїздку зі школою. Коли автобус мав відправитись, якраз була ракетна небезпека. Телеграм канали писали, що ракета летить повз селище, де школа. Діти були в укритті.І директорка запросила поглибше в укриття і всіх батьків.Це було доторком турботи.А коли приїхали додому, я як сіла за комп'ютер, так тільки вже ввечері зрозуміла, що ще не снідала. Дуже багато зробила, але ж так не можна, особливо після виснажливої ночі. Дякую, що чоловік не відволікав - я б втратила фокусування. І дякую, що приносив чай. Це теж був доторк підтримки.І я проєктом, який готую, намагатимусь теж створити доторк турботи.Ввечері знайома несподівано надіслала теплий подарунок.А я надіслала подарунок знайомій дитині, якій потрібна підтримка.А зараз ми в торгівельному центрі. Я запитала у бариста в кафе - як вони тримаються після ночі. Вони розповіли, що не було води, що було складно. Дякували, що я їх запитала про їх стан, бо їм теж потрібна підтримка. Пригостили водою з грейпфрутом. А ще сказали, що їм допомагають рослини, кафе в зеленій оазі. Це їх підтримка від природи.Я часто кажу фразу, що всі ми зараз тримаємо та тримаємося.Ми тримаємося один за одного і одна за одну.Сьогодні в день психічного здоров'я разом з Ти Як ми запропонували проєкт "Доторки підтримки".Він про фіксацію близькості. Про моменти, коли ми усвідомлюємо, як стаються ці доторки, що дають нам сили. Це має стати галерею сили теплих дій «Дотики підтримки» - в ній будуть фото, історії, ідеї підтримки, спільні досвіди, практики, дослідження.Поділіться і ви своїми фото та історіями про ваші дотики підтримки - у соціальних мережах із хештегом #тиякпідтримка або на спеціальній сторінці diary.howareu.com.В наступному повідомленні я дам посилання на різні дослідження - про те, як підтримка впливає на наш стан. ❤️ І дякую вам за те, що ми разом тримаємо та тримаємося.Сьогодні я без картинки. Доброї безпечної ночі ❤️ #роздуми @stijkist Світлана Ройз
TGLIST.COM.UA
